Заклад відкрили біля головного залізничного вокзалу баварської столиці. У меню пропонують виключно безалкогольні напої, моктейлі, соки, воду та безалкогольне пиво. На сторінці локації в Instagram зазначено, що вона працюватиме до 15 вересня.

Усе це — частина прагнень позбавити баварський регіон від його «пивного іміджу». Муніципальна влада працює над тим, щоб зробити зону залізничного вокзалу та міських парків Мюнхена більш безпечними та привабливими.

«Проблема полягає в тому, що вживання алкоголю стало дещо маргіналізованим. 20 років тому воно було набагато більш обмеженим у спеціально відведених місцях», — говорить німецький ресторатор Флоріан Шенхофер, один зі спонсорів Die Null, в інтервʼю Die Zeit.

Він додає, мета проєкту не в тому, щоб назавжди відмовитися від алкоголю, а щоб показати, що існують привабливі альтернативи.

«Однак, ми, ймовірно, зазнаємо збитків. Хоча є відвідувачі, які можуть випити 10 банок пива за вечір, мало хто замовить 10 фруктових соків», — сказав Шенхофер.

Die Null працюватиме до 15 вересня, трохи менше, ніж за тиждень до початку Октоберфесту.

Це не перший проєкт Назара в Івано-Франківську — там уже працює «Рамен Карпатський», де подають твіст на японський рамен із карпатськими мотивами. AIN.Business розпитали в Назара Дребота про його новий проєкт, чому він вирішив відкривати його в Івано-Франківську, а ще долю 2085. 

AIN.Business: Це ваш сольний проєкт чи це буде частина проєкту 2085?

Назар Дребот: Це окремий проєкт від 2085, але в мене ще є партнери-інвестори. У цьому проєкті я хочу показати все те, що не зміг реалізувати в 2085 тільки з тієї причини, що 2085 — це більш масштабний проєкт. Він більше про ритейл, він більше про представленість по всій Україні. А цей проєкт є більш камерним і в нас не буде лінії розливу. Тобто ми будемо більшість своєї продукції реалізовувати саме в себе в закладі для того, щоб правильно розказати про продукт і щоб був контакт із кінцевим споживачем. Тут ми зможемо напій правильно подати — правильної температури і в правильному посуді. Ну і плюс Івано-Франківськ — це моє рідне місто, і тому я вирішив отакий от окремий невеличкий сольний проєкт зробити саме у Франківську з інвесторами, які просто зацікавлені в просуванні цієї культури.

AIN.Business: Вас зазвичай у сфері сприймають людиною пивної культури. Чому ви вирішили розширюватися в цьому проєкті ще й на сидри?

Назар Дребот: Довший час я був тісно пов’язаний із ресторанним бізнесом. Просто не було можливостей для реалізації, тому що все ж таки пивний бізнес не є досить простим і він вимагав дуже багато мого часу. У 2085 ми хотіли крафт поширити в маси. А тут саме про камерність — і вона дозволить робити сидри. А ще дикі пива і дикі сидри — тобто спонтанного бродіння з дикими дріжджами. Дуже багато буде фруктових, кислих пив — тобто звичайних лагерів у нас не буде. Хоча я планую, що на барі також буде, напевно, вся лінійка 2085 в банках і буде багато топових українських виробників пива. 

Тобто це не тільки щоб показати свої вміння у виробництві сидрів, але й познайомити публіку з тим, наскільки розвинувся вже український крафт.

AIN.Business: Де саме в Івано-Франківську ви плануєте відкрити Citadel?

Назар Дребот: Це буде на просторі спільному з Foodoteka — це єдиний, напевно, на заході України фудмаркет за зразком Kyiv Food Market. Це якраз там і розташований наш «Рамен Карпатський». 

І там буде досить велика посадка: разом в одному просторі близько тисячі посадочних місць, багато коворкінгів, багато шалено крутого інтерактивного креативного простору. Взагалі переговори про пивоварню там були ще десь років 6-7 тому з Юрою Филюком, співзасновником «Промприладу», і він хотів, щоб там була пивоварня з моєю експертною оцінкою. Тому ми цю історію почали вже дуже давно, але вдалося нам реалізувати от прям нещодавно.

AIN.Business: Які ви перед собою ставите терміни на відкриття цього закладу?

Назар Дребот: У нас відлік пішов не на місяці, а на дні вже навіть. Я дуже сподіваюсь що це вийде в 10-их числах липня. Але дуже багато зараз форс-мажорів. Наприклад, у зв’язку з мобілізацією, бувають проблеми з пошуком вентиляційників, монтажників. Деколи воно з’їжджає, але я дуже сподіваюся, що ми все ж таки в середині липня відкриємося. Зробимо soft launch просто для того, щоб налагодити основну роботу. А саме офіційне відкриття ми плануємо 27 липня. 

Там будуть мої друзі — група «Карна» — з концером. І в нас буде на постійній основі їхній корнер, де можна буде придбати їхній мерч. Ми хочемо дуже багато інтегрувати різних бізнесів і різних напрямків. Бо «Промприлад» це якраз і є поєднання IT-спеціалістів, крафтовиків, дизайнерів, цікавої розумної молоді. Ось і це головна концепція — така максимальна відкритість. 

AIN.Business: Чи ви будете лишатися в 2085?

Назар Дребот: У 2085 нічого не змінилося — ми за 4,5 роки налагодили всі процеси, я далі залишаюся головним пивоваром і керуючим партнером. Ми розвиваємо мережу тепрумів, готуємо знову ж таки ще один черговий колаб з Monobank, який буде вже значно масштабніший за попередній. Тобто 2085 у мене все одно в серденьку і там і залишається. Це просто як один з додаткових бізнесів. Як ресторатори можуть мати декілька ресторанів, так я вирішив мати декілька пивоварень, яким буду однаково любові та уваги приділяти.

Міжнародний фестиваль «Книжковий Арсенал»

Коли? Розпочався 30 травня та триватиме до 2 червня
Де? Київ, вул. Лаврська, 10-12
Що буде? 12-й Міжнародний фестиваль «Книжковий Арсенал» складатиметься з програмної частини та книжкового ярмарку. У фокусі цьогоріч будуть книги про війну, видані після 2014 року, видання, створені ветеранами та учасниками війни, членами їхніх родин. Фудкорт на фестивалі цього року ексклюзивно організовує «Сільпо». На фудкорті будуть представлені, зокрема, випічка з власної пекарні, українські вина та пиво Paliturka, зварене власною броварнею «Сільпо» Beermaster Brewery спеціально до фестивалю.
Квитки від 150 до 400 грн за посиланням.

SuperNatural Wine Festival

Коли? 1 червня
Де? Київ, вул. Межигірська 82, Garage
Що буде? Четвертий фестиваль натурального вина SuperNatural від Sabotage Wine. Формат передбачає єдиний квиток із можливістю продегустувати все, отримати персональний келих і відвідати лекції про вино та ментальне здоровʼя. Загалом планують представити на фестивалі 184 види вина.
Квитки 2500 грн за посиланням.

Фестиваль «Вулична їжа» 

Коли? 1 та 2 червня
Де? Київ, вул. Якова Гніздовського, 1-а, Артзавод «Платформа»
Що буде? «Вулична їжа» повертається вперше за понад два роки. Організатори анонсують 40 резидентів, серед яких крафтові гострі соуси, устриці, ферметовані лимони та конфітюри. На фестивалі також будуть представлені виробники одягу, сувенірів та аксесуарів. 
Квитки від 250 до 400 грн за посиланням.

Благодійний гараж-сейл в Bacara Coffee

Коли? 1 та 2 червня
Де? Івано-Франківськ, вул. Cічових Стрільців, 26, Bacara Coffee
Що буде? В кавʼярні Bacara Coffee відбудеться гараж-сейл. Втім окрім продажу речей від своїх відвідувачів, організатори обіцяють натуральне вино, каву, книги, одяг та благодійний півонієвий pop-up від місцевої квіткової ферми.
Вхід вільний.

Львівський ярмарок смаку

Коли? 8 та 9 червня, з 11:00 до 19:00
Де? Львів, вул. Коперника, 17, подвір’я Львівського палацу мистецтв
Що буде? Львівський ярмарок смаку збере малих і середніх виробників органічних сертифікованих продуктів і сироварів із різних куточків України. На події буде продукція приблизно 50 виробників, серед яких — мед, чаї, соки, сири та інша молочна продукція, пастила, крупи, олія, джеми, м’ясні вироби, вина. Серед учасників 20 виробників —  локальні підприємства Львівщини. Також обіцяють безкоштовні кулінарні майстеркласи з дегустаціями та ігрову зону для дітей.
Вхід вільний.

Благодійний «Кураж»

Коли? 8 та 9 червня
Де? Київ, вул. Межигірська 82, Garage
Що буде? Це вже 60-ий фестиваль «Кураж», цього разу для нього обрали козацьку тематику. Крім звичних стендів українських виробників, обіцяють повернути «зіркову барахолку». Продавці музичні артисти, митці, актори та інфлюенсери продаватимуть щось за донейти. Також будуть традиційні вечорниці та лекторії. 
Квитки 300 грн за посиланням.

Етномаркет від «Всі. Свої»

Коли? 24 та 25 червня, 10:00-20:00
Де? Київ, вул. Десятинна,12, простір D12
Що буде? Маркет збере понад 150 українських майстрів, ремісників і мануфактур. Буде кераміка, льон, вишиті сорочки, традиційні прикраси, домоткане полотно та дерево. Речі будуть виготовлені в різних техніках — як сучасних, так і традиційних.
Вхід вільний.

Varvar вже втретє випустив святкове пиво City Cake Peanut & Vanilla Imperial Stout — це традиційний сорт, який пивоварня робить до дня міста. Воно міцне, тягуче, з насиченим горіховим смаком, солодкістю та дрібкою солі для балансу.

«У нашому місті є свій десерт, своя котлета, свій стріт-фуд, тому ми вирішили, що має бути і своє святкове пиво», — резюмують у броварні.

Цього разу пиво випущено в лімітованій серії. Як розповіли у Varvar в коментарі AIN.BUSINESS, серія налічує лише 2400 банок, які можна буде придбати з 22 травня 2024 року по всій Україні. Вартість за банку складає 144 грн.

На кожній банці розміщений QR-код, який веде на матеріал Мапи Реновації про старовинні київські броварні, які, на жаль, були закинуті. Частина коштів з продажу пива буде перерахована на підтримку цього волонтерського руху.

Також Varvar та Мапа Реновації запрошують 26 травня о 17:00 усіх охочих на екскурсію вуличками Києва про історію та архітектуру міста. Прогулянка розпочнеться біля Золотих Воріт, а закінчиться дегустацією нового пива у самому барі Varvar.

Співвласники бренду MOVA Богдан Точка і Борис Гільдін розповіли виданню AIN.Business про те, як їм вдалося вирости до пивного простору, розвинути і масштабувати бренд, започаткувати благодійний фестиваль і навіть музей.

Рубрика «Історії» виходить за підтримки YASNO.

Пивоварня без пивоварні

MOVA почалася зі знайомства Богдана Точки і Бориса Гільдіна, який мав досвід роботи в міжнародної пивоварні. Спочатку об’єднали зусилля для проведення першого пивного фестивалю Craft Культура у Дніпрі. Потім вирішили, що потрібно самим варити пиво, але не знали, як це робити.

• У 2017 році в Україні ця тема тільки почала розвиватися. Майбутні пивовари знайшли курси в Києві, і незабаром вже навчалися у Школі пивоварів Varvar Brewery.
• Наприкінці навчання зварили своє перше пиво в колаборації з Varvar. Партія швидко розійшлася.
• Зрозуміли, що потрібно створювати власну компанію. Розробили концепцію і назву – MOVA.
• А от власного обладнання не мали. Ризикнули і запустили контрактне виробництво: варили на потужностях інших пивоварень.
• Перший контракт уклали з дніпровським підприємством.

Обсяги зростали, пиво активно продавалося. Невдовзі MOVA варилася на пивзаводах у Дніпрі, Києві, Харкові, Запоріжжі, Львові. Але, розповідають в команді, і цього не вистачало.

Дійшло до того, що різні сорти варили в різних містах. При цьому MOVA стала першою контрактною пиварнею, що почала продаватися в «Сільпо». Потрібно було тримати марку: постійний смак, гарантовану якість і безперервність постачання. На контрактному виробництві це вартувало титанічних зусиль і менеджерської роботи 24/7.

«Контрактне пивоваріння взагалі можна назвати одним словом “факап”. Логістика – жах: три роки я щотижня їздив по всій країні. Варки потрібно було розписувати наперед, щоб влізти у графіки пивзаводів. Вести перелік сировини, закупати та вчасно доставляти. Нерідко виникали проблеми з постачальниками», – головний пивовар та співвласник MOVA Богдан Точка.

Тож коли з’явилася власна пивоварня, у команди було розуміння всіх постачальників сировини. Працювали напряму і знали, що в кого купляти. Не було проблем і з рецептами, мали відпрацьовані сорти.

Як з’явився власний завод

На кожній пивоварні були свої нюанси – з обладнанням, підходом персоналу.

