Кошти можна буде витратити на придбання обладнання і частково (разом не більше 30% суми гранту) на програмне забезпечення та навчання.

Для участі у програмі необхідно відповідати наступним критеріям:

• Бути зареєстрованою як фізична особа-підприємець (ФОП) або співвласницею товариства з обмеженою відповідальністю (ТОВ) з часткою участі понад 50%.
• Мати зареєстрований бізнес з виробництва чи переробки, який розташований на території України. Підтримка стосується і тих, хто експортує свої товари за кордон.
• Вести діяльність у сфері виробництва одягу, устаткування, електронної та оптичної продукції, меблів, харчових продуктів, оброблення деревини, металургійного виробництва тощо.
• Мати відповідний зареєстрований КВЕД.
• Мінімальний термін функціонування бізнесу на момент подання заявки становить один рік.
• Не мати заборгованості перед бюджетом.
• Не вести господарську діяльність на тимчасово окупованій території України.
• Не мати судимості за корупцію, справ про банкрутство, припинення господарської діяльності.

Заявки на отримання гранту приймаються до 30 червня 2024 року за посиланням.

Програма реалізується за фінансової підтримки Western NIS Enterprise Fund та за участю KSE Foundation. Партнером програми виступає «Ощадбанк».

Журналістка AIN.Business поспілкувалася з українським брендом жіночого взуття SZ MARKET про те, як вони прийшли до створення анатомічних моделей, у чому полягає складність і чиїм прикладом надихаються.

Перші моделі ніхто не зрозумів

Сім років тому Світлана Замкова започаткувала виробництво взуття — SZ MARKET. Упродовж п’яти років бренд випускав лише базове жіноче взуття. Перші інвестиції вклали у якісні матеріали та розробку зручних моделей.

«Тоді ми не були усвідомлені щодо всіх процесів створення та продажу взуття, але дуже хотіли творити стильне, але при цьому зручне взуття. У просування ми майже тоді не вкладались, а довгий час шили на аутсорсі українським брендам».

Перші моделі були дуже креативні, але як зазначає донька Світлани Ксюша Замкова, їх багато хто не розумів через інші тенденції. Тоді вони проаналізували ринок і підлаштувалися під смаки людей, водночас шукаючи власний стиль.

Фото в матеріалі: SZ MARKET

«Все ще на шляху до досконалості»

Приблизно пів року тому команда побачила, що на українському ринку є незаповнена ніша — доступного анатомічного взуття. Сама ідея перекваліфікувати бренд у бік анатомічних форм прийшла зі світового ринку. Наприклад у Європі таке взуття дуже популярне.

Тому вони вирішили розвивати конкретно цей напрям. За словами Ксюші Замкової, захотілося йти в ногу з часом, а це означає робити не тільки трендове взуття, а й піклуватися про здоров’я.

«Ми все ще на шляху до досконалості і шукаємо способи покращення концепції взуття, яке не шкодить, але паралельно, намагаємося ще й робити анатомічне взуття гарним та доступним».

Зараз взуття бренду купують стилісти, молоді інфлюенсери та жінки будь-яких професій і віку, які звертають увагу на комфорт, красу та здоров’я.

Взуття відшивають на дружньому виробництві

На початку повномасштабного вторгнення, як і багато українських бізнесів, бренд зіштовхнувся з труднощами:

• власне виробництво довелося закрити;
• приміщення втратило придатність до роботи;
• згодом наздогнали фінансові труднощі та тривала перерва в роботі.

Проте через деякий час роботу компанії вдалося відновити. Вони знайшли виробництво, з яким розпочали співпрацю. Відтепер взуття відшивається на цій дружній фабриці за авторськими моделями, технологіями та матеріалами бренду.

Хто розробляє взуття

Ксюша та Світлана надихаються новими колекціями закордонних брендів, наприклад, Birkenstock та UGG, звертають увагу на взуття ручної роботи українських митців. Також бренд SZ MARKET вже багато років має власного модельєра, який втілює ідеї засновниць.

«Ми вивчаємо міжнародний досвід з виготовлення взуття і знаємо свою основну проблему — підошва, яку ми використовуємо відповідає не всім вимогам анатомічного взуття. Зараз ми перебуваємо в активних пошуках і переговорах, щоб покращити і створювати тут, у нас в Україні, вже повноцінне взуття “Barefoot” — трушне анатомічне взуття».

Нещодавно бренд випустив першу повністю анатомічну модель — кеди з ортопедичною устілкою.

Плани на майбутнє

Ксюша Замкова зізнається, що цілі бренду вже поставлені:

• Створювати й надалі доступне та стильне українське взуття анатомічної форми;
• Покращувати технологію створення нашого модельного ряду;
• Більше працювати над медійністю сімейного бренду.

Журналістка AIN.Business поспілкувалася із засновницею INTEGRALIST про те, як зʼявилася ідея запустити велнес-проєкт, скільки інвестицій вклали, в чому полягає специфіка виробництва CBD-продуктів і що планують у майбутньому.

Інвестиції окупились протягом кількох місяців 

Ідея створення велнес-проєкту в засновниці Яни Сибіги зародилася ще у 2021 році. Тоді підприємиця тільки відкрила свій перший бізнес — фітнес-студію Integral. Яна придумала назву та концепцію бренду, проте через пандемію їй було відверто лячно починати ще одну справу. Після повномасштабного вторгнення Яна переглянула свою ідею і вирішила її реалізувати. Тому в жовтні 2022 року вона нарешті запустила велнес-бренд INTEGRALIST.

Головна місія проєкту — популяризувати тему комплексного підходу до власного здоров’я та особистого розвитку.

«В Україні велнес тільки розвивається: люди вчаться слухати себе, піклуватися про свій організм та оптимізувати фізичний і ментальний стани. Спочатку я думала про створення онлайн-платформи з лекціями та мінікурсами на тему велнес, харчування, спорту, майндфулнес, але проєкт швидко вийшов за рамки лише диджитал-продуктів та лекцій».

На момент запуску проєкту в команді було 4 людини (засновниця, SMM-спеціаліст, дизайнерка та копірайтерка) та два продукти: Digital Planner та Coaching Workbook також у диджитал-форматі. 

Інвестувала Яна в проєкт $3000. Сюди ввійшли витрати на розробку сайту, айдентику, оплату коуча, з яким розроблявся перший продукт. Ці інвестиції окупились протягом кількох місяців.

Від диджитал-продуктів до CBD

Спочатку INTEGRALIST фокусувались на диджитал-продуктах для персональної продуктивності та розвитку. Зокрема команда створила Coaching Workbook та Digital Planner, записали інтенсив із сертифікованою інструкторкою з медитацій та майндфулнесу Mindful Me, згодом почали випускати лекції. Першими друкованими продуктами були Coaching Workbook та календар на 12 місяців Monthly Planner.

Через пів року після старту Яна з командою вирішили випустили перший CBD-продукт — олію Chill Drops у трьох концентраціях. Як в олії, так і в інших продуктах бренду, вони використовують саме ізолят канабідіолу, який на 99,7% є очищеним канабідіолом, з якого прибрали всі терпени та інші канабіноїди, включаючи ТГК. 

Варто зазначити, що завезення та приймання ізоляту канабідіолу, відповідно до постанови Кабінету Міністрів України від 7 квітня 2021 р. № 324, не заборонені.

Для виробництва олії Chill Drops знайшли партнера, який завозить легально сировину з Нідерландів, а продукцію вже виготовляє в Україні.

Для своїх продуктів INTEGRALIST використовує легкоізотопний екстракт з олії насіння конопель, як пояснюють в команді, він легший і менш жирний у порівнянні з іншими на ринку. Також за допомогою спеціальних технологій виробництва, у їхніх CBD-продуктах не утворюється осаду, хоча сама по собі речовина схильна кристалізуватися.

Для виробництва цих продуктів підприємиця отримала всі необхідні ліцензії та сертифікати якості.

«Integralist — це людина, яка розділяє філософію комплексності у житті» 

Спочатку основною аудиторією бренду були клієнти фітнес-студії Integral — це дівчата та жінки, які знаються на темі велнесу. За словами Яни, вони вкладаються у підтримку свого ментального та фізичного здоров’я, вибудовують здорові стосунки із собою та зовнішнім світом.

З появою продуктів з канабідіолом та випуском Mindfulness Workbook, що став бестселером, у бренду значно збільшилась частка чоловічої аудиторії. Наприклад олію з канабідіолом часто замовляють для військових.

«Назва Integralist походить від слова «Integralis», що в перекладі з латині означає «цілісний». Integralist — це людина, яка розділяє філософію комплексності у своєму житті, різносторонньо підходить до свого здоров’я та розвитку. Ми в Integralist допомагаємо налаштувати рутину, покращити самопочуття та реалістично будувати плани, щоб шлях до бажаних цілей був усвідомленим і комфортним. Ми прагнемо давати лише практичні поради та своїми продуктами «розвантажувати» голову й полегшувати тривожний стан».

Оборот виріс удвічі лише за кілька місяців

Засновниця бренду Яна зізнається, що проєкт динамічно і стрімко зростає. З листопада 2023 року оборот INTEGRALIST виріс у два рази. Водночас вона не вважає дохід метрикою, на яку варто орієнтуватися під час аналізу успішності цього проєкту. Разом зі зростанням зʼявляються потреби в збільшенні команди, інвестиціях у нові продукти, розширенні софту та програм тощо.

Ми хочемо бути не лише виробником продуктів зі сфери велнес, а й розвивати цю тему загалом в Україні й підтримувати інші бренди, тому скоро запускатимемо власний маркетплейс. Однозначно будемо розширювати лінійку БАДів та продуктів з канабідіолом — ми впевнені у якості своїх продуктів та сировини, яку надають далеко не всі виробники канабідіолу, тому чекайте на новинки. Наприклад, нещодавно ми запустили лимонад з канабідіолом у колаборації з українською броварнею Underwood й перші три тони розпродалися за три тижні.

Наразі в INTEGRALIST понад 15 партнерів з продажу продуктів в Україні. У планах — збільшення кількості точок, тому бренд відкритий до співпраці з бізнесом, зокрема шоурумами, книгарнями, кав’ярнями, магазинами БАДів тощо.

Журналістка AIN.Business розпитала засновницю бренду Andjoy Анастасію Ткачук про те, чи можна в Україні зробити бізнес на корисних солодощах, скільки коштів потрібно вкласти, та чому подібний проєкт – це не лише про веганів.

Старт на експериментах

Історія бренду Andjoy почалася з любові до солодкого діджитал-маркетологині Анастасії Ткачук. Досліджуючи тему харчування, жінка дізналась, що цукор, молоко і борошно – продукти, яких потрібно остерігатися, щоби бути ще красивішою та здоровішою. Відтоді, зізнається Анастасія, мамина випічка і домашні торти перестали приносити радість. 

Станом на 2015 рік, пригадує засновниця Andjoy, в Україні було важко знайти корисні і одночасно смачні солодощі. Альтернативним десертом на той час були козинаки. Тоді, продовжує Анастасія, й з‘явилася ідея робити натуральний продукт, в складі якого будуть тільки цінні інгредієнти – горіхи, ягоди, фрукти.

«Ми почали готувати солодощі в маленькій київській кав’ярні. Пробували багато варіантів. Загалом експериментували близько півтора року. Для мене було важливо, щоби в десертах поєдналися три складові: гарний вигляд, щоб це було смачно і люди хотіли спробувати та купити». 

Умови виробництва – цінність номер два

Коли кав‘ярня вже не вміщала усе обладнання виробництва, прийшла думка масштабуватися. Обрали шлях зведення власного виробництва, вклавши близько $90 000. Окремі кошти, додає підприємиця, заклали на брендинг та айдентику.

«Я мріяла про запуск такого виробництва, яке б хотілося показувати. Щоб клієнт цінував нас не лише за смак, але й за умови, в яких створюються десерти». 

На початку існування Andjoy до команди бренду долучилися в основному вегани. Хоча, за словами Анастасії, на цьому не робили акцент. Навпаки – хотіли, щоб десерти смакували всім. Звідси і назва – And joy (і радість) – як відчуття після з’їденого десерту.

Сьогодні в колективі працює 6 кондитерів, менеджери і велика команда спеціалістів на аутсорсі: дизайнери, маркетологи, піарники. 

За B2B – велика перспектива

Принцип виробництва полягає в тому, – ділиться Анастасія, – що продукція на 100% рослинна. Десерти не містять цукру, глютену, лактози і виготовляються шляхом подрібнення і шокової заморозки. Це було придумано для того, аби зберегти найбільшу кількість корисних властивостей. Смаки планували так, щоби вони були зрозумілі людям.

Першими клієнтами Andjoy, додає Анастасія, були відвідувачі кав‘ярні, а також люди які знаходили інформацію на сторінці бренду в Instagram. Зараз В2С має три напрямки: соцмережі, сайт і фірмовий магазин Cafe-point&JOY. 

Велика перспектива є і в B2B-продажах:

«Коли ми починали, у B2B сегменті не було стабільності. Люди хотіли щось замовляти, а бізнеси не встигали виготовити чи привезти товар. Тож ми почали робити доставки тричі на тиждень. Великою перевагою для партнерів стало те, що термін зберігання наших десертів у морозилці 180 днів. Це дуже вигідно. Списання майже нульові». 

Наразі Andjoy продає свою продукцію в крафтові магазини у 13 містах України. Також бренд співпрацює з ритейлом – мережами LeSilpo, WOG, Socar, GoodWine. Станом на 2024 рік, до 50% зросла доля збуту в кав‘ярні.

«Люди доходять до того, що альтернатива звичайної цукерки – корисний десерт зі зрозумілим складом. Навіть якщо він буде трохи дорожчий». 

В 2024 році бренд Andjoy має на меті вийти на зовнішній ринок. Наявні потужності, каже Анастасія Ткачук, дозволяють масштабуватися навіть у рамках сьогоднішніх об’ємів виробництва. 

«Перспектива в Європі велика. Були пропозиції щодо переносу виробництва, але ми не плануємо цього робити. Хочемо залишатися в Україні, виготовляти і реалізовувати все тут», – підсумовує героїня.

Нагадаємо, раніше AIN.Business розповідав про бізнес LOL&POP:

Проте навіть невеличке підприємство охоплює багато рівнів операційної діяльності. Власниця консалтингового проєкту .docx і консультантка з управління й побудові консалтингу Аліна Жукалюк розповіла, що потрібно знати підприємцям, перед тим, як розпочинати бізнес з виробництва їжі. А також, які документи потрібно зібрати.

5 блоків, які варто врахувати будуючи стратегію крафтового виробництва

Мій проєкт постійно бере участь у відкритті гастробізнесів, і ми помітили спільну тенденцію у новачків-підприємців — романтизація процесу відкриття закладу чи виробництва. Часом через їжу ми хочемо реалізуватися як творча особистість, а успішне виробництво, яке можна вважати бізнесом, містить поєднання різних операційних процесів. Все треба тримати під контролем, тут мало творчості, але багато цифр і системних дій.

Перед тим, як відкрити виробництво, у проєкті ми завжди радимо розглянути наступні етапи детально: 

1. Починайте з продукту. Досліджуйте, формуйте, тестуйте продукт — це перша ланка навколо чого формується все інше.

2. Продумайте концепцію. Тут не про айдентику чи дизайн, а про конкретні питання.

• Це буде онлайн, офлайн чи ціла мережа.
• Вашими замовниками будуть інші заклади чи фізичні люди, або і ті, і ті.
• Як буде відбуватися продаж, замовлення, операційні процеси, логістика, команда.

Вірогідність, що «все піде не по плану» — дуже велика. Часто буває, що половину бюджету підприємці вже витратили, а найзатратніше лише попереду. Тому не економте грошей на якісний консалтинг. Або шукайте менеджера на супровід відкриття – такі співпраці часто є вигідними.

3. Продумайте маркетингову стратегію. Візуал — це результат дослідження і аналітики. Шукайте маркетологів, які ставлять питання, орієнтуються на цифрах і готові показати шляхи приведення лідів. Надійне рішення, у цьому випадку, коли є ринки збуту.

4. Прорахуйте фінансову модель. Все що базується на цифрах — перетворює мрії на цілі. Тому розклавши три попередні кроки на цифри — ви отримуєте реальну картину того, куди ви запланували в’язатись. Це останній крок коли ви можете відмовитися з невеликим витратами. Тому перед наступним кроком добре подумайте «чи дійсно вам це треба».

5. Зберіть команду. Це один із найважчих кроків в запуску і діяльності виробництва. Зараз катастрофічна нестача людей в ніші. Побудувати команду, комунікацію — велика задача. Реально оцініть свої можливості тут. Якщо не маєте такого досвіду, звертайтесь до спеціальних експертів, що допоможуть це зробити.

Як легалізувати виробництво

Легалізацію виробництва умовно можна розділити на наступні пункти: 

• НАССР;
• Дозвільна документація на торгівлю, приміщення, продукцію;
• Бухгалтерія.

НАССР — це система, що дозволяє аналізувати, контролювати і забезпечувати безпечність продукту, який виготовляється. Простішими словами ви як власник виробництва їжі несете відповідальність перед споживачем за те, щоб круасан, вареник чи торт, який куплений у вас якісний і не нашкодить здоров’ю. Тобто продукт, виготовлений з якісної сировини, купленої у надійного виробника, працівником який пройшов санітарний огляд в локації, яка відповідає умовам харчового виробництва.  

Дозвільна документація є обов’язковою для легалізації виробництва, тому перед тим як починати виробляти і продавати продукцію, ви зобов’язані все оформити. Ось список документів, які вам потрібні:

Документи на приміщення: 

• Впроваджений НАССР та додаткові договори (вивіз сміття, виведення мишей і тараканів);
• Реєстрація потужності об’єкту або “Експлуатаційний дозвіл”;
• Декларація відповідності МТБ від МНС (дозвіл від пожежних); 
• Дозвіл на рекламу (якщо виробництво відвідують клієнти і вам треба ідентифікувати локацію для пошуку клієнта).

Документи на торгівлю:

• ТОВ чи ФОП;
• Зареєстрований касовий апарат.

*Врахуйте, що зараз немає додаткових дозволів на торгівлю чи торгових патентів. 

Документи на продукцію: 

• Сертифікат відповідності;
• ТУ (технічні умови);
• Протоколи лабораторних досліджень;
• Етикетка;
• Декларація виробника.

Бухгалтерія — особливо важливе питання, яке потребуватиме вашої уваги. Складається воно з обрання слушної для вас:

• системи оподаткування;
• питань звітності;
• сплати податків;
• оформлення працівників;
• налаштування обліку.

З чинних варіантів вам треба підібрати те, що найкраще підходить для вашої форми бізнесу, було вигідне і зручне вам як підприємцю, підлягало зрозумілій формі контролю. Радимо знайти і найняти бухгалтера, який вже працював у цій сфері.

Крафтове виробництво – це проєкт, який охоплює багато рівнів операційної діяльності, яким потрібно вміти керувати, щоб вийти на бажаний прибуток. Проте розуміючи всі деталі наперед, ви можете реально оцінити свої сили, зібрати команду і побудувати бізнес, що буде приносити стабільно прибуток.

В інтерв‘ю для AIN.Business СЕО Gushka Наталя Ставнича розповіла історію бренду, про його мету і цілі, а також як влаштоване виробництво.

Дизайн від прабабусь та прадідів

Ліжники дарували на народження дитини, використовували під час поховань. Саме навколо сакрального значення виробу засновники Gushka й будували власний бренд.

Прагнучи відродити традиційні орнаменти, за основу дизайну взяли фотографії ліжників, що зустрічалися в історичних книжках із бібліотек. Далі був період тестування, коли пробували різні кольори, розміри виробів, величину візерунків, аж поки не дійшли до золотого стандарту.

«В партнери покликали сусідку Любу – ткалю в третьому поколінні, – яка зараз керує виробництвом. Дарина виконує функції креативної директорки та займається маркетингом, а я – ідейний натхненник бренду», – розповідає Олег Луканюк.  

Крім ліжників Gushka виготовляє килими, доріжки, подушки, пуфи, а також випустив колекцію одягу, що викликала фурор. За основу останньої обрали гуню – гуцульський верхній одяг на кшталт шуби, – але зробили її універсальнішою. В результаті вийшов великий цупкий светр з сучаснішим кроєм. Щодо цієї колекції, коментують засновники, на сторінки бренду писали безліч іноземних інфлюенсерів. Деякі зазначали, що хочуть піти в сучасній гуні на NY Fashion Week.

«Якщо не будемо пам’ятати, хто ми та звідки, то як зможемо виховувати своїх дітей і навчати їх цінностей, яких самі не дотримуємося? Так, час завжди штовхає на інновації, але не варто забувати наше коріння. Традиційні дизайни виробів Gushka – це не щось нове, це надбання наших прабабусь та прадідів, бабусь і дідусів. Це спадщина, яку можна передавати з покоління в покоління з великою цінністю», – пояснює Наталя Ставнича.

З Косівського базару до Design Carpet Awards

Виробництво Gushka знаходиться у Косові, що у Івано-Франківській області. Оскільки товари бренду створюються із 100% вовни – мають власних овець.

