Про Вінніпег Сергій відгукується так: «У мене таке відчуття, ніби я потрапив додому. В Україні добре, але тут краще». Єдине, що бентежить у канадських реаліях, — повільний та дорогий інтернет. Але Сергій уже зараз обіцяє допомогти канадцям з інтернетом і займається створенням альтернативної точки обміну трафіком (у Канаді поки що діє лише одна — у Торонто).

Інтерв’ю із Сергієм Поліщуком продовжує цикл статей про українських IT-фахівців, які вирішили виїхати з країни у пошуках іншого життя.

Чому вирішили поїхати?

Щоб мої діти мали майбутнє, це основна причина. Усе почалося з пошуку гарної школи для старшого сина. Дослідження перетворилося на серйозний проєкт, який розпочинався з Позняків, але згодом розширив свої кордони. Мені, наприклад, не зрозуміло, чому серед українських бізнесменів модно навчати дітей у Великій Британії. Адже саме ця країна посідає одну з найвищих позицій за рівнем дитячої вагітності. Як туди взагалі можна відправляти дітей?

Чому зрештою обрали саме Канаду?

То був непростий вибір. Розглядав близько двохсот країн. Після початкового дослідження висновок був сумний — наша Земля не підходить для життя :), проблеми є скрізь. Хотілося б знайти більш відповідну планету, але, за моїми даними, немає такої, куди можна було б щасливо переїхати.

Я доволі багато подорожував Європою, був у Гонконгу, мав можливість оцінити в США Нью-Йорк, Сан-Франциско, Лас-Вегас… Скрізь прикольно, але… Ніде не зміг би перебувати довго, у кожному місті було «щось не те». Єдине місце, де я відчув себе вдома, — Вінніпег. Це важко пояснити… просто розплющуєш очі й розумієш, що це твоє.

Чи мало значення під час вибору те, що в Канаді одна з найбільших українських діаспор?

Саме в цьому місті з населенням у 730 тис. понад 110 тис. мають українське коріння. У Манітобі можна нарахувати з десяток шкіл з українською мовою викладання. Українська культура тут збереглася набагато краще, ніж, наприклад, у Києві. Проводяться різноманітні фестивалі, заходи. Напевно, лише тут українці можуть справді пишатися своїм походженням. Звісно, це було важливим у виборі країни.

Українські прізвища трапляються повсюдно, але найбільш цікаво, що серед їх власників значна частина обіймають керівні посади у великих компаніях. Серед усіх міських голів Вінніпега український мер Стефан Дзюба є рекордсменом за народною довірою. Його переобирали на цю посаду впродовж 20 років.

До речі, перед входом до парламенту встановлено пам’ятник Тарасу Шевченку.

Перші українці приїхали сюди ще 1891 року.

Більшість сучасних вінніпезьких українців народилися тут уже в третьому чи четвертому поколінні. Вони хоч і зберігають традиції, але розмовляють здебільшого вже англійською. Попри те, що росіян тут дуже мало, ми оселилися в районі, де російську можна почути доволі часто. Навіть тут багато канадців продовжують називати «росіянами» всіх, хто приїхав із країн колишнього СРСР чи Ізраїлю, тому саме російська громада тут розвивається дуже активно.

Коли ви переїхали?

У жовтні 2012 року.

Як на рішення вплинула історія з UA-IX та ІнАУ?

Рішення про переїзд було ухвалено за кілька років до цих подій. З іншого боку, стан мого здоров’я значно погіршився від постійного перебування в епіцентрі баталій, і завдяки цьому переїзду я не помер молодим. Тож правильність моїх намірів була підкріплена також і життєвою необхідністю. У Канаді середня тривалість життя набагато довша.

Ви їхали на готове місце роботи чи шукали заробіток уже там?

Одна з причин, з яких Канада може не сподобатися, тут дуже важко знайти першу роботу. Те, що я маю хороший «послужний список», лише ускладнювало ситуацію. Зазвичай у місцеві IT-компанії шукають дуже вузьких фахівців: грубо кажучи, потрібні фахівці, один з яких уміє ідеально натискати кнопку Enter, а другий —  кнопку Esc. Вони не розуміють і не бачили раніше людей, які опанували «всю клавіатуру».

Тут стабільний, добре налагоджений традиційний бізнес, люди десятки років працюють на своїх місцях, немає плинності кадрів, тож новий співробітник може знадобитися не в кожному десятилітті, хіба що під розширення — якийсь конкретний новий проєкт. На перший погляд, може здатися, що знайти роботу неможливо. Особливо, коли приїжджаєш восени, а в канадців усі думки вже лише про Різдво.

Крім того, у Канаді складно знайти роботу, не маючи саме канадського досвіду. Навіть досвід роботи у США не годиться. Найпростіший приклад: щоб влаштуватися мити посуд у МакДональдз, потрібно мати канадський досвід миття посуду.

За великим рахунком, технологія пошуку роботи нічим особливим не відрізняється від інших країн, за винятком того, що тут є організації, які допомагають людям без досвіду пошуку роботи навчитися шукати цю роботу (стосується як новоприбулих, так і місцевих канадців, які пропрацювали все життя в одній компанії).

Як ви шукали та знайшли роботу?

Перші три місяці на жодне з моїх резюме не надійшло жодної відповіді. При цьому я освоїв п’ять різних базових форматів «канадських» резюме, відправляючи на кожну вакансію кастомізований варіант, побудований на їх основі. Розсилання резюме взагалі є марним, не годиться як основний метод пошуку роботи, але добре працює як артпідготовка.

Я використав усі можливі способи пошуку роботи. Найголовніше — зв’язки, знайомства та здатність опинятися в потрібних місцях у потрібний час. Хто заважає вести активний спосіб життя та брати участь у всіх заходах хоч якось пов’язаних із твоєю професією? Найрізноманітніших IT-асоціацій, професійних організацій, клубів любителів Юнікса тощо тут повно, а далі — справа техніки. Чутки дуже швидко поширюються.

Тож минув якийсь час, і одного тижня мені надійшло одразу сім пропозицій про роботу. Три місяці тиша, а тут такий вибір.

Зараз працюю на двох роботах — я спеціаліст з мережевих технологій та консультант в Apptius Computer Solutions, а також інженер мережевих технологій у VOI Network Solutions. Компанія Apptius Computer Solutions базується на території кампусу Манітобського університету, тут є смартпарк, типу бізнес-інкубатора. Дуже схоже на Каліфорнію — тут працюють багато маленьких компаній: деякі у сфері IT, деякі борються з діабетом або розвивають космічні програми NASA. Моя компанія забезпечує підтримку ІТ-інфраструктури.

Друга робота — скоріше для душі, власного розвитку та стратегічно корисніша для всієї Канади. Будую тут точку обміну трафіком.

Хіба в Канаді ще немає своєї точки?

Є точка в Торонто, але це не зовсім правильно. Якщо подивитися на карту Північної Америки, то центр усієї Північної Америки — Вінніпег, тут проходять всі оптичні комунікації, що з’єднують штати, праве і ліве узбережжя. Крім того, тут найдешевша й надійніша енергія, яка не залежить від атомних електростанцій. Електроенергія дешевша, ніж в Україні.

До речі, а як у Канаді з інтернетом?

Дуже важко пристосуватися до низькошвидкісного інтернету поганої якості, побудованого з використанням найдорожчого обладнання. Коли служба підтримки оператора через шість годин після запиту «чому не працює канал» відповідає «не партеся, це нормально — вся Манітоба зараз не працює».

Але повне неподобство — це те, як тут ходить трафік. Між двома сусідніми будинками у Вінніпезі маршрут, швидше за все, пройде через Калгарі, Торонто, Ванкувер або взагалі через Чикаго та Нью-Йорк. Усе це через монополію на інтернет, яка утворилася протягом багатьох років. І це при тому, що канадці — піонери в технологіях. Мейнфрейми, комп’ютери, мережі передавання тут з’явилися набагато раніше, ніж в СРСР. Усі новітні технології обов’язково присутні в канадських лабораторіях і зазвичай доступні простим мешканцям. До речі, LTE-телефон придбав першого ж дня, як сюди потрапив. Слід зазначити, що бездротовий LTE-зв’язок працює на порядок краще за будь-яке провідне з’єднання від місцевих провайдерів.

Провайдерів, які надають інтернет проводами, у Манітобі аж два: Shaw — аналог «Волі», який працює кабельними мережами з кабельними модемами, вони відрізняються лише логотипами на моторолівських модемах. Другий провайдер у кожній провінції свій. У Манітобі це місцевий провайдер MTS, аналог «Укртелекому», надає лише DSL. Найбільш високошвидкісний доступ, який я зміг купити, дає 20 Мбіт/с в один бік і 1 Мбіт/с — в інший. Коштує понад $60.

В Україні мені вдалося зробити так, щоб користувачі отримали швидкий і недорогий інтернет, тепер маю намір повторити це тут.

Наскільки важко було оформити документи, знайти житло?

Процес імміграції досить тривалий. Вимагає не лише наполегливості та завзятості, а й чималих фінансових витрат. Громадянство можна отримати лише через три роки проживання у Канаді. Але ніщо не заважає жити ці роки зі статусом permanent resident. У цьому статусі не можна голосувати (але наступні вибори — лише у 2015-му) і не можна володіти канадським «закордонним паспортом», з яким для безвізового в’їзду відкрито 164 країни.

Утім, для українців отримати такий статус практично неможливо.

Як оформляється цей статус?

Якщо прочитати офіційне джерело, то може скластися враження, що ніяк. Але все-таки люди якось приїжджають.

Для українців цей процес складніший, ніж, скажімо, для філіппінців. У Канаді діє прихована імміграційна квота, про яку ніхто не говорить, але я якось знайшов цей документ, і Україна там — у хвості списку. Статистика в Канаді загальнодоступна й абсолютно прозора, тому можемо розглянути результати дії цих квот, спираючись на офіційні дані:

Канада відкрила кватирку у 2011 році для 248 748 осіб, і Вінніпег прийняв лише 13 398 з них (5,3%). З України впустили лише 2455 осіб (0,98%), а філіппінців — 34 991 (14%).

Чому такі низькі квоти для українських іммігрантів?

Уже тут я зустрічався з членом парламенту, відповідальним за питання еміграції, і запитував його про це, але однозначної відповіді так і не отримав. Депутат покликав свого помічника-філіппінця й запитав: «Скільки друзів та родичів чекали на твою імміграцію в Канаді?». А потім сказав мені: «Ви ж не мали такої підтримки після приїзду, як мій помічник. Нам краще впустити тих, хто не висітиме на шиї у платників податків — кому допоможуть ті, хто вже тут влаштувався».

Крім того, є ще проблема нестачі співробітників у посольстві Канади в Україні, вони фізично не можуть опрацьовувати більше заяв.

Можете дати кілька підказок щодо оформлення в’їзних документів?

Слід постійно моніторити цілу низку канадських сайтів, перебуваючи в постійній готовності будь-якої миті з повним пакетом документів вирушити на зустріч з імміграційним офіцером десь на іншому кінці планети. У них таки є квота, яку потрібно набрати, і коли вони бачать, що якось мало людей змогло пройти через зачинені двері, самі починають виявляти активність. Наприклад, можуть влаштувати ярмарок вакансій десь у Парижі або вирушити з рекрутською місією до Китаю. Завжди тримайте напоготові результати IELTS та резюме в канадському форматі.