«Нас дуже хвилювала якість напою. Тож вирішили не мандрувати, а збудувати власне виробництво», – ділиться співвласник та директор MOVA Борис Гільдін.

• Почали прораховувати, скільки коштує будівництво заводу з усіма інноваціями.
• Для контрактної пивоварні це була величезна сума, але за обраною бізнес-моделлю інвестиції мали окупитися за 5-6 років.
• Зрештою, пивовари отримали кредит від банку, коштом якого придбали обладнання.
• Домовилися з чеською компанією Technoexport a.s. про виготовлення ексклюзивного заводу за своїми потребами. Після стількох років на різних пивоварнях точно знали, чого хочуть.

У 2019 році почали будувати комплекс загальною площею 1000 м². Через COVID-19 процес затягнувся, але вже у 2021 році відбувся запуск заводу MOVA. Єдине, чого не врахували – перспективи компанії на ринку. Виявилося, що попиту набагато більше.

Інші проекти бренду

• Згодом МОVА запустила «Пивний Простір» – ресторан, який став додатковим каналом дистрибуції. 
• У 2023 році компанія відкрила MOVA BAR. Це заклад біля дому з професійним обслуговуванням, фірмовим пивом та смачною їжею.
• Наразі це два невеликі бари на лівому березі Дніпра.

«Сьогодні ми продаємо продукцію по всій країні та за кордоном. Спочатку здавалося, що наш максимальний масштаб – 50 тонн на місяць. Виявилося замало, зараз ми бачимо для себе горизонт – 150 тонн. І це далеко не межа», – розповідає співвласник та директор MOVA Борис Гільдін.

• З початку роботи на заводі збільшили технологічний парк до 20 танків різного тоннажу.
• Додали обладнання для виробництва безалкогольних напоїв, а також лінію розливу пива у пляшки.

Неочікуваний стрибок на експорт

Сьогодні в МОVА працюють над міжнародними зв’язками: їздять на фестивалі, перемагають в конкурсах, запускають колаборації з іноземними броварнями, ведуть перемовини з новими компаніями щодо експорту.

• Перша експортна поставка була саме тим, що в МОVА називають «заварювати комунікації».
• Дистриб’ютори з Норвегії самі вийшли на пивоварню і замовили пиво.
• Виявилося, що пиво МОVА їм у подарунок привіз з Дніпра СЕО місцевої IT-компанії з головним офісом в Осло.
• Норвежцям, які паралельно займаються дистрибуцією алкоголю, пиво настільки сподобалося, що вони вирішили його продавати.

Цієї історії могло б і не статися, якби команда ще на етапі будівництва не попіклувалася про відповідні дозволи. Виробництво має бути сертифіковано за стандартом ІSО 22000, мати акредитацію HACCP. Завод МОVА побудували відразу за європейськими стандартами.

Нині МОVА експортує в Норвегію, Данію і Польщу. В кожній країні – свої нюанси. Наприклад, за норвезьким законодавством, пиво не може бути міцнішим за 4,7%. Тому для партнерів з Осло МОVА варить свої сорти «легшими».

В розробці ще проєкти в США, Африці, Скандинавських країнах, Іспанії та Німеччини. У процесі фінальний етап розширення, що дасть змогу випускати 150 тонн напоїв. Більше не дозволяє площа заводу, а от команда готова до нових масштабів і вже шукає рішення.

В розрізі всього ринку пива, говорять в команді, це дуже маленькі обсяги. Крафтові пивоварні загалом наразі займають всього 1% пивного ринку в Україні. Це локальні виробництва, які виготовляють смачне пиво різноманітних сортів з якісної сировини. Вони не конкурують з компаніями-гігантами. Але намагаються просунутися на міжнародний ринок, щоб люди дізнались, що в Україні роблять гарне пиво.

Читайте також:
— Спершу — бізнес, потім — пиво. Історія локальної броварні Kyiv Local Brewery
— «Опілля». Як працює та скільки інвестує пивоварня зі 170-річною історією
— Rebrew. Броварі з броварні в Броварах, які називають своє пиво на честь міфічних богинь

У межах серії матеріалів про українське пиво AIN.Business поспілкувався зі співзасновником броварні Дмитром Волощенком. Він пригадав, як з дегустацій пива з’явилася ідея варити власні сорти, визначний фестиваль пива у Львові, залучення інвестицій перед пандемією та зломлений бізнес через війну, виробництво під обстрілами та майбутнє SHO.

Від вина до пива

До запуску власної марки пива Дмитро Волошенко сім років керував пабом Drunk Patrick у Миколаєві. Він розташовувався у готелі, який минулого року знищили російські ракети. При пабі працювала броварня, проте Дмитро згадує, що не мав стосунку до її роботи, та особливо не цікавився пивом.

«Ринку крафтового пива, як такого, не було. Цікавилися чим? «Оболонню», «Хугарденом». Може, якимись там лагерами німецькими, які приїжджали в обмеженій кількості. Ну, і український масмаркет. Цікаво? Ні, нецікаво абсолютно».

Все змінилося, коли на четвертому році роботи Дмитро познайомився з пивоваром Олексієм, який прийшов працювати у паб. Разом вони придумали проводити вечори дегустації пива — за форматом «винних посиденьок», які Дмитро влаштовував в іншому закладі Миколаєва.

«Зробили перший раз — нічого цікавого. IPA так IPA, їх же там трильйон. А далі ми зібрали групу з 12 людей, почали проводити ще дегустації, розпробували. Сказати, що я був здивований, то мало сказати. Я ніколи нічого такого не куштував. Ми ще рік чи пів року робили такі дегустації та вирішили з Льохою спробувати зварити щось своє».

Партнери домовилися з власниками броварні при пабі орендувати обладнання та продавати пиво за її документами. Найменування SHO з’явилося раніше — так називався коктейльний бар у Миколаєві, який Дмитро відкрив як данину дитинству.

«В мене дуже дружня компанія, з кимось ми вже 25 років товаришуємо. У нас чати спільні, постійно спілкуємося. Хоча ніхто в Миколаєві вже не живе давно, але досі влаштовуємо зустрічі 2-3 рази на рік. І ось в цій компанії я ще з 13 років постійно хотів мати наше місце. Тому була мрія зробити свій бар або паб. 

І коли я думав над назвою… Мій батько — страшний русофоб. Я виріс в атмосфері, що росія — це ворог. Тому що я міг придумати більш українського, ніж слово “шо”?. В Миколаєві ж до війни всі розмовляли російською. Це було абсолютно нормально. І за “шокання” люди могли подивитися на тебе, типу, чувак, шо ти шокаєш, розмовляй нормально. А в мене з’явилася ідея легалізувати це, зробити модним і цікавим».

Логотип за 500 євро намалював друг-дизайнер Дмитра за 30 секунд на серветці. У Дмитра, як і в більшості його команди, є татуювання з логотипом пивоварні.

Початок роботи, перший фестиваль крафтового пива та своя специфіка

SHO почали варити пиво та продавати у знайомі бари, паралельно розбиралися з документами та загалом вивчали новий для себе ринок. Важливою подією для розвитку бізнесу став перший фестиваль крафтового пива у Львові Craft Beer and Vinyl Music Festival у 2017 році, куди SHO приїхали з трьома сортами. 

На фоні великих броварень Underwood і «Ципа» Дмитро та Олексій відчували себе «мікробами», проте продали все привезене, а набутий на фестивалі досвід та спілкування з іншими пивоварнями дав їм розуміння, що цим варто займатися далі.

«Ми прийшли в незнайому для нас компанію. Вони бажали нам успіху, розповідали, як і що нам краще робити. Я такого не бачив раніше від незнайомих людей і думаю, що це був дуже великий тригер для мене. Бо тоді прибуток проєкту був, може, тисячу доларів. Це була більше ідея, ніж бізнес. А після цього фестивалю ми почали більше варити, проводити дегустації, з’явилися ідеї. Ми приїжджали на інші броварні, робили колаби».

SHO став постійним учасником фестивалів пива в інших містах України, почав налагоджувати дистрибуцію, варити та продавати більше. На одному з таких фестивалів Дмитро скуштував сауер від броварні «Правда» та зрозумів, що це «воно» — так компанія стала виробляти «кисле» пиво і зробила це своєю специфікою. Дійшло до того, що засновники почали називати себе «кисловарнею». Разом із цим довелося пояснювати клієнтам, що їхнє пивом не скисло:

«На одному з фестивалів усе наше пиво на кранах було лише кисле, десь сім сортів кислого пива: фруктові, чисті. Пам’ятаю, до нас люди приходять, пробують пиво і питають: “Воно що, скисло?”. Я за три дні, може, тисячу разів, відповів на це. Так народилося наше флагманське пиво — сауер з додаванням великої кількості малини, смородини та ожини, без жодних сиропів чи пюре з цукром».

Залучення інвестицій і власний завод

Коли бізнес вийшов на об’єми 3-4 тонни пива на місяць, до Дмитра та Олексія звернулися інвестори з пропозицією відкрити на базі SHO повноцінну броварню с заводом. Вони погодилися. 

Спочатку купили землю під Києвом, яку довелося продати через проблеми з документами. Потом вирішили робити завод на території, що належала інвесторам, де раніше розташовувався музей продукції змащувально-мастильного виробництва. Будівництво проходило не без проблем:

«Вирішили, що будемо робити підлогу плиткою. Поїхали на броварню наших друзів. Вони запитали, чи зробили ми спеціальну підкладку. А ми не зробили. Виявилося, що вони теж спочатку не зробили, тоді пивний камінь проріс у землю та запоров їм проект. Ми такі: “Окей, будемо робити ще й це”».

Інвесторами SHO виступили співвласники ресторану, яким керував Дмитро. Серед них його батько, який на той час вже багато років жив в Іспанії, та його партнер. Вкладена сума — приблизно $800 000 доларів, які пішли власне на ремонт заводу і закупівлю обладнання. 

«Де гроші?»: бізнес у пандемію та війну

Після завершення будівництва, наприкінці грудня 2019 року броварня отримала ліцензію, почала варити пиво на власній броварні та поступово продавати його в заклади. А 14 березня 2020 року в Україні почався карантин через COVID-19 — SHO закрилися, фактично щойно розпочавши повноцінну роботу. Дмитро пригадує це як найважчий період свого життя, але дякує команді, яка пів року працював без оплати.

«Ми тоді наварили, може, 16 тонн пива. Тільки отримали перші замовлення. Не встигли навіть менеджера з продажів взяти. І встали на чотири місяці. Довелося пояснювати інвесторам, які були не в Україні, чому ми не працюємо. Вони, можливо, трохи не розуміли, що тут коїться. Постійно питали за гроші, а я розповідав, що де нам їх взяти, якщо ніхто в Україні не працює і ми не можемо продавати пиво».

SHO почали повертатися до життя за 2-3 місяці, коли відкрилися деякі заклади. Гроші в основному йшли на оплату податків та електроенергії. Приблизно за пів року до початку вторгнення пивоварня вийшла на більш-менш нормальний обсяг роботи, знову почав працювати однойменний бар, з’явилося більше коштів. Але повномасштабна війна вдруге поламала бізнес. 

У лютому Дмитро роздав наявні гроші людям з команди, одному з них, пивовару Івану з дитиною-інвалідом, віддав робочу машину, законсервував броварню та разом із дружиною Анастасією долучився до спільноти, яка в Миколаєві почала робити коктейлі Молотова у покинутому Будинку Офіцерів. Потужності броварні стали в пригоді — Дмитро привіз близько 500 пляшок та наостанок попрощався с заводом:

«Коли ми виїжджали, подивився на це все, вже темно було. Подивився на неї, подумав, що не знаю, чи я буду тут ще раз. Пройшовся, за нержавіючу сталь свою потримався і поїхав».

Наступні кілька тижнів Дмитро називає періодом «хардкорної волонтерки» — з 8-ї ранку до 6-ї вечора він проводив у роз’їздах в умовах регулярних обстрілів. Згодом до нього долучився бровар Іван. Почали думати, що робити з пивом, яке вже було зварено — тоді майже по всій Україні алкоголь був під забороною. Першим почав «відкриватися» захід України — SHO почали відвантажувати пиво туди, де його можна було продавати, та варити нове. Так тривало, поки в місті була вода. У квітні на півтора місяця вода в Миколаєві зникла зовсім — робота пивоварні вкотре зупинилася. Тим часом територія, на якій знаходилася броварня, постійно потрапляла під обстріли.

«Авіабомби, ракети, касетні снаряди майже кожен день. Щось впало метрів 50 від нас. Прилетіло в будівлю, де наша бухгалтерія сиділа до війни. Але броварня вціліла. Прилетіло через дорогу від нас у фабрику, яка робила металопластикові вікна. Броварня вціліла. Весь завод вже без вікон стоїть, а в броварні жодного віконця не побилось.

Але пацани працювали: варили пиво, розливали в пляшки, мили броварню. Я декілька разів питав: “Хлопці, ну як? Ви точно впевнені, що це має сенс? Бо у вас є діти”. Я жодного разу не почув нічого, крім: “Ми ж маємо це робити. Що нам, ховатися там по підвалах? Ми так не хочемо».