Сама по собі підготовка вовни, каже Олег, – досить складний процес. Для цього використовують спеціальну машину під назвою «грабля», яка завбільшки у кімнату. Вона вичісує вовну так, що та перетворюється на великі хмаринки. Для створення одного ліжника майстриням потрібно два-три дні залежно від візерунка.

«В нас не виходить дешевий продукт, тому що це ручна праця, а здешевлювати будь-який внесок членів команди ми не будемо», – розповідає Наталя.

Хоча бренд має уявлення про конкурентів, за ними не слідкує. Натомість у Gushka вважають – чудово, коли є власне бачення, а кожен член команди не боїться пропонувати свої ідеї.

Нещодавно один із килимів бренду отримав приз Design Carpet Awards у Ганновері в категорії systanabyliti. Наталя зазначає, що всі на події хотіли роздивитися та помацати виріб, адже він відрізнявся від всього, що презентували навколо.

Ткацькі традиції проти знецінення СРСР

Герої переповідають, в часи СРСР, коли агресивно депопуляризували все українське, відкрито працювати ткалею було соромно. Жінки ховали верстати в сараях і творили там. Справа знецінилася настільки, що ніхто не думав, що нею можна заробляти.

Одна із соціальних місій проєкту – навчати ткацтва та сприяти розвиткові цього ремесла. Залучаючи майстрів регіону до виробництва Gushka, засновники прагнуть зменшувати їхню трудову міграцію.

Станом на лютий 2024 року, в проєкті близько 20 ткаль: семеро – в майстерні на постійній зайнятості, решта – мають вдома верстат і творять віддалено. Раніше ткаль шукали виключно через знайомих, але коли контакти закінчилися, вдалися до old school методу: розклеювали оголошення на зупинках і давали запит у місцевий центр зайнятості.

У проєкту також є власна грантова програма. В її рамках Gushka залучає молодь в гірській місцевості до створення творчих продуктів – виділяє власні кошти, приймає заявки та оплачує діяльність переможцям. Розглядають різні формати, головне – щоб люди творили. Нові програми анонсують у соцмережах і надсилають запити в Інститут прикладного мистецтва в Косові. 

«Ми постійно ростемо, збільшуються продажі та команда. Всі в межах проєкту взаємозамінні та мультизадачні. Ми створили якусь інституцію, де, можливо, люди не вигорають», – натхненно розповідає Наталя.

На майбутнє планують триматися курсу – розвиватися, надалі навчати ткацького ремесла, розвивати вівчарство в регіоні, давати фермерам можливість заробити.

Gushka хоче стати підприємством з власним цехом обробки вовни, щоб забезпечувати себе й інших виробників якісною сировиною. Крім того, каже Наталя, від початку повномасштабного вторгнення бренд не випускав повноцінних колекцій. Тому в планах створити щось нове, а в ідеалі – пов’язане з нашою перемогою.

Нагадаємо, раніше AIN.Business розповідав історію бренду Guzema Fine Jewelry:

Вже понад 10 років спеціалісти сімейної мануфактури LOL&POP вручну і з натуральних інгредієнтів виготовляють цукерки, желейки, маршлеллоу та інші солодощі, що мають попит. Товари компанії можна знайти на полицях GoodWine, WineTime, мережі дитячих магазинів «Антошка», в кав‘ярнях по Україні. Серед клієнтів – автомобільні марки та великі корпорації.

В інтерв‘ю для AIN.Business співзасновниця LOL&POP Олена Токар розповіла історію бізнесу, що таке корисні солодощі і як їх виготовляють, та чому покладаються на експортну модель.

Солодощі Марти Стюарт

Засновниця бренду Олена Токар протягом тривалого часу працювала маркетинг-директоркою різних глянцевих видань. Одного дня, під час підготовки до чергового робочого івенту, жінка натрапила на відео в YouTube, де Марта Стюарт робила цукерки з сердечком всередині й зрозуміла – це ідея для бізнесу.

Не тямлячи нічого в технологіях виробництва солодощів, Олена провела аналіз ринку і зрозуміла, що буде не легко. Хоча запит був чіткий – навчитися робити цукерки з написами всередині – подружжя не знайшло жодного експерта в Україні.

«Станом на 2012 рік в Україні нічого схожого не було. Ми з чоловіком почали читати закордонну літературу, дзвонити всім кондитерам, але нам ніхто не зміг із цим допомогти». 

Згодом звернулися до досвіду інших країн. В Чехії, де на той час вже виробляли такі цукерки, відмовили, а з Малайзії прийшла пропозиція купівлі франшизи за $80 000. Здавалося, каже підприємиця, що все марно. Проте після довготривалих пошуків Олена знайшла спеціаліста в Австралії, який проводив тренінги з виробництва карамелі, та підписала контракт. 

«Так, протягом місяця він навчав нас робити цукерки в Києві, – пригадує підприємиця. Ми з чоловіком розуміли, що, з одного боку, це наша найбільша інвестиція, а з іншого – найбільший ризик, адже якщо ми самі не навчимось, а команда піде, то ми залишимося без нічого». 

На старті засновники інвестували в компанію $35 000. 

30 кг карамелі

Олена взяла на себе всю частину з операційними процесами, а чоловік – з технологією і навчанням. Через три тижні від початку роботи, LOL&POP отримали перше корпоративне замовлення на 30 кг карамелі. 

«І якщо в 2012 році, – говорить Олена, – на ринку в цій сфері нікого не було, то вже в лютому 2013-го разом із нами з’являється відразу три компанії. З одного боку, це трошки змінило стратегію просування, з іншого – я видихнула, бо зрозуміла, що не доведеться будувати ринок з нуля». 

Від початку існування бренд сфокусувався саме на корпоративному сегменті. За рік компанія змогла побудувати сильне портфоліо та попрацювати з Mercedes, Škoda, Givenchy, L’Oreal тощо.

Clean label

Солодощі LOL&POP створюють вручну виключно з натуральних інгредієнтів. Олена пригадує, що у 2012-2013 роках їх було дуже складно знайти, особливо натуральні барвники. Сьогодні ситуація на ринку значно краща. І компанія використовує вже навіть не барвники, а натуральні рослинні екстракти з овочів, ягід та фруктів, дотримуючись принципів clean label – чистого, прозорого та зрозумілого складу своєї продукції. 

Щоб приготувати карамель, розповідає підприємиця, спершу варять карамельний сироп. Потім його виливають на охолоджувальний стіл, додають екстракти, а після – розрізають на необхідну кількість шматків, залежно від малюнку або напису.

Наступний етап – теплий стіл. Масу перекладають на нього, і з цього моменту починається формування великої цукерки. Шари карамелі різного кольору накладають один на одного для того, щоби всередині вийшов малюнок. Великий карамельний батон, що утворився, витягують на невеликі в діаметрі й за довжиною палички. Відтак, їх нарізають на маленькі цукерки і дають вистигнути. Після цього все пакують у баночки, наклеюють стікери і відправляють клієнтам.

Від GoodWine до весільних застіль

За 10 років існування компанії, додає власниця, органічно змінювалася і клієнти. Спочатку це були виключно корпоративні замовлення, які складали 90% від усіх продажів. У 2014 році LOL&POP, окрім карамельних цукерок, додала до асортименту желейні цукерки, маршмелоу, ірис, льодяники. Почали потрохи зростати інтернет-продажі. Також продукцію замовляють під івенти, весілля тощо. 

Наприкінці 2014 року бренд почав співпрацю з мережею GoodWine, згодом – з’явився на поличках мереж «Антошка», «Еко-Лавка», WineTime тощо. Під час пандемії коронавірусу сегмент корпоративних продажів знизився, проте зараз спостерігається його відновлення. Станом на початок 2024 року ритейл-продажі складають 70%, через сайт – 20%, корпоративні та індивідуальні замовлення – 5% і стільки ж – експорт.

Експортна модель – шлях контролю якості продукції

За 10 років виробництво LOL&POP зросло з 40 кв.м до 200 кв.м. При цьому, до повномасштабної війни команда налічувала 10 постійних співробітників і 6 сезонних. 

«У 2020 році, – розповідає підприємиця, – ми отримали свій перший експортний контракт до США. На жаль, через велику війну співпраця припинилася. Ми активно працюємо над відновленням експорту, який був раніше, і плануємо розширення». 

Також LOL&POP багато роблять для представлення на європейському ринку. Зокрема, компанія отримала FSSC 22000 – визнаний в усьому світі сертифікат, що підтверджує високу якість і безпечність продукції. На сьогодні лише 255 компаній в Україні сертифіковані за цим стандартом. 

«З 2014-2017 роки, – говорить Олена, – в нас був досвід розвитку власної франшизи і представництво в Кракові. Але ми вирішили все це закрити і розвиватися саме за експортною моделлю, тому що так можемо контролювати якість продукції. В тому, що виходить з виробництва, ми впевнені на 100%. І це одна з наших цінностей – використання натуральних екстрактів та якісної сировини».

Наразі бренд планує розширюватися і продовжувати експортувати свою продукцію. Всередині ринку LOL&POP робить ставку на онлайн-продажі. 

«Плануємо надалі співпрацювати з кав’ярнями і вводити деякі нові продукти. Це буде цікаво як для корпоративного сегмента, так і для кінцевих споживачів», – підсумовує Олена.

Раніше AIN.Business розповідав велику історію бренду Guzema Fine Jewelry:

Для AIN.Business пара розповіла про старт Dodo Toys, роботу з міжнародними франшизами та їх переваги, а також чому вирішили не релокувати бізнес з початком повномасштабної війни.

«Відгукнулись одиниці»

Перед створенням власного бізнесу Олена Терпай працювала графічним дизайнером в Харкові. Дмитро був керівником польського офісу компанії-виробника іграшок. Після подій Революції Гідності, російської анексії Криму та початку війни у 2014 році було вирішено повертатися в Україну: 

«На початку 2016 року Дмитро привіз з собою ідею: відкрити бізнес в Україні. На той момент старшій дитині було 5 років. Ми складали пазли і раптом зрозуміли, що більшість якісних іграшок – іноземні. Так, це симпатично візуально, гарна якість, але це все – не наше». 

Почати вирішили з розробки картонних пазлів. 

Так, навесні 2016 року з’явилася компанія Dodo Toys. Олена шукала талановитих українських ілюстраторів та займалася графічним дизайном, Дмитро взяв на себе продажі. 

«Вже восени ми відвантажували перше замовлення. В нас тоді був простенький склад, дуже холодно, ми самі пакували продукцію. Я тоді думала: мені б зараз в теплі сидіти, створювати дизайни, а я коробки складаю. Тоді у нас ще не було співробітників, та й грошей, в принципі, не дуже багато», – пригадує Олена.  

Пошук виробництва теж був непростим: розіслали пропозиції в десятки, відгукнулись одиниці, з них перевірку на якість та професійність витримало одне. З ними компанія співпрацює і досі. 

«Стратегія спрацювала» 

У 2021 році, міркуючи над розвитком бізнесу, Олена та Дмитро вирішили укласти першу угоду на виробництво та продаж товарів з ліцензійними персонажами. Міркували так: на анімацію та фільми є попит, а щоб випускати продукцію з зображеннями героїв необхідно мати права на використання інтелектуальної власності. Цього вимагають і норми порядності, і українське законодавство. З цього рішення почалася співпраця зі світовими гігантами – Paramount, Hasbro, Warner Brothers та іншими. 

Стратегія спрацювала. Зараз в портфелі компанії ліцензія складає 20% від загальної кількості продукції. Герої «Щенячого патруля», «Підлітків–мутантів Черепашок–ніндзя», «Гаррі Поттера», «Свинки Пеппи». 

Що дає ліцензія виробнику? Чимало переваг. Це сильний маркетинговий план та медіапідтримка. Контент з дистрибуцією по всьому світу. Окремо – увага до потреб локального ринку, тобто, цей контент вже адаптований. Усе це, зазначають герої, допомагає виробнику скоротити маркетинговий бюджет на просування та рекламу.  

«Правильне використання цих переваг дозволяє підсилити власний бренд, розширити канали збуту, відкрити нові горизонти для зростання. Сучасний ритейл цінує результати, які здатний продемонструвати сучасний динамічний бренд з попитом, – пояснює Дар’я Рожковська, маркетинг-директорка Українського ліцензійного агентства Mood Space. – При цьому, потрібно розуміти, що ліцензія – це не панацея сама по собі. В неї потрібно вкладати і якість, і творчість». 

Цю ж думку поділяють виробники: 

«Ліцензія дала насправді дуже класну штуку: можливість інакше подивитися на розробку, ще глибше в неї зануритись і робити більш унікальний продукт». 

«Зберегли бізнес в Харкові» 

Компанія росла, зростав взагалі увесь ринок дитячої продукції, було чимало цікавих планів, та прийшла війна. Після початку повномасштабного російського вторгнення Олена та Дмитро зважили все та вирішили залишати бізнес у Харкові. 

«Думали про релокацію на Захід, як зробили багато українських компаній. Але харків’яни є харків’яни, ми дуже любимо своє місто, і хотіли, щоб всі туди повернулися і все працювало, як раніше», – каже Олена.  

Виробництво на якийсь час зупинилося. Роз’їхалися як висококваліфіковані кадри, так і робочий персонал. Логістика в регіон здорожчала: в перший рік було дешевше везти продукцію по Європі, ніж від Харкова до кордону. 

До 24 лютого 2022 року в Dodo Toys працювали півсотні людей. Зараз – на 20% менше. Закрили офіс, перейшли на віддалену роботу. 

Поступово життя відновилося, а проблеми – як удари росіян по енергетиці та затримки фур з матеріалами через страйки на кордонах – зараз сприймаються як неприємна, але все ж, буденність для українського бізнесу. Відтак, в Dodo Toys концентруються на майбутньому. 

«Ліцензія – це гра в довгу»

Те, що починалося на холодному складі, станом на сьогодні виросло до 350 найменувань різноманітної продукції. Це магнітні сети, настільні ігри, головоломки, наліпки, розмальовки і, звісно ж, пазли. Іграшки бренду можна знайти в українських торговельних мережах, вони експортуються в Європу, продаються на Amazon. 

«Настільні ігри – це великий ринок, але складний, насправді. Одна річ, коли ти показуєш пазл, картинку, інша – гру, яку треба якось пояснити. Ми поки що не навчилися на 100% це робити, це для нас виклик», – каже Олена. 

Ліцензія – вагома частина майбутнього компанії. Великі кінопрем’єри стимулюють продаж, що є потужним бустером для виробників дитячої продукції, і в Dodo Toys це чудово усвідомлюють. 

«Ліцензія – це гра в довгу. Це серйозна трудомістка робота, коли в певні часові рамки усі дизайнери працюють виключно на створення продуктів під ліцензію. Треба зануритися в процес, і не вийде сьогодні зробити серію «Щенячого патруля», а паралельно ще «Трансформерів». Існує занадто багато нюансів, потрібна командна робота. Треба вкласти багато зусиль, бо ліцензія має бути унікальною, щоб наш продукт зайняв свою нішу на конкурентному ринку. І в Європі, і в Україні», – підсумовують герої.

Нагадаємо, раніше AIN.Business публікував список найпопулярніших текстів за 2023 рік:

За неповні два роки роботи бізнес запустив власний цех, вийшов на щомісячну виручку до 5 млн грн та зростає на 30% з місяця у місяць. Весь дохід бренд реінвестує у розвиток, а загальні інвестиції у компанію уже перевищили $330 000.

В інтерв’ю для AIN.Business Юлія Кременецька розповіла про перші кроки в побудові бренду, як вдалося вийти у плюс за 4 місяці, та амбіції перетворити LONDI на український Acne Studios.

Рубрика «Історії» виходить за підтримки YASNO.

«Близько $50 000 у старт»

Історія LONDI розпочалася у грудні 2021 року. Як переповідає засновниця Юлія Кременецька, цьому передували дослідження ринку. Підприємиця помітила, що більшість брендів білизни вкрай сексуалізовані та майже не враховують особливості жіночого тіла. Відтак, переповідає героїня, поставила за мету розвіяти стереотипи в індустрії моди.

«Я відчула необхідність у створенні чогось нового, більш інклюзивного, естетично привабливого та комфортного. Розпочала з глибинних досліджень ринку, спостережень та чисельних інтерв’ю. На основі цього почала формувати айдентику та цінності бренду Vidchutia, який пізніше перейменувала на LONDI», — розповідає Юлія. 

У старт Юлія вклала близько $50 000. На ці кошти розробили дизайн першого набору білизни та замовили пошиття в ательє у Києві. Крім цього, придбали домен londi.com, зареєстрували міжнародні торгові марки та створили першу версію сайту. Усіма справами на старті займалася команда з 5 людей: засновниці, керівника виробництва, однієї швачки, SMM-менеджера та таргетолога на аутсорсі.

«Вийшли в плюс на четвертому місяці роботи» 

23 лютого 2022 року Юлія затвердила фінальні зразки та отримала фото зі зйомки для запуску. А наступного дня розпочалося повномасштабне вторгнення. На декілька місяців бренд призупинив роботу, проте як і багато інших бізнесів, відновив діяльність вже навесні. Не дивлячись на це, повноцінний запуск LONDI відбувся тільки в листопаді 2022-го. 

«Ми багато експериментували, створювали, змінювали та вдосконалювали. Поступово формували робочі процеси. Наприклад, на третьому місяці роботи у нас з’явилася операційна директорка, яка привнесла велику кількість обліків, планувань та звітів. Вважаю, що внутрішній порядок, структура та чітке бачення мають вирішальне значення для бізнесу», — пояснює Юлія.

Завдяки вдалому старту, вказує героїня, вийти в плюс вдалося приблизно на четвертому місяці роботи. Юлія зазначає, що це не є основною ціллю бренду. Основна мета — швидке зростання та покращення. За її словами, ставку роблять на системність, щоденні планування, а також постійні реінвестиції у розвиток. Так, станом на початок грудня 2023 року, у бізнес вклали вже понад $330 000. На кошти, зокрема, запустили власний цех, де використовується lean-технологія.

Пропорційно зростає і команда. За час роботи LONDI, вона збільшилася до близько 20 людей, серед яких фахівці з маркетингу, продажів, і виробництва. Спеціалісти працюють як фултайм, так і на аутсорсі. 

«Щомісячна виручка LONDI — до 5 млн грн»

Юлія пригадує, що набрати обертів і стати помітними бренду, серед іншого, допомогла підтримка блогерів і лідерів думок. Відтак, Instagram-сторінка LONDI зросла майже до 30 000 підписників та є основним каналом комунікації з клієнтами дотепер.

Щомісяця бренд виробляє від 2000 одиниць продукції та має виручку до 5 млн грн. Одночасно, каже Юлія Кременецька, зростання з місяця у місяць — 30%.

Засновниця пояснює: у виробах LONDI немає поролону, пуш-апу та металевих конструкцій, а розмірна сітка сягає від XS до 5XL. Останнє –  рідкість для українського ринку та несе додаткову місію бренду.

«Складочки, родимки, родимі плями, ластовиння — для нас це все про красу та особливість. Ми підкреслюємо досконалість тіла і зараз дійсно бачимо свій позитивний вплив на сприйняття жінками себе», — розповідає Юлія.

«Амбіція — побудувати бренд вартістю у сотні мільйонів доларів» 

За словами підприємиці, основні труднощі, які стоять перед бізнесом зараз, пов‘язані з повномасштабною війною. Так, наприклад, відкриття виробництва припало на період масованих обстрілів Києва та відключень електроенергії. 

«Якщо говорити про інші складнощі, подекуди ми стикалися з неякісним складом тканин від посередників. Тому почали замовляти виготовлення сировини з необхідними характеристиками напряму у виробника в Туреччині», — зазначає засновниця бренду.

У планах LONDI — стати провідним брендом, який відшивається в Україні, але продається глобально. Перший крок, додає Юлія, уже зробили: віднедавна білизну бренду можна знайти в шоурумі в Японії. З бажанням виходу на міжнародний ринок пов’язаний і ребрендинг: із ніжного локального «Відчуття» (Vidchutia) змінили назву на гучне LONDI.

Також компанія працює над тим, щоб у кожному великому місті України клієнти мали можливість приміряти продукцію. Власні магазини поки що не відкривають — продають в офлайні через посередників. Проте у майбутньому Юлія не відкидає ідею запуску власних флагманських шоурумів.

«У найближчі роки ми будемо виходити на найбільші міжнародні маркетплейси, збільшувати частку іноземних продажів до 50%+ та розширювати виробничі потужності. Наша амбіція — стати українським Acne Studios, побудувати бренд вартістю у сотні мільйонів доларів. Тому ми щодня активно працюємо, щоб допомагати ЗСУ та наближати перемогу України», — підсумовує Юлія. 

Нагадаємо, раніше AIN.Business розповідав історію українського бренду косметики Crumb:

За півтора року від заснування Crumb продається вже на 50 партнерських локаціях, має понад 15 000 прихильників в Instagram, оптових покупців, а загальна кількість продажів зросла до 14 000. В планах – власний шоурум, збільшення присутності в Україні, і вихід за кордон. В інтерв’ю для AIN.Business Саша Крамбович і Женя Лисенко розповіли, з чого починали власну справу, скільки коштів вклали, про труднощі, яскраве позиціонування і плани.