Коли кватирки прочиняються, треба встигнути проскочити.

Через яку кватирку вдалося потрапити вам?

Ми були орієнтовані саме на Вінніпег і починали, звісно ж, на офіційному імміграційному сайті провінції Манітоба.

Довготривала співпраця з російською громадою Манітоби дала свої плоди. До того ж завдяки підвищеній активності з боку російськомовних потенційних емігрантів минулого року стартувала нова програма. Офіційна делегація з провінції Манітоба спеціально приїхала до Києва під час Євро-2012 та проводила співбесіди з усіма охочими з країн СНД. Ця ініціатива була визнана продуктивною, тож цього року її мають намір повторити. Дуже імовірно, що відкриються якісь нові можливості, яких ніколи раніше не було.

Загалом, імміграційний процес — дуже тривалий, і якщо ділити його на етапи, на першому потрібно зустрітися з імміграційним офіцером Манітоби, це складно, але можливо. Він може запросити на ознайомчий візит до Вінніпега або влаштувати зустріч у якійсь іншій країні.

На другому етапі ви отримуєте дозвіл на подання заявки на в’їзд (invitation to apply). Тут потрібно підготувати максимальну кількість документів, але всім, хто хоч раз їздив до Шенгену, це буде нескладно. Документи майже ті самі, лише бланки дещо відрізняються. Потім вам надсилають лист-схвалення вашої заявки на рівні провінції. З цього моменту у вас з’являється низка додаткових прав — наприклад, можна безплатно вивчати англійську або відвідувати місцеві заняття для нових іммігрантів.

Наступний етап — перевірка на федеральному рівні. Сюди також входить проходження медичної комісії. Потрібно зібрати ще один пакет документів і заплатити доволі значну суму. Того місяця, коли я платив за всю сім’ю, це були найбільші витрати за рік. На цьому етапі в українські закордонні паспорти вклеюють одноразові імміграційні візи та видають папери для лендінгу.

Зрештою не пізніше ніж через рік після проходження медогляду треба перетнути кордон Канади та особисто переконати місцевого офіцера в чесності своїх намірів. Саме він штампує всі папірці та оформляє картку permanent resident для кожного члена сім’ї, яка через кілька місяців опиниться у вашій поштовій скриньці. З цією карткою будь-який прикордонник має пропустити на територію Канади, якщо раптом захочеться покататися.

Місцевий ідентифікаційний код (SIN), безплатне медичне страхування оформлюється хвилин за 15. Водійські права слід обміняти на місцеві протягом трьох місяців (при цьому здається теорія, практика та тест зору).

Скільки часу це все забрало?

Кілька років. Ми ж не філіппінці.

Як шукали та винаймали житло?

Перше житло — це дуже велика проблема з кількох причин. У Канаді більшість людей живуть у власних будинках, багатоповерхівки тут не надто поширені.

Цілком природно для сім’ї жити у власному будинку, і будь-який канадець, що працює, може собі це дозволити. Ми теж хочемо купити будинок цього літа. Але коли ти щойно приїхав, ясна річ, не можеш дозволити собі одразу викласти $300-400 тис.

Відповідно, шукати доводиться серед невеликої кількості багатоквартирних будівель, більшість власників яких висувають надто жорсткі вимоги. Наприклад, потенційний квартиронаймач зобов’язаний надати довідку від попереднього канадського орендодавця про те, що з ним не було жодних проблем, другу довідку від канадського роботодавця із зазначенням зарплати за останні пів року. Третім пунктом потрібно надати гарантійний лист від канадської людини або компанії, в якому йдеться про те, що вони заплатять за вас, якщо не заплатите ви. Менше ніж на рік житло здавати не прийнято, до того ж треба внести страховий депозит у розмірі половини суми місячної плати.

Такі обмеження висувають 90% власників помешкань у багатоквартирних будинках.

Решту пропозицій, доступних нью-камеру, можна порахувати на пальцях однієї руки. З них можу поділитися лише одним надійним посиланням, за яким завжди знайдеться дорога квартира десь у районі окружної, зате без безглуздих обмежень.

Чи можете назвати середні ціни оренди житла?

Житло тут вимірюється іншими поняттями. У нас головне — скільки кімнат у квартирі, а тут — скільки спалень. Здебільшого є туалет, ванна, кухня облаштована, але меблів у квартирах під оренду не буває. Залежно від кількості людей у сім’ї ти не маєш права орендувати житло з більшою чи меншою кількістю спалень. У мене в сім’ї два хлопчики, отже, ми не можемо винайняти квартиру менш ніж із двома спальнями (плюс вітальня), тож по-українському — це трикімнатна квартира. Коштує близько $1 тис.

До речі, на другому місці після витрат на квартиру йде дитячий садочок. За двох дітей я плачу $800 кожні 20 днів. При цьому я не маю слів, щоб описати місцеві садочки, крім слів захоплення. Воно того варте.

Чи не переймаєтеся через те, що англійською діти розмовлятимуть краще, ніж українською чи російською?

Вони вже розмовляють англійською краще за батьків і без акценту.

Саме в цій країні та цьому місті є всі умови, щоб не втрачати зв’язок і з українською, і з російською культурами. Мої діти продовжують спілкуватися з іншими дітьми рідними мовами. Можуть відвідувати різноманітні гуртки та школи, де заняття ведуться російською чи українською. У державній бібліотеці є великий вибір книг усіма мовами світу.

Як після переїзду змінилося співвідношення доходів та витрат?

Раніше ми думали, що в Києві дуже багато супермаркетів й у них є все. Але насправді ми просто не знали, що таке насправді ВСЕ.

Тут настільки великий вибір, настільки якісне обслуговування! Аж хочеться купувати! Дуже складно стриматися, коли маєш справжнє багатство вибору. Можливостей для витрат відкривається набагато більше, тож вони різко збільшуються. Витрачати гроші в Канаді дуже просто та приємно.

Наприклад, інтернет-магазин, аналогів якому в Україні я не бачив, продає одяг відомих брендів, раз на місяць пропонуючи знижку 30%. Усе це доставляють безплатно, але оскільки люди не завжди можуть дистанційно вгадати свій розмір чи колір, тобі привезуть усі варіанти з можливістю відправити безплатно назад те, що не підійшло.

Різноманітність товарів зумовлена тим, що країна об’єднує представників усіх національностей і для них продаються товари майже з усього світу. Пиво «Львівське» або «Славутич» можна купити у звичайному магазині, як і французьке шампанське або шотландське віскі. Тайська їжа мирно сусідує на полицях з українськими варениками.

Доходи, звісно, теж помітно вищі. Будь-який канадець, що працює, може дозволити собі купити будинок, машину, щороку літати в Мексику на відпочинок. Безробітний індіанець теж з голоду не пропаде, тут дуже розвинена соціальна допомога малозабезпеченим.

Розкажіть, будь ласка, докладніше про ціни на їжу, медицину, транспорт.

Скільки б у тебе не було грошей, тут можна витратити все. Якщо порівнювати, наприклад, звичайні харчові продукти — багато дешевших, ніж в Україні: найсмачніша свинина — $4 за кг, свіжа полуниця без нітратів — 60 центів за кг. Справжня полуниця, яка зіпсується за день. Різні овочі, фрукти, ягоди доступні цілий рік. Тут також дуже популярна органічна їжа. Крім того, всі продукти, як і дитячі товари, не оподатковуються. На решту — податок 5+7%.

Тутешня медицина має переваги й недоліки. Переваги: висококласна медицина, безплатна, з першого дня доступна емігрантам. Після приїзду можна сміливо звертатися до Manitoba Health, де тобі видають страховку, яка покриває все, крім стоматологічних послуг. Мінуси: величезні черги. Кожна родина тут має сімейного лікаря, і якщо його компетенції недостатньо, він спрямує вас до професіонала у вузькій сфері. Там доведеться чекати від 3 до 6 місяців. Якщо не прийти в призначений час — штраф $80.

Тішать ціни на бензин та його якість. У порівнянні з Києвом заторів не буває.

Місячний проїзний на автобус коштує $83. При цьому для автобусів побудовано альтернативну мережу швидкісних трас містом, вони ходять чітко за розкладом, уміють чемно «присідати», якщо столітній бабусі чи інвалідові незручно заходити. У порівнянні з приватними авто в автобусів навіть у годину пік не буває затримок і заторів.

Можете порівняти особливості роботи в Україні та Канаді?

Тут дуже цінується людська праця, зарплати набагато вищі, ніж в Україні. Економити навіть не намагаються. Тут ніхто не знає жодного обладнання, окрім Cisco Systems, в Україні те саме було років 15 тому. Але це можна виправити.

При виборі технічного рішення зупиняються на такому, щоб людина, використовуючи його, витрачала менше часу. Тут важко знайти китайську техніку, якщо сервери — то HP або Dell. Тут я вперше в житті побачив ліцензійний софт Adobe, за який справді заплатили дуже багато справжніх грошей, і це не межа, буває й дорожче.

В Україні завжди намагаються заощадити на техніці, а тут обирають за принципом «щоб було зручно та просто в обслуговуванні».

З іншого боку, через те, що тут намагаються менше навантажувати людей, часто трапляється ситуація, що той чи інший канадський сайт можна відкрити лише однією версією браузера. Українські розробники за замовчуванням перевіряють кожен новий сайт на роботу в усіх варіантах веббраузер.

Наведете приклад канадських зарплат?

Зарплати тут вимірюються або на годину, або в доларах на рік. Зарплата java-розробника середнього рівня буде від $5 тис. на місяць. Набагато вигідніше тут бути шкільним учителем, пожежником чи поліціянтом. Але найбільше заробляють лікарі, невропатолог може отримувати до $400 тис. на рік.

Коли тільки-но переїхали, чи були якісь складнощі, пов’язані з адаптацією?

З першої хвилини, коли літак приземлився у Вінніпегу, я відчув, що прилетів додому. Жодних адаптацій. До того ж 2010 року я пробув тут цілий місяць. Спав тоді по 5 годин на добу, решту часу витрачав на знайомство з містом. Тоді відбувався найбільший фольклорний фестиваль, у мене з’явилися перші знайомі у Вінніпегу, я завів Facebook-акаунт для спілкування лише з канадцями.

Можете порівняти IT-спільноти у Вінніпегу та в Києві?

Тут я відчуваю постійне приємне здивування. Якщо в Києві почувався суперзіркою, ще з шести років бігав між мейнфреймами, натискаючи на червоні кнопки :), то тут багато таких. Тут повно дідусів, які чудово розуміються на комп’ютерах, пам’ятають, що таке перфокарти та флопі-диски, з ними можна годинами говорити про особливості програмування мовами PL-I та Ada у 1990-х.

Раніше думав, що дуже добре розуміюся на всіх нюансах роботи будь-якого Юнікса, але відвідавши кілька зустрічей товариства Manitoba Unix Users Group, розумію, що це вони на всьому розуміються і в них є чого повчитися, відкрилися нові можливості для розвитку.

Побутує думка, що українські IT-фахівці дуже затребувані в закордонних компаніях. Ваш канадський досвід це підтверджує?

Тут найбільш класними вважають індійців: у кожній компанії з розроблення обов’язково має бути кілька людей з Індії. Але вихідців з країн СНД теж беруть. Кілька разів траплялися аутсорсингові компанії, що базуються в Україні, але надають сервіс для Канади та США. Місцеві спеціалісти класні, але у своїй вузькій галузі, а наші — універсальні та бачать усе по-іншому.