Характерне фото того періоду — на ньому Дмитро та його дружина Настя ховаються від обстрілів за мішками з солодом.

Проблеми з водою в Миколаєві продовжувалися до звільнення Херсона в листопаді. Виробництво пива для SHO врятували друзі-волонтери, які за свої гроші закупили фури з цистернами для води. Вони почали розвозити містом воду з власного джерела, яка могла видавати тисячі кубів на день. Також допомагав місцевий водоканал, який іноді безоплатно привозив 2-3 куби води, які залишалися після доставки води населенню. 

Так SHO знову почали варити пиво в умовах доставки води та між паузами у відключеннях електроенергії, які почалися в листопаді.

«Ми набрали обертів і просто перестали думати про всяку х*йню. Перестали боятися. В нас було дуже багато страху. Розумієте? Ти береш у людей купу грошей під свою ідею та авторитет. А вона не працює, тому що ти нічого не встиг зробити до першого локдауну. І ніяк на це вплинути не можеш. Це була болюча історія. Дуже багато сумнівів щодо проєкту було. А війна, як ви знаєте, всі ці сумніви просто здула».

Розбудова бренду з прицілом на майбутнє

Під час війни Дмитро мирно розійшовся з іншим співзасновником Олексієм, який покинув Україну через хворобу. Зараз він працює пивоваром у Європі.

Початок 2023 року — перший з 2020-го період, коли броварня почала заробляти. SHO варить щомісячно 15-17 тонн пива та планує вийти на рівень 30 тонн до літа. Глобальна мета — 300 тонн на рік.

Попри війну, команда розвивається — нові менеджери з продажів налагодили дистрибуцію по всій Україні, зараз SHO продає більше пива, ніж до 24 лютого 2022 роки. Але мова про окупність поки не йде.

«Ми жодного на цю тему навіть не спілкувалися навіть. Зараз йде мова про те, щоб вижити та зробити бренд, який буде готовий до тої України, яка буде після перемоги. Зацікавленість до якої буде у всього світу. Щоб ми вже були готові виходити на європейський, американський, азійський ринок. Поки ми працюємо над цим».

Раніше AIN.Business розповідав про те, як працює пивоварня Divchata, що робить виключно ексклюзивні варки:

Про презентацію нового пива від Divchata я дізнаюся з Instagram Beerguide — одного з активних українських пивних ентузіастів. Портер із фініками та лохиною — Passive Aggressive — Ксенія презентувала в нещодавно відкритому барі в центрі Києва Uno Mas.

Там AIN.Business зустрівся із підприємицею, щоб поговорити про досвід пивоварні, яка варить одне пиво на місяць, сексизм в індустрії та ріст українського крафту на фоні війни.

Це продовження великого спецпроекту, в якому AIN.Business розповідає про пивоваріння в Україні. Ви можете подивитися мапу броварень, про які ми писали за посиланням.

Читайте також:
— Спершу — бізнес, потім — пиво. Історія локальної броварні Kyiv Local Brewery
— «Опілля». Як працює та скільки інвестує пивоварня зі 170-річною історією
— Rebrew. Броварі з броварні в Броварах, які називають своє пиво на честь міфічних богинь

«Дівчинко, поклич когось дорослого»

На сьогодні Divchata Brewery – це проект, яким Ксенія займається самостійно. Пивоварня працює за принципом ексклюзивної варки. Раз на місяць вони готують один новий сорт пива, який більше не повторюється. 

Сама броварня запустилася у 2020  році. Її заснували Ксенія та пивоварка Юлія Кириленко. Компанія призупинила роботу на початку повномасштабного вторгнення. Юлія своєю чергою працювала та продовжує працювати головною технологинею броварні Lytopys. Ксенія довгий час сумнівалася, чи варто відновлювати виробництво, але таки наважилася.

«Я зрозуміла, що це саме той проект, де я через призму пива можу висловити свої внутрішні переживання, доносити свої ідеї. Мені неймовірно подобається процес створення кожного сорту, де я уявляю, про що саме це пиво говоритиме в результаті, яким буде його смак та які емоції відчує людина, зробивши перший ковток. І з допомогою технолога на виробництві перетворюємо ідею в напій.  Так на четвертому  місяці війни ми вирішили зробити томатне пиво і назвали його Brave», – розповідає підприємиця про перезапуск Divchata.

Починалося все з ідеї ламати стереотипи. Ксенія прийшла в галузь як амбасадорка Івано-Франківської пивоварні Copper Head. Працювала там, а згодом переїхала до Києва, де активно просувала продукт броварні.

«У 2017-2018 роках, коли я вперше проводила пивні презентації, я дуже часто стикалася із сексизмом. Я добре пам’ятаю, як на одній з них я розкладала пиво, і до мене звернувся барменеджер зі словами “Дівчинко, а хто буде проводити презентацію, поклич когось дорослого”. І на початку подібні ситуації траплялись часто. На щастя, зараз я бачу все більше цікавості до продукту в очах покупців під час презентацій, а не здивування чи недовіру через мою гендерну приналежність», – згадує Литвинюк.

Саме ідея розмивання гендерних кордонів була закладені й в назву, й в айдентику нової броварні: Divchata Brewery та слоган «Пиво не має гендеру». 

Із дизайном допомогла мисткиня Наталія Днесь, із якою засновниці взагалі не були знайомі.

«Якось я побачила виставку художниці в Івано-Франківську, яка малює мінімалістисною технікою Oneline (суцільної лінії), тобто не відриває руку від полотна до завершення картини. Я подумала, що це дуже круто, але вона, хоч і українка, була за кордоном. Я кілька днів наважувалася і врешті написала величезного листа в Telegram, у якому розказала про проект та його ідеологію, й запропонувала розробити нам дизайн. Вона два дні не відповідала, і я подумала, що все. Але врешті мені прийшов такий самий величезний лист, де вона радісно погодилася співпрацювати», – згадує Ксенія історію народження дизайну бренду. 

Схожим шляхом знайшли й СММницю. Таким чином на запуск бренду інвестицій майже не знадобилося. 

«60 000-80 000 грн за варку»

Divchata Brewery — це передусім бренд, а не повноцінна пивоварня. У них немає свого виробництва й заводу. Зараз пиво навіть не розливається у пляшки, бо там, де його варять, немає лінії розливу. Зате в них сміливий підхід до смаків та щомісяця нова варка.

Divchata варять своє пиво на заводі Zlak Brewery у Києві. У вартість однієї варки, це 1 тонна пива, входять: сировина, послуги пивоварні та дистрибуція. Загалом, це від 60 000 до 80 000 грн, в залежності від інгредієнтів.

Першою варкою в оновленому форматі було томатне пиво Brave.

«Ми варили його двічі. Спочатку я додала туди купу спецій, пюре лайму, листя лайму, табаско й навіть соєвий соус. Хотілося все спробувати. Але врешті, соєвий взагалі не відчувався й хотілось більше щільності в пиві. Тоді ми зварили його вдруге і вийшов чудовий результат», – згадує Ксенія.

У цього пива вельми високий бал на Untappd – 3,98 з 5, при 135 голосах. Це враховуючи, що його можна було спробувати виключно у крафтових закладах.

Історія «Пасивно-агресивного пива» ще романтичніша.

«Я була у відрядженні, їхала паромом з Німеччини до Данії, – згадує Литвинюк. – І в duty free придбала корисний батончик. Він був із фініків, лохиною й ваніллю. І раптом мене осяяло, я зрозуміла, що хочу зварити саме такий портер».

Ксенія підійшла до нового сорту з ентузіазмом, замовила з-за кордону пасту з фініків, додала справжню лохину, 50 стручків ванілі і зварила тонну фініково-лохинового портера. 

Зараз пиво Divchata можна спробувати тільки з кег, тобто у крафтових закладах. Дистрибуція відносно вузька, що дозволяє назвати це пиво ексклюзивним. За словами Ксенії новий портер Divchata можна буде спробувати лише в 14 закладах по Україні. При цьому, підприємиця не планує особливо розширювати діяльність.

«Я не бачу це як бізнес. Це моя творчість, вона мені дуже подобається, я на цьому майже нічого не заробляю. Той формат у якому я є зараз дозволяє мені максимально експериментувати й з кожним новим сортом показувати, що пиво — це не тільки чоловічий напій, пиво немає гендеру й що портером з фініками чи гозе з томатами можуть насолоджуватись усі, незалежно від статі», – пояснює Ксенія.

«Українці масово купують український крафт»

Дохід їй приносить основна робота – дистриб’юторська компанія Uno Mas, куди її переманили з Copper Head. Ця організація спеціалізується на крафтовому міцному алкоголі (мескаль, текіла, джин), та крафтовому пиві. 

Також Uno Mas я відкрили свій перший заклад – невеликий пивний бар з власним імпортом на вул. Пушкінській в Києві, який сильно відрізняється від того, як ми звикли уявляти пивний бар.

Попри повномасштабне вторгнення, справи у дистриб’ютора йдуть непогано. Попит українців на пиво не тільки не впав, а й суттєво зріс.

«Українці почали дуже активно підтримувати український крафт. Цього сезону попит на крафтове пиво значно перевищив пропозицію, знаю пивоварні, які влітку орендували додаткові об’єми для варки пива, оскільки власних не вистачало.. Ну і треба відзначити самих пивоварів, які всіма силами рятують виробництва і продовжують варити класне пиво. Попит на імпорт дещо зменшився, але він є. Ми і в період війни продовжуємо знайомити українців з цікавими пивоварнями на світовому крафтовому ринку і щомісяця привозимо щось нове», – підсумовує Ксенія. 

Редакція AIN.Business зібрала інформацію станом на 17 березня, де можна придбати пиво. А також ми з’ясували, чим керувалась міська влада у своїх рішеннях.

Продаж пива відновлено у таких областях:

• Волинська 

З 17 березня відновлено продаж пива, вина та слабоалкогольних напоїв. 

Своє рішення Волинська обласна військова адміністрація пояснює тим, що на Волині є кілька пивоварних заводів, які у зв’язку із запровадження воєнного стану були змушені припинити роботу. У підсумку, сотні людей втратили робочі місця.

«Тому наша область має забезпечувати надійний тил – бізнес повинен працювати і наповнювати місцевий бюджет (пам’ятаймо, що із надходження податків ми можемо купувати воєнну амуніцію для наших воїнів-захисників)», – підсумовує голова Волинської ОДА Юрій Погуляйко.

Однак, в обласному центрі та луцькій громаді продаж пива, вина та слабоалкогольних напоїв буде й надалі заборонено. Повідомляє мер Луцька Ігор Поліщук.

«У зв’язку з тим, що в Україні триває війна, у всіх населених пунктах в людей на руках величезна кількість зброї, відновлення продажу пива, вина та слабоалкогольних напоїв є не на часі в нашій громаді. Святкувати будемо після перемоги!» – продовжує очільник Луцька.

Продаж міцних алкогольних напоїв протягом воєнного стану в області залишається заборонений.

• Тернопільська

З 10 березня відновлено продаж слабоалкогольних напоїв, зокрема, пива.

Представники місцевої влади у своєму рішенні опираються на поставу Кабміну, де зафіксовано, що пиво – слабоалкогольний напій, з вмістом спирту до 7%. Відповідно, не має підстав призупиняти його продаж, адже це не міцний алкоголь.

«Ми відреагували на звернення двох найбільших пивзаводів області (пивоварня «Опілля» та «Микулинецький Бровар» – прим. AIN.Business) і все ж прийняли рішення дозволити продаж пива. Проте, це не означає, що завтра у магазинах почнуть продавати міцний алкоголь», – коментує голова Тернопільської ОДА Володимир Труш.

• Закарпатська

З 15 березня з 8 до 20 години в області дозволено продаж слабоалкогольних напоїв, пива та вина на час дії воєнного стану.

Зазначені напої заборонено продавати працівникам правоохоронних органів, військовослужбовцям Нацгвардії, територіальної оборони та інших військових формувань.

• Хмельницька

З 14 березня в області відновлено продаж пива та слабоалкогольних напоїв протягом воєнного стану.

«Заборонено з 1 березня і до закінчення строку, на який було введено воєнний стан на території області, торгівлю алкогольними напоями, крім пива та слабоалкогольних напоїв», — зазначив на брифінгу керівник Хмельницької ОВА Сергій Гамалій.

• Івано-Франківська

З 13 березня в області місцева влада дозволила продаж пива.

«Це рішення обумовлено постановою Кабміну, де вказано, що пиво належить до слабоалкогольних напоїв. Також до нас звертаються підприємці нашої області, пивовари, крафтові виробники, оскільки їхні виробництва зупинилися і страждає економіка. 

Підприємці повинні працювати, а громадяни – свідомо і відповідально ставитися до придбання та вживання пива», — підсумувала на брифінгу голова Івано-Франківської ОВА Світлана Онищук.

• Чернівецька

З 14 березня на Буковині дозволено продаж пива.

У рішенні Ради оборони області Чернівецької ОДА від 12 березня йдеться, що протягом воєнного стану заборонено продаж алкогольних напоїв, окрім пива. Рішення вступає в силу 14 березня.