Рубрика «Історії» виходить за підтримки YASNO.

Бунтарський і дещо навіть «кричущий». З чого починався Crumb

Історію Crumb у 2022 році розпочали Саша Крамбович і Женя Лисенко. Як переповідають засновниці, цьому передувала спільна робота над іншим б’юті-проектом — спілкувалися в консультаційному форматі, тоді й відбувся ідеальний метч. Дев‘ять років Саші в космецевтиці і п‘ятнадцять років Жені в бізнесі та маркетингу дали про себе знати: в процесі роботи дівчата зрозуміли, що хочеться створити новий бренд косметики.

Запуск планували на перші місяці 2022 року, але за збігом обставин він припав на початок повномасштабного. В лютому, додають дівчата, довелося взяти паузу, аби прийняти рішення щодо подальших дій. Відтак, офіційний запуск Crumb відбувся вже в травні того ж року.

«Спочатку був продукт, а далі думали щодо позиціювання, бізнес-моделі, брендингу і решти. На той момент в б’юті-сегменті були потужні бренди, тож хотілось виокремлюватись. Ми зробили ставку на яскраві пакування, помітний логотим та соковиті аромати, а в соцмережах – на неідеальну картинку з комунікацією, як класно бути собою», – пригадують засновниці Crumb.

На старті планували вкласти близько $15 000. Проте, зізнаються Саша і Женя, згодом зрозуміли, що цих коштів недостатньо. Суму, що зросла до $25 000, вклали у розробку формул та закупівлю обладнання. Далі кошти спрямували на брендинг та артдирекцію, але ці витрати не виправдали себе. На питання «чому» засновниці відповідають просто: важливо знати ринок вздовж і вшир:

«Існує чимало брендів зі схожими брендингами та візуалами, а спеціаліст не з сегмента частіше за все пропонує щось “нове”, що насправді – повторення вже наявного. Наша айдентика і позиціювання довго розроблялись, поки не було знайдено фірмовий стиль – бунтарський, яскравий і трішки навіть “кричущий”. Вважаємо, це те, що потрібно для бренду-початківця, щоб заявити про себе», – пояснюють у Crumb.

Завдання для технолога, тестування і Spicy Rum

Перед початком створення кожного продукту, засновниці досліджують ринковий інтерес і формують технічне завдання. Далі Саша Крамбович, як відповідальна за продукт, разом з командою технологів береться за розробку. Кожен технолог має свою спеціалізацію за продуктами, тому, пояснюють дівчата, це багатокроковий процес.

1. Спершу виникає ідея: який продукт потрібен в лінійку або запит на щось унікальне.
2. Далі формується завдання для технолога, який займається розробкою формули і складу, обирає інгредієнти та активні компоненти.
3. А потім довгий етап тестування на мікробіологію (задля перевірки відсутності будь-яких мікробіологічних забруднень), а також в термостатах. Останні допомагають симулювати різні умови зберігання, де можна визначити, як продукт поводить себе під впливом температур, вологості тощо.

У бренді використовують компоненти, що мають європейську сертифікацію. Аромати – французькі та італійські. Їх міксують між собою, щоб з’явились такі відомі поєднання як Floral Wood, Spicy Rum або Vetiver Bergamot. Технолог експериментує з відсотком насиченості, а далі аромати додаються в різні текстури та тестуються місяць-два на різних типах шкіри. В бренді зазначають, що їх підбір – один з найбільш затяжних та кропітких процесів. З цієї причини, нові запахи з’являються доволі рідко.

«Продукти cruelty-free. Тобто, ми не тестуємо продукцію на тваринах. Наразі отримати сертифікацію в Україні, що підтвердить це, немає можливості, тож ми не зазначаємо це на пакуванні. Проте найближчим часом сподіваємось, що зможемо сказати про це офіційно», – кажуть героїні.

Бренд має власне невелике своє виробництво у Києві, а також декілька контрактних. Як додають власниці Crumb, найбільша проблема з останніми в тому, що вони працюють з великими обсягами продукції – від 100 кг. Оскільки така цифра для щойно створеного бізнесу — суттєва, спочатку команді доводилося буквально переконувати такі виробництва взяти замовлення в роботу. Проте, вдалося знайти ті, що повірили в ідею Crumb.

Тару Crumb закуповує у постачальників, які привозять її оптом в Україну. Але у цій справі історія схожа з виробництвами – якщо замовляти самостійно ексклюзивну тару за комфортними умовами, потрібна відразу велика кількість. Тому, зазначають представниці бізнесу, тільки з нарощуванням обсягів почати переходити на великі партії (понад 5000 штук) і мати більше свободи вибору.

Формування вартості: якість + доступність

Говорячи про додаткові складнощі ведення бізнесу, Саша та Женя відзначають затримки компонентів та тари, які прямують в Україну з Європи, на кордоні. Таку ж проблему описують і у випадку доставок з Азії – товари для пакування прямують від трьох місяців.

Крім цього, внаслідок погіршення рівня економіки в світі підприємці мають справу з нестабільним курсом валюти. Європейські постачальники, тим часом часто знімають активи (активні компоненти) з виробництва. Через це команда постійно знаходиться в пошуку нової тари та нових активів, що потребує окремого ресурсу – як на перепакування продукту, так і на маркетинг.

«Crumb знаходиться постійно в пошуках балансу і оптимізації коштів: між якісним та доступним продуктом. В собівартість входить вартість тари, інгредієнтів, робота команди та пропозиції оптовим партнерам. Продукти з формулами, що закладені в продукт, і складом зазвичай коштують дорожче, але ми формуємо ціну з того, скільки зараз готовий заплатити клієнт. Це реалії українського ринку в умовах війни». 

Ванна з продуктами

Спочатку Crumb був представлений лише в онлайні, тож першими інструментами популяризації був SMM, таргетинг та інфлюєнс-маркетинг. А далі для просування продукту зробили ставку на офлайн. Таке рішення обґрунтовують розумінням потреби клієнта познайомитися з текстурами і ароматами. В рамках ідеї, з’являються на таких івентах, як маркети Kyivness, «Кураж» і «Всі Свої».

«На локальних поп-апах створюємо незвичні стенди: розміщуємо раковину або навіть ванну з продуктами, декоруємо простір під ванну кімнату чи релакс-зону».

Крім цього, росту впізнаваності завдячують сарафанному радіо. Сила ком’юніті дійсно працює, тому навіть під час погодження співпраць команда радить на це зважати. Також зростання відбувається через представлення в різних точках по Києву і Україні, а ще через маркетинг та піар-активності: взаємодії з інфлюєнсерами та співпраці з потужними брендами.

Косметику Crumb продають через офіційний сайт, та Instagram.

• Продано 14 000 товарів.
• На сайті – 2 000 клієнтів, 4 000 замовлень.
• Середній чек – 1000-1500 грн.

Діяльність бренду забезпечує компактна команда. Точної кількості героїні не називають, проте додають, що це штатні і працівники на фрилансі, команда маркетингу, сейлз B2B та B2C, фінанси. 

В планах Crumb – Європа

Станом на кінець осені 2023 року, Crumb також має 50 партнерів по Україні, на локаціях яких продає свою продукцію. Це, зокрема, салони краси, студії масажу, шоуруми та інші точки в Києві, Львові, Одесі, Івано-Франківську, та Черкасах. Одночасно, в планах Саші та Жені відкрити власний магазин косметики. Так, розглядають формат розташування в ТРЦ або шоурум в центрі міста.

«Ми хотіли б для себе формат, який буде не тільки ефективний, а й незвичайний та відповідатиме комунікації бренду. Але щодо інвестицій – поки відклали це питання», – додають засновниці Crumb.

Крім подальшого масштабування в Україні, серед інших планів – запуск продажів в Європі. Для цього, підсумовують підприємиці, будуть отримувати GMP-сертифікацію, а також сертифікації країн, на території яких розглядають продаж продуктів Crumb.

Нагадаємо, раніше AIN.Business розповідав історію українського бренда косметики Love&Loss:

Рубрика «Історії» виходить за підтримки YASNO.

Вирішили не концентруватися на об‘ємах

Господарство «Деївська олійниця» — це сімейний бізнес, який заснували у 1992 році. Але, як переповідає теперішній керівник Богдан Рубан, історія підприємства почалася у 1991 році, коли його батько отримав десяток гектарів землі. Спершу він просто обробляв землю і садив городину. Але через 5 сезонів робіт в полі чоловік зрозумів, що виключно на цьому заробити буде складно.

Тому у 1996 році батько Богдана побудував олійницю і запустив виробництво соняшникової олії. На початку чоловік займався всім самотужки, а його дружина продавала готову продукцію на ринку.

• За кілька років на підприємстві вже працювало до 70 людей, олійниця переїхала в нове приміщення. Відповідно, збільшилися й обʼєми виробництва.
• У 2006 році сім’я Рубан зареєстрували торговельну марку ТМ «Деївська». Назва прийшла сама, зазначає Богдан, постійні клієнти неофіційно називали господарство «Деївська олійниця» на честь Деївської гори, на схилі якої та знаходилася.
• Саме після реєстрації торговельної марки, зізнається керівник, виробництво вирішили сконцентрувати на якості продукції, а не на об’ємах.
• Зокрема у 2011 і 2014 роках, олію ТМ «Деївська» було визнано кращою в Україні.

Інвестиції окупляться лише через 14 років

ТМ «Деївська» — це регіональний полтавський бренд. Як додає Богдан Рубан, у них немає всеукраїнських амбіцій, й окрім цього, об’єми виробництва не достатньо великі для збільшення ринку збуту.

Водночас ТМ «Деївська олійниця» розвинули кілька напрямів роботи. Окрім соняшникової олії, вони також виготовляють спеції. А у 2017 році виникла ідея посадити горіховий сад і виготовляти олію преміального сегмента з волоського горіха.

Цілий рік Богдан з командою навчався і вивчав цю тему. Восени 2018 року висадили першу чергу горіхової плантації. У 2020 році вона вже займала площу 15 га – 1300 дерев волоського горіха і 550 дерев фундука.

За підрахунками Богдана, інвестиції в горіхову плантацію — $6350 на один гектар. Сюди входить:

• 1 га земельна ділянка ≈ $2100.
• Саджанці волоського горіха (100 шт/га) ≈ $1000.
• Витрати на підготовку поля і посадку ≈ $1250.
• Поливна система ≈ $1250.
• Паркан ≈ $750.

Далі передбачаються щорічні витрати на покіс трави, добрива, обрізка та інший догляд – близько $350 за 1 га. За словами Богдана ці інвестиції окупляться лише через 12-14 років з року посадки. А все тому, що перший об’ємний врожай можна буде зібрати лише на п’ятий рік вегетації – близько 500 кг горіхів.

• Щороку врожай буде збільшуватись, і на 10-11 рік вегетації врожайність складатиме близько 2500 кг/га.
• За сьогоднішнім цінами очікуваний заробіток на 10 рік вегетації — $1200 за 1 га.

Олія з волоського горіха — пікантний продукт

Весь горіх на господарстві збираються переробляти самотужки, і виготовляти з нього олію. За словами Богдана, олія з волоського горіха — продукт преміального сегмента, близький до оливкової.

«Олія з волоського горіха ще маловідома в Україні, але вона може стати візитівкою нашої країни. Адже це пікантний продукт, з неймовірним вмістом вітамінів та мінералів, з приємним ароматом і смаком. Звісно на ній яєшню не засмажиш (дорого), але для салатів і кондитерських виробів саме те».

Купити «Деївську» горіхову олію вже можна буде найближчим часом. Її продаватимуть в скляних пляшках різних обʼємів.

Горіхові сади сягатимуть близько 78 га

Керівник ТМ «Деївська» Богдан Рубан в найближчому майбутньому планує розвивати кілька напрямків.

• В першу чергу, господарство точно збільшить плантацію горіхового саду.
• Вже купили дві земельні ділянки на 14 та 48 га. Тому незабаром все горіхова плантація сягатиме близько 78 га.
• Ще один напрям роботи бренду «Деївська олійниця» — це вихід на стабільний обʼєм продажів через їхній інтернет-магазин.
• Зараз через інтернет продається лише 0,1% від виробництва. Проте Богдан переконаний, що за цим напрямком — майбутнє.

Нагадаємо, раніше AIN.Business розповідав про перезапуск бренду «Дім варення»:

Що відомо

Відповідно до ст. 5 Директиви 2008/98/ЄС та на виконання вимог рамкового Закону «Про управління відходами», Уряд затвердив порядок та критерії, за якими здійснюватиметься віднесення тих чи інших речовин або предметів до побічних продуктів.

Ключові зміни:

• відтепер речовини та предмети, що утворюються при виробництві основної продукції та є придатними для використання як сировина чи готова продукція, можуть розглядатися в Україні, а як побічні продукти;
• визначено чіткі критерії, за яких залишки можуть отримати статус побічних продуктів. За приклад при встановленні таких критеріїв Україна взяла досвід Польщі, Німеччини, Чехії, Болгарії, Сербії та Великобританії.
• рішення про віднесення тих чи інших залишків до побічних продуктів прийматиме сам виробник.

Підприємство повинне:

• внести відповідні дані до Інформаційної системи управління відходами;
• пройти тест на відповідність залишків відходів усім встановленим критеріям до побічних продуктів;
• запровадити систему управління якістю, яка повинна відповідати національним стандартам та бути сертифікованою;
• звітувати про віднесення виробничих залишків до побічних продуктів.

Приклад від Міндовкілля:

«Наприклад, під час виготовлення дверних і віконних блоків утворююється до 31% відходів деревини, а при виробництві паркету – 30%, меблів – 54%. І їх можна не спрямовувати “на смітник”, а використати повторно. Залишки від борошномельного, олійного та цукрового виробництв доречно застосувати при виробництві кормів. А відходи від цукрового виробництва ще й як добрива для сільськогосподарських угідь. Шлаки від металургійної діяльності у ЄС активно використовують при будівництві доріг. Загалом європейська цементна промисловість є важливим споживачем доменних шлаків».

Наразі у бренду є три власні магазини — два в Києві й один в Одесі. Виробництво розташовано в Житомирі, а загальна команда налічує близько 150 людей. Попри повномасштабну війну, бізнес розвивається: з січня 2022-го до вересня 2023 року продажі зросли на 60%.

Рубрика «Історії» виходить за підтримки YASNO.

В інтерв’ю AIN.Business Аліна Очеретяна розповіла, як виробництво Kachorovska зросло з 7 людей до 100, чому для пошиття однієї пари взуття потрібно організувати 30 процесів, та як вдалося вивести бізнес з кризи за сім місяців.

«Зрозуміла, що тримаю у руках необроблений діамант»

1957 року бабуся Аліни Качоровської влаштувалася працювати швачкою у взуттєве ательє в Житомирі. Згодом мама обрала для себе той самий фах. Власну взуттєву майстерню відкрили вдома: у приватному будинку вистачало місця.

«Перша швейна машинка стояла на кухні, там кроїли й шили. Затяжку взуття робили в окремому прибудованому приміщенні, адже неможливо варити борщ і вдихати запахи ацетону та клеїв», — пригадує Аліна.

Сарафанне радіо приносило все більше клієнтів, а з 14 років майбутня засновниця бренду Kachorovska вже почала робити взуття для себе. Зізнається: надихаючись глянцевими журналами, прагнула створити щось унікальне та модне.

Після закінчення школи Аліна поїхала вчитися у Київ, де також знаходила людей, які бажали пошити взуття на замовлення. Так, попит на послуги ательє зростав.

«На початку 2010-х, на другому чи третьому курсі Могилянки я усвідомила, що наша сімейна справа має бізнесовий потенціал. Зрозуміла, що тримаю у руках необроблений діамант, який можна перетворити на коштовну прикрасу. Майбутній чоловік повірив мені та підтримав, і ми разом створили бренд Kachorovska й почали будувати компанію», — розповідає Аліна.

В оренду першого офісу інвестували близько 1500–2000 грн. За словами Аліни, це була відчутна сума, але вона не сумнівалася в успіху. Відтак в Києві почала формуватися команда, яка займалася продажами, маркетингом, комунікаціями, ритейлом. Виробництво ж розвивали у Житомирі, його очолила мама Аліни.

«У першу колекцію вклали до $20 000»

Поступово кількість клієнтів зростала: черга на пошив взуття почала сягати 3-4 місяці. Стало зрозуміло, що у форматі ательє бренд не здатний задовольнити весь попит. Тому 2013 року Аліна Качоровська вирішила, що час ризикнути й вийти з лінійкою готової продукції. 

Робота над першою колекцією тривала близько 9 місяців: окрім розробки дизайну, довелося збільшувати виробничі потужності й запустити окремий цех.

«Ми вклали у колекцію до $20 000. За перший тиждень продали близько 50% всієї продукції, що тоді виготовили. Це стало підтвердженням, що ми рухаємося у правильному напрямку», — ділиться співзасновниця Kachorovska.

Прибуток вклали у запуск наступної лінійки, і з того часу регулярно випускають дві колекції щороку: осінь/зима та весна/літо. Зовнішніх інвестицій у виробництво не залучали: усе масштабування відбувалося природним шляхом. Наприклад, через два роки змогли собі дозволити сучасні машини для затяжки взуття за кілька десятків тисяч доларів.

За 10 років команда виробництва у Житомирі зросла з 7 людей до 100. Ще близько 50 співробітників працюють в офісі та магазинах у Києві та Одесі. Офісні працівники також залучені до роботи зі взуттям — на собі тестують всі нові моделі й колодки.

«Кожна пара взуття — це 30 процесів»

Розробкою нових колекцій займаються від 10 до 15 людей: дизайн-бюро з командою дизайнерів, яке очолює Аліна як креативна директорка, а також команда конструкторів, модельєрів, інженерів-технологів і продакт-менеджерів.

AIN.Business й далі збирає історії малого та середнього бізнесу в Україні. Якщо вам є що розповісти, – заповніть форму: 

На етапі виробництва над кожною парою взуття працюють близько 30 спеціалістів, кожен з яких відповідає за свій окремий процес. При цьому кожна пара складається з 30-40 компонентів, як-от тканина, фурнітура тощо. Часто це продукція 10 різних постачальників: як українських, так і закордонних. 

«Буває, 29 компонентів приходить вчасно, пара майже готова, але ми не можемо передати її в магазини, бо один з постачальників затримає шнурки або заклепку! І такі накладки стаються повсякчас, тому ми постійно у творчому пошуку, як вирішити ту чи іншу ситуацію», — сміється Аліна. 

Вона розповідає, що «народження» кожної пари взуття — її улюблена частина роботи. А от не улюблена — структуризація бізнесу. Аліна присвятила цьому два роки під час пандемії: у результаті з’явився холдинг Kacho Group, яка опікується брендами Kachorovska, Melly та іншими проектами, пов’язаними з бізнесом. Після того, як навели порядок у фінансах та процесах, стало легше управляти всією системою.

«Ми вчимося на власних помилках. Наприклад, колись я впровадила для нас ERP-систему — думала, це ж так круто, там є планування тощо. Але виявилося, що розмір компанії на той момент не відповідав складності ведення самої системи. Цей експеримент дорого обійшовся компанії», — зазначає співзасновниця Kachorovska.

«До повномасштабної війни щороку зростали на 30%»

Під час локдаунів у 2020-2021 роках люди утримувалися від походів магазинами. У той час збільшився попит на індивідуальний пошив в ательє, і в Kachorovska зробили акцент на цьому боці бізнесу. Передоплати за замовлення під час першого локдауну помʼякшили кризу, і бренд продовжував працювати.

Але через пів року після повномасштабного вторгнення Аліна закрила ательє, щоб спрямувати всі сили на виготовлення готової продукції — у цьому напрямку вона вбачає більший потенціал. 

«Ми почали істотно вкладатися у технологічність, інноваційність взуттєву інженерію. У межах ательє підтримувати бажаний стандарт якості у тому ціновому сегменті, до якого звикли клієнти, було б неможливо. Тому вирішили зосередитися на тому, що нам вдається найкраще, — на колекціях», — пояснює Аліна.

Роботу над новою колекцією не припиняли навіть під час активних бойових дій на Київщині. У цей час продажі впали, але за сім місяців бізнес знову вийшов у плюс. Якщо до повномасштабної війни компанія щороку зростала на 30%, то з січня 2022 до вересня 2023 приріст становив близько 60%.

Щоб залучати нову аудиторію, бренд часто проводить колаборації з зірками. За словами Аліни, всі спільні проекти можна назвати успішними, адже всі — солдаут. Найбільше продажів принесла співпраця з Катею Сільченко, найвище охоплення у соцмережах — з Тіною Кароль, а здобутки у плані іміджу — з Ксенією Шнайдер.

«У планах — вихід на міжнародний ринок»

Наразі 50% прибутку Kachorovska отримує з інтернет-продажів, 50% — з ритейлу. Аліна пояснює, що протягом останніх років покупці дедалі охочіше повертаються у фізичні магазини — це загальносвітовий тренд після локдаунів. 