Можете дати пораду тим, хто думає про переїзд?

Потрібно прив’язуватися не до job offer, а до того, що вам особисто потрібно в житті.

Якщо компанія пішла на всю тяганину з оформленням job offer для іноземця, отже, жоден з місцевих там працювати не буде. У людини, яка приїхала на таку роботу, може скластися зовсім неправильне враження про країну, якщо в такої людини взагалі буде шанс її побачити, а не сидіти цілодобово за комп’ютером.

Одна справа — коли тебе обирають, і зовсім інша — коли обираєш ти. Дуже важливо розуміти, що тобі потрібно в цьому житті, а від чого варто відмовитися.

Деякі не можуть змиритися з тим, що тут не можна дати хабаря, щоб потрапити до лікаря без черги. Хтось нездатний вивчити англійську. Можна легко потрапити на survival job у разі нестачі коштів, але не всі можуть потім піднятися вище.

Для успішної імміграції потрібно лише чотири компоненти: нерадянський менталітет, тямущі мізки, гроші (чим більше, тим краще), хороша англійська.

Якщо говорити про Манітобу, яка по праву зветься Friendly Manitoba, головне перевага тут — місцеві люди. Якщо відкинути все інше, іммігрувати варто хоча б заради того, щоб мати можливість щодня спілкуватися з такими доброзичливими та щирими людьми. Таких дружніх людей не бачив ніде у світі, хіба що у віддалених селах на Західній Україні. Кожний готовий тобі допомогти. Водій автобуса побачив безхатченка, яких тут дуже мало, віддав йому свої черевики, поїхав далі босоніж. Якщо маєш багато сумок, продавець обов’язково допоможе донести до машини.

Тут немає такого, що всі довкола — вовки, обдурять на кожному кроці. Люди, яких ніколи раніше не бачив, ставляться до тебе як до найкращого друга.

Тут повністю розслабляєшся, втрачаєш пильність:).

• Всю зиму біля офісу GSC стояли екстрені автобуси, а водії були готові до дій. План евакуації з усіма термінами та місцями зустрічі також був готовий: працівники знали про свої організаційні обов’язки.
• В той час коли новини з російського кордону ставали все більш тривожними GSC запропонувала перевести частину своїх співробітників до Ужгорода. Двісті членів команди та їхні родини погодилися взяти участь, а інші переїхали до столиці Угорщини — Будапешта.
• Ті, хто переїздив до Ужгорода, спакували по одній валізці та тягнули з офісу всю техніку, яку могли назбирати.
• Сьогодні 130 співробітників все ще перебувають в Україні — деякі з них на передовій, захищаючи свою країну — 200 переїхали до Праги, яка зараз є головним штабом GSC.
• Загалом керівництву GSC необхідно було евакуювати 500 осіб, у тому числі співробітників компанії та членів сімей, і доставити їх у безпечне місце. Продюсер STALKER 2 Марія Григорович згадує цей період як матеріально-технічний кошмар.
• «Внутрішнє переселення було чистим хаосом і безладом», — каже вона. «Орендувати машину було майже неможливим завданням, а залізничний та автобусний вокзали були заполонені людьми».
• Менеджери спали дві, а то й три години, працюючи вдень і вночі. Зокрема, Григорович згадує, як важко було перевозити домашніх тварин і маленьких дітей.
• Ще задовго до вторгнення, GSC Game World думали про відкриття другого офісу. Прагу обрали завдяки доброзичливій атмосфері місцевої гральної індустрії міста та її орендарів.
• Деяким працівникам GSC, які спершу переїхали до Будапешта, вдалося здійснити поїздку до Чехії, об’їздити офіси, знайти житло, дізнатися ціни. Станом на жовтень нова штаб-квартира GSC працює на повну потужність.
• Працівники GSC, які ще перебувають в Україні, працюють дистанційно з дому. Zoom-дзвінки постійно переривають сирени повітряної тривоги.
• Після руйнування критичної інфраструктури зʼявилися нові виклики. Програмісти GSC намагаються втиснути якомога більше роботи в ті години, коли інтернет відносно стабільний.

«У нас є мрії повернутися в офіс у Києві, працювати, як і раніше», — каже Григорович. «Всі хочуть повернутися додому. Але деяким людям насправді нема куди повертатися. Кожен українець під час цієї війни щось втратив через РФ».

Програма отримала інвестиції від приватних компаній грецької бізнес-екосистеми, а також підтримку від Міністерства Інтеграції в Греції. Програма Startup Gateway була запущена в червні 2022 року. Наразі пройшли переговори із 30 компаніями й вдалося релокувати 2 з них. Ще три компанії – в процесі.

Яку допомогу можуть отримати українські стартапи

• Тимчасову релокацію в Афіни з можливістю продовжувати розвивати бізнес й розбудовувати компанію.
• Спрощена візова процедура.
• 2 тижні проживання в апартаментах, що оплачується програмою.
• Доступ до коворкінгу безкоштовно.
• Доступ до нетворкінгу та потенційних інвесторів, акселераторів, партнерів та потенційних клієнтів.
• При необхідності можна зареєструвати свою компанію в Греції, є підтримка юристів.
• Компанії можуть залишатися в Греції стільки, скільки буде необхідно.

Програма допомагає не лише фаундерам та їхнім співробітникам, але й членам їх сімей, зокрема, передбачає релокацію дітей. Діти можуть відвідувати школи в Афінах, в яких вже діють програми для українських школярів. Українські фаундери можуть податися на будь-які програми від акселераторів, венчурних фондів чи інкубаторів в межах цієї екосистеми. Є програми для early-stage стартапів, а також scale-up можливості.

Внаслідок повномасштабного російського вторгнення на територію України мільйони українців були вимушені залишити свої рідні міста та розпочати нове життя. За даними управління верховного комісара ООН у справах біженців 8 мільйонів українських громадян виїхали за кордон.

На початок вересня більше ніж 120 000 американців США подали заявки на фінансову підтримку українських біженців через програму Uniting for Ukraine. Такі дані були озвучені в CBS News з посиланням на Департамент внутрішньої безпеки США.

У цій статті я озвучу кілька лайфхаків як отримати схвалення за американською програмою та що робити по прильоту до США.  

Що таке Uniting For Ukraine

Весь цивілізований світ підтримав українців у складний воєнний час та протягнув «руку» не тільки гуманітарної, мілітарної, а й соціальної допомоги.

Однією з програм підтримки від Сполучених Штатів стала Uniting For Ukraine — спеціально розроблена для українців міграційна процедура. Її бенефіти не тільки в отриманні дозволу на в’їзд і перебування в США терміном до двох років, а й у законному праві на працевлаштування.

Взяти участь у програмі може кожен українець та найближчий член сім’ї, який не є громадянином України та перебував у країні на 11 лютого. Обов’язковим є також підтвердження вакцинації проти кору, поліомієліту та COVID-19. Далі потрібно знайти спонсора, який подасть форму I-134 від себе. Цей фактор вплине на розгляд справи міграційною службою, тому до вибору спонсора треба підійти ґрунтовно. 

Пошук спонсора 

Важливо, щоб ця людина перебувала у легальному статусі у США, а також мала достатній рівень доходу, який може офіційно підтвердити. Це може бути ваш друг чи родич, але важливий момент: рівень доходу спонсора має бути щонайменше 125% від федерального рівня бідності.

Враховують розмір сім’ї спонсора та кількість фінансово залежних від нього людей. Наприклад, якщо сім’я спонсора складається з двох осіб, рівень річного доходу має бути не меншим за $22 887. Якщо спонсор раніше вже подавав від себе форми І-134, це матиме вплив на схвалення нинішньої заяви.

Враховуйте той фактор, що спонсор повинен мати достатній дохід для покриття фінансових потреб тих людей, яких він спонсорує. Шукати спонсора можна через тематичні групи у соціальних мережах, або через зручну онлайн платформу — Welcome Connect. Тут можуть реєструватися як українці, які шукають спонсора, так і американці, які хочуть ними стати.

Як подати онлайн форму від спонсора? 

Подання спонсором із США форми I-134 «Декларація про фінансову підтримку» відбувається через Службу громадянства та імміграції США. (USCIS). Подати форму можна на сайті, заповнивши контактну інформацію. Обов’язково додати податкову декларацію за рік, bank statement за 3-6 місяців, довідку з роботи і звичайно паспорт. Якщо спонсор не має його, то можна надати права водія та підтвердження легального статусу в США. Згодом спонсор буде перевірений урядом США, щоб переконатися, що він може фінансово забезпечити людину, яку він згоден підтримувати. 

Спонсора ухвалили, що далі? 

Після того, як спонсора схвалили, українець отримує електронний лист від USCIS з інструкціями щодо подальших дій. Бенефіціар має перевірити біографічну інформацію в кабінеті та підтвердити весь перелік вакцинацій. За 1-3 дні він отримає довгоочікуваний Travel Authorization Document, який дає «зелене світло» для в’їзду на територію Сполучених Штатів. На те, аби виїхати за цією програмою заявникам  надається 90 днів. 

Які дії по приїзду до США?

Після прильоту до США важливим етапом є отримання гуманітарного паролю. Спеціалісти компанії HotVisa радять своїм клієнтам мати при собі роздруковані або написані контактні дані спонсора, адже на паспортному контролі переважно запитують: адресу спонсора та його контактні дані. При необхідності можна податися на дозвіл на роботу, сплативши держмита. 

Дозвіл на роботу раніше був у звичному форматі: від руки написаний документ, відправлений у конверті. Але зараз по гуманітарному паролю мають право заповнювати цю ж форму, але в режимі онлайн. На оформлення дозволу  витрачається в середньому півтора місяці, тоді як раніше у друкованому форматі могло займати не менше півроку. 

Далі протягом двох тижнів після прибуття до Сполучених Штатів українці мають пройти медичне обстеження на туберкульоз, включаючи тест на вивільнення гамма-інтерферону (IGRA). Тут є нюанс, з яким стикаються люди, які народились у 90-их та нульових.

У деяких лікарнях, коли роблять тест на туберкульоз, виявляють у крові нашу вакцину від БЦЖ. Тобто у тих, хто потрапив під цю вакцинацію (це діти дев’яностих та нульових років) може виявитися вакцина в крові і тоді відправляють складати повторний тест. Цього не треба лякатися. Вони просто беруть додатковий матеріал, щоб переконатися, що ви не хворієте.

Додаткові рекомендації для комфортного перебування у Штатах

Рекомендуємо не зупинятися лише на отриманні документів на перебування та працевлаштування у США. Також варто приділити увагу:

• Отриманню водійських прав американського зразка.
• Оформленню бенефітів. Для цього треба знайти найближчий Department of children&families та заявити, що бажаєте отримати medicaid (медстрахування), food stamps (купони на їжу), cash help (грошові виплати). Тут важливо в анкеті зазначити, що у вас немає спонсора. Оскільки U4U-спонсор — це не класичний спонсор у такій ситуації. Після того, як заповнили анкету, просіть документ Verification of SSN application. 
• Відкриттю Checking account у банк після отримання SSN.