• Львівська

Поки що продаж пива не відновлено. Однак, голова Львівської ОДА Максим Козицький пропонує поставитись до цього питання з розумінням, адже галузь пивоваріння становить левову частку економіки області.

«З приводу доцільності заборони алкоголю, то пропоную подивитись з другого боку, а саме функціонування економіки, яка так потрібна в умовах війни. Для прикладу, в середньому один працівник пивоварні сприяє створенню 16 робочих місць у суміжних галузях (сільське господарство, логістика, торгівля, сфера послуг тощо). За минулий рік лише пивовари України сплатили до бюджету понад 26 млрд. гривень податків. Тому, відповідь очевидна, бізнес повинен працювати, але під чітким контролем держави, як того вимагає час», – підсумовує Максим Козицький.

Лана Світанкова, пивна блогерка, суддя BJCP, перший в Україні Сertified Cicerone переконана, що у 2022 домінуватимуть на ринку українського пива такі напрямки:

• Зріст брендів безалкогольного пива. Це світова тенденція, адже молоде покоління відходить від споживання пива як напою. Натомість, цю нішу заповнюють готові коктейлі чи зельцери (слабоалкогольний напій, що містить міцний алкоголь, газовану воду та ароматизатори – прим. AIN.Business). В Україні така трансформація не настільки помітна, як в США, але кілька крафтових брендів, що спеціалізується на безалкогольному пиві, вже є.
• Поява нових складників – з’являються хмелеві продукти, які дозволяють створювати популярні мутні і негіркі ІРА з меншими втратами. Також продовжується дослідження дріжджів, зокрема, роботи з нетиповими штамами.
• Збереження тренду на повернення лагера. Сьогодні вже мало пивоварень, де немає крафтового лагера. Пивовари відкрито визнають, що лагер – не той сорт пива, від якого варто відмовлятись. Від публіки його поціновувачів – теж.
• Покращення якості продукту, особливо, малих пивоварень. Адаптуйся, або помри – це девіз цих часів і він актуальний, як ніколи. Змінюватимуться активно формати продажу та створюватимуться нові колаборації з непивними марками для розширення аудиторії.

Віктор Ващук, співзасновник школи пивоварів «Курси пивоварної справи-майстер пивовар», керівник проєктів Beermaster Brewery у Сільпо, переконаний, що:

• 60-70% ринку – класика. Тенденція на мутні, мало гіркі сорти: Hazy, Milkshake. Популярними залишаються витримані стаути.
• Продовжиться закриття маленьких пивоварень. Окрім панедемічних обмежень, що вплинуло на їх роботу, також піднявся акциз – це аж ніяк не сприяє розвитку галузі.
• Банка – новий популярний формат продажів пива. Коли були закриті всі ресторани, потрібно було реалізовувати великий об’єм. Пивоварні почали заходити в мережі. Заводи, що виготовляють банку мають замовлення на 2-3 роки вперед.
• 15-20% бюджету має йти на маркетинг. Якісний продукт без маркетинг-стратегії навряд знайде свою чисельну аудиторію.

Сергій Коваленко, генеральний директор Altbier, зауважує, що треба звернути увагу на два напрямки розвитку українського ринку пива:

• Головний тренд крафту – це не мати головного тренду. Максимальне розширення асортименту має стати завданням №1 для крафтових пивоварень.
• Не забувати про маркетинг. Необхідно збільшувати фінансування на промоцію власних продуктів. Дослідження французького та німецького ринку показують, що просування регіонального пива – успішна стратегія.

Нагадаємо, що AIN.Business підготував для поціновувачів пива (і не тільки) великий проєкт про ринок українського пива. Хто, як і де будує пивний бізнес в Україні та які успіхи й виклики має ця галузь – детальніше у наших історіях: Rebrew, Опілля, Varvar, Kyiv Local Brewery, Konteyner, 2085, Underwood.

У 2018 році її запустили гендиректор Google Україна Дмитро Шоломко, домашній пивовар Женя Депутат та спеціаліст будівельної галузі Олександр Селюк. Зараз у них свій завод у Броварах, понад 15 людей у штаті та амбіції виходити на міжнародний ринок. 

AIN.Business в межах циклу матеріалів про пивоваріння в Україні зустрівся із маркетологом проєкту Олегом Романовським і розповідає історію Rebrew.

Читайте також: Українське пиво. Хто, де і як будує пивний бізнес в Україні

Броварі з броварні в Броварах

Ідея пивоварні з’явилася в Дмитра Шоломка 2014 року. Він об’єднав зусилля з домашнім пивоваром Євгеном Депутатом. Тоді планували варити радше для себе — «гаражним» шляхом. Планували об’єми до 200 літрів. Два роки розробляли бізнес-план і врешті зрозуміли, що варити в таких об’ємах — нерентабельно і нецікаво. 

«Проблема в тому, що різниця у ціні між обладнанням для невеликих об’ємів та великих — непропорційна можливим заробіткам. Тому ми вирішили будувати броварю на 1000 л/варка», — пояснює Романовський.

2016 року зареєстрували компанію, яка отримала назву Reformation Brewery. Скорочено — Rebrew. Ще два роки тривав пошук приміщення, ремонт та інші підготовчі активності. 

Виявилося, що знайти приміщення, що буде відповідати всім вимогам — не так просто. Шукали в Києві та поблизу. Спочатку хотіли взяти в оренду, але згодом стало зрозуміло, що робити довгостроковий проєкт треба лише на власній території. Врешті знайшли будівлю у Броварах.

«Те, що ми розташовуємося в Броварах викликає проблеми в позиціонуванні. Ми броварня з Києва чи з Броварів? Про себе ми жартуємо, що ми броварі з броварні в Броварах. Але так не планувалося, вийшло само собою», — каже Романовський.

У купівлю приміщення та закупівлю обладнання вклали $300 000. Поставили італійське обладнання Meccanica Spadoni, Rebrew став першим тестовим заводом для цього виробника в Україні Ще $200 000 пішли на ремонт. Отже, стартові інвестиції склали близько $500 000. Повноцінно броварня запустилася 2018 року. Керує компанією один із засновників Олександр Селюк. За виробництво відповідає дипломований інженер-технолог Євген Смуригін. 

Пивні богині і Жадан

Постійна лінійка Rebrew — 5-6 сортів. Ще 3-4 в ротації. Пивовари виділяють два різних види попиту.

«Крафтові заклади більше зацікавлені у ротації, для них ми постійно намагаємося варити щось нове. А от у HoReCa — більш традиційних пивних барах — частіше хочуть мати одне й те саме на кранах», — пояснює Олег Романовський.

У великих супермаркетах знайти пиво Rebrew поки не вдасться. Для цього не вистачає потужностей. Хоча у компанії визнають, що бути «на полках» — важливо для впізнаваності бренду. Тому на цей рік запланували збільшення об’ємів виробництва, які на сьогодні складають 25 тонн. 

За смаком Rebrew орієнтуються на американські броварні. Базові солоди використовують різні — як українські чи білоруські (парадоксально, але там його купувати дешевше, ніж в Україні) так і німецькі та бельгійські, в залежності від сорту пива. Спеціальні солоди — шоколадний, копчений, карамельний тощо, — закупають у Німеччині.

Дріжджі переважно рідкі — американські. 80% хмелю теж закупають в США. 10% — з Нового світу, ще 10% — Чехія, Німеччина, для більш традиційних сортів пива. 

«Хмелеводство в Україні — це окрема проблема. Для тих сортів, що ми робимо, хмелю  майже нема, того доводиться все закупати за кордоном», — бідкається Романовський. 

Для репрезентації свого пива Rebrew обрали міфологічну концепцію. Частина пива названа на честь різних богинь — Фреї, Хатхор, Вака, Купава тощо. На кожній баночці є невеличка історія про кожну з них. Часто броварі граються на контрасті. Наприклад, поруч із суворою богинею Фреєю можна знайти милих котиків, а пиво буде навдивовижу легким і кисленьким. 

«Наші міфічні героїні — це відсилка до історичних коренів пивоваріння. Бо раніше це було таке ж домашнє заняття як випічка хлібу. І займалися ним переважно жінки. Тож багато міфічних традицій (наприклад, шумерська богиня Нінкасі) теж беруть корені звідти», — пояснює маркетолог.

Минулого року броварня зробила колаборацію з рок-музикантами. Гурт українського письменника Сергія Жадана «Жадан і Собаки» створив разом із Rebrew власний сорт. Ним став Session IPA. 

Романовський розповідає, що домовитися виявилося дуже просто.  Познайомилися з Жаданом на Книжковому Арсеналі, власне за пивом.

В один момент вони просто запропонували письменникові-музикантові щось зробити разом. Той одразу погодився і розповів, що всі в команді люблять IPA. Тож вибір сорту відбувся сам собою. 

Нещодавно в кнайп-клубі «Купідон» у Києві відбулася презентація вже другої версії  пива, на цей раз в стилі подвійного New England IPA (і там творилося шаленство, включаючи стейдждайвінг музикантів. Якщо ви були в Купідоні можете собі уявити наскільки було весело, — прим.ред.).

НеКрафтова броварня

Зараз Rebrew це інвестиційна компанія, у яку вклалося понад 10 інвесторів. У проєкті працює близько 15 людей, більшість з них — у виробництві.

Головними каналами продажів залишаються бари. 80% пива реалізується у кегах. Але вже зараз Rebrew почала розвивати власну мережу дистрибуції. 

Минулого року вони відкрили перший магазин Beerplace у Броварах, у центрі міста. На цей рік у планах — відкрити точки у Києві. У своїх магазинах пивоварня продає не тільки власне пиво.

«Третина кранів — наші. Інші — ні. Є багато закладів, які загубили себе після того, як перейшли на моноформат. Ми не хочемо повторити цю помилку», — каже Олег Романовський.

Представники пивоварні кажуть, що зараз важко говорити про прибутки. Пандемія дуже сильно впливає на дистрибуцію та можливість планувати. Заклади то відкриваються, то закриваються і через це важко планувати виробництво. До того ж грає свою роль сезонність, влітку броварня завантажена на 100%, а взимку й восени відчувається зниження попиту. Через це поки що не вдалося окупити вкладені інвестиції.

Водночас броварня наголошує на тому, що вони не «крафтова пивоварня», а просто роблять хороше пиво.

«5-6 років тому слово «крафт» було синонімом чогось маленького експериментально, ручної роботи. А зараз воно стало дуже затасканим і втратило свій сенс. Нині крафтовим називають все підряд: від носків шкарпеток до коньяку», — каже Романовьский.

Також він посилається на різницю у юридичному визначенні крафтової кав’ярні в залежності від країни. Наприклад, якщо брати критерій за об’ємом, то за американськими мірками крафтовими вважатимуться навіть регіональні броварні на кшталт «Опілля» чи «Микулинецького», які в Україні знаходяться у категорії середніх та великих гравців. 

Наступні кроки Rebrew бачать у збільшенні виробництва (щоб заходити у великі мережі), розбудові власної мережі магазинів та експорті за кордон. Вже було кілька поставок, і європейські покупці залишилися задоволені. 

З чого починався Varvar

Varvar заснував український бізнесмен Василь Микулин разом із партнерами Олексієм Гавришем та Наталією Ковалевською у травні 2015 року. До цього у Микулина був власний бізнес у Донецьку — ресторан «Юзівська пивоварня», який він відкрив у 2008. Після того, як у 2014 році Донецьк окупували, підприємець був вимушений переїхати у столицю. 

У Києві все почалося з пошуку локації: «Я хотів створити щось невеличке, навіть камерне, і просте, і для цього почав шукати локацію. Для такого формату не потрібні центральні  місця, площі, проїжджі вулиці, — як правило, пивоварні у всьому світі розташовані або в індустріальних зонах, або на околицях міст», — розповідав Микулин виданню Beer. Technologies&Innovations.

Локація знайшлася на Лівому березі, на вулиці Старосільській, 1Е — тут знаходилася справжня лісопильня. На її місці у серпні 2015 року з’явився бар-пивоварня Lisopylka, у якому і досі варять пиво Varvar. Обладнання спочатку спроєктували з командою самостійно. Цих потужностей вистачало на виробництво 10 тонн пива щомісяця. За словами Олексія Гавриша, у проєкт Lisopylka партнери інвестували $300 000, Василь Микулин говорить про іншу цифру — $120 000.

Згодом бізнесу вдалося отримати кредит на $1 млн від Європейського банку реконструкції та розвитку. На ці кошти підприємці придбали сучасне угорське обладнання компанії Zip Technologies та відкрили новий цех. Завдяки цьому вже у 2017 році обсяги виробництва зросли вдесятеро — Varvar варив до 100 тонн пива на місяць.

Назву Varvar партнери вигадали після подорожі до Скандинавії. Перебуваючи під враженням від пивної культури та культури регіону загалом, підприємці по-своєму інтерпретували типовий образ вікінга-першовідкривача. Оскільки вікінг, за словами Василя Микулина, і так фігурує в назвах багатьох пивоварень, його перетворили на варвара. «До того ж Varvar співзвучне з «варити» — виходить гра слів. Наш варвар — не руйнівник, він мирний, жартівливий, навіть борода в нього у вигляді хмільної шишки», — пояснив бізнесмен.