«Наші три магазини у Києві та Одесі розташовані в історичних будівлях, адже мені важливо зберігати атмосферу тяглості цінностей від минулих поколінь до прийдешніх. Тож і для нових точок шукаємо місця з історією — звичайний торговий центр нам не підходить», — розповідає співзасновниця Kachorovska.

Уже понад рік бренд прагне відкрити магазин у Львові, але ніяк не вдається знайти придатне приміщення. За словами Аліни, нові пропозиції на ринку комерційної нерухомості в історичному центрі з’являються нечасто — але вона не втрачає надії.

Також у планах — вихід на міжнародний ринок. Команда Kachorovska уже кілька років над цим працює, відвідує шоуруми в Нью-Йорку та Парижі, спілкується із закордонними баєрами. Проте через воєнний стан складно планувати далі, ніж на 3-6 місяців наперед, тому поки що бізнес не називає конкретні строки такого масштабування.

«Ще одна наша ціль — посилення України на світовій фешн-мапі. Є думки створити в Україні хаб для східноєвропейських брендів: для цього ми уже проводимо заходи для локальних баєрів. Віримо у перспективу внутрішньої торгівлі та внутрішнього ритейлу», — підсумовує Аліна.

Раніше AIN.Business розповідав, як працює український бренд одягу german:

Журналістка AIN.Business поспілкувалася із засновницею «Дому варення» Оленою Гашинською про те, чому вона відмовилася від ідеї продажу, з чого почала перезапуск бренду, скільки коштів на це знадобилося, та як змінилося бачення ведення бізнесу.

Рубрика «Історії» виходить за підтримки YASNO.

Передісторія

• «Дім Варення» — це бакалійне виробництво. Бренд виготовляв соуси, хумуси, варення, пасти із сухофруктів та сире варення.
• На момент призупинення справи у лютому 2022 року «Дім Варення» вже мав сертифіковане харчове виробництво на 200 кв. м.
• Продукція продавалася в мережі «Сільпо», а також через власний сайт бренду. За словами засновниці, це були тисячі прямих продажів щомісяця.

Чому вирішили перезапустити «Дім Варення»

Влітку 2022 року Олена Гашинська прийняла рішення закрити бізнес або поставити його на паузу. Основна причина — вигорання.

«Мені здавалось, що я вже не зможу повернутись, що сили ніколи не відновляться і ця відпустка від підприємництва ніколи не закінчиться. Водночас не відпускав сум за ризиками, самостійними рішеннями, правильність яких ніколи не гарантована, та драйвом, який дарує власна справа. Це така собі гойдалка, коли розриваєшся між знесиленням і жагою до пригод підприємництва».

• Рік потому Олена намагалася продати бізнес. З’явилося декілька охочих, почався переговорний процес.
• Проте виявилось, потенційні інвестори шукали додатковий інвестиційний проект для отримання пасивного доходу, а такий бізнес, як «Дім Варення», потребує залучення у процес.

• Зрештою підприємиця зрозуміла, що скоріш за все не готова прощатись зі справою, яка має такий потенціал для розвитку.
• У вересні 2023 року підприємиця вирішила розконсервувати власну справу і робити це у партнерстві.

Партнерство — ще одна причина перезапуску

За час паузи Олена багато навчалась і рефлексувала події і помилки минулого. Крім цього, засновниця намагалась віднайти причину вигорання, відновити ланцюжок подій, який до цього призвів.

«Я зрозуміла, що взяла на себе забагато, бо всі 8 років займалась і тим, що “моє” і тим, що я ненавиджу. Останнє забирало багато сил, яких не вистачало на те, що в мене дійсно виходить гарно», – пояснює підприємиця.

Врешті, Олена Гашинська вирішила знайти собі людину в партнери, яка б закрила половину питань.

• Партнеркою стала знайома, яка має досвід в харчовому ритейлі та готельно-ресторанному бізнесі. На жаль, зараз весь її бізнес залишився на окупованих територіях.
• Таня відповідає за виробничу частину бізнесу, Олена — за маркетинг та продажі.
• Зараз партнерки на етапі тестового періоду: за 3 місяці мають визначитись чи підходять одна одній в плані комфортності й робочої ефективності.
• Якщо все буде добре, пояснює засновниця «Дому варення» оформлять партнерство юридично на умовах, про які вже домовились і зафіксували.

Інвестиції в перезапуск

• Бренд «Дім Варення» перезапустили в кінці вересня 2023 року.
• Місяць бізнес працював медійно мовчки, адже потрібно було приготувати склад і асортимент.
• За цей час вклали майже $20 000.
• Гроші, зокрема, пішли на закупівлю сировини, пакування, оренду та маркетингову підготовку до запуску.

Процес відновлення потужностей

Відновлення діяльності бізнесу почалось з плану. Спочатку довгострокового – на 3-5 років, а потім короткого, на найближчі 3 місяці тесту. 

Далі розпочалася операційна робота виробництва:

• підготовка приміщення, обладнання, меблів для виробництва;
• пошук та процес домовленості з підрядниками;
• закупівля сировини та пакування;
• виробництво готової продукції;
• маркування, етикетування, підготовка до продажу.

Паралельно йшла активна маркетингова та адміністративна підготовка:

• відновлення договорів з поштовими перевізниками;
• налаштування та наповнення сайту, РРО, оплат;
• налаштування на наповнення системи обліку виробництва та продажів;
• контент–план: відео, фото та тексти;
• підготовка та відправка пропозиції для корпоративних замовлень;
• промо: розсилки, залучення лідерів думок, таргетована реклама.

Як змінився підхід до ведення бізнесу

«Загалом, закриття дало мені можливість відкрити очі та подивитись на світ за межами “Дому варення” ширше. Я закінчила піврічну програму в Києво-Могилянській бізнес-школі, нарешті знайшла час для консалтингу мікро і малого бізнесу, почала виступати як лектор. Це розширює мій світогляд, наповнює новими думками та однозначно впливає на підхід до ведення бізнесу. Не одноразово, а перманентно, бо знову закриватись в мушлі “свого бізнесу” я не збираюсь».

Робота в партнерстві також стала для засновниці бренду Олени справжнім відкриттям, яке змінило підхід до ведення бізнесу

• Анонсували відновлення бізнесу яскравою серією коротких роликів про фрукти та овочі, які всіма способами «з’їжджаються на виробництво».
• Олена пояснює, що якби не партнерство, то вона б не змогла настільки пірнути в маркетинг. Раніше засновниця мала розподіляти свою увагу між цим процесом та виробництвом, що призводило до того, що уваги було недостатньо.

Плани на майбутнє

• Олена зізнається, що вийти на рівень виробництва, який був у 2021 році вони можуть вже в сезон весна-осінь 2024.
• Але в планах — не повернути «Дім варення» зразка 2021 року, а зробити його якісно іншим.
• Інших амбіцій не розкривають.

Нагадаємо, раніше AIN.Business розповідав про те, як побудувати успішне партнерство і на що потрібно зважати при виборі партнера для свого бізнесу.

Часи змінювалися, Україна здобула незалежність, а завод згодом приватизували. В 2015 нові власники запустили Alcor-D – стартап з виробництва штучних алмазів, який наразі вирощує і експортує до 10 000 карат щомісяця. Діаманти компанії можна знайти в Австралії, Японії, США, а в Україні прикраси з ними, зокрема, обирає Олена Зеленська. 

Редакція AIN.Business побувала в лабораторії штучних алмазів Alcor-D з фоторепортажем. Комерційна директорка Юлія Кушер провела екскурсію виробництвом, розповіла про технологію вирощування каменів, роботу компанії за кордоном, а також власний бренд Solo for Diamonds. 

Виробництво, яке знаходиться в промзоні Святошинського району Києва, ми знайшли не одразу. Таксист, почувши про алмазний завод, і зовсім розгубився, не знаючи, про що мова. За словами Юлії Кушер, це – найбільша проблема, з якою зіштовхується команда Alcor-D. Українці не знають про те, що в країні вирощують діаманти, проте самій лабораторії немає рівних серед країн Європи. Обсяги виробництва Alcor-D – до 10 000 карат на місяць. 

Зовні завод не змінився з радянських часів – сірі масивні стіни, колони, й ангари. В середині більшість приміщень також нагадують про колись велике виробництво з тисячами співробітників. Проходячи повз цех з виробництва станків, який досі обслуговує потужності Alcor-D, Юлія наголошує: більшість приміщень колишнього «Ізумруд» зараз не використовуються, алмази вирощують в двох цехах. Поряд з ними облаштували лабораторію для роботи з готовими каменями, а в іншій частині головної будівлі – затишний офіс для керівництва підприємства. 

Потрапивши в «алмазний сад», саме так цехи де створюють алмази називають всередині команди Alcor-D, звертаємо увагу на великі установки, що нагадують космічні шатли. Саме в цих кубічних пресах ростуть дорогоцінні камені. Кожний закритий прозорими стінками, які необхідні для того, щоб застерегти працівників від вибуху. Таке, говорить Юлія, може трапитися (і декілька разів траплялося) через великий тиск у пресі. 

Преси є більшого і меншого розмірів. Всі – китайського виробництва і вартують від $700 000. Одночасно «мізки» машин – суто українські і створені Alcor-D. Завдяки останній, стверджує Юлія Кушер, підприємство здатне вирощувати найбільші етичні діаманти в світі. Два камені на 109 та 150 каратів – побили світовий рекорд Гіннеса. 

В залежності від розмірів потенційних каменів, процес зростання алмазів триває від 10 днів до місяця. Керамічний контейнер з алмазною сировиною, рецептуру якого Alcor-D тримає в секреті,  розміщують в прес.

Вона розплавляється при температурі 1500 градусів під тиском, в результаті чого на «затравки» (піщинки штучних алмазів, які також виробляють на Alcor-D шляхом синтезу), починають «наростати» алмази.

Аби надати каменям кольору, до сировини додають відповідні хімічні елементи. Наприклад, щоб отримати жовті – азот, а блакитні – бор. Як джерело вуглецю в пресах використовують графіт. Загалом, технологія створення етичних алмазів Alcor-D відтворює процес їх «народження» в природі і має назву HPHT (High Pressure, High Temperature).

Не дивлячись на те, що алмази вирощують за однією технологією, спрогнозувати, яким виросте конкретний камінь – неможливо. Приблизно команда може розуміти потенційні розміри й приблизний колір, на цьому все. Юлія пояснює це наявністю великої кількості факторів і хімічних реакцій, на які людина не може впливати. Тому власні цехи в Alcor-D називають «експериментальною станцією». 

Майже увесь процес створення лабораторних діамантів Alcor-D – автоматизований. В цехах ми помітили декілька операторів, які дистанційно керують пресами. Вручну працівники розміщують алмазну рідину. Загалом на виробництві зараз працюють до 100 людей.

Найгірше, що може статися на підприємстві – відключення електроенергії, говорить Юлія. Зокрема через те, що в цехах створені умови, які дозволяють рости алмазам, а преси під час вирощування діамантів мають працювати безперервно. Аби уникати подібних ситуацій, на виробництві встановлені великі генератори, Alcor-D підключений до двох мережевих ліній, за перепадами напруги також слідкують в команді.

Аби подивитися на готові штучні алмази, проходимо до хімлабораторії, яка знаходиться поряд з цехами. Саме тут камені «витравляють», розчиняючи метал, в якому вони росли, в кислоті. Далі алмаз оцінюють в спеціальній кімнаті, і відправляють на огранку. Тільки після цього процесу алмаз стає діамантом. 

Під час інтерв‘ю комерційна директорка відмічає: якщо раніше каміння ограновували на цьому ж заводі, зараз цей процес перенесли до Індії. Таке рішення прийняли аби зменшити кількість людей на підприємстві ще з початком пандемії коронавірусу. Зараз камені експортують через Польщу спеціальними службами, які займаються перевезеннями саме алмазів. Після гранування в Індії діаманти одразу відправляють в країни продажу. 

Загалом, 99% вирощених на Alcor-D діамантів експортують. Найбільше – в США і Австралію. Серед інших країн – Японія, Австралія, Канада, Нова-Зеландія. Це здебільшого великі камені. Таку тенденцію Юлія пояснює тим, що наразі українське підприємство чи не єдине в світі здатне вирощувати діаманти таких розмірів. Це, зокрема, надає конкурентної переваги на світовому ринку, а також ексклюзивності. 

При цьому «Ізумруд», на базі якого працює Alcor-D, Юлія називає безпосередньо виробником. Для дистрибуції алмазів за кордон у команди є дві великі компанії: Ukrainian Diamonds Corp, Нью-Йорк і Meylor Global, Європа. Співробітники там, зокрема, займаються налагодженням співпраці з ювелірними фабриками, виробниками прикрас й мережами по всьому світу. Хоча Юлія не змогла назвати їх назви через NDA, вона зазначила, що серед партнерів є й великі гравці ринку. Зокрема, мережа, що має понад 7000 магазинів. 

На замовлення Alcor-D також вирощує діаманти з ДНК, або прахове каміння. Для цього на підприємстві є окремий прес. Послуга є відносно новою для Alcor-D, проте Юлія зазначає, що її планують розвивати. Наразі мають від 10 замовлень на місяць здебільшого від людей за кордоном, які звертають в локальні представництва. 

В Україні діаманти компанії також представлені. У 2021 році Юлія Кушер запустила бренд прикрас Solo for Diamonds, який використовує виключно етичні камені, які вирощують на Alcor-D. Для цього відкрили власну ювелірну фабрику, яка також працює в столиці. В асортименті – каблучки, сережки, підвіси, та інші прикраси, які можна замовити онлайн або ж придбати в столичному ЦУМі. 

Ціни на вироби – різні і стартують від 15 000 грн. Але, розповідає Юлія, яка керує Solo for Diamonds, прикраси зі штучно вирощеним камінням в будь-якому разі є більш доступними виробам з натуральними діамантами. Це, додає героїня, зокрема визначає тенденцію розвитку сфери. Якщо зараз ніша штучного каміння займає близько 10-15% від ринку добутого каміння, в 2025-му, прогнозовано, цей показник досягне 25%. 

Крім порівняно нижчої ціни, етичні діаманти знаходять все більше прихильників через свою екологічність та повну ідентичність до природних каменів за всіма показниками якості й коштовності. Це такий самий продукт, проте він має прозору історію і шлях від виробництва до кінцевого споживача, додає героїня. також Юлія відмічає: «Solo for Diamonds – єдиний бренд в Україні, що працює зі штучними діамантами, а Alcor-D – єдина лабораторія, яка їх вирощує». Серед конкурентів у світі: компанія Diamond Foundry Леонардо ДіКапріо, Washington Diamonds, Fenix. 

З огляду на це, говорячи про плани Юлія Кушер зазначає: Alcor-D продовжить створювати алмази й масштабуватися за кордоном, а після перемоги – розширюватиме й модернізуватиме потужності заводу. Мета Solo for Diamonds – стати номер один брендом дорогоцінних каблучок в Україні, а в перспективі – започаткувати школу ювелірів, яких навчатимуть створювати прикраси з штучним камінням. Завершуючи екскурсію підприємством, Юлія підсумовує: «Далі – тільки зростання». 

AIN.Business вирішив спробувати «розпочати» бізнес, виготовивши невелику партію натуральних аромасвічок на кухні шеф-редактора видання і розповісти читачам про всі процеси, а також помилки у підготовці і створенні. Редакція також розрахувала собівартість, та приблизну дохідність такого бізнесу.

Команда AIN.UA, частиною якої є й AIN.Business, спільно з фондом Group 35 збирає на мобільну систему моніторингу для десантно-штурмових військ. Вона допоможе військовим бачити ворога у реальному часі й ефективніше вести бойові дії. Ціль – 608 800 грн за місяць.

В рамках збору ми розіграємо 4 аромасвічки, виготовлені командою AIN.Business, з ароматом кориці й бергамоту за донат від 200 грн.

Забігаючи на перед, хочемо сказати, що виготовлення свічок – не схоже на хобі. Всі процеси вимагають чіткості (ми помилилися вже на другому кроці), уважності (якщо перед вами інструкція – краще слідуйте їй чітко), достатньо багато часу (варили свічки швидко, а от процеси до і після цього – це не 5 хвилин). Тепер все по порядку.

Купуємо все необхідне

Хоча видів свічок є безліч, ми зупинилися на звичних для всіх соєвих аромасвічках в тарі. Для пробної партії закупили необхідні інгредієнти. Це 1 кг соєвого воску, аромаолії, гніт, ємності, та необхідне обладнання. Скористалися сайтом Feroma Сandle, де продається абсолютно все, що необхідно свічкарям-початківціям або професіоналам. Обрали саме його, тому що, скажемо чесно, він був першим у видачі Google по нашому запиту.

• Соєвий віск у пластівцях, 1 кг – 290 грн.
• 4 аромаолії – 200 грн. Брали на наш смак з метою виготовити свічки з різними запахами, проте потім щось пішло не так і ми використали тільки дві.
• Дерев’яний гніт з тримачем, 10 штук – 150 грн. Хоча виробили всього 5 свічок, брали з запасом на випадок браку, чи непередбачуваного факапу (таких у нас сталося вдосталь).
• Термометр для визначення температури воску – 149 грн.
• Ємності для заливання. Циліндр з бетону, 1 штука – 69 грн; еллі з бетону, 1 штука – 79 грн; скляні ємності, 3 штуки – 184 грн.

Інше обладнання для виготовлення ми мали. Це клей-пістолет для кріплення гноту до ємностей, лопатку для перемішування воску, посудину для його розтоплення, спирт, паперові рушники та ножиці.

Зазначимо, що чіткого розуміння кількості інгредієнтів, які нам потрібні, у нас не було. Тому в процесі виготовлення ми зраділи, коли 1 кг воску вистачило рівно на 5 ємностей, які придбали. Кожна з них – приблизно 150 мл. При цьому найбільша, еліпсовидна тара з бетону, вмістила близько 200 мл розплавленої суміші воску й аромаолії.

*ми кажемо «приблизно», адже забули виміряти об’єм наших ємностей перед тим, які встановили гніт. Будьте уважними на кожному кроці й чітко тримайтеся інструкції.

Виготовляємо аромасвічки

Спершу встановили гніт у тари, для чого скористалися клеєм-пістолетом. Але якщо ви теж вирішили спробувати робити аромасвічки, почніть з вимірювання об’єму ваших ємностей і прорахунку необхідної кількості воску (як це зробити детально розписано в нашій інструкції). Далі протріть тари спиртовим розчином, аби знежирити поверхню. Цей крок ми також пропустили через неуважність. Хоча на наш погляд це не позначилося на кінцевому результаті, ми не профі й допускаємо, що в цьому є сенс 🙃

Підготувавши тару, вмикаємо плиту й ставимо грітися миску з невеликою кількістю води. Це необхідно для водяної бані, за допомогою якої плавитимемо віск. Коли вода починає помірно кипіти – засипаємо соєвий віск в миску трохи більшого розміру й ставимо плавитися. На цьому етапі розуміємо, що знову зробили помилку – засипали увесь віск одразу. Якщо ви маєте на меті зробити свічки з різними запахами, розділіть його на порції й готуйте суміш почергово. Так, кожний раз додаючи різну аромаолію, – отримаєте більший асортимент продукції.

Коли віск розтопився і нагрівся до температури 85 градусів (щоб виміряти, користуємося термометром для рідин), додаємо аромаолії кориці, пачулі й бергамоту. Починаємо обережно перемішувати рідини, аби запашні інгредієнти змішалися з воском до однорідності.

Далі ми зняли з водяної бані готову суміш і згідно інструкції залишили вистигати при кімнатній температурі до 57 градусів.

Наступним кроком залили віск у тари. Проте і тут не без чергової помилки. Аби її не повторити, радимо скористатися лійкою, або ж попередньо перелити суміш розтопленого воску й аромаолій в ємність з носиком. Так ви не розіллєте гарячу рідину на робочу поверхню (відмивати віск – справа не з легких), не замастите тари для свічок, а гніт буде придатним для підпалювання.

Все залили. Десь вийшло більше, десь – менше воску. Врешті, помилка з пропущеним прорахунком необхідної кількості рідини дала про себе знати. Проте, в нашому випадку – не критично й свічки вийшли.

Важливий момент – аромасвічки мають повністю вистигнути при кімнатній температурі в захищеному від протягів місці. Зайва різка зміна температури рідини може вилитись в нерівномірне застигання свічки. У нас так сталося з двома з чотирьох, адже заливали і залишали вистигнути біля відчиненого вікна. Чому? Так, ми не профі й були неуважні, визнаємо.

Наші аромасвічки вистигнули повністю приблизно за 3 години. Проте, аби бути впевненими остаточно, залишили їх на ніч, і тільки зранку обрізали гніт. Робили це звичайними ножицями, адже спеціальні вирішили не купувати для пробного виготовлення. Але якщо ви прагнете спробувати справу, як власний маленький бізнес – радимо придбати. Так зріз гноту буде рівним і гарним, а не таким, як у нас 🙈

Далі провели тест-драйв. Це була дуже зворушлива мить, скажемо чесно. Сірник, вогонь, підпалюємо…горить! Все, як треба: плавно тліє, з характерним потріскуванням гноту, а легкий і приємний запах кориці й бергамоту розноситься кімнатою. Успіх, радіємо!