Катерина Вовк, власниця компанії Hot Visa

• Найбільше ІТ-спеціалістів виїхало з Харкова, Херсона, Миколаєва та Маріуполя.
  • У червні 2022 року в Харкові лишилося всього 12% айтівців, які жили в місті до початку повномасштабної війни: 6% не виїжджали й 6% повернулися. Більшість тих, хто поїхав з Харкова, поки повертатися не планують.
  • У Херсоні залишилося 18% ІТ-спеціалістів, у Миколаєві — 26%, і поки що в ці міста практично ніхто не повертається. 
  • 25 ІТ-спеціалістів з Маріуполя, які заповнили анкету, нині перебувають поза окупацією — в Україні чи за кордоном.
• Понад 60% спеціалістів з цих міст переїхали в інші населені пункти в Україні.
• Найрідше залишали свої міста ІТ-спеціалісти, які живуть у західних та центральних (Вінниця, Черкаси, Полтава, Кропивницький) регіонах. Близько 20% виїжджали, але вже повернулися у Вінницю та Полтаву. 
• Найактивніше фахівці повертаються до Києва (42% ІТ-спеціалістів уже повернулися і ще 11% планують це зробити найближчим часом), Сум (36% та 4%), Чернігова (34% та 11%) та Житомиру (33% та 7%).

Спеціалісти, які виїхали зі своїх міст через війну, найчастіше планують повернутися додому: 69% тих, хто переїхав в інше місце в Україні, та 61% тих, хто виїхав за кордон. 

• ІТ-спеціалісти, які поки що не планують повертатися додому, найчастіше перебувають у безпечніших регіонах України: 69% з них переїхали в інше місце в Україні.
  • Львівська та Івано-Франківська області залишаються основними напрямками для релокації всередині країни: 22% тих, хто переїхав по Україні, залишаються у Львові чи області, 10% — в Івано-Франківську чи області.
• Частка ІТ-спеціалістів, які перебувають за кордоном, практично не змінилася з початку війни й у червні становила 13% респондентів проти 14% у березні. Жінки виїжджали активніше за чоловіків: у червні за кордоном перебувало 25% ІТ-спеціалісток та 9% ІТ-спеціалістів.

• Крім близькості до зони бойових дій, на рішення ІТ-спеціаліста релокуватися впливали інші фактори, зокрема, доходи. Найвищі медіанні зарплати у фахівців, які поїхали за кордон, а найнижчі — у тих, хто вирішив залишитися вдома. 
• Проте життя за кордоном негативно впливає на фінансовий стан айтівців: витрачають менше, ніж заробляють, 63% тих, хто виїхав за кордон, проти 72% серед тих, хто перебуває в Україні — можливо, це пов’язано з більшими витратами на життя.
• Спеціалісти з більшим досвідом, як правило, мають вищі зарплати, тому вони переїжджали частіше.

Раніше засновники були змушені кожного року переоформлювати стартап-візи. Тепер, після двох років перебування по стартап-візі, команда може претендувати на статус тимчасового резидента додатково на три роки.

«Ми помітили, що коли стартап-візи видавались на рік, потім ще на рік і ще, стартапи, що релокувалися в Литву з країн поза межами Євросоюзу, були змушені дуже багато часу приділяти міграційним питанням. Ми думаємо, що дозвіл на резидентство на два роки дасть можливість стартапам фокусуватися на більш важливих речах – а саме, розвитку їх бізнесів», – коментує Роберта Рудокене, керівник Startup Lithuania в Innovation Agency Lithuania.

Литва запустила стартап-візи в 2017 році, відтоді у країну релокувалися більше 90 іноземних стартапів. На сьогодні, за даними Startup Lithuania, у Литві працює більше 1000 стартапів, які лише за останній рік залучили 423 млн євро інвестицій.

Чому це важливо

Литва – одна з найпопулярніших країн після Польщі, в яку релокуються українські стартапи, щоб отримати доступ до ринку ЄС та європейського венчурного капіталу. Вільнюс пропонує безліч пільг та програм для стартапів і усіляко заохочує бізнеси до переїзду.

До того ж, країна дуже лояльна до українців, близька за культурою та менталітетом, а литовці щиро підтримують Україну у протистоянні російській військовій агресії.

Збільшення терміну стартап-віз дозволить українським командам, які вирішили релокуватися у Литву, зосередитися на бізнесі замість врегулювання бюрократичних моментів, повʼязаних з переїздом.

• Одна юридична особа зможе отримати до 10 000 грн на свої потреби в логістиці.
• Бізнес має змогу отримати пільгові умови перевезення, якшо відповідає певним критеріям. Повний
• Компанія має бути зареєстрованим на територіях, де тривають або тривали активні бойові дії: Чернігівська, Сумська, Харківська, Херсонська, Миколаївська, Запорізька, Донецька, Луганська, Київська, Одеська області. Повний перелік критеріїв — за посиланням. 
• Заявки будуть опрацьовувати представники центру підтримки підприємців Дія.Бізнес в Ужгороді, які проводитимуть додаткові інтерв’ю з попередньо відібраними підприємствами.
• Пріоритет при оцінці заявок надаватиметься малому та середньому бізнесу, який займається виробництвом життєво необхідних товарів і послуг або надає допомогу для громадян України та Збройних Сил України.
• Для отримання логістичної допомоги необхідно заповнити онлайн-форму.

Центр підтримки підприємців в Ужгороді був відкритий 15 вересня 2021 року. Це був перший центр «Дія.Бізнес», що відкрили на Заході України. Центр «Дія.Бізнес» в Ужгороді відкрито за підтримки USAID і Nokia на базі Ужгородського національного університету за сприяння Закарпатської обласної ради та Закарпатської обласної державної адміністрації. Як і у всіх інших центрах «Дія.Бізнес», в ужгородському центрі підприємці можуть отримати консультаційну підтримку, відвідати освітні заходи на тему бізнесу, орендувати простір для проведення заходів, протестувати свій продукт на спеціальній pop-up-локації.

Редактор AIN.UA ділиться спостереженнями ІТ-компаній щодо повернення їх співробітників у рідні міста.

SoftServe

З початком повномасштабного вторгнення росії в Україну, ІТ-компанія SoftServe релокувала понад 4000 працівників у західні області та за кордон. Однак, починаючи з травня, у компанії спостерігають тренд на повернення ІТ-фахівців до звичних локацій — наразі додому повернулися 1082 людини. 

З травня, динаміка повернень людей з-за кордону постійна: згідно зі внутрішньою статистикою компанії,щодоби в Україну повертається по 10-15 людей. 

У травні за межами України перебувало найбільше людей — 1900 співробітників. Відтоді ця цифра почала стабільно зменшуватися, і наразі назад в Україну приїхали вже 314 працівників. За даними опитувань, ще близько 170 планує якнайшвидше повернутися додому. Однак, ми як компанія максимально йдемо назустріч рішенням працівників щодо того, звідки їм працювати. Для тих, хто хоче залишитися за кордоном, ми пропонуємо можливість працевлаштування в локальні філії компанії на рік чи навіть довше у країнах-хабах: Польщі, Румунії, Болгарії та країнах Латинської Америки. 

Найактивніше працівники SoftServe повертаються до Києва, туди станом на початок червня приїхали понад 400 людей. За останні два тижні кількість працівників, що прибувають до столиці щодня зростає на 15-20 людей. 

Наші офіси в Києві не зачиняли свої двері для співробітників та їхніх сімей ще з початку війни, та слугували укриттям і місцем роботи. Коли стало відносно безпечно, ми перейшли у звичний режим роботи. Зараз у двох наших офісах працюють коворкінги, куди приходить в середньому 10% співробітників, однак є тренд на зростання. Влітку плануємо запустити сертифікаційний центр та облаштувати паркінг з зарядками для електрокарів. 

Повільніше, але так само зростає кількість людей, які повертаються до Дніпра (+38 людей з квітня) та Харкова (+10 людей з травня). Однак з Одеси, починаючи з травня, виїхало 10 працівників. 

Так само спостерігається тренд на повернення до звичних місць проживання працівників, які змушені були виїхати у західні регіони України. Серед міст, які айтівці компанії найчастіше обирали для релокації — Львів, Івано-Франківськ та Ужгород. Сумарно з початку війни до цих міст переїхали понад 1100 людей. Наразі майже чверть з них уже виїхала, і цей процес динамічний. Також з Тернополя виїхала майже половина людей, які релокувалися до міста з початку війни. 

Менш активно працівники виїжджають з Вінниці, Хмельницького та Рівного.

Згідно з даними внутрішніх опитувань, станом на зараз 99% працівників зазначають, що перебувають у безпеці. Для порівняння, ще в березні цей показник становив 84%.

Sigma Software

З початку війни понад 350 спеціалістів Sigma Software виїхали в Європу та ще близько 720 релокувались у межах країни. На сьогодні 136 із них повернулись додому, 23 з них – з-за кордону. 

Більшість повернулись до Києва, бо область була звільнена та загрози окупації на сьогодні немає. В травні, у зв’язку з поверненням людей, в столиці знову запрацював офіс компанії. 

Sigma Software постійно слідкує за ситуацією та може не рекомендувати людям повертатись, залежно від рівня загрози. Проте рішення фахівці приймають на власний розсуд. 

Дехто із фахівців досі продовжують релокуватись у межах України та виїжджати за кордон. 

Ciklum

Ще до початку повномасштабної агресії Ciklum підтримував проактивну релокацію у більш безпечні місця в Україні та за кордоном. Загалом, до війни та у перші дні після вторгнення з України виїхали близько тисячі наших колег. Ці дані ми отримали завдяки регулярним опитуванням українських спеціалістів, у яких вони повідомляли про власне місцезнаходження. 

«Через поточну ситуацію, ми рекомендуємо колегам за можливості виїжджати з Дніпра та Харкова, також спостерігаємо, що окремі фахівці продовжують залишати Одесу. У цих містах офіси Ciklum наразі закриті». 

Станом на середину червня, в Україну повернулося вже близько ста фахівців. З-за кордону найактивніше повертаються до Києва та Львова. Львівський офіс Ciklum не зупиняв свою роботу. У Києві, з міркувань безпеки, ми наразі пропонуємо працювати в одному з двох наших офісів. 

Ось що кажуть колеги про те, чому вони повернулися:

«Я вирішила повернутися до Дніпра, бо тут все моє життя: мої друзі та родина, квартира, улюблені речі. Мені також як ніколи важливо допомагати власним батькам, які можуть легко опинитися у скрутному становищі через війну. Зараз у місті відносно безпечно, та я не думаю, що найближчим часом варто очікувати наступу. До того ж, немає жодних факторів, які б негативно впливали на мою роботу»,  – Єлизавета Пирожок, Graphic Designer.

«Ми з родиною повернулись до Києва, тому що, на жаль, кінця-краю цій війні поки що не видно. Ризик ракетних ударів зараз приблизно однаковий по всій Україні. Вдома ми чи ні – залишатимемось у небезпеці. До того ж, моє тимчасове житло не мало тих сприятливих умов для роботи, які я мав удома. Це ще й дорого: краще гроші, які я витрачав на оренду, віддати на потреби ЗСУ чи волонтерам», – Віталій Власенко, Product Manager.

Наталя Колядко, директорка з розвитку талантів EPAM Ukraine

Із початком повномасштабного вторгнення більше двох з половиною тисяч наших спеціалістів були змушені покинути країну. Частина з них скористалася трансфером, який організовувала компанія, частина виїжджала на власних авто чи власними силами. Проте з травня поступово наші колеги почали повертатися назад.