Від 45 грн за 0,33 — чому так дорого?

Це засадниче питання, яким часто задаються поціновувачі так званого індустріального пива — в рази дешевшого, виробниками якого є традиційні великі корпорації. Так, вартість пляшки Varvar стартує від 45 грн за 0,33, у той час, як 1 літр пива «Чернігівське» — флагманський бренд найбільшого гравця пивного ринку в Україні «Абінбев Ефес», — близько 30 грн. Як аргумент на користь пива індустріальних компаній, його споживачі наводять наступний — напій так чи інакше виготовляється із 4 основних інгредієнтів: води, хмелю, солоду та дріжджів. 

В інтерв’ю виданню Latifundist Василь Микулин пояснив, що ціна крафтового пива залежить від кількох факторів:

• Об’єм. Кошти, які розбиваються на виробництво мільйонів літрів та декількох тонн — різні.  
• Вартість інгредієнтів. Крафтовики, наприклад, використовують різні штами дріжджів, які купують у спеціальних лабораторіях. Великі виробники часто вирощують їх самостійно. Сировина — це 30-40% ціни продукту.
• Концентрація інгредієнтів. Вміст хмелю у деяких сортах пива Varvar може досягати 15-20 г/л, у той час, як в індустріальному — 0,5-1,5 г/л.

Виробництво та дистрибуція

Varvar не використовує українську сировину у виробництві, проте не виключає таку можливість у майбутньому. Зараз солод закуповують у Німеччині, Бельгії, Британії, хміль — у США, Новій Зеландії, Австралії та деяких європейських країнах. За словами Микулина, дихотомія «хороше-погане» стосовно локальних та закордонних інгредієнтів тут недоречна. Вся справа в органолептичних особливостях солоду та хмелю. 

«Наприклад, бельгійці та німці пропонують широку гаму спеціальних солодів. Від термічної обробки солоду залежить колір та смак пива. На цьому добре знаються солодовні Європи, вони виробляють дуже цікавий продукт. Ми, наприклад, іноді купуємо спеціальний солод, який дає смак печива. На жаль, наші солодовні поки що не забезпечують такий яскравий чіткий смак, який би хотілося. З хмелем складніше. Це як з вином, аромат деяких сортів неможливо повторити, вирощуючи виноград в певних кліматичних та геологічних умовах», — підкреслює підприємець.

У 2016 Varvar запустив на виробництві бочкову програму, яка, за словами Василя Микулина, виявилась дуже вдалою — партію такого пива можуть розкупити за 15-20 хвилин після релізу на Facebook. В бочках витримують переважно дуже міцні або кислі сорти, наприклад, «Ламбік». Раніше Varvar експериментував з бочками, які закуповувалися закордоном, зараз працює з використаними бочками українських виноробів — «Колоніст» та «Вина Гулієвих» серед них.

Зараз Varvar виробляє 12 постійних сортів, серед яких Golden Ale, Ipanema, Milk Stout, та щомісяця — по 2-3 експериментальних. Не дивлячись на труднощі, минулого року зварили 60 нових сортів. Однак, пандемія відчутно позначилася на бізнесі крафтових пивоварень. Останні роки в середньому Varvar виробляв по 80-85 тонн пива щомісяця, зараз — вдвічі менше. 

«У нас 75% — це контракти з барами та ресторанами. Коли навесні 2020 року їх закрили, ми втратили цих споживачів. У ритейлі трохи підросли, але незначно. Навіть не вистачало коштів, щоб покривати витрати, довелося докладати», — пригадував Микулин в інтерв’ю «Економічній правді».

Сьогодні крафтове пиво Varvar стоїть на полицях 200 торгових точок — в супермаркетах «Сільпо», гіпермаркетах Fozzy, мережі goodwine та інших, має близько 400 контрактів з українськими ресторанами і барами. Виробник також має свій власний фірмовий заклад Varvar Bar у Києві. Пиво Varvar також продається в австрійських пабах. 

Виходити на інші ринки виробник поки не планує: «Це пов’язано з дорогою логістикою. До кордону 1000 км, і пиво їде в нікуди. У нас є заявки з Британії, Італії, країн Скандинавії, але коли ми рахуємо витрати на доставку, інтерес пропадає», — каже підприємець. Та цей вектор розвитку Varvar полишати не думає і, можливо, у майбутньому його пиво стане доступним поціновувачам й інших країн.

Спеціально для AIN.Business Марія Бліндюк поговорила зі співзасновником Kyiv Local Brewery Євгеном Нартенком про складнощі бізнесу пивоваріння, участь у фестивалях та реінвестиції у справу за три роки.

На початку – розібратися

Зараз Kyiv Local Brewery – це основна зайнятість Євгена. Перший проєкт у виробництві пива відразу зайняв усю професійну діяльність. 13 років тому вони з товаришем розпочали бізнес із виробництва одягу для сноубордингу SHVK clothing, але потім Євген вирішив, що треба щось змінювати й зацікавився пивоварінням.

Чотири роки тому ніша крафтового пива в Україні була досить вільною. У студентстві Євген працював барменом у ресторані, де і 15 років тому був великий вибір імпортного пива. Пізніше багато подорожував і куштував його за кордоном.

Євген каже, що в багатьох пивоварень схожий алгоритм заснування: ти вариш пиво, воно всім подобається, отже вирішуєш робити з цього бізнес. Із Kyiv Local Brewery було навпаки – спершу вирішили робити бізнес, а вже потім навчилися варити пиво.

Євген закінчив Школу Пивовара від Varvar. До цього робили пиво в домашніх умовах, а проходячи курси, вже замовили обладнання. Коли Євген отримав диплом, у Kyiv Local Brewery уже тривав процес із отримання ліцензії.

Бізнес створювали без інвесторів та кредитування. Витратили $40 000 на обладнання. Але через нерозуміння необхідного об’єму довелося швидко докуповувати техніку. Kyiv Local Brewery починали з об’єму в 1500 літрів. «Виявилося, що цього об’єму було замало, навіть щоби маржинально покривати витрати», – згадує Євген.

Євген і Дмитро розуміли, яким має бути пиво та обладнання, а от як шукати приміщення – ні. Але хлопцям пощастило, і через рієлторів та OLX вони знайшли локацію на території заводу – колишня столова, що відповідала всім вимогам: двометрові стіни, обкладені плиткою, кахельна підлога зі зливами, комунікації, витяжки тощо. Євген каже, що вони не усвідомлювали, як їм пощастило: 

«Ми думали, що так і має бути. Нам фортануло, тому що ми не вкладали гроші на ремонт – привезли обладнання й почали працювати».

На початку багато помилок із продуктом. «Ми вчилися, але, на жаль, на великому об’ємі. У нас не вистачало часу робити експерименти в домашніх умовах. Пивоварня, яка вкладає мало в обладнання, має багато проблем із технологією виробництва. Краще переплатити, прокредитуватися, але працювати на кращому обладнанні», – пояснює Євген. Бувало, що пиво не виходило в продаж. Бувало, що пиво заражалося – через недомите обладнання або дріжджі, додані не в той момент, або помилку температурного датчика.

Зараз у команді Kyiv Local Brewery четверо людей: окрім співзасновників, ще пивовар і бухгалтерка на аутсорсі. Розробленням сортів та виробництвом здебільшого займається Євген. Дмитро відповідає за продажі. За словами Євгена, вони – одна з найменших пивоварень, які працюють із таким об’ємом: «Усе залежить від амбіцій. Можна вдесятьох робити те, що можуть зробити чотири людини. Поки є бажання щось робити самостійно». Євген вважає, що за три з половиною роки вони змогли вийти в нуль, тому що все робили самі.

Фестивалі та продажі

За рік після запуску Kyiv Local Brewery взяли участь у першому фестивалі. За словами Євгена, велика помилка багатьох пивоварень – вони не знають, як продавати зварене пиво.

На фестивалі Kyiv Beer Festival від Ulichnaya eda команда зварила свій перший IPA – він узяв золото. «Успіх однаково залежить від того, чи помітять тебе на старті люди. Ми були новачками, про нас ніхто не знав, нас поставили в якийсь темний куточок», – згадує Євген. Після результатів конкурсу до Kyiv Local Brewery почали підходити люди, зокрема представники барів. Там вони продали перші 500 літрів пива.

Необхідність участі у фестивалі Євген розумів ще з попереднього проєкту: «Це робота не на продажі, а на маркетинг і піар». Тому Kyiv Local Brewery бере участь у всіх пивних фестивалях командою, щоби не тільки продавати пиво, але і спілкуватися, розповідаючи про себе людям. Євген каже, що перші два роки це давало колосальні результати, а зараз ринок перестав розширюватися. У фестивалях беруть участь ті самі бари, але хлопці раді бачити своїх клієнтів наживо.

Kyiv Local Brewery бере участь тільки в пивних фестивалях. Оскільки команда невелика, вони не хочуть витрачати час на події, де немає згустку цільової аудиторії.

Зараз Kyiv Local Brewery продає пиво в бари та роздрібні магазини. У них 150 постійних клієнтів майже в усіх обласних центрах. Вони виготовляють вісім тонн пива на місяць, але цього замало, щоби виходити в супермаркети. Окрім цього, для виходу на ширший ринок необхідно знижувати ціну.

На вартість пляшки впливає собівартість сировини, податкове навантаження та загальновиробничі показники: оренда, комуналка, оплата праці тощо. Зараз в Україні високе податкове навантаження. А вартість сировини щороку дорожчає приблизно на 10 %.

Євген намагається бути лояльним у співпраці із закладами: «Якщо знаємо, що заклад щойно запустився, можемо дати вигідні умови на старті. У нас немає клієнта, який переробляв би тонни пива, тому мінімальних об’ємів немає». Уже потім бари по-різному виставляють ціни: хтось додає до гуртової вартості 100 %, інші – 300 %.

За словами Євгена, маржинальність у крафтового пива більша, ніж у масмаркету. В Україні маленькі пивоварні не займаються сепарацією дріжджів, фільтрацією, пастеризацією. Але більші пивоварні це роблять, тому в них строк придатності пива такий, як і в масмаркету. Зараз Kyiv Local Brewery не виготовляє стільки пива, щоби воно пів року стояло, Євген каже, що зазвичай воно проливається за два тижні.

Минулого місяця хлопці запустили пиво в банці. Пиво в банці трохи маржинальніше, ніж на розлив, але з ним треба більше витрачатися на логістику. Заразом, планують запустити сайт, але не покладають на нього великих надій. Євген каже, що інтернет-продажі не є основним джерелом прибутку для пивоварень.

Найбільше пива Kyiv Local Brewery проливається в Києві, Львові та Харкові. Водночас у Києві реалізовується 70 % продукту.

Про пиво та сорти

Щомісяця Kyiv Local Brewery видає 10 сортів. Із них п’ять-шість постійних і чотири-п’ять експериментальних. Вони відслідковують тренди ринку в Україні та світі та реалізовують свої особисті вподобання. Євген розповідає, що можна зварити пиво в одному стилі, змінити склад солодів, хмелю – і створити вже новий сорт.

Основні сорти Kyiv Local Brewery – це IPA (локомотив продажів), мілкшейк із манго, темний Dark Side, American Pale Ale (об’ємі наздоганяє IPA). Зараз ще запускають пільзнер, на який мають великі надії. Зазвичай хлопці варять новий сорт, віддають його в бар на розлив і вивчають реакцію. Кожного місяця об’єми сортів різняться. Наприклад, зараз популярніші стаути, влітку – тропічні.

Пиво має чотири базові складники: солод, хміль, вода та дріжджі. За показниками можна передбачити, що вийде. Євген каже, що в українських виробників часто результат відрізняється від указаних характеристик: «В Україні не дуже гарна якість, тому ми замовляємо солод із Європи. Хміль приїжджає з Америки та Нової Зеландії. Усе залежить від кліматичних умов, тому нормально вирощувати хміль в Україні не виходить». Усе замовляють в офіційних українських постачальників, а також самі привозять із Європи, коли їздять у подорожі.

На гіркоту та ароматику здебільшого впливає хміль. Наприклад, тропічні ароматику і присмак додає американський та новозеландський хміль. Ванільні, хлібні й карамельні нотки дає солод. Дріжджі допомагають відокремлювати цукор від алкоголю, вони також впливають на ароматику. Євген пояснює, що пиво – це пазл, який необхідно зібрати.

Україна з невеликим запізненням підхоплює західні тенденції крафтового пива. Євген вважає, що ринок поступово буде повертатися до пільзнерів і лагерів: «Звичайного пива зі смаком пива й ароматом пива. Певний час був тренд на ускладнення, а зараз піде на спрощення».

У розрізі IPA є два напрями: West Coast та East Coast. West Coast сухий, гіркий, прозорий, а East Coast – ароматний, менш гіркий, мутний. Євген вважає, що зараз буде повертатися тренд до West Coast.

Зміни в українському ринку

За словами Євгена, зараз почалася тенденція закриття пивоварень: «Локдауни мають довготривалий ефект – вони вплинули на бари та пивоварні. За останні два місяці шість-сім проєктів закрилися. Кількість барів не збільшується. А раніше кожного місяця відкривалася якась нова пивоварня».