Рахуємо собівартість

Загалом на матеріали для пробної міні-партії з 5 свічок ми витратили 1121 грн. Враховуючи доставку з інтернет-магазину, округлюємо до 1200 грн. Напевно чесно буде сказати, що термометр потрібно купувати лише раз, тому це мінус 150 гривень до загальної ціни — 1050. Знову ж таки, після першої партії з 5 штук у нас залишилось ще 5 гнітів, бо купили десяток, тому ще мінус 75 гривень (10 штук за 150 грн, половина залишилась) — і маємо 975 грн.

Легка математика показує — собівартість свічки склала трошки менше 200 гривень. Але! У нас немає жодного пакування. Є підозра, що навіть найпростіша коробочка може вартувати гривень 20-30 — це додається. Доставка — скоріше на боці потенційного клієнта.

Ми робили невеликі свічки, ймовірно продавати їх доцільно по ціні до 350 гривень. При цьому конкуренції вистачає і не маючи якогось великого соціального капіталу (великого Instagram, наприклад), продати їх буде не так просто без додаткової реклами. Це загалом потребуватиме часу, навичок та зусиль.

Де можна було б трохи виграти, щоб знизити собівартість? Купувати багато. Якщо ви купите не 1 кг воску, а 101 кг, а не 10 гнітів, а 110 штук, то ціни вам дадуть значно привабливіші — це дозволить знизити собівартість свічки. Та ж історія з пакуванням: чим більше замовите — тим буде дешевше.

Та скажемо відверто — наш досвід показує, що це і не легко, і не дешево, і не аж суперприбутково. Конкуренція величезна, чому хтось має купити свічку у вас, а не взяти відомий бренд з гарним пакуванням та історією — це виклик, котрий потрібно пройти та створити гарний імідж. Додається вміння у таргетинг тощо. Звісно, ми бачили історії, як у початківців залітали відео у ТікТок і вони продавали сотні одиниць за день — на таке можна сподіватись, тому і про цей канал не забувайте. Але у такому випадку — вчіться знімати відео та робити гарний контент.

Зрештою, якщо прямо грубо рахувати, то у випадку великих обʼємів свічка може коштувати близько 200 гривень + реклама на просування продукту. Якщо ви будете продавати її за 350 гривень, то матимете близько 100-150 гривень на одній. Тому продавати потрібно чимало, щоб мати відчутний прибуток.

Але знову ж таки, якщо говорити чесно, то тут ми не враховуємо вартість комунальних платежів, які за умови постійного топлення воску теж додасть кілька гривень до собівартості кожної свічки.

У той же час редакції AIN.Business, незважаючи на скептицизм у абзацах вище, імпонує можливість порівняно недорого входження у бізнес. Якщо історія стане прибутковою — клас. Якщо ні — свічки можна буде роздарувати друзями, родичам чи колегам. Зрештою, і самим користуватись.

Увага, розіграш!

Звісно, якщо ваша ціль – спробувати продавати аромасвічки ручної роботи, крім виготовлення пробної партії, необхідно зробити ще багато роботи. Серед іншого, придумати назву бренду, лого, створити сторінки в соцмережах, продумати шляхи просування й залучення перших клієнтів, тощо. Проте ми вирішили розіграти виготовлені редакцією аромасвічки.

Команда AIN.UA, частиною якої є й AIN.Business, спільно з фондом Group 35 збирає на мобільну систему моніторингу для десантно-штурмових військ. Вона допоможе військовим бачити ворога у реальному часі й ефективніше вести бойові дії. Ціль – 608 800 грн за місяць.

В рамках збору AIN.Business розіграє 4 свічки ручної роботи з ароматом кориці й бергамоту за донат від 200 грн. Вже в понеділок, 4 вересня, через рандомайзер ми оберемо чотири переможці, яким відправимо подарунок. Велика свічка в тарі еллі з бетону дістанеться донору за донат від 300 грн. Не забудьте вказати контакт під час переказу, за яким наша команда зможе зв’язатися з вами в разі перемоги.

Кожна гривня допомагає краще бачити ворога нашим воїнам й ефективно реагувати на полі бою!

Засновниці бренду, Катя та Кіра, розповіли AIN.Business, як хобі перетворилося на бізнес, де брали інвестиції, як налагоджували виробництво та що стимулює рухатися далі та створювати нову красу. 

«Душа хотіла краси, а руки памʼятали роботу»

Як часто буває в історіях заснування того чи іншого бренду, все сталося спонтанно. Співзасновниця Tsatsa Petsky Катерина Костєрова мала досвід у виготовленні аксесуарів для волосся та капелюшків, тому одного зимового вечора запропонувала своїй подрузі Кірі Буркановій створити бренд прикрас. Адже «душа хотіла краси, а руки памʼятали роботу», згадують підприємиці.

Тож на початку 2020 року подруги стали робити перші спроби у створенні прикрас, а досить скоро, коли повністю перейшли на ручну роботу та усвідомили свою унікальність на ринку, заснували Tsatsa Petsky. 

Дівчата зрозуміли, що це вже не просто «підробіток», натомість треба працювати над прихильністю та лояльністю клієнтів, слідкувати за комунікаціями, формувати тон спілкування, а також створювати власний стиль, позиціювання та айдентику бренду.

Стартові інвестиції в проект вкладали самі його засновниці — первинний капітал складав $500 особистих заощаджень. Як зазначають Катя та Кіра, на той час вони були одним із перших брендів в ніші біжутерії в Україні. 

Катерина розповідає, що процеси роботи на початку організовували досить хаотично і в суперечках, проте поступово систему налагодили систему:

«Одне з найскладніших завдань підприємця — автоматизувати та організувати. Зазвичай, над цим Кіра більше працює. Ми поступово та вивірено формуємо каталоги, складаємо календар дропів, контент-план і графік розсилки для блогерів, розв’язуємо питання по доставці, розміщенню, зберіганню матеріалів».

«У Tsatsa Petsky можуть ходити дівчата і у 18, і у 50 років»

Виготовляють прикраси Катя і Кіра разом, але Катя частіше вигадує нові моделі. Далі майстриня по склу Оксана отримує завдання та робить необхідні деталі. З ними вже дівчата працюють далі у своїй невеликій майстерні. У майбутньому планують розширити її та запрошувати у гості клієнтів.  

Найголовніше в процесі створення виробів Tsatsa Petsky — мати яскраве світло, зручні інструменти та знати, що хочеш зробити, додають підприємиці. Каміння, перлини, позолочені елементи нанизуються на ювелірний трос, закріплюються стопери, ставиться замок.

Дівчата зазначають, що так вже напрацювали руку, що можуть зробити всі ці дії у будь-якій годині ночі. На виготовлення однієї прикраси йде від 30 хвилин за готовою технологічною картою. Проте на вигадування нових колекцій можуть піти тижні у пошуку музи та натхнення. 

Матеріали та фурнітуру — латунь або срібло у позолоті — закуповують у різних постачальників з Іспанії та Кореї. Перлини — на фермах у Китаї. Українські майстри також роблять фурнітуру для бренду. Скло замовляють у США, а майстриня працює у Дніпрі. Всі продукти тестують на собі та перевіряють на друзях. 

Катя та Кіра намагаються не жертвувати якістю заради кількості, тому виготовляють маленькими партіями — 10-15 штук однієї прикраси. Проте якщо клієнт хоче таку прикрасу, що вже продалась — можуть зробити індивідуальне замовлення.

«Якщо ми скажемо, що це ручна робота — це одне. Якщо ми скажемо, що можемо власними руками підібрати вам перлину, просвердлити її, зробити кулон саме для вас — це вже приємніша історія для клієнта. Ми завжди стараємося входити у положення клієнта. До того ж наші прикраси дійсно мають успіх у широкої аудиторії. Це маленька гордість, коли у нашій біжутерії можуть ходити дівчата і у 18, і у 50 років», — пояснюють дівчата. 

«В Tsatsa Petsky ходять іспанки і латиноамериканки. Доставляємо майже у всі країни світу»

Над брендом працює команда з 6 людей. Окрім засновниць, це PR-менеджерка Саша, яка допомагає з постами та контентом, дизайнерка Каріна, контент-креаторка Каріна та майстриня зі скла Оксана. А от аудиторія навпаки дуже широка — жінки від 20 до 55 років. 

Співзасновниці кажуть, що це плюс і мінус одночасно. Доводиться робити досить широкий асортиментний ряд. Тому сердечко на шнурку — для молодшої аудиторії, що, зазвичай, працює на фрилансі та у креативному секторі, слідкує за трендами та вміло може стилізувати прикраси у будь-який активний образ. А ось класичні кольє з перлів —  для тих, кому потрібні практичні рішення і впевненість у тому, що класика не підведе, у кого нормований робочий графік і купа справ, наприклад. 

Взагалі перші клієнти прийшли за кілька тижнів після того, як дівчата стали вести сторінку бренду в інстаграмі. Тоді все йшло легко і само собою, навіть без реклами в соцмережах, тому що не було особливої конкуренції. Співпраця з блогерами, чесні відгуки наявних клієнтів, постійні клієнти — це просуває бренд і зараз. Крім того, Tsatsa Petsky, які допомогли проекту розкручуватися у мережі абсолютно безплатно.

AIN.Business й далі збирає історії малого та середнього бізнесу в Україні. Якщо вам є що розповісти, – заповніть форму: 

Зараз бренд виконує доставку практично у всі країни світу, окрім країн-агресорів, і мають клієнтів за кордоном. Зазвичай, це українки, які там живуть давно або від початку повномасштабного вторгнення. Крім того, активно працюють з ринком Іспанії — розміщені на іспанській фешн-платформі MATIZ та українській SÚKNJA в Барселоні. Тому вже зараз Tsatsa Petsky активно носять іспанки та дівчата країн Латинської Америки. 

Команда проекту слідкує за тенденціями на Vogue та Who what wear, а також постійно робить аналіз контенту, який публікує та який створюють блогери про їхню продукцію. Так підрахували, що за минулий місяць органічно виросли на 1000 підписників, що є класним показником з огляду на 0 таргету та маркетинг колаборацій. 

«В планах – майстерня, а можливо й шоурум»

З початком повномасштабної війни дівчата не працювали пів року. І тільки зараз зазначають, що починають морально вирівнюватися. 

«Не завжди розуміємо, коли доречно робити пости та виходити у сторіз, наприклад. Якщо обстріли, якщо жертви — це жахливо. І в ці дні нам не до яскравого контенту. Ми не можемо удавати, що нічого не відбувається. У цьому контексті ми вдячні клієнтам, що нас обирають і підтримують, своїми замовленнями дають змогу працювати», — кажуть майстрині.

Співзасновниці стараються допомагати і підтримувати у відповідь. Наприклад, в середині травня провели благодійний аукціон з вінтажним брендом прикрас OVERNUDE. Дівчата допомогли оновити та переробити їхні вінтажні знахідки. Так вийшло 12 унікальних лотів, які успішно розіграли, а всі гроші передали у фонд «Марш Жінок».

Плани на майбутнє у Каті та Кіри поважні — підтримувати державу та радувати своїх клієнток. Планують зробити відкритою майстерню, а далі, можливо, відкрити й шоурум. Також хочуть активно виходити на світовий ринок, щоб просувати класний український продукт там. Дівчата впевнені: «Тільки вперед, не дивлячись на складнощі сьогодення».

Нагадаємо, раніше AIN.Business розповідав, як працює український бренд одягу Katimo:

Станом на літо 2023 року, у BO BRAND вже більше 2000 клієнтів, а чеки – 10 000 грн. Хоча перші роки Оксана Бойправ усе робила самостійно, маючи плани щодо масштабування, вирішила започаткувати власне виробництво в столиці. Для цього, зокрема, використовує грантові кошти. Детальніше про перші кроки, розвиток, і плани зростання дівчина розповіла в інтерв’ю AIN.Business.

Постільна білизна без лебедів і візерунків

Історія бренду розпочалася восени 2018 року. Відсутність однотонної постільної в магазинах за лояльними цінами була моїм особистим болем. Всі ці лебеді, малюнки, троянди, візерунки – мене відверто дратували. Саме тому з’явилася ідея створити бюджетну і однотонну постіль. В першу чергу, для себе. 

Моментом заснування BO Brand є відшиття пробної міні-партії з десяти комплектів в трьох кольорах. Для продажу створила сторінку в Instagram і саморуч провела фотосесію на телефон.

Ця спроба стала доволі успішною, хоча активну роботу я розпочала ще на початку зародження таргетованої реклами в Instagram. На свою першу «Чорну п’ятницю» я повністю розпродала ту саму пробну партію, а прибуток реінвестувала.

До речі, назву BO BRAND обрала, так як «БО» – це мої ініціали. В поєднанні зі словом «бренд» вийшла цікава фраза, яка легко запам’ятовується. Через мою скромність я також пояснюю так: «Б» ілизна «О» днотонна.

«Знайти затяжку в рулоні тканини – моя рутина»

Довгі 3-4 роки я все робила сама. Фотографувала, постила, писала, приймала замовлення, пакувала і відправляла. Такий сам собі таргетолог, SMM-ник, копірайтер, кур’єр, вантажник, менеджер в одному флаконі. Окрім пошиву, звісно, адже шити я не вмію. За перші 4 роки існування бренду змінила більше ніж 10 виробництв, які знаходила через Google. На кожному з них була одна з двох проблем: терміни або якість.

Перший стрибок BO Brand зробив під час ковіду. Оскільки люди постійно знаходилися вдома, багато хто захотів затишку. Постільна білизна була в тренді. В той час замовлень було настільки багато, що активна робота кипіла протягом двох місяців.

З часом, я свідомо вирішила піти на крок збільшення ціни на комплекти і компенсувала це якістю. Клієнтів менше не стало, тож вважаю це одним із найкращих рішень.

Якщо на початку я купувала недорогі тканини на відомій представникам сфери українській фабриці «Текстиль контакт», яку знайшла через Google, то зараз віддаю перевагу натуральним тканинам зі 100% бавовни. Нові постачальники знайшли мене самі. Працюємо разом вже більше трьох років.

При виборі, в першу чергу звертаю увагу на якість. Знайти в цілому рулоні затяжку, пляму, або будь-який інший брак – це частина моєї рутини. В таких випадках тканина утилізується, або йде на комплекти для зйомок.

Варто сказати, що війна, благо, не вплинула на поставки і виробництво. Тож після початку повномасштабного вторгнення, бренд відновив роботу вже через кілька тижнів.

Чим обумовлена ціна

Саме під час великої війни команда BO BRAND виросла до 6 людей без врахування швачок. Це таргетологи, SMM-спеціаліст, бухгалтер, і власники кількох швейних виробництв, де відшивається постільна білизна бренду. Проте, організація всіх процесів і палітра білизни – на мені. В останньому відштовхуюсь від особистого смаку, часто прислухаюсь до побажань і вподобань клієнтів. 

За день швачка може пошити 3-5 комплектів, але залежить від конкретного замовлення, адже в нас є послуга пошиву по індивідуальним параметрам.

Основну ціну комплекту складає вартість тканини, яка пішла на його пошиття. Вона перевірена і служить більше трьох років, тож недешева. Також до вартості входить фурнітура і сам пошив. Всі інші витрати, а їх немало, податки, оренда, реклама, упаковка, оплата праці, доставка – всім займаюся я особисто. 

AIN.Business й далі збирає історії малого та середнього бізнесу в Україні. Якщо вам є що розповісти, – заповніть форму: 

Запуск власного виробництва і грантові кошти

З початку війни в 2022 році прийшло розуміння, що масштабуватись і вирости в декілька разів можна тільки з власним виробництвом. Основна причина полягає в тому, що невеликі аутсорсери мають обмежені сили, ресурси, та час. Вирішила запустити своє виробництво в Києві, паралельно подалася на грантову програму «Власна справа».

Я довго боялась це робити, адже існує багато обмежень, та таки підготувала бізнес-план, успішно пройшла співбесіду і отримала грантові кошти. Загалом, програма стала мені замість інвестора, адже власний цех потребує вкладень. Станом на літо 2023 року, я вже майже повністю витратила кошти, бо іншого варіанту в мене не було. Думала, що можна вкластись в 20 000, а по факту – аби 100 000 вистачило б.

2000 клієнтів і плани на запуск супутнього продукту

В липні цього року у BO BRAND більше 2000 клієнтів, декілька сотень постійних, які повертаються знов, і майже 1000 відгуків. З початку повномасштабного вторгнення об’єми зросли вдвічі, з наймом швачки на виробництво планую збільшити їх ще в 2-3 рази.

Шукаю свою людину, яка швидко і оперативно шитиме замовлення. З часом візьму собі ще одну, а також закрійницю. В планах – розширяти своє невеличке виробництво, щоб повністю відійти від аутсорсу.

Якщо говорити про загальний вектор, то хочеться рости, створювати робочі місця, сплачувати податки, більше заробляти, щоб більше донатити. Шлях до масштабування був довгим і непростим, але він мій. Ще є плани по створенню супутнього продукту. Далі – більше.

Раніше AIN.Business розповідав, як працює український бренд одягу Katimo:

Зараз бренд щороку випускає дві основні колекції та кілька додаткових тематичних капсул. Окрім одягу, виготовляють взуття, прикраси, спідню білизну та домашній текстиль — все це можна подивитися у магазині на Рейтарській. Там же працює й кафе — також під брендом Katimo.

В інтерв’ю AIN.Business співзасновник Katimo Віталій Панов розповів, як бренд облаштувався на Рейтарській, коли вулиця ще не була культовою, скільки часу йде на пошиття кожної колекції та як вдається розв’язувати складні ситуації з підрядниками.

«Першу річ шили на підлозі у квартирі»

Влітку 2015 року Катерина та Віталій орендували квартиру на Лівобережній, яку ділили з парою студентів, та не могли собі дозволити коштовні речі. У Zara заходили зробити фото для Instagram, але ніяк не на шопінг. Тому, коли Катерина вирішила оновити гардероб і почала шукати літню сукню, вибір був обмежений. Все те, що було доступним за ціною — не подобалося. Одночасно те, що подобалося, було занадто дорогим. 

«У якийсь вечір Катя мені повністю описала сукню, яку вона хотіла б. Кожну деталь — тканину, колір, довжину, крій. Я подивився на швейну машинку, яку передала нам моя мама для того, щоб підшивати джинси, і сказав, що завтра ми поїдемо купувати тканину. На 4 метри тканини витратили 400 грн з моєї зарплати», — пригадує Віталій.

Того ж вечора на підлозі, не маючи жодних навичок конструювання, крою та шиття, Катерина пошила свою першу сукню. Наступного дня на тодішній роботі одна з клієнток дівчини побачила цю сукню й захотіла купити. Тоді Віталій зрозумів, що це те насіння, з якого може вирости величезний густий ліс. 

Далі були перші кроки у роботі з підрядниками, купівля обладнання, залучення кравців, оренда 3 кв. м швейного цеху, переїзди, ремонти, облаштування власного магазину. 

«Ми продали близько 50 одиниць того самого першого плаття. Весь прибуток вкладали у розвиток бренду. Ті перші 400 грн на тканину — єдина фінансова інвестиція у Katimo. Подальше зростання — 100% органіка, без залучення сторонніх коштів», — розповідає Віталій.

«Вирішили не залучати сторонніх інвесторів»

До запуску Katimo подружжя не мало досвіду розвитку власного бренду. Катерина за освітою графічна дизайнерка, але працювала в індустрії моди — консультантом, менеджером у магазинах одягу, менеджером в інтернет-магазині. Віталій перепробував багато спеціальностей: був кур’єром, охоронцем, інкасатором, кореспондентом, менеджером з продажів, керував різними проєктами. Тому довелося всього навчатися з нуля.

«Ще на самому початку ми усвідомили, що потрібно бути максимально незалежними. А тому ми вирішили не впускати всередину Katimo сторонніх інвесторів, хоча пропозиції надходили й надходять. Ба більше, озираючись назад, розуміємо, що необмежений бюджет у розвитку радше б дезорієнтував нас, ніж допоміг», — ділиться співзасновник бренду. 

У 2017 році Віталій та Катерина орендували цокольний поверх на Рейтарській — потрібна була локація, де можна шити та продавати речі. Як пригадує Віталій, вони ходили по центру, по підвалах та офісах, залишали візитки «знімемо ваше приміщення» у дверях. Зрештою домовилися з власником однієї з будівель.

«Наступні кілька діб ми з Катею провели з пензликами, шпателями та валиками в руках. Бюджет тоді був лише на оренду, зарплату двом кравцям, мішок цементу й банку фарби. Але ми справилися. У той час Рейтарська була тихою вулицею, на якій не проблема припаркуватися. А зараз це культурний Київ», — зауважує Віталій.

«На створення великої колекції йде близько п’яти місяців»

З 2020 року Katimo перестав бути брендом тільки одягу. Почали з’явилися нові напрямки та категорії товарів. Зараз в асортименті — одяг, взуття, прикраси, спідня білизна, домашній текстиль. А у 2021 році при магазині відкрилося однойменне кафе.