На сьогодні до України вже повернулася чверть наших спеціалістів, ще частина тільки планує повернення, проте є й такі, хто буде залишатися працювати в офісах ЕРАМ закордоном. 

Щодо ситуації в Україні, то після 24 лютого багато наших спеціалістів з центру, сходу та півдня країни були змушені переїхати в більш безпечні регіони, такі як Львівщина, Закарпаття, Прикарпаття та Буковина. Багато наших колег і далі залишаються на заході країни, проте станом на початок червня ми бачимо, що близько 30% спеціалістів компанії, які раніше проживали в центральних регіонах, повернулися у свої міста, зокрема Київ, Вінницю. 

Щодо повернення ЕРАМерів в інші великі міста cходу (зокрема, Харків) та півдня (наприклад, Одеса), тут ми спостерігаємо лише одиничні випадки переміщення. Часто спеціалісти приїжджають в ці міста лише для того, щоб забрати свої речі і знову повертаються в більш безпечні міста на заході країни. 

Водночас в компанії і надалі залишається активним ВСР план (business continuity plan – план безперервності бізнесу). Ми активно моніторимо ситуацію щодо усіх міст, де рівень небезпеки залишається високим і де працюють наші колеги. І в разі потреби компанія  готова оперативно евакуювати спеціалістів та їхніх близьких з цих регіонів, хоча дуже сподіваємося, що цього не потрібно буде робити.

У звичному режимі в компанії працюють всі офіси на заході країни (у Львові, Івано-Франківську, Ужгороді, Чернівцях). Така ж ситуація з офісами у Вінниці та Дніпрі. Наприкінці квітня компанія відкрила новий офіс у Хмельницькому. Декілька тижнів тому почав працювати й київський офіс, який був законсервований з березня місяця. Усі працюючі офіси мають бомбосховища у тій же будівлі або поруч. Це один із ключових критеріїв, яким ми керуємося при визначенні, яке саме приміщення відкривати для наших спеціалістів. Робочий процес будується за принципом hoteling, що потребує попереднього бронювання робочого місця у внутрішній системі компанії. 

Розгляд питання відкриття офісів в інших містах буде залежати від подальшого розвитку подій в країні. В першу чергу ми опікуємось питанням безпеки команди. Водночас, компанія, як і вся країна, очікує на перемогу та повернення до нормальної офісної роботи. 

Анна Щербакова, молодша віцепрезидентка GlobalLogic

Від початку війни приблизно 1200 спеціалістів GlobalLogic Ukraine виїхали за межі України. Це 16% від загальної кількості наших українських фахівців. Станом на кінець травня 2022, 1231 інженер компанії продовжує перебувати за межами України. 

Таким чином, ми не можемо підтвердити тенденцію щодо значного повернення it-спеціалістів в Україну, але маємо сказати, що за внутрішніми опитуваннями, близько 70% наших колег хочуть та планують повернутись на Батьківщину, як тільки припиняться активні бойові дії в нашій країні.

Щодо міграції всередині країни, ситуація наступна: компанія солідарна з державними органами стосовно рекомендацій по поверненню до того чи іншого міста та регіону. Наші спеціалісти також дослухаються до цих рекомендацій, тож переважна більшість колег продовжує знаходитись у західних регіонах країни.

Наразі працюють два наших офіси у Львові, офіс у Києві працює в черговому режимі, а локації в Харкові та Миколаєві тимчасово законсервовані. 

Всім серцем мріємо повернутись до рідних міст, як тільки це стане можливим з точки зору безпеки наших людей.

Як змінилась політика Туреччини до іноземців?

Міністр внутрішніх справ Туреччини Сулейман Сойлу заявив на інформаційній нараді з питань міграції, що відповідні заходи були вжиті на тлі зростального суспільного невдоволення мігрантами.

«Як ви знаєте, щоб запобігти концентрації іноземців у окремих регіонах нашої країни, ми закрили загалом 781 мікрорайон у 54 провінціях, де співвідношення кількості іноземців до загальної кількості населення перевищує 25 відсотків. Ми їх закрили як на тимчасовий захист, так і на проживання. Щоб в них не збільшувалась концентрація іноземців», — заявив міністр.

З 1 липня у кожному районі зможуть проживати не більше 20% іноземців, тобто квота зменшиться ще на 5%, що закриє для іноземців ще більше районів.

«З 1 липня 2022 року ми вирішили зменшити ставку, яка становила 25% до 20%. Таким чином, 781 мікрорайонів збільшено до 1200 закритих як на тимчасовий статус, так і на дозвіл на проживання. Таким чином, посвідка на проживання на цих територіях більше не надаватимуться», — додав Сулейман Сойлу.

Крім того, влада Туреччини обмежила право отримання дозволу на проживання для іноземців, які початково приїжджали зі студентськими візами чи візами на лікування в країні.

«Тим, хто в’їжджає в нашу країну зі студентською візою та візою на лікування, відмовляють у видачі дозволу на проживання з туристичною метою. Тут також є два незаконні шляхи: вони приїжджають зі студентською візою чи медичною візою, потім вони подають документи на візу на проживання. Ми заблокували ці два шляхи»

Чому довелось вводити зміни?

Турецька влада кілька років бореться зі збільшенням кількості незаконних мігрантів. За даними Сулеймана Сойлу, за шість років на кордонах затримали 2,6 млн людей, усередині країни — 1,2 млн.

• Після початку повномасштабної війни в Україні приплив біженців посилився. За словами президента Туреччини Реджепа Ердогана станом на 9 травня в країну прибуло до 100 000 людей.
• При чому більшість з цих людей — це не українці, які рятуються від бойових дій, а росіяни, які намагаються обійти західні санкції. Згідно з даними турецького статистичного офісу, росіяни вперше очолили рейтинг Туреччини з іноземних покупців житла.
• Як повідомляє Bloomberg, Туреччина не приєдналася до США та ЄС у введенні санкцій проти Москви. Це привернуло увагу російських олігархів, які намагалися уникнути потенційної конфіскації свого майна в Європі й переводять свої активи в Туреччину.

• Загалом, станом на 11.05.2022 до Польщі з України релокувалися 49 ІТ-компаній.
• На другому місці – Німеччина. Туди свій бізнес перемістили 24 представники сфери.
• Трійку закрили Іспанія та Румунія – в травні в цих країнах знаходяться по 12 переміщених з України ІТ-компаній.
• Менш популярним напрямком є Португалія – в країну релокувалися 7 ІТ-бізнесів.
• Далі йдуть такі країни як Болгарія, Нідерланди та Туреччина. Туди перемістилися по 6 компаній сфери відповідно.
• Серед країн, яке українське ІТ обрало для релокації, також Чехія (4 компанії), Молдова (3) та Хорватія (3). Однак, дані країни виявилися найменш популярними напрямками.
• В інші країни, за даними IT Ukraine, з України перемістилося 22 компанії. Одночасно, більшість компаній має декілька країн релокації, зазначили в асоціації.

• Найбільший відсоток релокованих співробітників припав на компанії 1200+ людей (32%), у компаніях 200-1200 людей ця цифра становить – 24%, у компаніях до 200 людей – всього 14%.
• Нові офіси планують відкрити всі великі компанії (1200+ людей) та 64% компаній 200-1200 людей.
• Серед потенційних країн відкриття офісів: Польща, Румунія, Іспанія, Болгарія, Португалія, Хорватія та Велика Британія.
• Компанії очікують, що після закінчення війни за кордон вийдуть до 18-25% співробітників. 
• Натомість 75% компаній до 200 людей не планують розширюватися.

Зокрема, на платформі доступна інформація про 10 найбільш популярних країн для релокейту. Серед них: Іспанія, Литва, Молдова, Німеччина, Польща, Румунія, Словаччина, Угорщина, Франція, Чехія.

Обравши країну, ІТ-спеціаліст може переглянути відповіді на найбільш поширені питання, що стосуються переїзду. Так, команда IТ Ukraine зібрала деталі щодо необхідних документів для вʼїзду та виїзду, через які пункти пропуску краще перетинати кордон, яким чином отримати житло та роботу, інформацію про доступний транспорт в країні та інше.

Також ресурс включає калькулятор податків та доходів, сервіс порівняння умов релокейту, довідку з корисними посиланнями для тимчасово переміщених осіб.

Перелік доступних для порівняння країн буде збільшуватись згідно до запитів, уточнюють в команді IТ Ukraine.

Вже можна подати заявку на релокацію. Про це повідомляють в Мінцифри.

Для кого платформа

• бізнесу, який подав заявки на релокацію;
• компаній, які хочуть допомогти підприємствам з релокацією;
• представників Міністерства економіки, військових адміністрацій, компаній, які допомагають з опрацюванням заявок, логістикою, процесом переїзду, пошуком нових виробничих приміщень та розселенням працівників тощо.

Чому це важливо

Перезапуск економіки у воєнний час — одне з найпріоритетніших завдань уряду. Тому зараз дуже важливо, щоб бізнес продовжував працювати. За місяць із зони бойових дій евакуювали 216 підприємств і 97 із них вже відновили роботу на новому місці.

Після повномасштабного вторгнення Росії в Україну, перед бізнесом виникає досить складне завдання: що робити надалі. Серед варіантів дій для забезпечення діяльності, утримання працівників, підтримки економіки та допомоги ЗСУ в умовах воєнного часу розглядається питання релокації.

Відразу хочемо зазначити, що релокація були актуальною не тільки у військовий час. Оскільки багато ІТ, сервісних компаній працювали дистанційно. Організовували постійні або тимчасові офіси як у різних частинах нашої країни, так і у різних країнах.

Одним із варіантів є релокейт в регіони України, де не ведуться активні бойові дії

Мінекономіки впровадило програму, за якою бізнес може отримати допомогу в переміщенні свого обладнання на безпечні території та розселенні працівників. Для такої допомоги, компанії необхідно заповнити заявку на участь у програмі за посиланням.

Хочемо звернути увагу, що в умовах воєнного стану також запроваджені пільги. Зокрема:

• скасування вимог щодо отримання ліцензій та дозволів на більшість видів діяльності: запроваджено декларативний принцип набуття права на провадження господарської діяльності без необхідності отримання документів дозвільного характеру (з деякими виключеннями);
• трудові відносини: спрощено порядок звільнення, можливість збільшення робочого часу з 40 до 60 годин на тиждень, можливість призупинення дії трудового договору та інші. 
• податки: скасування перевірок, право не сплачувати єдиний податок ФОП 1,2 групи, ставка єдиного податку 2% для 3 групи та інші. 

Інший варіант — релокація за кордон

Найчастіше ми отримуємо запити від українських компаній на переміщення до країн Балтії, Болгарії, Польщі чи Португалії. Рідше — до Німеччини, Великої Британії, Кіпру, через вартість відкриття та супроводження в таких країнах бізнесу.

Як обрати юрисдикцію?