Серед конкурентів Євген не розглядає жодну пивоварню об’єму Kyiv Local Brewery: «Я вважаю, якщо обирати конкурента, треба обирати когось сильного. Для того, щоби конкурувати на полиці, не треба розвиватися в об’ємі, потрібно розвиватися в продукті. Щоби заробляти на цьому гроші, тоді вже треба збільшувати об’єми. У цій ніші немає золотих злитків, не треба розглядати ринок пивоваріння як місце, де можна заробити багато грошей».

Євген не вірить в об’єктивність українських пивних конкурсів: «Компетенція суддів не завжди висока. Ще немає в Україні конкурсу, в який хотілося би вірити та який збільшував би продажі. У нас є плани взяти участь у міжнародному конкурсі. Для такої маленької пивоварні, як наша, будь-який європейський конкурс буде знаковим». Загалом, українські пивоварні потроху виходять на європейський ринок.

Перспективи

Перші три роки в Kyiv Local Brewery була стратегія дійти до певного об’єму, зафіксувати його, вивести це в статистику та шукати інвесторів. Усі повернені інвестиції вкладали у збільшення об’єму та бренду. Проте локдаун змінив ці плани – статистика стала рваною. Зараз пивоварня почала відновлювати темпи і Євген сподівається, що початковий план вдасться втілити наступного року: «Ми не збільшуємо катастрофічно об’єми та не вкладаємося в нове обладнання, тому що однаково доведеться переїжджати в нове приміщення – уже під нього підбиратимемо обладнання».

Євген планує розвинутися з гаражної пивоварні в мінізавод. Зараз команда відпрацьовує всі процеси й готується до переходу на більші об’єми. Асортиментну матрицю будуть корегувати залежно від потреб ринку: «Є ніші, погано заповнені маленькими пивоварнями. Наприклад, є тренд на пиво, витримане в бочках від різного алкоголю. Ми вже робимо з цим експерименти. Будемо робити більше простого та зрозумілого пива, але в нашій інтепритації».

Дописувачка AIN.Business Тетяна Папернюк поїхала у Тернопіль, щоб дізнатись, як за 10 років майже у 6 разів підвищити виробництво пива: з 500 000 дал/рік (декалітр — основна одиниця об’єму у пивоварінні, 1 дал = 10 літрів — прим. AIN.Business) у 2012 до 3 млн дал/рік у 2021, розширити асортимент до 17 сортів, а кількість працівників — з 65 до 456. 

Нас зустріли директор з розвитку ТОВ «Пивоварня Опілля» Євген Блохін та директор з маркетингу Назар Зелінка, які детально розповіли, як модернізувати завод, не відмовляючись від власних цінностей на догоду ринку, і при цьому стрімко піти в плюс.

Столітня пивоварня з власними цінностями

Пивоварня заснована у Тернополі у 1851. Вона ніколи не припиняла свою роботу. У радянські часи це був Тернопільський пивзавод №1, у 90-х — орендне підприємство. На початку двохтисячних бізнес-показники падали, майбутнє пивзаводу було під знаком питання. 

2011 став точкою відліку в житті пивоварні. Саме тоді прийшла нова команда управлінців із власним баченням щодо модернізації виробництва. Статус підприємства змінився з орендного у публічне акціонерне товариство (ПАТ). Ярослав Джоджик, сьогодні почесний голова «Опілля», зробив ставку на збереженні традиційних рецептів пивоваріння. 

Ярослав Джоджик 14 років був у політиці. З 1998 до 2012 —  народний депутат Верховної Ради. Він був ініціатором законопроекту про пріоритет держзакупівель товарів українського виробництва, якщо вони за рівнем якості не поступаються імпорту, та кампанії «Купуй українське», покликаної підтримати українського виробника.  

Про цінності та стратегію підприємства нам розповів директор з маркетингу Назар Зелінка. У 2011 Назар прийшов на пивоварню на посаду маркетолога, який передусім мав писати тексти для медіа. Тоді відділ маркетингу складався з однієї людини. Сьогодні Назар очолює відділ, де працює семеро осіб. Жартує, що так і не написав жодного тексту, бо були важливіші справи: формування бренду, комунікація зі споживачем, соцмережі, кристалізація стилістики, уніфікація айдентики, розширення ринку.

«Як нам вдалося достукатися до споживача? Варимо якісний продукт, пакуємо його в екологічно безпечну тару, сигналізуємо на ринку, що ми є і що ми саме такі. Цінуємо традиції пивоваріння, використовуємо тільки натуральні складники, не економимо на обладнанні, віримо в нашу команду та інновації, вчимося, моніторимо ринок і, загалом, свою сферу. Відкриті до нового, екологічно свідомі.

Для нас це не просто красиві слова, лозунги. Це каркас, на якому тримається пивоварня. Ціннісний аспект дуже важливий, адже це візія того, куди ми йдемо і навіщо», — зазначає Назар Зелінка. 

Центральною постаттю, що формує зовнішню риторику пивоварні є образ дідуся. Він виступає ретранслятором справжніх цінностей. Людиною, що зв’язує минуле і сучасне. «Це візуалізація нашої головної тези: «Цінуй справжнє». Сам герой — це не наш родич, як багато хто думає. А дідусь з Львівщини, на якого у 2017 випадково натрапив наш підрядник з відеопродакшену. Так і розпочалась ця історія», — згадує Назар.

Географія тернопільського пива

Десять років тому присутність «Опілля» обмежувалась Тернопільською областю. Сьогодні продукцію можна купити у будь-якій точці України. Понад 30 000 місць продажу, де можна придбати пиво, сидр, квас та воду тернопільського виробництва. 

Окремий наголос «Опілля» робить на розбудову власної мережі фірмових магазинів Opillia. Поки що мережа тільки повстає: 6 магазинів в Тернополі, 3 з яких — нового формату, та 6 — в Києві. Тут представлено всі 10 видів живого розливного пива. Шанувальники ж пастеризованого мають до вибору лінійку Opillia Export. Це 7 сортів пива, орієнтованих, в основному, на закордонні ринки. Також є снеки і фірмовий мерч.

«Формуємо мережу, щоб споживач мав змогу спробувати найсвіжіше пиво прямо з заводу. Крім того, тут нашу продукцію можна придбати дешевше», — пояснює Назар. 

У Києві у фірмових магазинах «Опілля» запустило доставку за 60 хвилин. Це стосується зон навколо магазинів. Сьогодні їх по 3 на кожному березі, але запевняють, що наступного року буде більше. Вартість доставки — 50 грн при мінімальному замовленні 150 грн. Також можна замовити пиво на сайті з будь-якої точки України, за умови покупки від 500 грн. Є безкоштовна опція самовивозу. 

«Опілля» на українському пивному ринку

Ми одягаємо халати, проходимо дезінфекційний бар’єр і опиняємось на виробництві. Загальний антураж і концентрація фактів ніби переносять нас в один з випусків How It’s Made? на Discovery Channel. 65 км труб, лабіринти цехів, 1,3 га території. 

«Це наше виробництво. У 2013 ми розпочали велику реконструкцію. Вона триває й досі. За цей час ми суттєво збільшили наші виробничі потужності. У 2012 ми виробляли 500 000 декалітрів пива на рік (декалітр — основна одиниця об’єму у пивоварінні, 1 дал = 10 літрів — прим. AIN.Business), у 2021, і то ще не кінець року, зварили майже 3 млн дал», — розповідає Євген Блохін, директор з розвитку пивоварні.

«Опілля» позиціонує себе як національний виробник. За даними компанії «Укрпиво», частка тернопільської пивоварні на українському ринку — 1,76%. Для порівняння, 

• «Бердичівський пивоварний завод» — 0,38%;  
• «Лисичанський пивоварний завод» — 0,35%; 
• «Микулинецький бровар» — 0,33%; 
• «Уманьпиво» — 0,31%.

Транснаціональні виробники ж складають таку більшість:

• AB InBEV Efes, що виробляє «Чернігівське», Stella, Staropramen, «Рогань» має 36,13%.
• Carlsberg Ukraine, тобто частина Carlsberg Group, а це Baltika, Carlsberg, Tuborg, «Славутич», «Львівське» мають 25,3% ринку. 

«Опілля» не змагається ні з транснаціоналами, ні з українськими гігантами, як «Оболонь» чи «Перша приватна броварня» з часткою на ринку — 18,7% та 12,6% відповідно. Це гравці ліг різних виробничих потужностей. Водночас, «Опілля» не можна вважати малою броварнею, бо навіть за європейськими мірками, така броварня виробляє не більше 200 000 дал на рік, а наші герої варять майже у 15 разів більше — понад 3 млн. 

Протягом останніх десяти років виробничі потужності «Опілля» зростають в середньому на 15% щороку. У 2013-2014 були навіть ситуації, що виробництво не могло задовільнити попит, та сьогодні це в минулому.

Транспортний хаб

Ще одним випробуванням для пивоварні були логістичні труднощі. Виробництво розташоване у центральній частині міста. Будь-які затримки транспорту призводили до колапсу. Це, своєю чергою, затримувало процеси відвантаження і сповільнювало увесь ланцюг доставки. Біля заводу накопичувався транспорт, який ще більше обмежував рух навколо.

Як пивоварня з цим справилась, розповідає Євген Блохін: «Для рівномірного відвантаження продукції треба дотримуватись чіткого графіку, але зробити це коштом чужого парку машин майже неможливо. Транспорт завжди затримується. У 2018 році ми купили Тернопільський пивзавод №2, який вже давно не працював. 

Тепер тут наш транспортний хаб. Він розміщений на околиці міста, що в рази зручніше для логістики. Поставки з виробництва на склади здійснюємо власними силами».

Інжиніринговий вектор розвитку пивоварні

Збільшення виробничих потужностей немислиме без оновлення пивного обладнання. Це питання постало перед командою нових управлінців. Спершу пивоварня залучала для монтажу та запуску сторонні фірми. Далі з економічних міркувань у 2015 сформували власний технічний підрозділ. 

«Тут ми у виграшному становищі: все, що виготовили, одразу можемо протестити, з’ясувати плюси-мінуси, усунути або ж навпаки наростити конкретні характеристики. Ми — єдина пивоварня в Україні, а може і в світі, яка сама виготовляє для себе обладнання», — сміється Блохін.

За його словами, власне виробництво, по-перше, у рази дешевше, якщо порівнювати з європейськими фірмами. Це ж стосується обслуговування. По-друге, воно заощаджує час і ресурси. Компанія конкретно знає, що потрібно і для чого. 

Сьогодні інжинірингова команда налічує близько 60 фахівців з усієї України. Виготовлення, монтаж, запуск, комплексне технічне обслуговування — це її функції. Тут можна знайти навіть людей, які мають досвід роботи в космічній галузі.

«Для харчового виробництва використовуємо нержавіючу сталь AISI 304, AISI 316. Вона нейтральна при взаємодії з продуктами. За останній рік використали десь 100 тонн нержавіючого металопрокату і в 4 рази більше — чорного. Для повноцінного технологічного комплексу необхідні ще системи автоматизації, які ми теж самі розробляємо», — ділиться успіхами Євген Блохін.

Інвестиції та соціальна відповідальність

У листопаді в Тернополі відбувся практикум технічних топ-менеджерів пивоварної галузі, де було понад 100 представників впливових броварень. «Опілля» скористалось цим шансом і познайомило присутніх зі своїм обладнанням. 

«Ми провели екскурсію виробництвом. Побачили зацікавленість. Зрозуміли, що виробництво обладнання може бути одним з напрямків бізнесу. Всього ж ми вже виготовили місткості загальним об’ємом 2400-2500 м³ для основного бродіння», — підсумовує Блохін.

Зараз тривають перемовини щодо виготовлення пивоварного обладнання для конкретних броварень, але поки що імен не озвучують. Пивоварня продовжуватиме інвестувати у цей напрямок. Загальна сума інвестицій «Опілля» на рік становить щонайменше 100 млн гривень, приблизно половина з яких йде саме на технологічний розвиток.

«Опілля» — один з лідерів платників податків у регіоні. У 2021 році підприємство сплатило 126,8 млн гривень, у 2012 — це було близько 2 мільйонів. Сьогодні понад 2 млн гривень йде тільки на соціальні проєкти, які в громаді підтримує пивоварня. В пріоритетах — спорт та культура. Детальніше можна прочитати тут. А також, на офіційній сторінці «Опілля» знайдете детальну 12-ти етапну інструкцію, як варять тернопільське пиво. Ми не зупинялись на технологічних тонкощах, оскільки переконані, що краще раз спробувати, ніж сто разів прочитати. 

У межах серії матеріалів про українське пиво AIN.Business поспілкувався зі співзасновником пивоварні Євгеном Подлєсних та комунікаційником Павлом Ліневичем про їхній шлях від домашніх пивоварів до виходу на ринок.