«Насправді, для нас це було максимально очевидно. Необхідно було розширювати магазин одягу й абсурдним було б відмовлятися від приміщення на першому поверсі. Кав’ярня для нас перетворилася з нашого хобі на приємний бізнес», — пояснює співзасновник бренду.

Також на Рейтарській розташовані експериментальний цех та офіс команди. У цеху створюються всі стартові зразки та відшивається більша частина одягу. 

Щороку Katimo випускає дві основні колекції та 5–6 додаткових тематичних капсул. На створення великої колекції йде близько п’яти місяців. Капсульні колекції створюються протягом двох-трьох місяців.

«50% продажів припадає на онлайн-магазин»

За словами Віталія, кожного сезону у бренду з’являються нові бестселери. Зазвичай, влітку це сукні, а восени та взимку — верхній одяг.

Наразі близько 50% продажів припадає на фізичний магазин і ще 50% — на онлайн. Останнім напрямком у Katimo почали активно займатися з 2020 року.

«Так збіглося, що відкриття магазину та кафе на Рейтарській ми провели за два дні до початку всесвітньої пандемії. Це стимулювало нас впритул зайнятися роботою сайту. Як наслідок, отримали суттєве збільшення продажів онлайн», — пригадує Віталій.

Для онлайн-просування використовують Instagram. А от Facebook виявився непридатним для реклами бренду. Як зазначає співзасновник Katimo, люди йдуть туди не на шопінг — там інші актуальні питання і теми для дискусій. 

AIN.Business й далі збирає історії малого та середнього бізнесу в Україні. Якщо вам є що розповісти, – заповніть форму: 

«Буває, підрядники неправильно пришивають бирку»

У команді Katimo — близько 50 співробітників різних напрямків: працівники виробництва, головний офіс, кафе, стилісти магазину.

«Головним дизайнером і креативним директором є Катя. Вона відповідає за бачення, концепцію — тобто за все красиве. А я — за все інше, те, що по той бік красивого: будівництво, обладнання, бухгалтерію, вирішення різних неочевидних ситуацій», — розповідає Віталій. 

Також бренд співпрацює зі сторонніми виробництвами. Це потрібно аби закрити всі потреби, як-от робота з певними видами тканин, виробництво бирок, взуття, поліграфія. За словами Віталія, підрядники часто бувають нестабільними й непередбачуваними.

«Насамперед це людський фактор, коли хтось за кимось не догледів. Наприклад, підрядники неправильно пришили бирку. Для таких випадків у нас є фахівець, який перевіряє кожну одиницю одягу. А от якщо підрядник підводить зі строками, накладаємо штрафи, які завчасно обговорюємо», — пояснює співвласник бренду.

«Поставили рекорд з продажу після нічного обстрілу Києва»

Коли розпочалося повномасштабне вторгнення, перший місяць магазин працював онлайн. Усі кошти з продажу за лютий та березень 2022 року команда Katimo перерахувала на потреби ЗСУ. 

«З квітня ми відкрили магазин та кафе. Дуже показовим був момент під час презентації та старту продажів нової колекції. Напередодні рашисти всю ніч обстрілювали Київ, але навіть після безсонної ночі при вході у магазин зібралася черга. Того разу ми поставили рекорд з продажу за один день», — ділиться Віталій. 

Іншого дня під час ракетного обстрілу столиці одна з клієнток кілька годин просиділа в укритті біля магазину — хотіла приміряти жакет, який обрала для вечірнього побачення.

Зараз у Katimo готуються до відкриття ще одного поверху магазину на 100 кв. м. За словами Віталія, найскладніше у роботі під час війни — це непередбачуваність. Але водночас саме ці складнощі не дозволяють дати слабину. 

«Потрібно бути кулаком, і добре, якщо в ньому затиснутий кастет. Нині вся Україна вчиться бити кастетом. І ми не є винятком. Ми рухаємося вперед, міцніємо та набуваємо себе, разом із народом України. Дуже дорогою ціною — життів наших героїв. І лише завдяки їм», — підсумовує він.

Раніше AIN.Business розповідав історію столичної фітнес-студії Integral:

З початку повномасштабної війни, попри усі складнощі, команда інвестувала у розвиток виробництва 10 млн гривень. Наразі мета компанії — побудувати в Україні повний цикл виробництва продуктів та мати змогу робити кожний інгредієнт власноруч.

В інтерв’ю AIN.Business засновник компанії Роман Квашенко розповів історію бізнесу, а також — про ринок рослинної їжі в Україні та плани бренду з розширення продуктової лінійки й виходу на міжнародні ринки.

Ідея бренду Wanted Vegan народилась задовго до запуску перших продуктів. Роман працює у харчовій промисловості вже 20 років й ще у середині 2010-х активно обговорював з постачальниками нові технології зі створення рослинних альтернатив м’ясу.

Тоді з’явилися необхідні технології, помітно зароджувався масштабний ринок і якраз в цей період з’явився Beyond Meat. Однак підприємець постійно відкладав цю ідею на потім, продовжуючи займатися звичними на той момент справами. Втім, у 2020 році почалась пандемія: з полиць зникли більшість продуктів і вони прийняли рішення почати активно працювати над запуском.

«10 серпня того ж року ми зробили перший продаж у мережу супермаркетів. Це сталось випадково, але дуже символічно, адже це мій день народження», — згадує Роман.

Рослинне м’ясо, риба й навіть котлета по-київськи

Запускався бренд з трьома продуктами: бургерна котлета та рослинні нагетси з насінням та без. До початку повномасштабної війни асортимент вже встиг поповнитися рослинним фаршем, котлетою по-київськи та сашимі. Останні два продукти Wanted Vegan запустили в Україні першими та поки єдиними. Роман стверджує, що це «інновація на ринку». Крім цього, бренд вже тоді продавався у більшості відомих мереж: «Сільпо», Novus, Winetime, goodwine, Varus та інші. 

Також власники бренду багато інвестували у маркетинг, зробили бренд-стратегію й планували робити ребрендинг.

«Глобальною метою був вихід на міжнародні ринки, але чітких дій, направлених на це, ми тоді не робили. Ми були зовсім молодим брендом, розвивались доволі стрімко, але без чіткої стратегії розвитку та навіть усвідомлення направлення цього розвитку», — поділився Роман.

«Не на часі»

Початок повномасштабної війни дуже похитнув компанію у фінансовому плані — близько двох місяців вони не отримали майже жодного замовлення на продукцію.

«Це зрозуміло: багато мереж прибрали нашу категорію загалом, вся ситуація в країні ніяк не спонукала до покупки рослинної котлети по-київськи. Одним словом: наша продукція тоді здавалась не на часі, а магазини продавали залишки категорії», — пояснює підприємець.

Однак, згадує Роман, компанія мала хорошу фінансову подушку та можливість дотувати цей бізнес з інших компаній підприємця, тож їм вдалось зберегти талановиту команду та пережити складні часи.

Через те, що війна зупинила роботу бренду на певний період, з’явився час оцінити дії й побудувати плани. Зараз бренд вже має чіткий план дій, запуску продуктів, інвестицій. 

«Багато наших колег на ринку не витримали цей період та перестали працювати. Ми сприйняли це як вікно можливостей та почали інвестувати в рази більше», — додав підприємець.

У компанії виникли певні складнощі з отриманням сировини для продукції з Європи. Однак команда прийняла рішення замінювати імпортні інгредієнти на компоненти власного виробництва. Крім цього, у декілька разів збільшили інвестиції у обладнання. Ціль компанії, за словами засновника, — закрити повний цикл виробництва продуктів та мати змогу робити кожен інгредієнт кінцевого продукту власноруч.

Наразі бренд інвестує в нове пакувальне обладнання. Загалом за цей рік інвестиції в обладнання склали більше 10 млн грн. 

Під час війни виросли вдвічі

Після повернення до роботи Wanted Vegan вдалось не тільки відновитись, а й вирости майже вдвічі, розповідає Роман Квашенко. Команда запустила свій сайт та збільшила частку e-commerce. Також вони повернулись в усі магазини, де були представлені до початку повномасштабної війни та навіть збільшили присутність. Також почали брати участь у заходах в форматі точки на фудкорті.

«Таким чином можемо знайомити відвідувачів з нашими продуктами та показувати, що рослинне – це насамперед смачно. В Україні помітно зростає тренд на рослинне харчування», — пояснює Роман.

Не тільки рослинне м’ясо. В планах – лінійка морепродуктів

Зараз Wanted Vegan знаходиться у процесі вдосконалення візуального стилю й змінює упаковку за міжнародними стандартами ринку. Також вони отримують усі дозвольні документи різних країн на свою продукцію.

У жовтні 2023 року, додає Роман, братимуть участь у найбільшій в світі продуктовій виставці — стенд Wanted Vegan буде стояти прям по сусідству з Beyond Meat. Підприємець покладає великі сподівання на захід та переконаний, що вони зможуть «представити компанію та Україну на найвищому рівні».  

Найближчим часом компанія планує розширення лінійки рибних альтернатив, також почнуть випускати рослинні морепродукти.

AIN.Business й далі збирає історії малого та середнього бізнесу в Україні. Якщо вам є що розповісти, – заповніть форму: 

«Окрім цього, скоро ми почнемо працювати на новому для нас ринку. Але ми відчуваємо, що ця ніша наразі дуже потребує українських виробників і попит сильно перевищує пропозицію. Але про це розповімо трохи згодом :)», — поділився Роман.

На сьогодні ринок рослинних альтернатив в Україні ще в стані зародження. Протягом 2020-2022 спостерігався великий стрибок у розвитку з виходом міжнародних гравців на ринок, а також початком роботи багатьох вітчизняних виробників. Зараз це, хоч гравців й стало набагато менше, призводять до органічного росту ринку. За оцінками Wanted Vegan, ринок виріс вдвічі за час війни. Це все відбувається на фоні глобального тренду на розчарування у ринку.

«Ми це пояснюємо тим, що український ринок ще доволі далеко від свого піку, а тому наше переоцінення ринку на нас ще чекає», — переконаний Роман.

Нагадаємо, раніше AIN.Business розповідав, як запустити бізнес з мікрогріну на прикладі українського бренду grow—some:

AIN.Business поспілкувався з Костянтином та дізнався про те, з чого починався бізнес, як вдається поєднувати основну роботу та деревообробку, куди йдуть прибутки від хобі та плани з виходу Fuller_Wood на іноземні ринки. 

Як машиніст локомотива перетворив хоббі на бізнес

Костянтин захоплюється обробкою деревини ще з підліткового віку. Тоді він тягнув все, що міг знайти в себе та у друзів, прямо до майстерні, де воно перетворювалось в тонни тирси та перші вироби.

Серйозні дерев’яні вироби чоловік зробив у квітні 2021 року. Він тоді натрапив на фото якоїсь цікавої прикраси в інтернеті та вирішив повторити її. Вже у грудні Костянтин почав продавати свої вироби, а у січні з’явився його власний бренд — Fuller_Wood.

«До того моменту кількість спроб, помилок та створених кулонів вже перевалила за 600 штук. Я працював доти, доки процес не був доведений до хорошого результату», — розповів Костянтин.

Свої вироби чоловік робить зі старих та вживаних дерев’яних меблів. Він викуповує або ж приймає у подарунок речі, яких інші воліли б позбутися. Привозить їх до себе додому, готує до обробки та складає, допоки не прийде час дати їм нову історію у вигляді прикраси.

«Їм не місце на смітнику, бо я можу зробити з них щось нове та унікальне, що приверне увагу людей до проблем мого рідного краю, а саме повальної промислової вирубки карпатського лісу», — наголошує Костянтин.

Майстер залізниці та дерева

Завдяки чіткому та стабільному графіку Костянтин легко суміщає роботу в «Укрзалізниці» та виготовлення прикрас.

«До роботи я ставлюся відповідально та сумлінно виконую свої обов’язки машиніста локомотива, а вже вдома, після важкого робочого дня, маю можливість віддатися на всі 100% справі. Вона дає мені можливість відпочити», — пояснив майстер.

Хоча Костянтин має багато вільного часу для свого хобі, однак, згадує, траплялися й казуси. Наприклад, доводилося дорогою на роботу або під час перерв працювати над прикрасами, аби встигнути зробити термінове замовлення.

Весь отриманий прибуток йде на покращення виробництва

Першими інвестиціями у бізнес стали зароблені на основній роботі 6000-8000 грн на придбання перших станків та фурнітури. Доходи повертались в виробництво, для подальшої модернізації виготовлення та кращого результату з кожним разом. 

AIN.Business й далі збирає історії малого та середнього бізнесу в Україні. Якщо вам є що розповісти, – заповніть форму:

Розкажіть нам про свій бізнес

І навіть зараз, каже машиніст Костянтин, коли бренд остаточно сформувався, а клієнти задоволені якістю отриманого замовлення, майже всі кошти йдуть на вдосконалення, розвиток, витратні матеріали та інші розхідники.

«Отже, на цьому я не заробив ще нічого суттєвого, що можна б назвати великим доходом. Тому мій головний інвестор — я сам», — розповів засновник бренду.

Витрати на реалізацію продукції окуповуються, каже Костянтин, але увесь чистий прибуток йде також на вдосконалення. Нові шкатулки, наповнення замовлення, візитки, упакування, наклейки, сюрпризи для клієнта. Витратні матеріали, які клієнт отримує як доповнення до прикраси, задля правильної експлуатації прикрас.

Плани на майбутнє — вихід на іноземний ринок

Зараз, вважає підприємець, якість реклами та продукту майже однаково важливі. Свої вироби Костянтин продає переважно через Instagram, а рекламує у TikTok. Більшість клієнтів бренду — жінки, які, як каже Костянтин, «вирізняються креативністю та цікавими цінностями».

Крім окремих замовлень через соціальні мережі іноді вироби замовляють у великих кількостях, наприклад для подальшої реалізації чи на корпоративні подарунки.

«Кожне замовлення це щось індивідуальне та неповторне. Це не я так роблю, це мої клієнти вирішують напрямок мого хобі. Хоча звісно були й оптовики, і шукачі товару під реалізацію, і компанії які хотіли подарунок кожному, і просто цікаві люди які хочуть дарувати своїм близьким щось унікальне та наповнене силою Карпат та теплом українського сонця».

Оскільки перші продажі виявилися вкрай успішними, Костянтин продовжить розвивати свої соціальні мережі, які принесли йому клієнтів. Крім того, найближчим часом прагне вийти на іноземний ринок, зокрема, відкрити магазин на Etsy.

Нагадаємо, раніше AIN.Business розповів історію мережі шкіл англійської мови Green Forest:

Як зародився й розвивається Quiet form AIN.Business розповіла співзасновниця бренду Тетяна Іваніцька.

Шлях від хобі до бізнесу

Історія бренду Quiet form розпочалася у 2014 році, коли його засновники Тетяна та Олексій почали відвідувати студію сучасної кераміки у Києві. Їх надзвичайно захопило створення обʼєктів дизайну, тож вони вирішили вести у соцмережах та на blogpost щось на зразок щоденника керамістів.

Подружжя дійшло висновку, що ідеальною назвою бренду, щоб означити естетику стриманого стилю та лишити простір для змін матеріалів чи продуктів, буде Quiet form.

Вже за рік, восени 2015 року, бренд запросили на дизайн-маркет Gesheft Garage Sale в Одесі. Саме там вдалося отримати першу сильну підтримку в просуванні. Маркет відбувався раз на сезон, тому до кожного подружжя готувало нову колекцію, оформлювало стенд і багато спілкувалося з аудиторією.

Замовлення тим часом виготовляли в столиці, у власній квартирі, та в студії, де навчалися.

Тетяна та Олексій протягом трьох років поєднували основну роботу в офісі й розвиток проекту, і лише у 2017 зрозуміли, що готові віддати всю енергію і ресурси на Quiet form. Вони інвестували $7000 у промислову піч для випалу кераміки та винайняли простір для роботи.

У квітні 2020 року, на початку пандемії Covid-19, Quiet form через закриття й обмеження роботи закладів харчування втратив частину клієнтів. Однак у бренду стався дуже стрімкий органічний приріст у роздрібних замовленнях. У 4 рази збільшилась доля щомісячних виконаних онлайн-замовлень.

AIN.Business й далі збирає історії малого та середнього бізнесу в Україні. Якщо вам є що розповісти, – заповніть форму:

Розкажіть нам про свій бізнес

Через проблеми з доставкою матеріалів з ЄС та паузою на багатьох виробництвах, у червні бренду навіть довелося призупинити комунікацію у соцмережах, аби зменшити вхідну кількість запитів, які неможливо було опрацювати позитивно за відсутності матеріалів. Натомість, ввели продаж електронних сертифікатів, які до серпня закривали потреби у термінових подарунках.

На осінь поставки стабілізувались. До того ж деякі заклади відновили роботу і повертались до бренду з новими проектами — таким чином пауза у весняно-літній період по співпраці з HORECA успішно компенсувалась роздрібними онлайн-замовленнями.

Пандемія, каже Тетяна, стала для компанії гарним прикладом, як важливо диверсифікувати канали продажу й гнучко перелаштовуватись під них. З осені 2020-го й до початку повномасштабної війни вони щомісяця намагалися рівномірно розділяти виробництво між декількома найбільш прибутковими напрямками.

Незадовго до повномасштабної війни Тетяна та Олексій планували збільшення виробництва у Києві, залучення інвестицій на закупівлю нового обладнання, розширення площі та штату працівників.

«Все мало бути дуже активно, по-новому та натхненно», – з усмішкою згадує Тетяна.

Час швидких рішень

Після повномасштабного вторгнення команда бренду вирішила розділити ризики й у березні перевезла половину виробництва до Львова.

«Нам не було зрозуміло, якої інтенсивності будуть бойові дії та чи буде місце для нашої діяльності надалі», — розповіла Тетяна.

Вона згадує, що тоді ще довелось швидко зреагувати, у той час, як основний постачальник порцеляни бренду, завод керамічних мас Донбасу зі Словʼянську, евакуювався та збував залишки глин. Це означало, що нових матеріалів завод не вироблятиме. Вони тоді за хвилини прийняли рішення закупити дворічний запас матеріалів на склад.

«Це був тривожний момент: водії вантажили тонни глини під обстрілами артилерії, і подавали нам сигнал завершувати оплату за замовлення лише відʼїхавши за 15 км від заводу», — поділилася співзасновниця бренду.

Виробництво Quiet form не працювало два місяці, а третина невеликої команди перебувала за кордоном. Проте всі, хто лишився, бажали відновити роботу якнайшвидше. Іноземні партнери погодилися чекати на виконання всіх поставок, погоджених до 24 лютого. Тому в травні подружжя з командою запустили роботу студії у Львові та частково у Києві.

Життя на два міста

З травня 2022 року Quiet form мікрокомандами працює і живе на два міста. Готовий посуд відправляється зі Львова, де розташований склад готових виробів. Кожне з виробництв виконує певні замовлення та різні колекції, тому студії не є взаємозамінними, а доповнюють одна одну.

Повернутися до довоєнних показників бренду вдалося за декілька місяців — допоміг експорт. За два місяці паузи сформувався значний лист очікування і передзамовлень, який вдалося закрити лише в серпні.

Також збільшилась кількість запитів щодо співпраці з США. Крім цього, Quiet form відвідали професійну виставку Парижі Maison et Objet й відправляли посуд на дизайн-маркети в Англії, Швейцарії та Бельгії. Таким чином, один з рівноцінних каналів продажу в ковідні часи став основним у час війни.

На момент виходу матеріалу, бренд має різні напрямки роботи й чеки відрізняються у десятки разів. Однак, вартість одиниці продукції збільшилась на 30%, зазначила співзасновниця.

Ще одним суттєвим викликом останнього року стали регулярні відключення електроенергії, оскільки для випалу порцеляни піч має безперервно нагріватись 14-16 годин. Команда намагалася випалювати кераміку поетапно – між відключеннями світла.

Зараз, поки в Україні є стабільне електропостачання й можна працювати без перешкод, команда бізнесу активно створює заготовки.

На майбутнє, поділилася Тетяна, у Quiet form є «Велика мрія для Великої Перемоги» — вони прагнуть відкрити «ідеальну» керамічну фабрику в Україні.

Нагадаємо, раніше AIN.Business розповідав про те, як 21-річний хлопець розвиває квіткові простори Sunflower в трьох містах України:

Наскільки довгим і складним є шлях від одного бренду до виробничої компанії з R&D-лабораторією і близько 500 SKU? Дізнаємося в українського виробника і дистриб’ютора косметики, провайдера послуг BTM – компанії ProCare.

Журналіст AIN.Business поспілкувався зі співвласниками бізнесу ProCare: CEO Олександром Каганом, головним хіміком-технологом Оленою Халипою і директором з маркетингу Мариною Каган.

ProCare є виробником і дистриб’ютором брендів Joko Blend, Barbers, Shelly, Tink, Touch Protect, Medosan. Продукція створена з натуральних компонентів, рецепти засновані на прогресивних технологіях і інгредієнтах високої якості. Продукція сертифікована і представлена по всій Україні. Косметику ProCare можна придбати в Інтернеті, роздрібних магазинах і мережах, аптеках, салонах краси й барбершопах.