“Універсально-ідеальної” юрисдикції не існує. Обираючи місце для релокації, можете звернути увагу як на особливості кожної країни, так і на потреби вашого бізнесу на сьогодні та й найближчу перспективу. Наприклад:

• Розрахунки та податки. Для компаній з невеликими витратами може підійти країна з мінімальними ставками податку на прибуток. Зокрема, Естонія (привабливий 0% податок на прибуток, якщо не виводяться дивіденди), Болгарія (10% з податку на прибуток) або Литва (наявність пільгової системи та податку на прибуток 5% за певних умов). Якщо це — виробнича компанія з великою кількістю витрат, як-от заробітні плати, сировини, обладнання, сторонні сервіси та послуги, для багатьох не проблема розглянути компанію і з стандартами податками на прибуток у вигляді 15-25%.
• Працівники. Якщо планується релокація працівників, в Естонії — досить високі заробітні плати та податки з них (ставка соціального податку 33% та додатково сплачуються інші податки), у Болгарії квота на іноземців лише 10-20% від загальної чисельності працівників, а Литва не усім підходить за розташуванням. У таких випадках, підприємці не виключать Кіпр, Португалію або Словенію, або країни, де зокрема можна отримати статус підприємця.
• Витрати. Реєстрація компанії, супровід діяльності (аудити, офіс, тощо), вимоги до мінімального статутного капіталу та заробітної плати, тощо. 
• «Крипто-френдлі»: можливість проводити діяльність у сфері криптовалюти (наприклад, у Литві лояльність до криптодіяльності дозволяє отримати дозвіл на роботу з криптогаманцями, в Естонії наявна можливість отримати ліцензію на відкриття криптобіржі та криптогаманця). Також, потрібно враховувати, що у більшості країн така діяльність на сьогодні неврегульована. Якщо робота з криптою для вас є ключовою, краще обирати лояльні до неї юрисдикції. 
• ПДВ. Необхідно розуміти, звідки будуть клієнти та які послуги будуть надаватися. Наприклад, у більшості випадків ПДВ не буде нараховуватися, якщо замовники — компанії не з країн ЄС. У той же час, якщо замовники — компанії з ЄС або країни релокації, то без статусу платника ПДВ можуть бути зобовʼязання донарахувати 20-25% та сплачувати до бюджету. Слід розуміти, що статус платника ПДВ не завжди просто отримати, у деяких випадках, зокрема, у Словенії, необхідно мати оборот на певну суму (у 2021 році не менше 50 000 євро за останні 12 місяці з компанією в Словенії) та підтримувати ці показники й надалі.
• Банківський рахунок. Не в усіх країнах можливо відкрити рахунок у банку. Варто на це зважати, оскільки для певних видів діяльності це — mush have, а платіжна система, навіть якщо використовувати тимчасово, не підійде для розрахунків.

Наведений перелік не є вичерпним. В кожної компанії та бізнесу наявні свої завдання, які необхідно вирішити для релокації. Наприклад, перед ритейлом або ж виробниками виникає питання вивезення товару та обладнання, оренди складу. Для такого вивезення необхідно враховувати особливості митних платежів, імпортних податків та інші нюанси. 

Деяким компаніям важливо знаходитись ближче до країни, де їхній основний ринок клієнтів, для деяких — лояльна юрисдикція для роботи з криптоактивами.

Етапи релокейту 

• Визначення задач та юрисдикції. 

Визначившись з ключовими питаннями, можна оцінити та визначити найбільш ефективну юрисдикцію для конкретної компанії. В залежності від задач сформувати бюджет реєстрації, вартості супроводження діяльності в конкретній країні та проаналізувати можливості оптимізації податкового навантаження. 

• Збір та підготовка документів.

Кожна із юрисдикцій має нюанси щодо переліку необхідних документів для реєстрації. 

Це може бути як мінімальний набір документів: копія закордонного паспорту, підтвердження адреси проживання (витяг з банку/рахунок за комунальні послуги тощо), довіреність, CV власника та директора, так і інші, в залежності від країни.

Наприклад, для відкриття бізнесу в Литві необхідно оформити нотаріальну згоду від директора на посаду, якщо директор та акціонер — різні особи та директор не має можливості бути фізично у Литві. Засновником компанії в Польщі необхідно отримати PESEL (аналог українського ІПН) та електронний підпис EPUAP для підписання установчого договору та інших необхідних документів. У Португалії без місцевого ІПН розпочати процес реєстрації неможливо. У певних країнах, як-от Литва, Болгарія, Словенія, необхідно внести статутний капітал до реєстрації, а для цього відкрити рахунок у банку чи платіжній системі.

• Подання документів для реєстрації. 

Після визначення юрисдикції та збору необхідних документів необхідно подати їх до місцевого реєстратора чи нотаріуса. За умов обмеженого виїзду з території України можливість дистанційного відкриття компанії може бути ключовим для визначення юрисдикції. Слід враховувати, що для більшості країн необхідно скласти нотаріально засвідчені документи та враховувати додатковий час на пересилку документів. Крім того, підібрати банк чи платіжну систему, де рахунок можна відкрити дистанційно, представником по довіреності або пройти верифікацію онлайн.

• Відкриття банківського рахунку. 

Питання відкриття рахунку інколи потребує більших зусиль та часу, аніж сама реєстрація компаній, тому попередньо необхідно розуміти, в якому банку, платіжній системі, тощо компанія матиме рахунок. 

Для відкриття необхідно враховувати і сферу діяльності. Наприклад, обмежена кількість банків працюють з high risk-компаніями (які провадять діяльність у сфері криптовалют, гемблінгу, ІТ).

Слід ретельна підійти до підготовки CV засновників та директора. Найчастіше питання — довести джерело походження коштів та плани на наступний 1-3 роки.  

Рішення про відкриття рахунку залишається виключно за відділом контролю банку, але за допомогою юристів, що мають досвід супроводження такого відкриття, можна визначитись з банком та здійснити попередні дії, що збільшуватимуть шанси на позитивне рішення щодо відкриття рахунку. 

Наприклад, відкриваючи компанію у Болгарії, необхідно враховувати, що місцеві банківські установи особливо звертають увагу на документи, які підтверджують подальше перебування в країні, співпрацю з місцевими компаніями. До того ж, засновникам необхідно мати підтверджене місце проживання, адресу для офісу та контактну особу для компанії (громадянина Болгарії). У Португалії не будуть зайвими (а у певних банках необхідними) переклади документів на португальську мову з місцевим засвідченням.

• Оформлення працівників. 

У більшості країн ЄС громадянам України, що перетнули кордон з 24 лютого 2022 року, не потрібно отримувати дозвіл на роботу, оформлювати роботу візу категорії D. 

Проте відповідні процедури можуть значно відрізнятися в різних країнах, у тому числі всередині Європейського Союзу.

Наприклад, у Польщі, Естонії, Португалії, з моменту набуття чинності тимчасового захисту, громадяни України можуть працювати без оформлення додаткових документів, а у деяких країнах діють обмеження щодо кількості працівників нерезидентів (наприклад, у Болгарії іноземних працівників можливо мати лише 10% від загальної кількості, для IT-спеціалістів є виключення у 20% від загальної кількості).

Відповідно, якщо питання перевезення працівників є для вас ключовим, питання легалізації їхнього перебування та праці необхідно розуміти до визначення юрисдикції. 

Висновок

Вибираючи конкретну країну для реєстрації компанії, необхідно розуміти особливості та нюанси кожної з юрисдикцій (як щодо відкриття бізнесу, так і щодо його подальшої діяльності). 

Ми не рекомендуємо відкривати компанії без ґрунтовного аналізу майбутньої діяльності, оцінки операцій, місцезнаходження клієнтів. Оскільки компанія може просто не підходити під вашу діяльність, а витрати вже будуть понесені на відкриття та похідні дії. У більшості випадків, попередній податковий аналіз — must have. 

Основні питання, на які, в першу чергу, звертають увагу наші клієнти:

• система оподаткування та адаптація під задачі компанії;
• строки та вартість реєстрації;
• зручність ведення діяльності (електронний документообіг, тощо);
• можливості оформлення та перевезення працівників.

Ми підготували опитувальник, за яким можна сформувати ключові питання для підбору юрисдикції. Може бути у нагоді, якщо маєте бажання проаналізувати та визначити країну релокейту або звернутися за професійною допомогою. А якщо у вас залишилися питання чи є власні думки з приводу релокації, напишіть мені. 

Автори: Сергій Барбашин, керівний партнер Trustme Law Firm, та Олег Чіп, юрист компанії

• Для спеціалістів в офісах на сході, півдні та в центрі України організували групові перевезення до Львова. Там вони можуть поселитися у заброньованих готельних номерах, або ж знайти помешкання на свій смак. Співробітники також можуть взяти із собою членів родини.
• У спеціалістів компанії є можливість обрати інше місто. Компанія покриває витрати на квитки, бензин і проживання. Релокейт не є примусовим, тому частина співробітників залишиться на місці.
• Керівництво Ciklum також дозволило фахівцям працювати з інших країн.
• В компанії не говорять про кількість людей, які готові перебратися в інші міста.
• «У Ciklum працює спеціальний відділ, який збирає та аналізує інформацію, і готовий за потреби надіслати нашим колегам термінові повідомлення», — каже Андрій Оксенюк, фінансовий директор Ciklum.

Дивитися колекцію вакансій ?Релокація на AIN.UA

Релокейт у Париж: що спонукало виїхати?

Відсутність великих, чесних продуктових компаній в Україні та людські мурашники.

Що маєш на увазі під чесними?

Україна здебільшого – це аутсорсинговий бізнес (тобто ти продаєш свій час і за межами продажу часу ти нічого іншого більше не отримуєш). Я хотів працювати в продуктовій компанії, щоб розуміти, що я роблю, щоб бути причетним до результату роботи і розділяти успіх (наприклад, через володіння акціями). У випадку з будь-яким аутсорсом – це просто не варіант. Це перша причина.

Друга – те, з чим я зіткнувся в Дніпрі: навіть якщо в тебе є гроші, це не означає, що в тебе є нормальний рівень життя. Наприклад, із доходом від $300 до $2000 на місяць ти житимеш у тій самій сталінці або панельному будинку. У під’їзді все одно будуть сцяти, на вулицях все одно будуть алкаші, все одно доведеться їздити в маршрутках і купувати підгнилу картоплю в АТБ. І чим це завжди пахне в ліфтах? Наче під ними внизу завжди сміттєвоз.

Від усього цього можна відсторонитися: пересісти з маршрутки в машину, переїхати з панельного будинку в приватний будинок, тобто відгородитися від життя грошима. Але я б не хотів заробляти гроші для того, щоб відгороджуватися від життя. І це було найголовнішим мотиватором.

Важливим було й те, що жити в Дніпрі складно через екологію. З-під крана не можна пити воду, потрібно як в Африці купувати пляшки і тягнути їх додому, що дивно. І навіть якщо пити пристойну воду, митися все одно доведеться якоюсь технічною. Розумна кількість грошей від цього не врятує, тож я вирішив перестати мучитися і йти далі.

Про переїзд до Амстердама

Як ти знайшов роботу в Амстердамі? Коли переїжджав, чи допомагала компанія з документами і житлом?

З Амстердамом було все супертривіально. Я працював тоді в IDE Group, потім пішов у Ciklum, і там потрібно було працювати з нідерландським клієнтом. Офіційно переїзду до Амстердама не було, ми проводили там не більше, ніж дозволяла віза, 90 днів зі 180. Компанія зняла нашій команді гігантський будинок у гарному районі Амстердама. Це було супер.

Що було добре, а що – не дуже в Амстердамі за рівнем життя? Ми провели багато релокейт-інтерв’ю, люди після переїзду іноді не всім задоволені: скаржаться, наприклад, на зміну кухні, на високі податки тощо.