Читайте також: Як працює крафтова броварня 2085 — велика історія

Читайте також: Konteyner. Як за рік побудувати мережу барів-магазинів крафтового пива та запустити франшизу

«На відміну від…»: як стартувати і не зійти з дистанції

2015-2016 рік Євген Подлєсних називає передісторією компанії, або ж «періодом домашнього пивоваріння». У 2015 він відкрив для себе крафтове пиво та вперше спробував його зварити. Яким воно тоді вийшло — ніхто не пам’ятає, проте важливою є не якість того експериментального напою, а те, що саме ця подія стала початком всього. Врешті компанію заснували Євген Подлєсних, Максим Сагура та Олексій Захарченко.

Павло Ліневич підмічає: «Те пиво точно було відмінним. Відмінним від масового».

Понад рік Underwood перебував у статусі «домашньої пивоварні»: команда тільки навчалась, експериментувала та готувалася вийти на ринок. Офіційний запуск відбувся у 2017-му році на Kyiv Beer Festival — там невеличке виробництво представило 4 сорти пива. Один із них і досі існує. Сорт Kyiv Lager, присвячений рідному місту, є одним із найпопулярніших з лінійки Underwood.

Придбати пиво броварні зараз можна онлайн на їхньому офіційному сайті та на Rozetka. Офлайн — в мережі барів Konteyner та ще в понад 200 барів Києва, Одеси, Львова та Харкова, а також у мережі магазинів «Сільпо» по всій Україні.

Команда розповідає, що не була фінансово готовою до виходу на український ринок. Євген каже, що стартовий капітал компанії у 2017-му складав всього близько $120 000. Та й перше приміщення було не ідеальним: на початку компанія орендувала маленький цех старої пекарні.

Зараз Underwood виправдовує свою назву: пивоварня знаходиться під лісом, в селі Старі Петрівці, її розмір становить близько 700 кв. метрів. За словами Євгена, наразі команді цього достатньо. Пікова потужність виробництва на цей час становить близько 30 тонн пива на місяць, а це в 8 разів більше за те, що пивоварня могла видавати на початку свого шляху.

Серед цілей, які «андервудівці» ставлять перед собою на найближче майбутнє — вдосконалення варочного цеху та збільшення виробництва на 30-40%.

Наша аудиторія – це ми

Павло Ліневич говорить, що їхнє пиво — це продукт для людей, які щось створюють, «хворіють» своєю справою.

«Ми – такі ж самі люди, як наша аудиторія. Наша аудиторія – це ми, а ми – наша аудиторія», – каже Павло.

Засновники Underwood вважають, що люди люблять їх за експерименти. Щомісяця, а деколи й частіше, вони презентують новий сорт пива. Один із них встиг поставити рекорд: в жовтні пивоварня представила подвійний IPA Tropicana Punch, який на старті розпродали швидше за всі попередні.

Були й невдачі. Невдалі запуски ставалися двічі.

Приклад перший — Farmhouse Ale. Це стиль пива, що вирізняється своєю надсухістю. Він є улюбленцем всередині команди «андервудівців», того й варити його було вирішено одразу. Він став одним із перших сортів пива, представлених Underwood.

На той час Farmhouse в Україні майже ніхто не варив, проте навіть попри унікальність зусилля команди не виправдалися — люди його не купували. Протягом трьох років залишки потрошку продавали, і наразі його в асортименті немає. Хоча надію повернути Farmhouse до виробництва «андервудівці» не полишили.

Приклад другий — Athletic Line. Команда Underwood складається з людей, які займаються спортом: біг, трекінг, тренажерна зала, велоспорт. Тож пивовари взяли на себе новий челендж: вирішили зварити пиво, яке дозволить ввечері весело проводити час в колі друзів, або ж споживати після тренування — з маленьким відсотком алкоголю, проте без втрати смакових якостей класичного пива. Так народилось два сорти зі вмістом алкоголю до 3% — Micro IPA та Gose. На початку ідея не спрацювала, проте згодом команда зрозуміла: напій треба активніше просувати серед тих, для кого він створювався. Так з’явилася промо-кампанії: Athletic Line роздавали учасникам та вболівальникам спортивних подій та дарували фінішерам. І це дало результат.

Underwood як бренд: в чому його унікальність

Кожен з працівників Underwood виконує одразу кілька функцій. В компанії немає маркетологів або фінансових директорів, вони не співпрацюють з рекламними агентствами або дизайнерами. Все, що відбувається — від розробки рецептури до візуалізації етикеток — створюється разом всередині команди.

Underwood ставить собі за мету інтегрувати нові світові тренди в місцеве пивоваріння. Наприклад, створену цього року в Америці технологія HDHC (High Density Hop Charge). Це метод інтенсивного і щільного охмелення, що створюється за допомогою хмелевого концентрату Incognito, який дозволяє скоротити втрати сусла, й одночасно посилити хмільний аромат. За новою технологією було створено сорти Lucid Dream, Sunshine Haze та Blue Dream.

Також Underwood вдається до цікавих колаборацій. Влітку компанія створила Cold IPA спільно з американською пивоварнею Lakefront, а в грудні об’єдналась з американськими пивоварами у проєкті над вівсяним IPA.

Колаборації відбуваються і в межах України — разом з обсмажувальниками кави і добрими друзями MadHeads, Underwood зварили два сорти кавового пива: Micro IPA та Anaerobic Amnesia.

Євген Подлєсних каже: «Ми не робимо колаборації заради того, щоб зробити колаборації. Ми співпрацюємо, якщо з’являється ідея, бо колаборація — це про пошуки».

І одні з таких пошуків призвели до співпраці з рестораном Eastman. Створений в концепції Сходу та східної кухні, ресторан потребував відповідних напоїв. Тоді Underwood створив пиво Asian Gose — пряний рисовий ель з рожевим перцем та лемонграсом. 

Зараз представники компанії проводять навчання або ж майстер-класи для барменів та офіціантів, що продають їхнє пиво. Занурення барної тусовки в крафт проходить так: підприємці запрошують до себе або ж приїжджають самі до пабів та барів і проводять семінари та профільні дегустації, на яких пояснюють барменам як правильно працювати з крафтовим пивом.

У Underwood спільно з мережею барів Konteyner, співзасновником якої також є Євген Подлєсних, існують екскурсії. Зараз їх проводять раз на місяць для груп по 20 людей. Відбувається все так: група збирається в барі Konteyner на welcome drink, після чого в автобусі шляхом до Старих Петрівців знайомиться з історією пивоварні, потім — екскурсія цехами і дегустація, а наостанок — трансфер назад до Konteyner та подальше спілкування в вільній формі.

Євген та Павло запевняють, що працюють за принципом відкритості та простоти. «Із нами насправді дуже легко співпрацювати, якщо говорити про барний та ресторанний бізнес. Умови замовлень та постачання — все це оговорюється та здійснюється абсолютно безпроблемно».

Текст: Марія Ситник

У планах підприємців – робити франшизу та розширювати кількість закладів до сотень по всій Україні.

AIN.Business поспілкувався з Олександром Сірим, Григорієм Царенком та Євгеном Подлєсних про те як мережа Konteyner сприяє «пивній революції», чому їхні заклади мають бути в кожному районі та чому ці бари влаштовані так, щоб там не було зручно довго сидіти.

Читайте також: Ринок пива в Україні. Чи справді прийшла крафтова революція?

Читайте також: Як працює крафтова броварня 2085 — велика історія

Позбавитися зайвого

Konteyner придумали відкрити три друга дитинства: Олександр Сірий, Григорій Царенко та Євген Дудніков. До них приєднався Євген Подлєсних (співзасновник пивоварні Underwood). Ролі розподілили таким чином:

• Олександр Сірий відповідає за асортимент та зв’язки із пивоварами.
• Григорій Царенко займається операційною діяльністю. Функціонування закладів, персонал, стандарти сервісу, кухня, фінанси тощо.
• Євген Дудніков бере на себе технічний розвиток: будівництво й ремонти.
• Євген Подлєсних займається розвитком бізнесу. 

Підприємці одразу планували не один заклад, а мережу. Проте розпочали з малого – відкрилися у новобудові на вулиці Златоустівській. Свою концепцію визначили як бар-магазин крафтового пива.

«Ми дорожчі за всі магазини з розливним пивом, але водночас дешевші за будь-який пивний ресторан», – пояснює Олександр Сірий. 

Цільову аудиторію засновники не ділять за ознакою віку чи достатку. Радше за географією. Основний критерій – це мають бути люди, яким буде зручно заскочити до закладу на пару келихів і піти далі по своїх справах.

«Наша аудиторія – це сусіди. Люди, які живуть навколо контейнера. Місце, куди ти можеш спуститися із собакою в тапочках», – пояснює Григорій Царенко.

Такий підхід визначив і дизайн закладів. Тут не знайдеш м’яких крісел та диванів. Водночас немає і зручної барної стійки. Три з чотирьох «Контейнерів» мають близько 30 посадкових місць за доволі високими столами, біля яких зручніше стояти, ніж сидіти.

В усьому іншому підприємці намагалися сконцентруватися на найголовнішому – пиві. Та відкинути все вторинне. Тому тут немає офіціантів, великого асортименту кухні та навіть багаторазового посуду, окрім келихів. Працює самообслуговування із замовленням на барі. З кухні – виключно пивні закуски. 

«Бармени, які у нас працюють, універсальні. Вони й готують їжу, і наливають пиво, вони ж касири. Ми прибрали посуд. Ми сконцентрувалися на найголовнішому – ми про пиво», – каже Подлєсних.

Натомість для пива розроблена спеціальна система зберігання й охолодження, яку можна знайти в кожному з чотирьох закладів. Це великий холодильник із прозорими стінками, до якого під’єднана спеціальна система подачі пива, яка дозволяє зберігати температуру на етапі подачі та в самому крані. 

На кранах зазвичай 10-12 видів розливного пива. Вони знаходяться у постійній ротації, але сітка залишається стабільною. Постійно в крані є лише один вид пива – класичний лагер Pilsner Urquell. 

«Крафт – це про історію, про контекст, про спільноту. На відміну від безликих брендів. До того ж продукт відрізняється на смак. Тут ти більше пробуєш майстерність пивовара», – пояснюють свою любов до крафтового пива Женя, Григорій та Олександр.

У перший заклад підприємці вклали приблизно 1,5 млн грн. За дев’ять місяців відкрили другий, а зараз запускають одразу два нових – на Палаці «Україна» та на Межигірській. А також розробили франшизу.

Контейнер у кожний район

«Ми вважаємо нашою місією – донести крафтове пиво до якомога більшої кількості людей. Щоб кожна людина не далі ніж на відстані 1,5 км мав доступ до розливного крафту», – каже Євген Подлєсних.

Підприємці кажуть, що за майже два роки з моменту відкриття першого закладу, навчилися швидко й успішно запускати нові точки, зрозуміли свою аудиторію та, головне, навчилися добре продавати пиво.

Цю експертизу вони хочуть використати для запуску франшизи. Умови такі: запуск нового Konteyner обійдеться у $70 000. До моменту окупності 30% прибутку забиратимуть собі команда Konteyner. Після досягнення точки окупності – прибуток ділитиметься 50 на 50. Повернення інвестицій прогнозують за два роки.

Це буде «керована франшиза». Тобто підприємці беруть на себе абсолютно всі задачі по запуску, будівництву та розвитку нових закладів. Від франчайзі вимагається лише інвестувати гроші. 

Також підприємці зараз розробляють концепцію активної франшизи із розширеними можливостями інвестора, але вона ще не прописана до кінця. 

«Ми вміємо добре робити одне – продавати пиво. Ми хочемо масштабувати цю навичку. Для цього нам потрібен капітал. Ми даємо можливість заробити, але керувати будемо ми», – каже Подлєсних. 

У відкритті подібних закладів є велика кількість неочевидних проблем, із яким можуть стикнутися недосвідчені підприємці.

«Коли ми відкривали перший Konteyner все вже було готово, поки ми не звернули увагу на невеличку примітку «після того, як будівля буде введена в експлуатацію». А нюанс в тому, що до того ми не можемо навіть доробити ремонт. І от розуміти такі речі ніде не навчать», – пояснює Григорій Царенко.

Підприємці вважають, що конкуренція на локації тільки гратиме всім на руку. Наприклад велика кількість закладів довколо «Контейнера» на Михайлівській лише стимулює попит, а не відбирає аудиторію. Там їм вдалося завести дружні стосунки із «БТД», з яким вони ділять дворик.

Те саме зараз відбувається на Подолі. Під час інтерв’ю до нас завітала Даша Мінасенко, співзасновниця «Хвильового». Вона також дружить із засновниками Konteyner.

Підприємці кажуть, що вже зараз у них є перші потенційні інвестори на франшизу. Для них важливо, щоб майбутні франчайзі не просто хотіли заробити гроші, а й стати частиною крафтової революції.

«Навіщо йти в Контейнер – ти заплатиш менше, ніж у ресторані, але отримаєш повний ефект від відвідин пивного бару», – кажуть підприємці. 

Пивоваріння — бізнес із відносно низьким порогом входу. Побудувати великий завод непросто, але почати варити пиво можна вдома на кухні. За останні шість років індустрія крафтового пива виросла у шість разів.

AIN.Business вирішив дослідити пивну індустрію в Україні з позиції малого та середнього бізнесу. У цьому матеріалі ми розкажемо основні факти та спробуємо зрозуміти, чи справді країною котиться «крафтова» чи «пивна» революція. У наступних — розповідатимемо про броварні з усієї Україні, їхній бізнес, підхід, бачення та, власне, пиво.