Олександре, перше питання до вас. З чого все починалося для ProCare?

Олександр Каган: Бізнес ProCare стартував з одного бренду, який ми почали створювати майже 7 років тому. Це був Joko Blend. Продавати планували через Instagram. Одними з перших почали просування через лідерів думок. Тоді ще не було великої конкуренції, працювали на бартерній основі. Почали з наших перших продуктів – кавових скрабів для тіла. На той час один скраб, відправлений лідеру думок, приносив 30-40 замовлень лише з одного згадування.

Одним із знакових моментів стало знайомство з Оленою Халипа, яка наразі є співзасновником і головним технологом компанії. Від самого початку було розуміння, що ми йдемо до великої мультибрендової виробничої компанії, яка буде створювати косметику від ідеї до готового продукту на полиці.

Скільки тривав пошук ринкової ніші?

О.К.: Приблизно за 2-3 тижні перших продажів ми визначили цікавість і прибутковість ніші, тому всі сили та ресурси спрямували на власну справу. На моє переконання, ключовий успіх на цьому ринку складається з двох компонентів:

• першочергово в тебе купують через класний маркетинг та візуальну складову,
• всі повторні покупки відбуваються завдяки дієвості та якості косметики.

Які перешкоди очікували на бізнес на початковому етапі?

О.К.: На початку, як і для будь-якого бізнесу, це нестача оборотних коштів, які були потрібні для масштабування. Протягом перших двох років все зароблене ми реінвестували. Саме це надало змогу набрати обертів. Тільки нещодавно почали кредитуватися в банках, щоб зростати далі.

Головний досвід який отримали тоді – розраховувати тільки на себе, на своїх партнерів. Дуже важливо на початку шляху визначитися з кінцевою метою, дивитися в довгострокові плани. Так само, важливою складовою є домовитися «на березі», хто з партнерів за що відповідає в компанії, і не заходити на чужу територію.

Що для вас конкурентне поле – щоденна боротьба чи джерело нових ідей?

О.К.: Не дивимося на конкурентів в Україні, аналізуємо тільки світовий ринок. Нові інгредієнти, нові активи, світові тенденції.

Назвіть три ключових складові успіху для керівника компанії в вашому сегменті.

О.К.: Перше – дисципліна. Також цікавість. Необхідно відслідковувати ринок, нові тенденції. Коли будуєш виробництво, ніде немає книжки «Як побудувати виробництво косметики». Все потрібно проходити шляхом спроб та помилок. І, звісно, жага до розвитку.

Наскільки складно витримувати баланс «ціна/якість»? Скільки потрібно реінвестувати?

О.К.: Ми працюємо переважно в сегменті «середній» і «середній+». Не готові поступатися якістю заради зменшення вартості. Не женемося за тим, щоб зробити дешевий продукт.

Щодо реінвестування, як я вже зазначав, протягом перших двох років ми реінвестували все. Потім прийшли до моделі «70 на 30», 70% прибутку реінвестується. 

Наскільки суттєво вплинула на бізнес ProCare війна?

О.К.: На першому плані зараз планування, гнучкість та динамічність. В порівнянні з минулим роком в гривні ми виросли на 60%, почали запускати нові бренди і нові напрями. Якщо раніше планували на рік, то зараз не більше, ніж на 3 місяці. Стали більш гнучкими, підлаштовуємося під різні фактори (тривоги, електроенергія). Також змінилася база сировини, певні позиції тепер неможливо дістати. Необхідно доволі швидко змінювати рецептури, не поступаючись якістю продукції.

Дякую, Олександре.

Марино, звертаючись до маркетингу. Що сьогодні бачиться складнішим – створення та виведення на ринок перших брендів чи управління поточним портфоліо?

Марина Каган: Коли ми створювали наш перший бренд, досвіду було ще замало. Тому, наприклад, не знали як створюються етикетки, де дістати тару чи сировину. Сьогодні, 7 років по тому, ці питання вже не викликають таких складнощів (посміхається), адже масштаб зовсім інший. З портфоліо в 500 SKU власних товарів і близько 500 SKU товарів private label потрібно диверсифікувати обов’язки, вірно розподіляти їх серед співробітників. Сьогодні ми маємо відслідковувати актуальну наявність тари, сировини, етикетки, маркетингового просування. Більше товарів – більше завдань. 

Для мене як для керівника важливо не застрягати в поточних операційних потребах, а намагатися оцінювати розвиток бізнесу більш глобально.

Наскільки важко створити новий бренд і гарантувати йому успішне «життя»?

М.К.: Створити новий бренд не так складно. Але, щоб створити дійсно успішний бренд, необхідно заздалегідь продумати маркетинговий мікс, так звані «7P»: продукт, ціна, місце продажу, просування, цільова аудиторія, процеси доставки/замовлення/покупки, оточення.

На які особливості брендів та лінійок ProCare варто звернути увагу?

М.К.: Із самого початку ми планували робити мультибрендову компанію. Ринок косметики дуже широкий, в рамках одного бренду складно закрити попит в усіх сегментах. Першим ми створили Joko Blend – бренд жіночої косметики. Другим став бренд Barbers – чоловіча косметика для догляду за бородою. Наступним був Shelly – професійна косметика для майстрів манікюру та педикюру. Потім був створений Tink – це також жіноча косметика, в ціновому сегменті «середній/середній мінус».

На початку роботи ми неодноразово зверталися до національних мереж, щоб завести свій бренд Joko Blend, але він не проходив по ціновій категорії. Окрім цього нашою метою була присутність в роздрібних мережах, таких як EVA, Prostor. Для них була потрібна косметика більш доступного цінового сегмента. Саме так і з’явився бренд Tink.

Дуже важливо відчувати ринок та тенденції часу. Бренд Touch Protect (це бренд антисептиків та побутової хімії), наприклад, ми розробляли майже рік.. Але після початку пандемії досить швидко його запустили, і продукція набула неабиякої популярності. На декілька місяців першої хвилі коронавірусу ми фактично перейшли тільки на виготовлення антисептиків. Це один з прикладів того, наскільки важливо реагувати на нагальні потреби й швидко до них підлаштовуватися.

Які канали просування є для вашої продукції найбільш ефективними?

М.К.: Найбільш масовим каналом продажу та просування є національні мережі, які замовляють косметику в великих обсягах. Але цей канал менш маржинальний, аніж, наприклад, продаж через власні торговельні майданчики (сайт, Інстаграм). Також в наших планах відкриття власних офлайн-магазинів. Ключовими каналами просування для нас зараз є інтернет, соціальні мережі. Оскільки компанія мультибрендова і цільова аудиторія різниться, її важко привести до спільного знаменника. Наша мета як виробника і дистриб’ютора – зробити все, щоб кінцевому споживачу було легко і зручно придбати наш товар будь-де.

Ваше відчуття, наскільки конкурентоздатними сьогодні є українські бренди на світовому ринку?

М.К.: Українська косметика однозначно конкурентоздатна, стосовно ProCare ми можемо стверджувати це на 100%. Ми впевнені в якості продукції, в неї якісні склади, сучасний та стильний дизайн, а також конкурентна ціна. Прогнозую, що після війни на нас очікує спад «моди на українське». Тоді значно більшу роль відіграватимуть такі чинники, як ціна/якість.

Зараз ми маємо унікальний шанс створити класну репутацію для українських продуктів, щоб в майбутньому нас купували не тому, що це «модно», а тому, що українська косметика ефективна та дієва, має емоційну складову.

Що робити бізнесу з умовно «неуспішним» брендом?

М.К.: В нашій практиці ще не було брендів, які ми повністю виводили з ринку. Якщо продукт був умовно не успішний, це або редизайн, або зміна каналів просування. Також можливе виведення продукту з лінійки бренду. Оцінюємо, в першу чергу, продажі, маржинальність, скільки грошей приносить продукт та строк його оборотності на полиці.

«Продукт під ключ». Наскільки великий зараз попит на ВТМ-послуги?

М.К.: Послуги ВТМ або privat label зараз на дуже високому рівні. За ними до нас звертаються різні категорії клієнтів: від косметологів, блогерів, салонів краси до національних мереж.

Порада для тих, хто замислюється над розробкою власної косметики: варто ретельно продумати позиціонування, ціну, канали продажу вашого продукту, перш ніж його виробляти.

Яким чином змінюватиметься власне портфоліо брендів ProCare в майбутньому?

М.К.: Найближча мета – створення нового бренду професійної косметики для майстрів ламінування брів і вій. Окрім цього плануємо розширення SKU для вже існуючих брендів. Також вивчаємо напрями побутової хімії та дитячої побутової хімії.

Дякую, Марино.

Олено, звернемося до напряму виробництва і технологій в ProCare. Що потрібно, щоб стати технологічним лідером в галузі?

Олена Халипа: В першу чергу це використання сучасної сировини для створення новітніх форм та текстур для косметичних засобів. Ті, які раніше не були використанні українськими виробниками. Гарний приклад – наші філери для волосся, SWOP-емульсії у лосьйонах для тіла, батери для тіла Joko Blend.

Чи є наявність власного R&D, лабораторії та лінії виробництва ключовою перевагою?

О. Х.: Так, безумовно. Власний R&D центр – це повна незалежність, те що просуває компанію вперед. Завдяки цьому ми можемо повністю контролювати процес виробництва будь-якого типу продукції. Або ж надати нову функцію використання вже існуючому продукту. Приклад – гідрогелеві маски Shelly, які використовували для обличчя. Ми пішли далі та надали їм нову функцію використання, для рук і тіла.

Які головні критерії висуваєте для сировини та виробничого обладнання?

О. Х.: Для сировини – це, в першу чергу, сертифікація і клінічні дослідження для активних компонентів. Другою чергою йдуть ім’я та репутація постачальника. При виборі обладнання, важливим фактором є простота та інтуїтивність використання, оскільки нам потрібно навчити наш персонал працювати на ньому. Також важливими є можливість технічного обслуговування обладнання, допустимі матеріали тощо.

Як посилюєте технологічну складову в ProCare?

О. Х.: Постійно купуємо нове обладнання, щоб мати змогу масштабувати та реалізовувати наші ідеї. Наразі не плануємо зупинятися.

Що є, на ваш погляд, найважчим в створенні та експлуатації власної лінії виробництва?

О. Х.: Найскладнішою є побудова єдиного взаємопов’язаного ланцюга виробничих процесів. Як таких готових виробничих ліній не існує, їх треба будувати власноруч. Ергономіка є ключовою у побудові ефективної лінії, скороченні часу, необхідного для виробництва, зменшенні частки ручної праці, автоматизації.

Якими якостями треба володіти, щоб стати частиною виробничої команди ProCare?

О. Х.: Все залежить від процесів та ланки, на якій залучений працівник. R&D – це один рівень. Технологи, оператори, комплектувальники – інший. Якщо йдеться про технологічний персонал, кандидати повинні мати вищу хімічну освіту, охайність, пунктуальність. Усі працівники мають проходити медичне обстеження кожні пів року, повинні мати санітарні книжки, проходити відповідний інструктаж та навчання.

Які продукти ProCare є найскладнішими за технологією виробництва?

О. Х.: Технологічно складними є креми для гоління, стайлінгові засоби для волосся та помади чоловічого бренду Barbers. Такі продукти потребують специфічних умов виробництва, наприклад температури приміщення, використання термостійких консервантів тощо. В цілому – збалансований правильний склад та безпечне виробництво. Це необхідні умови, які допомагають виробити якісний продукт.

Наскільки великою є роль галузевих стандартів?

О. Х.: Для ProCare дуже важливо відповідати галузевим стандартам, які зараз саме оновлюються. В майбутньому при розробці технічного регламенту в нас будуть впроваджені списки сировини, забороненої на ринку України. Водночас приємно відзначити, що у виробництві ProCare вже не використовується така сировина, оскільки всі наші постачальники працюють за європейським законодавством.

Крім того, важливий для нас крок – це отримання літом 2022 року європейського сертифіката якості GMP. Це означає, що наше виробництво повністю відповідає європейським стандартам якості. 

Основні виклики, з якими стикаєтеся в щоденній діяльності?

О. Х.: Зараз, звичайно, це злам усіх шляхів постачання сировини, тари, етикеток, перебої зі світлом, повітряні тривоги. Але нашому виробництву сьогодні вже допомагає не зупинятися потужний генератор.Також ми перебудували логістичні ланцюги й продовжуємо рухатись вперед.

Як далі розвиватиметься виробництво ProCare?

О. Х.: Зосереджуємо увагу на виведенні на ринок нових торговельних марок з професійної та спеціалізованої косметики для брів, вій. Також у фокусі подологія й інші перспективні напрями. 

Дякую, Олено. 

Олександре, які найближчі плани у компанії?

О. К.: Плануємо запускати нові напрями, інвестуємо в обладнання і технології, збільшуємо виробничі потужності. В Україні плануємо розширення SKU, які продаємо в роздрібних мережах. У першому кварталі 2023 року плануємо розпочати вихід на ринок ЄС. Також в пріоритеті активний розвиток напряму ВТМ – private label. Сьогодні це 30% загального обороту компанії та близько 100 партнерів, для яких ми виробляємо продукцію.

Підсумовуючи, меседж ProCare клієнтам, партнерам?

О. К.: Підтримуйте українського виробника. Це стосується як партнерів, кінцевих покупців, так і влади. Українські продукти дійсно якісні й не гірші за європейські або інші аналоги. 

Компанія кілька разів ледь не закрилася. Спочатку — через ковід і пожежу на виробництві, потім нових складнощів додала повномасштабна війна. Втім, бізнес продовжує працювати та розвиватися як в Україні, так і на західних ринках.

AIN.Business розпитав Арсентія Фареніка, як компанія розробили трубочки з очерету, які клієнти цікавляться екологічними соломинками та як вдається залучати іноземних замовників попри їхню недовіру до українських виробників під час воєнного стану.

AIN.Business й далі збирає історії малого та середнього бізнесу в Україні. Якщо вам є що розповісти, – заповніть форму:

Розкажіть нам про свій бізнес

«Починали з китайських трубочок, потім створили власне виробництво» 

До запуску власного бізнесу Арсентій працював в IT: відповідав за продажі та залучення нових клієнтів. Згодом відчув, що було б цікаво спробувати себе у чомусь іншому. Тоді він звернув увагу на проблеми екології, зокрема забруднення довкілля через пластикові відходи. 

Щоб зменшити негативний вплив від використання одноразових пластикових предметів, Арсентій та його бізнес-партнер Андрій Литвин вирішили запропонувати споживачам екологічну альтернативу пластиковим трубочкам.

«У 2017 році ми почали імпортувати в Україну китайські трубочки зі стебел жита. Пізніше створили компанію та вийшли на ринок США за допомогою Amazon Fulfilment Services. Тривалий час нам вдавалося зростати на обох ринках», — розповідає Арсентій. 

Але пізніше підприємці отримали фідбек, що їхні трубочки — занадто крихкі. Потрібно було щось змінювати. Тому партнери вирішили створити власне виробництво, на якому можна буде контролювати якість продукції, а також експериментувати з різною сировиною, аби поліпшити характеристики трубочок. Цех облаштували у місті Березань Київської області.

«Через пожежу в цеху втратили основні виробничі потужності»

У кінці 2018 року до Арсентія та Андрія долучився третій бізнес-партнер. Разом вони запустили пілотний проект виробництва трубочок з жита. Втім, проблеми з якістю продукту продовжувалися, і рухатися вперед без кардинальних змін було просто неможливо.

«Ми почали шукати іншу сировину і зрештою перейшли на роботу з очеретом. Україна дуже багата на цю рослину. А в деяких регіонах з ним навіть борються, адже навесні неконтрольовані хащі дикого очерету спричиняють пожежі. Але для нас це ідеальний матеріал для виробництва», — пояснює співзасновник Yes Straws.

За його словами, вироби з очерету не розмокають та не деформуються навіть за тривалого використання. Крім того, вони не чутливі до температури напою, а тому підходять як для фрешів, мілкшейків, смузі та класичних коктейлів, так і кавових напоїв. 

У 2020-2021 роках компанія декілька разів була на межі банкрутства через ковідні обмеження. Але попри складнощі команді вдалося продовжити діяльність. Вони навіть додали в асортимент новий продукт — трубочки в індивідуальному пакуванні, оскільки тема гігієни на той час стояла вкрай гостро. Ця позиція має попит і зараз.

«У 2021 році у нас в цеху сталася пожежа — ми втратили основні виробничі потужності. Але завдяки набутим знанням і досвіду змогли відновити роботу. Зрештою повернулися на шлях експериментів та технологічних покращень, яким йдемо і дотепер», — ділиться Арсентій.

«Дедалі частіше люди замовляють соломинки для дому»

Клієнти Yes Straws — це ресторани, готелі, фудкорти, а також компанії, що забезпечують заклади барним приладдям. Загалом у бренду близько 200 замовників. Середній чек в Україні становить 7000-8000 грн.

«Проте останнім часом ми дедалі частіше отримуємо роздрібні замовлення від людей, яким потрібні соломинки для дітей або на домашні свята. Тож нашою аудиторією може бути кожен свідомий споживач: від підприємств до батьків маленьких клієнтів, які ще п’ють молко та соки», — зазначає Арсентій.

Від початку компанія здебільшого фокусувалася на українському ринку, оскільки, за словами засновника, тут формуються цінності свідомого споживання і зростає попит на екологічну продукцію. Але згодом підприємці почали більш активно розповсюджувати бренд за кордоном.

«Ми поїхали на всесвітньо відому виставку EXPO 2020 — там стало однозначно зрозуміло, що нашим українським продуктом дуже зацікавилися в Європі. У нас уже є база постійних іноземних замовників, а також постійно ведемо перемовини з новими. Для залучення клієнтів використовуємо B2B Outbound Marketing», — розповідає співзасновник Yes Straws. 

Наразі 80% замовників Yes Straws — з України, решта — з ЄС. Втім, за словами Арсентія, валово за кількістю продукції співвідношення зворотне. 

У компанії працює близько 12 людей: IT-фахівці, бухгалтер, менеджери, фасувальники та спеціалісти з виробництва. Команда відповідає за всі процеси від створення і пакування трубочок до продажів і відвантаження продукції. А зовнішні партнери забезпечують бренд пакуванням, поліграфією, маркетинг-менеджментом тощо.

«Європейці зараз побоюються працювати з українським виробником»

Арсентій наголошує, що найскладніша частина роботи — це технічні аспекти бізнесу. Виробництво постійно потребує вкладень і операційних витрат.

«У світі не так багато виробників трубочок з очерету, тож готових рішень на ринку обладнання просто немає. Абсолютно всі наші виробничі потужності розроблені та виготовлені індивідуально під нас. Процес вдосконалення технічних процесів складався з численних ітерацій і не припиняється дотепер», — пояснює він.

З початком повномасштабної війни додалися нові виклики. Продажі знизилися, зокрема стало складніше закривати контракти з іноземними клієнтами. Співзасновник Yes Straws розповідає, що європейці зараз побоюються працювати з українськими виробниками. Тому доводиться шукати партнерів, які б стали дистриб’юторами бренду в країнах ЄС.

З березня 2022 року Арсентій мобілізувався у ТрО Києва. З того часу він перебуває на військовій службі, зокрема п’ять місяців провів на передових позиціях під Слов’янськом і Краматорськом. Але попри воєнний стан засновники Yes Straws змогли зберегти основну частину команди, тож бізнес продовжує працювати.

«Ми сподіваємося на швидку перемогу на полі бою, а також очікуємо стрімке зростання економіки після закінчення війни. У наших планах — збільшити експорт до Європи, а також розширювати лінійку продукції для більш глибокого проникнення на ринок екотоварів», — підсумовує Арсентій. 

Нагадуємо, раніше AIN.Business розповідав про те, з чого починався і як розвивався бренд білизни Fox Lingerie:

В інтерв’ю для AIN.Business Юліана Гензель розповіла про запуск і розвиток бренду, чому всі офлайн-магазини врешті вирішили закрити, як працює міжнародна франшиза, та що чекає на Fox Lingerie в майбутньому.

З чого все починалося

Все почалося в 2015 році, каже Юліана Гензель. Тоді засновниця майбутнього Fox Lingerie навчалася в Харкові на викладача англійської та італійської мов, а згодом запустила власний онлайн-ресурс. Практикуючи заняття з мови через Skype та маючи досить багато студентів, Юліана зрозуміла, що почала вигорати. Крім цього, підприємиця не бачила великого потенціалу власного розвитку в цьому напрямі. 

«Заняття були з 7 ранку до 10 вечора. Було складно, й я зрозуміла, що займатися цим усе життя я не зможу. Почала розглядати інші варіанти одразу з перспективою на майбутнє», — пригадує Юліана Гензель.

Саме тоді в Україні набирав популярності Instagram й продажі з його допомогою. Засновниця Fox Lingerie каже, що оскільки в 2015-му гарну білизну можна було придбати тільки в іноземних брендів, або в офлайн-магазинах – виникла ідея спробувати спростити цей процес.

Спочатку Юліана вирішила пошити комплект для себе. Дівчина купила матеріали, знайшла референси в інтернеті, а на ОLХ швачку, яка й відшила білизну.