Найголовніше, що змінилося в Амстердамі: навколо мене стали ходити люди з таким самим доходом, як і в мене. В Амстердамі айтішник отримує стільки ж, скільки бухгалтер або лікар. Гігантського розриву за зарплатами умовного програміста і всіх інших, як в Україні, немає.

Про який рівень доходів ідеться?

Від 2000 до 5000 євро на місяць.

Щодо кухні. Різноманітних продуктів у Нідерландах маса. Незвичайним було те, що 2011 року, коли я туди переїхав, більшість магазинів зачинялися о 18:00. Тобто коли я виходив з роботи, я вже не встигав зайти в продуктовий і взяти їжі. Це змушує планувати і закуповуватися більш-менш наперед. Звичайно, якихось продуктів звичних там не було, але це очікувано. Це – 2500 км від України, зрозуміло, що, наприклад, буряк там просто так не купиш. Але в кожному маленькому місті є ринок, на якому можна купити практично все. Сюрпризом стало те, що в морському місті Амстердамі майже не можна купити свіжу рибу. Вони її не їдять. Є тільки дві маленькі крамнички, де риба продається свіжомороженою.

Релокейт у Париж: ціни на оренду, їжу, транспорт

Не дуже добре пам’ятаю це. Оренду за мене платила компанія, на кінець місяця після всіх витрат у мене залишалося 400-500 євро, і це був хороший результат. На той момент, вісім років тому, за 1500 євро можна було зняти квартиру в дуже хорошому центральному районі Амстердама. Двоповерховий будинок на дві спальні в Jordaan коштував близько 2500 євро на місяць.

Про релокейт у Париж і про IT-ринок Франції

Як вийшло так, що ти змінив роботу і країну?

Амстердам – це місто маленьких компаній. Є 2-3 великих, на кшталт Booking.com, всі інші – це 10-15-20 людей, які працюють над якимось маленьким продуктом. Здебільшого потрібні JavaScript Senior’и та розробники мобільних додатків. Я ж спеціалізувався на highload-інженерії, і було не так уже й багато варіантів, де мені можна було як слід розвернутися.

У 2015 мені зробили пропозицію з Criteo – здійснити релокейт у Париж, на той момент компанія коштувала $2,4 млрд (NASDAQ:CRTO), я поспілкувався на інтерв’ю про їхні технічні проблеми та завдання, кар’єрне зростання співробітників, і вирішив рухатися туди просто тому, що там більше можливостей. І я переїхав у листопаді 2015 року.

Тобто, ти хотів не міняти місто проживання, а кар’єрні перспективи?

Так. Потрібно розуміти, що вирватися, наприклад, із Павлограда до Амстердама – це стрибок, а переїхати з Амстердама до Парижа – не така вже й різниця. Все ще чиста вода, безкоштовна медицина, все ще безкоштовна освіта і все ще не ссуть у під’їздах.

Релокейт у Париж: як допомагала компанія

Компанія оплатила весь релокейт і процес оформлення візи. Я виїжджав за Blue card – це програма, яка дозволяє трудову міграцію для професіоналів у межах ЄС. У мене був диплом інженера, 6 або 8 років стажу, за моєю спеціалізацією у Франції було не так вже й багато людей. Мені зробили робочу візу терміном на 3 роки.

Компанія видала мені квартиру в розкішному районі Парижа, Маре, терміном на півроку. Окремий співробітник займався тим, щоб влаштувати мого сина до школи, оформити всі документи в банки та іншою інтеграцією у французьку бюрократію. Саме він допоміг мені знайти житло, яке я орендував відтоді. Також після переїзду мені виділили бухгалтера, який допомагав мені з податками.

Релокейт у Париж. Які документи потрібні

Приблизно так само, як француз робив би це в Україні. Без знання французької мови – шансів нуль. Зі знанням французької мови – досить легко, якщо в тебе є повний гайд, що робити, достатньо гуглити або питати. Можна за кілька десятків чи сотень євро найняти консультанта, який для тебе виробить увесь план чи необхідні кроки.

До слова, отримати французький паспорт – не так складно. Потрібно прожити тут 7 років, скласти іспити з мови, показати, що ти справно платив податки і не порушував ПДР. Скласти іспити з культури (хто прем’єр, про що конституція, за скільки фромаж у Нормандії). І паспорт буде.

Можеш прокоментувати новини про IT-візи до Франції? Що це принесе країні і чи стане простіше українським фахівцям туди переїжджати?

Поступово полегшувати професійну міграцію – це тренд останніх 8 років у Франції і курс нинішнього президента. Зараз поясню в подробицях.

Частина перша. Проблеми на місцевому ринку праці

У французів є особливості на ринку праці.

Наприклад, не можна звільняти людей. Якщо співробітник ходить на роботу тверезий, і намагається робити все, що може, а не все, що від нього хочуть – його дуже дорого звільняти. До останньої реформи у сфері трудового кодексу у разі звільнення «ні за що» або скорочення не було обмеження на компенсацію співробітнику. Вона могла становити суму в кілька років його зарплати.

Поширена практика: людині просто платили і вона не ходила на роботу, щоб просто не заважала. Або давали настільки нудну роботу, що людина йшла сама. Іншими словами, у Франції легше розлучитися з дружиною, ніж звільнити співробітника.

З останньою трудовою реформою процес позбавлення від співробітників полегшили, запровадили ліміт на розмір компенсації під час звільнення, полегшили процедуру банкрутства і скорочень.

Частина друга. Міграція

У Франції є натуральна міграція: жителі різних островів, кількох африканських країн перебираються на постійне проживання до Франції. Вони – теж французи. Чудові хлопці, побіжно розмовляють французькою, вони легко інтегруються, легко знаходять роботу, але серед них не так уже й багато професіоналів будь-якої справи і вони можуть трохи аб’юзити соціальну систему Франції.

Водночас професійна імміграція була ускладнена. Щоб урівноважити такий стан справ, Франція потроху відкривала краник професійної міграції.

До речі, про соціальну систему і підтримку: якщо ти втратив роботу – держава просто повністю бере тебе на поруки, і може виплачувати тобі близько 80% місячної зарплати. Оплачує освіту/перекваліфікацію, може допомогти з оплатою житла. Нікого не кинуть без допомоги. Є навіть приказка: бути щасливим, як бог у Франції.

Франція – про щасливе життя.

Частина третя. Освіта

Історично у Франції завдяки хорошій освіті хороші інженери. Не сініор-JavaScript-розробники, а ті інженери, які проектують літаки/ракети/мости/суперкомп’ютери. Ще у Франції приголомшлива математична школа. Напевно, приблизно половина відомих математиків – французи. У Facebook, Google і ще десятка контор у Франції є офіси з R&D, спрямовані саме на research і математику.

І тут у Франції стався колапс дрібних підприємств. Якщо підприємство зростає інтенсивним шляхом (на своїх ресурсах) – воно просто не може дозволити собі наймати багато місцевих, та й місцеві не надто горять брати участь у чомусь тимчасовому. Середній час роботи на одній роботі у Франції – близько 7 років. Французи рідко змінюють роботу. Місцеві не біжать у черговий стартап, на кшталт лазерної іграшки для котів або штанів для птахів, зважаючи на малі шанси на довгострокову перспективу. Попит породжує пропозицію, і Франція знижує поріг в’їзду профіміграції до рівня JavaScript-синьйорів, щоб забезпечити свій ринок праці.

Релокейт у Париж: нюанси і складнощі в адаптації

Найбільшим каменем спотикання була мова. Французи неохоче говорять із тобою французькою, якщо ти не можеш нею нормально спілкуватися. Про англійську й мови не йде. Перший рік після того, як я зважився на релокейт до Парижа, було дуже важко, відчувалася соціальна ізоляція. Франція – це більш-менш національна держава, і це теж позначалося: спочатку відчувається ставлення як до приїжджого. Справи сильно налагодилися, коли я вивчив мову.

З неочевидного скажу кілька слів про культуру, це важливо. У Кремнієвій долині немає культури, там є ввічливість. У Лондоні її теж мало залишилося, тут британців уже менше третини. У Франції культура є, вона величезна, всюди, і важко зрозуміла без знання мови.

Треба знати, як кусати багет, як різати сир, що трапилося в 1965 і де жив Сартр. Інакше ти – невихований чужинець, незважаючи на iPhone і випрасувану сорочку. Чужинець, який може образити колег сальним жартом, підвищенням голосу або споконвічно східно-європейською звичкою демонструвати домінантність навіть у дрібницях, випробувальний період у Франції не пройде. Його уникатимуть француженки. Йому не підберуть гарний шматок м’яса в місцевій м’ясній крамниці. І устриці продаватимуть удвічі дорожче. Іншими словами, будете їхати до Франції – не будьте мудаками.

Саме тому багато юнаків, які вирішили не вчити мову і культуру, повертаються з Парижа назад у зону екологічного лиха в перший же рік. Ті, хто подужав мову і прожив тут 3-5 років, вчаться вітати м’ясника і консьєржа зі святами за допомогою листівок і вина, і з часом адаптуються.

Мені дуже допомогли курси французької чотири рази на тиждень і вся доступна інформація про французьке кіно і французьку літературу.

Ті, хто успішно адаптувався, часто все одно валять, діставши калькулятор і прикинувши пенсійні перспективи на наступні 40 років.

Ще мене засмучували податки – вони на перший погляд дуже неочевидні.

А можеш детальніше про це розповісти?

До підписання контракту я запитував, скільки податку мені доведеться заплатити. Мені пояснили, що податкове навантаження сильно залежить від досвіду, стажу, сфери роботи, але в середньому варто розраховувати на 25-45% від зарплати.

І тут я отримую свою першу зарплату без 30%. А через якийсь час приходить повідомлення від податкової, що тепер пора б заплатити податок. Це викликало в мені величезний бурхливий дисонанс. Виявилося, що із зарплати платять досить пристойні соціальні виплати, але вони не є податком. А податок, про який я запитував – це податок на дохід, його потрібно платити за попередній рік.

Зараз ця система у Франції перероблена, і з цього року стало як у Лондоні або в Україні: ти вже отримуєш гроші, з яких сплачено всі податки, все цілком.

Релокейт у Париж: зарплати й особливості роботи у французькому IT.

Загалом, зарплати в IT тут – від 45 000 до 150 000 євро на рік. Акції теж дають, але скромно, на суму 20-50 000 євро на рік (ідеться про restricted stock units, RSU) і видають їх, виходячи із середньої вартості на місяць виплати. Обналічити акції можна поступово за 1-4 роки, але видають їх щороку. Інакше кажучи, в середньому, через пару років роботи в корпорації, зарплата зростає на 20-50-70 000 євро на рік). Податок – прогресивний і його сплачують з усього: з продажу, з купівлі, мало не з повітря. Французька модель звучить так: у тебе буде все, крім грошей. Бо навіщо тобі гроші, коли в тебе є все?

Як це виглядає.

Французькі контори з радістю посилатимуть тебе на всі конференції, оплачуватимуть проїзд на роботу, форсуватимуть 35-годинний робочий тиждень і два місяці відпустки на рік. У тебе завжди буде достатньо грошей на вино, сир, туфлі і житло. Але ось тут все і криється. У тебе майже не буде кеша.

Також потрібно розуміти, що працюючи тут, потрібно продовжувати візу кожні 1-2 роки. У цьому бере участь роботодавець. Він може не встигнути допомогти і працівник поїде до себе в похмурий лютий. Якщо ти вже працюєш у Франції, знайти нове місце досить легко. Але, зважаючи на культуру зі звільненнями, головною ксивою при прийомі на роботу є рекомендації. Якщо Жан-Поль зателефонує незнайомому Франсуа, і той йому скаже, що Микола сир ножем не так різав – Жан-Поль Миколу на роботу не візьме.