Читайте також: Як працює крафтова броварня 2085 — велика історія

Гравці ринку

Виробників пива в Україні умовно ділять на індустріальних, регіональних та малих (або крафтових). На законодавчому рівні такого розділення немає: є тільки великі (від 300 000 літрів на рік) та малі (до 300 000 літрів на рік і торгівля тільки пивом). Вартість ліцензії для них принципово відрізняється. Великий завод має заплатити 500 000 грн на рік. Мала ж пивоварня — 30 000 грн.

Трьома найбільшими гравцями ринку в Україні є:

• ПрАТ «КАРЛСБЕРГ УКРАЇНА» (флагманський бренд — «Львівське»); 
• ПАТ «АБІНБЕВ ЕФЕС УКРАЇНА» (флагманський бренд — «Чернігівське»);
• ПрАТ «ОБОЛОНЬ» (флагманський бренд — «Оболонь»).

За даними «Укрпива» за 2020 рік, частка «Абінбев Ефес» склала 36,1%, «Карслберг» — 25,3%, а «Оболонь» — 18,7%. Четвертий гравець — Oasis CIS, до якого входить «Перша приватна броварня». ППБ мають 12,6% ринку.

Таким чином три конгломерати контролюють понад 80% ринку. Важливим кроком до цього стало об’єднання компаній «Сан Інбев» та «Ефес» у 2018 році.

Решта ринку залишається регіональним пивоварням, а також крафтовим заводам. 

Найбільшими регіональними пивоварнями, за даними журналу «Пивное дело» є:

• «Полтавпиво» (Полтава);
• «Опілля» (Тернопіль);
• «Бердичівське» (Бердичів);
• «Уманьпиво» (Умань);
• New Brew (Жашків);
• «Рівень Пиво» (Рівне);
• «Хмельпиво» (Хмельницький);
• «Микулинецький бровар» (Микулинці) тощо.

Експерти оцінюють частку крафтового пива приблизно у 3%. Попри невелику долю, більшість представників малого й середнього пивоваріння часто згадують у розмовах «пивну» або «крафтову» революцію. Дійсно, частка ринку за шість років збільшилася в шість разів.

Водночас крафт залишається принципово дорожчим. Пляшка пива об’ємом 0,33 л обійдеться в середньому від 50 грн. Пляшку «Львівське 1715» об’ємом 2,5 літри можна придбати за 40 грн.

Водночас ексголова правління «Карлсберг Україна» казав цього року:

«Крафтова революція, про яку всі так люблять говорити, відбувається лише у фейсбуці». 

Тож чи дійсно ринок змінюється, як на це впливає карантин та яких нових гравців на ньому чекати?

Крафтова революція

«Зараз крафтом почали називати все, що завгодно. Ми намагаємося відійти від цього терміну, зміст якого поступово втратився Ми хочемо говорити, що просто варимо смачне й хороше пиво», — пояснює Олег Романовський, маркетинговий директор пивоварні Rebrew, завод якої розташовано у Броварах.

Говорячи про «крафтову» революцію, представники броварень посилаються на досвід США. Там вона почалася ще в 1980-х роках. У 1980 році у Штатах було всього 8 крафтових пивоварень. Зараз — понад 9 000. Частка ринку крафтового пива у 2020 склала понад 12% (а у 2019 році взагалі складала 13,6%). Це $22,2 млрд у грошовому еквіваленті та 3,6 млрд літрів за рік.

У порівнянні з американським ринком українській крафт знаходиться на початковому етапі. Уся українська пивна індустрія виробила вдвічі менше продукту, ніж лише американські незалежні броварні — 1,8 млрд літрів. Українські крафтярі зварили 61 млн літрів. Але якщо дивитися в динаміці, то ситуація буде зовсім інакшою.

За даними «BBC Україна», у 2015 році в Україні діяло 160 малих пивоварень, а крафт складав не більше 0,4% ринку. Саме в цьому році представники «Гільдїї крафтових пивоварів» почали говорити про те, що «крафтова революція» нарешті сягнула й України.

Сьогодні в Україні діє 232 броварні, які підпадають під категорію малого пивоваріння. Нагадаємо, що частка сягає 3%. Ще кількадесят підприємств тестують свої можливості та планують вихід на ринок. За оцінками Євгена Подлєсних, співзасновника пивоварні Underwood та мережі Konteyner, сумарно в Україні близько 300 малих пивоварень. 

«Можна погодитися, що пивна революція відбувається у фейсбуці. Але зараз усе відбувається у фейсбуці. І якщо крафтовим пивоварням найлегше знайти там свою аудиторію, маючи не найбільші маркетингові бюджети, то що в цьому поганого?» — каже Віктор Ващук, пивовар із 10-річним стажем, який зараз займається проєктом Beermaster від «Сільпо». 

Броварня «Ципа», яка запустилася у 2015 році, змогла окупитися за два роки. Броварня VARVAR теж запрацювала у 2015 зі стартовим капіталом у $200 000. За півтора роки вдалося вкласти $1 млн у збільшення виробництва та побудову власного ресторану, а засновник Василь Микулин розповів, що закладає строк окупності у 3 роки. 

Але пандемія сильно вдарила по галузі.

Вплив пандемії та дистрибуція

Робота великої та малої пивоварні відрізняється не тільки процесі виробництва пива, а й в логістиці, маркетингу та каналах дистрибуції. Якщо великі компанії продають своє пиво переважно у пляшках PET через мережі супермаркетів, то крафт дуже сильно залежить від HoReCa — здебільшого пиво продається в кегах пабам та ресторанам. 

Під час карантинних обмежень заклади працюють нестабільно, люди менше п’ють поза межами дому, не кажучи вже про обмеження для невакцинованих. Це сильно б’є по стабільності закупівлі кег та, відповідно, кешфлоу українських крафтярів. 

«Лише за останні два місяці закрилося сім пивоварень», — розповідає Євген Нартенко, співзасновник Kyiv Local Brewery.

Через це малим підприємства доводиться шукати нові канали збуту. Ксенія Литвинюк, бренд-амбасадорка дистрибуторської компанії Uno Mas, каже, що вони допомагають пивоварням знаходити нові канали дистрибуції.

«У найжорсткіший карантин я працювала з одним невеликим крафтовим брендом. Можу зізнатися, що броварня тоді вижила виключно завдяки любителям пива, які замовляли додому одразу великі партії — по 10-15 літрів. Більше продавати було ніде», — розповідає Литвинюк.

Разом із адресною доставкою пивоварні все активніше розвивають свою мережу пабів та барів-магазинів. GONZO Brewery, яка відкрилася 2018 року, має свою мережу у Києві — до неї входять VIDRO Craft Beer & Kitchen, Old Bar, Klaipeda та новий GONZO Bar на Лук’янівці. Багато українського крафту продається у мережі Konteyner, яка налічує уже чотири заклади по Києву. Пивоварня Rebrew відкрила свій перший магазин у Броварах і планує розширюватися.

Через власні мережі закладів продають пиво «Ципа». Пиво «Правда» продається в усіх закладах мережі Fest. VARVAR має власний ресторан-пивоварню «Лісопилка» в Києві. Мережу власних магазинів розбудовує й «Опілля». І це не всі приклади.

Більшість крафтового пива можна спробувати в спеціалізованих пабах або тематичних магазинах. Але не в мережах супермаркетів, на кшталт «Великої кишені» чи «АТБ».

«Заходити в мережі для невеликого підприємства дуже важко. Там є багато нюансів, але головне — для цього треба виробляти дуже багато пива, в середньому це від 1500 пляшок одного сорту на місяць. Невеличкі пивоварні на таке не здатні», — пояснює Ксенія Литвинюк.

Друга проблема — термін придатності. Зазвичай у крафтового пива він набагато менший, ніж в індустріального. Для збереження смаку виробники не фільтрують та не пастеризують пиво. А в багатьох ритейлерів діють умови повернення нереалізованої продукції, що дуже ускладнює логістику малого підприємства.

Третя проблема — розлити пиво в банки або пляшки. Зараз українські крафтярі навчилися з цим ладнати завдяки мобільним лініям розливу, які періодично приїжджають на завод та розливають продукт у банки. Із цим можуть допомогти такі компанії як «Спробуй». Саме вони надають послуги розливу у банки більшості українських пивоварів. 

Нові заводи

«На сьогодні я б не радила запускати власну пивоварню, — каже Ксенія Литвинюк. — Пропозиція перевищує попит. Його банальне не буде де продавати, а також буде важко зайняти своє місце серед брендів, що вже існують».

Литвинюк вважає, що навіть у порівняно невеликому світі крафту вже є усталені лідери й відомі бренди. Зайти новій компанії цілком реально, а от утриматися буде важко. Бо шанувальники крафтового пива люблять різноманіття, відповідно доведеться постійно вражати їх чимось новим. А це складна і ризикована робота, особливо для нового бренду.

Відкрити пивоварню можна й на домашній кухні. Але в побудову крафтового заводу доведеться вкластися. За словами співбесідників AIN.Business, стартові інвестиції можуть бути від $120 000 (історія Underwood) до $1 500 000.  

Інвестиції у пивоварню 2085 склали $1,5 млн. Валерій Созановський, співзасновник 2085, зізнається що команда навіть хотіла все кинути через пандемію і локдауни, але поки тримає бізнес на плаву. Повернення інвестицій закладають на 3-4 рік діяльності, але поки весь виторг реінвестується у виробництво. Своїми головними конкурентами вони вважають Varvar, Underwood, «Правду», «Ципу» та Rebrew.

Rebrew, за словами їхнього маркетингового директора Олега Романовського, поки теж не відбили закладені у виробництво гроші, але акціонери продовжують вкладатися в компанію. 

Попри закриття невеличких заводів, скоро на ринок крафту вийде новий гравець —  «Сільпо». З 2015 року Fozzy Group (компанія-власник «Сільпо») має власну мережу імпорту та проєкт Beermaster, який займається підбором та дистрибуцією крафту. 

У січні в Respublika Park відкриється й перший завод крафтового пива Beermaster. Віктор Ващук пояснив, чому ритейлер вирішив заходити саме в «крафт», а не у великий бізнес, навіть попри наявні можливості:

«Наша задача — донести до людей, що є інше пиво, ніж індустріальне. Так, воно трошки дорожче, але воно принципово смачніше. Головний меседж, що ми це робимо професійно і якісно».

Віктор не виключає, що це лише перший етап у розвитку пивного бренду. А також розповідає, що цікавість до пива йде хвилями. І після локдаунів індустрія показала ріст навесні. 

Це збігається з глобальним трендом. Перші пів року 2021 показали загальний ріст продажів у галузі на 3,8%. 

Чи варто відкривати пивоварню?

На руку крафтовим пивоварам можуть зіграти й нові законодавчі ініціативи. Цього року Верховна Рада підтримала два нових законопроєкти (№5118 та №5119) направлені на підтримку малого пивоваріння. Згідно з ними, з 2022 знизяться акцизний податок на 50% (1,39 грн/літр замість 2,78 грн/літр). А також у законах з’явиться новий термін — «малі виробники пива» — це такі заводи, які виробляють не більше 20 000 000 літрів на рік (зараз — до 300 000 літрів). 

Це означає, що малі пивоварні зможуть варити більше пива за ліцензією малої пивоварні (30 000 грн на рік), а отже матимуть змогу продаватися в набагато більших об’ємах.

Водночас з 2022 року запрацюють нові акцизи для великих виробників, згідно з «антиолігархічним» законом 5600. Вартість індустріального пива та інших алкогольних напоїв може зрости, якщо ці витрати не візьмуть на себе виробники алкоголю та ритейлери.

Але якщо продажі крафту ростуть повільно, то інфраструктура розвивається доволі бурхливо. З’являється все більше медіаконтенту, наприклад YouTube-канал «BeerГичка», який запустили пивні ентузіасти Роман Лебедь та Тарас Демчук. Відкривається все більше пабів. Проводяться пивні фестивалі, які, що важливо, відбуваються в різних регіонах України.

«Найдушевніший — це фестиваль Craft Beer & Vinil у Львові. Там люди вже знають, чого хочуть. Досить цікавий фестиваль проходить від пивоварні MOVA у Дніпрі. Там аудиторія відкриває для себе нові сорти. Загалом, фестивалі, як мені здається, — найсвітліше місце в цій індустрії на сьогодні», — каже Ксенія Литвинюк. 

Розвиток крафтового пивоваріння в Україні зараз не можна назвати революцією. Це не карколомна подія, яка повністю змінює структуру ринку. Але крафт систематично росте. У цю галузь заходять такі великі гравці як «Сільпо». Українське законодавство теж підіграє малим пивоварам, бо різниця у вартості з наступного року, скоріше за все, знизиться. За два роки виросло одразу кілька мереж крафтових барів та барів-магазинів, навіть попри пандемію.

«За останні декілька років українські споживачі стали більш обізнаними в темі крафтового пива. Хоча ринок залишається досить малим, він стрімко розвивається», — каже Назар Дребот, співзасновник пивоварні 2085.