Ще одна проблема в тому, що у Франції майже не можна назбирати на пенсію, але це я зрозумів уже після того, як зважився на релокейт до Парижа… І щоб отримати державну пенсію, треба махати сапкою 40 років. А ти, наприклад, не хочеш бути 65-річним програмістом, до 55 років тільки-тільки виплатиш іпотеку. Свій бізнес – варіант настільки складний, що про нього намагаються навіть не говорити. Тому я знову задумався про переїзд.

Про життя в Лондоні та роботу у Facebook

Як ти потрапив у Facebook?

Я вів переговори з кількома компаніями, зокрема – Facebook і Google. Мій план був: накопичити достатню кількість грошей на купівлю житла у Франції або де б то не було, і переїхати назад. Тобто все життя жити в Лондоні я в жодному разі не планував.

Вони шукали production-інженера серед тих, хто займається моєю специфікою, а я займався Real-time обробкою даних (Apache Kafka і кілька стрімінгових систем). Я добре в цьому розбирався, часто виступав на тематичних конференціях. Одного разу я був спікером на конференції в Сан-Франциско щодо Apache Kafka, і з цього моменту мене звали і в Google, і в Facebook, і ще в 5 чи 6 інших контор.

Тобто, якщо хочеш потрапити на радари Facebook або Google, потрібно виступати на конференціях за своєю тематикою?

Великі компанії дуже рідко наймають людину просто тому, що вона дуже хороша в JavaScript. Вони навіть не питають, у якій ти технології гарний або на чому ти програмуєш, тому що в процесі роботи доводиться писати код взагалі на всьому. У більшості випадків вони шукають інженерів.

Коли ти кажеш, що вони шукають інженерів, яких фахівців маєш на увазі?

Я б сказав, що інженер у комп’ютерних науках – це людина, яка приблизно розуміє, як працює комп’ютер, і як треба з ним працювати. Повелителі VM, браузерів, майстри Однієї Мови та інші аутсорсингові самураї можуть не знадобитися. У багатьох великих компаніях більшість інструментів – свої. Навіть мови програмування.

Можеш розповісти про співбесіду у Facebook?

Майже у всіх великих технологічних компаніях для кандидатів інтерв’ю виглядає приблизно однаково. Спочатку телефонує НR і ставить величезну кількість простих і зрозумілих запитань. Наприклад, коли телефонують хлопці з Google, вони просто порівнюють написане в резюме з тим, що ти насправді знаєш. Вони можуть запитати: «Скажи приблизно, скільки буде 2 у 26 ступені?», і ти маєш дати відповідь із певною точністю. Якщо ти працював із даними, то ти зможеш уявити, якого роду або якого розміру це число.

Тобі ставлять багато технічних запитань, на які, не працюючи в цій сфері, відповіді знати не будеш. Після першого скринінгу проводять 2-3 віддалених інтерв’ю, які, як правило, присвячені програмуванню, алгоритмам, проєктуванню систем і комп’ютерним системам.

Потім організовують інсайд-інтерв’ю вже в офісі компанії. За день таких інтерв’ю може бути до п’яти, далі всі, хто з тобою спілкувався, пишуть фідбек і за внутрішніми алгоритмами компанії вирішують, підходиш ти чи ні.

Я б сказав, що книга Cracking the coding interview, написана однією з колишніх співробітниць Google, дуже допомагає підготуватися до таких співбесід.

Розкажи про переїзд і життя в Лондоні? Можеш порівняти з життям у Парижі та Амстердамі?

Порівнювати ці міста і країни можна лише дуже суб’єктивно. Хоча б тому, що Амстердам 2011 року – зовсім не такий, як зараз. У Парижі після терактів досі стоїть охорона на входах до всіх магазинів і перевіряє сумки. У Лондоні божеволіють з приводу Брекзиту. Та й узагалі, з 2011 року не залишилося і того мене.

Тож розповім про відчуття.

Амстердам мені здавався дуже спокійним. Весь амстердамський чад акуратно сконцентрований у кількох туристичних кварталах, за межами яких триває звичайнісіньке життя. Там можна було не вчити мову, тому що всі навколо розмовляють англійською досить вільно, і як правило – краще за тебе. В Амстердамі я дізнався, що:

• Можна жити за 150 км від офісу і просто ганяти на роботу потягом.
• Покупку хорошого м’яса потрібно планувати.
• Парковка може коштувати 5 євро на годину і це – не жарти.
• Ваші MasterCard і Visa безпорадні в супермаркетах (хоча з цим стало трохи краще).
• Велосипеди приходять і йдуть. Здебільшого, йдуть.
• У барі пиво в склянці для соку, за ціною за пінту
• Куди б ви не йшли – в обличчя буде дути вологий вітер.
• По снігу можна катати на велосипеді.
• Сонце – така рідкість, що можна забити цього дня на роботу.
• Жити доведеться в соціальній бульбашці з іммігрантів і колег.
• Потрібно планувати покупки, доходи, витрати на півроку вперед.

Амстердам був зрозумілим і доступним. Можна було сміливо обґрунтовуватися там, збирати на жигуль і ростити кущ. На той момент я вже обзавівся сім’єю, і бажання чогось більшого, помножене на внутрішнє питання «І це все?» змусили рухатися далі.

На часовому відрізку між двома компаніями ми витратили майже всі накопичені гроші (це було легко). І переселилися до Парижа з кількома сотнями в кишені, та ще й дощової осені.

Перші кілька місяців після релокейту в Париж були сповнені стресу. Озираючись назад, я думаю, причиною стресу був брак мови і довіри оточуючим. Але досить швидко ми втягнулися і дізналися що:

• Багет багету ворожнечу.
• Мова – ключ до культури.
• Усі правила, закони і регуляції – все pas grave (несерйозно, некритично).
• Усі правила, закони і регуляції, які можуть вас негативно зачепити – c’est grave.
• Немає в Україні та Нідерландах жодної бюрократії (порівняно з Францією).
• Дізнався, що таке апелласьон. І що їх тут – майже п’ять сотень. Розумно розподіляйте сили. Плануйте.
• Квитки в кінотеатри і невеликі театри – без місць. Хто довше постояв у черзі, у того місця кращі.
• Ваш колега може виявитися велогонщиком, ралістом, пілотом, розмовляти 8-ма мовами, аристократом, автором IPv6, сироваром, сироваром, взагалі ким завгодно. Усе тому що робота – просто робота, і крім неї є життя, і його треба жити.
• Платити паперовими чеками – дуже зручно.
• 2 місяці відпустки на рік прогуляти складніше, ніж могло б здатися.
• У серпні всі – у відпустці. На ресторанах, кафе і магазинах так і буде висіти напис: ми у відпустці до кінця серпня.
• Нульова толерантність до соціальної несправедливості.
• Ваш м’ясник і булочник – ключ до місцевого ком’юніті.
• Вулиці здебільшого – для безцільних приємних прогулянок.

Ще через 3 роки ми перебралися в Лондон. Серйозних причин, крім пропозиції по роботі, особливо не було, здавалося, що більше заощадимо, плюс дізнаємося ще одну культуру. Основні враження за 8 місяців:

• Вартість проїзду може бути причиною нікуди не йти. Гості можуть просто не приїхати.
• Кількість людей на вулиці може бути причиною нікуди не йти.
• Ввічливістю можна замінити культуру.
• Касковий ель – просто супер.
• У метро не можна говорити, дивитися теж не можна. Нічого не можна, їдь собі спокійно.
• У ходу методологія visa driven development. Втратив роботу – втратив візу.
• У Франції була моторошна бюрократія.
• На держслужбі, у страховій, у госпіталі може працювати людина, яка говорить англійською гірше за тебе.
• Паперова преса – «живіша за живих».
• Місцевих майже немає, усі такі самі, як і ти.
• Дикі лисиці замість диких собак навіть у центрі міста. Папуги замість горобців. У парку олень може наступити на ногу. Але голуби на місці.
• У Нідерландах була гарна погода.
• Школи для дітей і справді – просто супер.

Поки що так.

Як працювати у Facebook? Чим там займаєшся?

Facebook ─ дуже великий, і всім там працюється по-різному. Для мене головною відмінністю з моїм попереднім досвідом виявилася дуже індивідуальна робота. Як правило, ти працюєш над своїми особистими проектами, за які ти і будеш відповідати.

Тут не в ходу командна робота, ніякого аджайлу або скраму, ти займаєшся самоорганізацією і своєю роботою, своїми проєктами. Водночас команда може самоорганізуватися і використовувати будь-яку зі зручних методологій, все дуже гнучко, і про все можна спробувати домовитися.

Такий індивідуалізм хороший тим, що ти повністю сконцентрований, ніхто не переключає твою увагу, поганий – рівно з тих самих причин. Усі інші теж сконцентровані на своїх справах. Щоб отримати допомогу, потрібно докласти зусиль. Інші можуть, але не повинні тобі допомагати, у всіх ─ різні цілі, і потрібно переконувати і взаємодіяти. Це може і дратувати, і розвивати. Є величезна кількість інтровертів, яким саме такий режим роботи подобається: за півроку до них із розмовами звернуться тричі, решту часу вони проведуть начебто в шкаралупі, вирішуючи всі проблеми самотужки.

Тут немає гучних корпоративних гучних вечірок, як і марнотратства: ми не можемо за рахунок компанії поїхати на 2 тижні «на конференцію» на Балі; немає такої відпустки, як у Франції; у нас немає ліміту робочих годин, ми працюємо стільки, скільки треба, щоб закінчити свій проєкт, буває менше, ніж зазвичай, буває ─ більше. Тож Facebook і лондонський офіс зокрема ─ це для тих, хто може і хоче багато працювати.

Чи можеш озвучувати вилку за зарплатами? На Glassdoor правильні цифри?

Не можу. Але можу сказати, що в інтернеті з цього приводу пишуть правду. Ще є величезна різниця оплати праці в Європі та Штатах. Наскільки я знаю, всі IT-гіганти в Долині, або Сіетлі, або Лондоні платять співробітникам ринкову зарплату. Тобто зарплата співробітників однієї компанії в Європі та Штатах може сильно відрізнятися, навіть удвічі всередині однієї розподіленої світом команди.

За останній рік Facebook не раз опинявся в центрі конфліктів. Чи позначилося на роботі?

Не можу це коментувати.

Чи є якісь обмеження у зв’язку з місцем твоєї роботи? Наприклад, у тебе профіль на Facebook закритий…

Нічого незвичайного. Як і в більшості компаній, я не можу коментувати публічно якісь внутрішні справи і представляти мою точку зору як точку зору компанії без узгодження. Такі обмеження є всюди, це нормально.

Як оцінюєш загалом роботу у Facebook, чи збираєшся змінювати роботу? Які плани загалом?

Працювати тут нелегко. Але дуже мотивує величезна кількість надталановитих людей навколо. Ще я тепер став розуміти всі ці заголовки «вихідці з Х заснували Y”: з таким індивідуальним підходом до роботи виробляються чудові підприємницькі навички. Про зміну роботи або країни поки не думаю всерйоз, але водночас дуже сумую за Францією. Тож може рано чи пізно повернемося назад.