«Все вийшло настільки класно, що я сприйняла це за знак. Вирішила знайти модель, фотографа, створити сторінку в Instagram і спробувати продати. Оскільки алгоритми Instagram тоді були дещо іншими – білизна продалася дуже швидко».

До Юліани почали надходити перші передзамовлення. Співпрацювати підприємиця вирішила з тією самою швачкою. Оскільки товару в наявності не було – білизну виготовляли безпосередньо під запит і за розмірами клієнток. Загалом в розробку першої колекції, яка складалася з трьох комплектів, вклали 5000 грн. Гроші, каже Юліана, інвестувати не доводилося. З клієнтів брали передплату за замовлену білизну, яку й вкладали в її виготовлення.

Підприємиця пригадує, що завдяки такому швидкому розвитку команда виробництва також почала збільшуватися. Пропорційно росли й виробничі потужності Fox Lingerie. Сама ж засновниця на той момент жила в гуртожитку, де власноруч пакувала всі замовлення. В такому форматі бренд пропрацював два роки.

«Жила тоді в гуртожитку й пакувала всі посилки сама. Й у мене постійно був страх, що в якусь з них заповзуть таргани. Я досі часто згадую цю історію», – жартує Юліана Гензель.

Органічне просування та зміна стратегії

Перші два роки Fox Lingerie майже не вкладав у рекламу. Зростали на органіці, оскільки це дозволяли робити алгоритми Instagram, пояснює засновниця. Зокрема, публікації бачили всі підписники сторінки бренду, від чого на пряму залежали продажі. 

Проте, засновниця прийняла рішення змінити стратегію Fox Lingerie. Бренд почав використовувати якісніші матеріали, від чого, відповідно, зросла й вартість білизни. Далі Юліна почала співпрацювати з іншими фаховими виробництвами, які взялися за пошиття, а також помічників у власну команду.

Зі збільшенням кількості замовлень, виник запит від клієнтів на примірку. Тоді в Fox Lingerie вирішили відкрити перший шоурум у Києві. В розробку колекції під відкриття вклали 50 000 грн. Загалом, до повномасштабної війни у компанії було 8 магазинів у ТРЦ по всій Україні.

«В 2018-му ми також почали використовувати таргетовану рекламу, співпрацювати з інфлуенсерами. Далі підключили піар, а пізніше про нас почали з‘являтися публікації в пресі. Fox Lingerie став більше впізнаваним саме завдяки цьому, а також любові клієнтів до бренду», – каже Юліана.

Одночасно, Юліана зазначає, що про бренд почали говорити більше, коли крім білизни почали продавати боді. Таке рішення засновниця називає стратегічним, – це, перш за все, пов’язано зі складнощами в рекламуванні товарів. Оскільки білизна вважається інтимним предметом гардеробу, соцмережі та пошуковики не дозволяють якісно просуватися компаніям, які її виробляють. Не всі блогери, додає засновниця ,погоджуються рекламувати комплекти на собі.

«Саме тому, перша кульмінація – це початок таргетованої реклами, а не тільки робота на органіці. Друга – розширення асортиментної матриці, а третя – PR з соціальною складовою, адже ми почали говорити про жінок, їхнє здоров‘я».

Після цього, за словами Юліани Гензель, Fox Lingerie помітив київський ЦУМ і запропонував варіант співпраці: розмістити корнер бренду.

Міжнародна франшиза

В період пандемії COVID-19 до бренду почали звертатися з пропозиціями щодо представлення його за кордоном. Тоді в Fox Lingerie не було франшизи, проте оскільки з‘явився запит – команда прийняла рішення про її запуск. Компанія продає як офлайн, так і онлайн формат. Проте, каже Юліана, враховуючи обставини, попитом більше користується онлайн-франшиза. 

«Спочатку ми запакували франшизу просто офлайн-магазинів, але коли почали вести комунікацію з партнерами, обробляти всі заявки, то розуміли, що зараз тренд змінюватиметься через ситуацію в світі, і ніхто не захоче відкривати фізичні стори. Тоді вирішили, що можна перепакувати це в онлайн-франшизу та продавати е-commerce».

Станом на лютий 2023 року, у Fox Lingerie є шість франшиз: у Швейцарії, Казахстані, Арабських Еміратах, дві в США та Канаді. Згодом AIN.Business детальніше розповість про те, як стати партнером бренду.

AIN.Business й далі збирає історії малого та середнього бізнесу в Україні. Якщо вам є що розповісти, – заповніть форму:

Розкажіть нам про свій бізнес

Відновили роботу в березні

З початком повномасштабної війни компанія не працювала тиждень. Відновили роботу в березні, оскільки з‘явився попит на базові речі від жінок, які релокувалися в більш безпечні регіони з однією «тривожною валізкою».

Проте, згадує Юліана, на той момент було страшно починати вести звичний робочий ритм. Все знову впиралося у те, що білизна – це інтимний контент.

«Наш товар і його представлення – це апріорі провокаційний, більш впевнений, сексуальний контент. Його довелося трішки видозмінити, зробити скромнішим. Ми також розуміли, що білизна – це не речі першої необхідності. Не дивлячись на це, маленькими кроками відновили роботу. Магазини також запрацювали навесні».

Проблеми виникли також із тим, що партнерські виробництва, яких у Fox Lingerie чотири, певний час не працювали, – більшість співробітників виїхали з країни. Бренд, за словами засновниці, зміг існувати за рахунок складських запасів. Комплекти зібрали з усіх роздрібних магазинів по Україні, а також зі складу для інтернет продажів. Усе перевезли на Захід, і звідти вже робили відправки.

Тим часом, 1 березня 2023 року магазин у Харкові був знищений ракетним ударом. Юліана розповідає, що через пряме попадання магазин потребує реконструкції. Збитки засновниця оцінює в мільйони гривень. Крім цього, у перший місяць війни продажі бренду просіли на 30-40%. На момент виходу історії, Fox Lingerie вийшов на довоєнний обіг, але в гривні.

Хоча перебоїв з поставками тканин і фурнітури засновниця не зазначає, ціни на них зросли. Пропорційно зросла й вартість товарів бренду.

«Як формується собівартість? Це матеріали плюс робота. Матеріали ми купуємо за кордоном у євро. Все виросло, і ми були змушені підняти ціни».

Закриття магазинів – стратегічне рішення

Хоча всі 8 офлайн-магазинів були рентабельними, каже Юліана, в грудні 2022 року їх закрили. Як пояснила підприємиця, це рішення є суто стратегічним і вигідним. Зокрема, воно пов’язане зі зростанням цін на оренду в ТЦ, повітряними тривогами, нестабільною ситуацією зі світлом а також тим, що ще декілька років онлайн буде в пріоритеті.

«Всі магазини давно окупили себе. Ми виходимо на піку, коли більше всього шкода, але дуже вигідно».

Крім цього, засновниця додає, що наразі команда почала думати над новим офлайн-форматом. Юліана Гензель не розкриває подробиць, проте зазначає, що це можуть бути флагманські магазини в містах-мільйонниках.

В планах – зростання

В планах бренду на майбутнє – розширення франчайзингової мережі за кордоном, а також розвиток В2В. Крім цього, Юліана розповіла про намір повернутися до соціальних проектів, продовжувати вдосконалювати продукцію, й радувати жінок.

«Плануємо рости, розвиватися, покращуватися. Насправді, хочемо робити це для жінок, аби робити їх впевненішими й вчити, що гарну білизну можна носити не тільки в особливих випадках, а й кожен день. Купувати його не для когось, а насамперед для себе, щоб бути більш впевненими, та радувати себе», – підсумувала підприємиця.

Нагадуємо, раніше AIN.Business розповів в чому секрет гастропроектів Слави Балбека, та як з початком повномасштабної війни переформатували свою роботу «Дилетант» та «Дублер»:

В інтерв‘ю для AIN.Business співзасновник бренду Михайло Бойко розказав велику історію «ТОМ». Як розпочати власний бізнес у 23 роки, знайти клієнтів і популяризувати бренд, чому підтримувати рівень сервісу – важко, а сприймати гіпермаркети як рекламний майданчик важливо – в нашому матеріалі.

«Не мали жодної бізнес-моделі. Все склалося само собою»

Створити власний бренд для Михайла і Тараса – не зовсім свідоме рішення. В той час хлопці навчалися в університеті, займалися політичними дослідженнями й серйозно мріяли стати науковцями. У 17-річному віці вони поїхали в США за програмою Work and Travel, де захопилися підприємництвом. 

«Це була суто розвага, – пригадує Михайло. – Ми не мали жодної бізнес-моделі, обрахунків. Все склалося само собою. Тепер я розумію, що це було не просто так». 

Свою справу хлопці почали з того, що їм запропонували місце на ярмарку з можливістю продавати товари. На той момент вони ще навіть не знали, що це буде. Тож майбутні підприємці зібралися втрьох (невдовзі один із партнерів вийшов із бізнесу) і пригадали, як у США вперше скуштували арахісову пасту. В Україні на той час її ще взагалі не було. Як і досвіду ведення бізнесу – в майбутніх підприємців. 

«Я знайшов біля дому в магазинчику банку арахісової пасти, –  пригадує Михайло, – подзвонив Тарасові й кажу, що все, тема закрита, бо хтось вже в Україні таке робить. Таким на той час був наш рівень знань і розуміння ринку. Ми ставились до цього наївно, як діти. Якщо є баночка в магазині, це означає, що нам немає місця». 

Спершу хлопці не знали, як можна виробляти пасту, адже продукти харчування – дуже специфічна тема. Михайло знайшов вдома радянську кавомолку, вирішив купити арахіс, посмажити і спробувати зрозуміти механіку: якщо вдасться його помолоти й у результаті вийде хоча б наближений смак до того, що вони куштували в США, тоді підприємці продовжать справу. Так і сталось. Опісля Михайло зрозумів, що треба купити щось потужніше за кавомолку і тоді вони зможуть взяти участь у ярмарку. 

«Люди хочуть отримувати однаковий продукт. Це найскладніше»

Михайло переконаний: кожен охочий може взяти собі кавомолку, замовити в Китаї примітивний промисловий зразок обладнання за $1000 і виробляти арахісову пасту. 

«За останні роки, – додає підприємець, – в Україні з’явилося більше 50-ти виробників пасти. Бо це, здається, дуже просто: взяв – помолов – запакував у баночки і – вперед, продаєш в інстаграмі. Зараз я розумію: якщо хочеш, щоб це було системно, довго й успішно, то це так не працює». 

Проте, з поняттям стабільності продукту засновники все ж зіштовхнулися десь після п‘яти років діяльності. Якщо раніше вони думали, що можна просто зробити для ярмарку, продати і піти далі, то потім зрозуміли, що споживач, яка в них купує, звик до певного сервісу, і хоче щоразу отримувати приблизно той самий продукт. І це найскладніше, говорять засновники «ТОМ».

«Все, що можна купити – це найпростіше, – додає Михайло. – Іноді люди думають, що обладнання коштує дорого, але це не так. Завжди можна знайти якогось інвестора. А системно відтворювати той самий сервіс на кожному циклі життя клієнта – справжній виклик. Хоча саме таку планку ми собі й ставимо».  

«У нас прекрасне партнерство»

З першого дня існування бренду Михайло з Тарасом робили все разом. 

«У нас прекрасне партнерство, – говорить співзасновник «ТОМ». – Коли хочеш зробити щось круте, тобі потрібно концентруватися, витрачати свій час й аналітичні здібності. Це важко і може не вийти. А якщо додаються непорозуміння в колективі, то це збільшує ризики провалу». 

Левову частку доходів «ТОМ» отримує від продажів через сайт та соціальні мережі. Михайло зізнається: онлайн – це те, з чого бренд народився і як вони продовжуватимуть вести діяльність. 

«В онлайні ти продаєш, – додає підприємець, – і в той же момент отримуєш кошти, які можеш вкладати у бізнес, купувати нове обладнання тощо».

Важлива вставка, за якою слідує продовження тексту. AIN.Business й далі збирає історії малого та середнього бізнесу в Україні. Якщо вам є що розповісти, – заповніть форму:

Розкажіть нам про свій бізнес

Найбільше замовлень у «ТОМа» з Києва – понад 20%. Після початку повномасштабної війни ситуація змінилась, понизивши позиції Дніпра й Харкова (раніше це теж були топові міста), але вирівнялась за рахунок Львова й Івано-Франківська. 

«Ми побачили цю міграцію навіть у нас, – говорить підприємець. – Клієнти переїхали за кордон і замовляють продукцію близьким, які залишилися в Україні. Ми це відслідковуємо за опцією на сайті «підписати листівку». 

«Якщо тобі погано, треба ще більше працювати»

У перші дні повномасштабного вторгнення бренд продовжував отримувати замовлення, хоча їхня кількість, звісно, зменшилась. 

«Війна на нас дуже вплинула, – говорить Михайло. – Ми з сім’єю живемо в Києві, Тарас наразі у Львові. Коли все почалося, я став такий злий через те, що моє життя можуть в будь-який момент забрати. Відвіз сім’ю в Рівне, а сам повернувся до Києва».  

Частина команди бренду залишалася в столиці. Клієнти почали писати, чи можуть працівники «ТОМа» привезти-відвезти ліки і т.п. 

«Ми за це вчепились, – додає Михайло, – і мали сотні запитів про допомогу від клієнтів у Києві та всій Україні. Наша команда, крім того, що продовжувала обслуговувати бізнес, займалася волонтерством. Ми тоді були не найефективніші, бо це не наша компетенція. Але робили все, що могли, вкладали свої ресурси».  

Цей етап Михайло називає екзистенційною кризою. Але вони в команді не опустили рук. 

«У мене є формула, – говорить підприємець, – якщо тобі погано, треба ще більше працювати». 

У червні замовлення відновилися повною мірою. Зараз бренд «заходить» у найбільшу українську мережу супермаркетів, з дня на день має піти перша поставка. Михайло переконаний: з гіпермаркетами важливо співпрацювати. 

«Ми сприймаємо їх як рекламний майданчик, – говорить підприємець. – Якщо додати гарне представлення, широкий асортимент, то тебе бачать. Потім людина піде і замовить онлайн. До того ж, наш асортимент у рітейлі – 55% від усього, що є на сайті».  

«Обладнання коштує сотні тисяч доларів»

Бренд постійно експериментує з технологіями помолу матеріалу (горішків та арахісу) й наразі виготовляє продукт версії 2.0. Арахісова паста складається з мікрочастинок (мікронів). Колоїдний принцип помолу, яким «ТОМ» користувався раніше, давав результат 200–500 мікронів. Не так давно компанія спробувала шаровий млин, який перемелює пасту так, що залишається до 20 мікронів. 

«Це такий рівень помолу, – міркує Михайло, – який людина фізично не може зрозуміти. Обладнання коштує сотні тисяч доларів. Його нам мали передати ще в березні, але через війну все відклалося. На щастя, зараз уже запустили. Ми могли б зупинитися на цьому етапі розвитку. Але якщо знаємо, що десь у світі є кращі технології, ніж ми використовуємо, то мусимо собі їх мати». 

Це впливає на еластичність продукту, його зовнішній вигляд та запах. Зараз це також конкурентна перевага бренду, яку важко відтворити іншим. 

«Пересічна людина, можливо, цього не помітить, – говорить підприємець, – але якщо ти їй це поясниш у соціальних мережах, тоді все, клієнт твій, і на попередню технологію його вже не переманиш». 

Михайло розповідає, що зараз вони з Тарасом зовсім по-іншому підходять до ведення бізнесу. Зокрема, слідкують за аналітикою та динамікою, а також мають заготовки з розвитку на три роки наперед. Наразі бренд впорався із виробництвом пасти і планує рухатися далі, щоб закрити всі потреби людини в плані харчування. 

«Якщо людина купує нашу пасту, – говорить Михайло, – тримає її в холодильнику та споживає вранці, то хочемо, щоб і в інших обставинах життя (наприклад, у дорозі) вона теж обирала нашу продукцію. Бо довіряє бренду». 

Коли компанія три роки тому заїжджала в орендоване приміщення для виробництва у Львові, то воно було невеликим – 150, а потім 300 м². Але коли прийшло нове обладнання, зросла і потреба в більшому просторі. Протягом кількох місяців вони шукали, аж поки не купили власне – у львівському логістичному центрі PORT. Там компанія матиме велике сучасне приміщення на 2 поверхи та планує перебратися туди вже за кілька місяців з моменту публікації матеріалу.

Нагадуємо, раніше AIN.Business розповідав історію закладів Слави Балбека:

Відвідати ферму можуть всі зацікавлені. До повномасштабного російського вторгнення сюди приходило близько 200 дітей на день. За два місяці на екскурсіях сім’я заробила майже 1 000 000 грн, які відразу ж вклала в побудову другої теплиці.

Журналістка AIN.Business розпитала засновника ферми про технологію вирощування екзотичних рослин, чому вигідніше продати один лікер, ніж банан, як підтримувати теплиці при відключеннях світла, а також про унікальні рослини, що вартують від 10 000 грн.  

«Створили еко-туристичну локацію і вона нас почала годувати»

Андрій розповідає, що займатися вирощування екзотичних рослин він почав не від величезної любові, а, швидше, від протилежного. 

«У 2009 році в мене був човниковий бізнес, – говорить підприємець, – і десь в 2011-му він розрісся. Я возив клеї для паркету й офіційно постачав їх у мережі українських гіпермаркетів. Все йшло непогано, і я почав брати кредити на купівлю фур. А потім прийшов 2014 рік, війна, змінилась влада та курси валют. Мені довелося судитися та продати фури». 

У результаті в підприємця залишилось $30 000, на які він у 2017 році побудував першу теплицю. Протягом наступних двох років вони з дружиною працювали та вирощували рослини, але не отримували з цього жодного доходу. Згодом до них звернулися представники ОВА з проханням прийти в теплицю на екскурсію. Відтоді й закрутилося. 

«У нас був магазин для продажу рослин, – розповідає Андрій, – а на таке, як еко-туристична локація, ми навіть не розраховували. Виявилося, що вона нас почала годувати. Але стався ковід. Десь у 2020 році, за два місяці до кінця навчального року, карантин відмінили і в нас на екскурсіях було 150–200 дітей за день. За 2 місяці ми заробили майже мільйон гривень». 

Тоді сім’я відразу ж побудувала нову теплицю, аби було що показувати відвідувачам. Та почалася повномасштабна війна.   

«Ми продаємо мало, але все мусить бути дуже якісним»

Асортимент рослин на банановій фермі дуже великий. Крім бананів є лайми, каламандини, маракуя, декоративна вишня і слива, кава та багато іншого. 

«У нас є делікатесні банани,– говорить Андрій, – про які навіть професіонали не чули – сорту айс крім (зі смаком морозива). Привезли їх через Amazon. Було складно, адже вони транспортуються як джинси чи кросівки. Ці рослини дуже чутливі, але з третьої спроби нам вдалося реанімувати один банан. І ми його розплодили».

Крім того, тут є сорт банану навах – величезний, діаметром 7 метрів. 

«А тепер уявіть собі, – додає підприємець, – яким має бути приміщення, щоб його виростити? Ми чекаємо, що цей банан зацвіте. Наразі ніде не бачили інформації, які він дає плоди». 

Є на фермі й банани сорту тропікана, відомі в Україні. Вони дуже соковиті. Саме з них сім’я Трушів робить лікер, який через це виходить густим. Спершу вони його продавали за ціною 250 грн (0,25 л). 

«Коли ми лише починали його реалізовувати кілька років тому, – говорить Андрій, – це було дуже дорого. А зараз не зовсім вигідно. Але ми з дружиною прийняли рішення: поки війна, ціни піднімати не будемо». 

Лікер добре розходиться й онлайн, і серед відвідувачів ферми, які приходять на екскурсії. 

Робить сім’я Трушів і лимончело. Створюють його з цедри спеціального лимона, що має вагу 700–800 грамів. Цей сорт називається бандероза й користується популярністю в Італії, тоді як в Україні його можна знайти лише на банановій фермі. Андрій розповідає, що вирощувати лимони в теплицях дорого. 

«Це не той бізнес, – додає підприємець, – на який можна взяти в банку кредит і швидко віддати. Раніше ми роздавали лимони, іноді викидали.  Пробували різну рецептуру, шукали варіанти, що з ним робити. І нарешті дружина зварила з відходів таке варення, що пальчики оближеш. Ми не йдемо в мас-маркет. Продаємо мало, але все мусить бути дуже якісне». 

Наразі Андрій з дружиною планують розробити етикетку до продукту. Підприємець хоче назвати його мармулядою. Це варення теж можна спробувати на дегустації. 

«Вирощувати банани на плодоношення – не рентабельно»

Банан – це трава й розмножується він вегетативно. В рік один банан може дати до 40 саджанців. Сім’я Трушів їх також продає. Для цього легенько розкопують, перерізають материнську артерію, вкорінюють саджанець і потім його продають. 

«Банан не так широкий, як високий, – говорить Андрій. – Він займає величезну площу й дуже швидко росте. Є банани (наприклад, сорту айс крім), які в рік дають приріст до 7–8 метрів. Тропікана, з якого ми робимо лікер, росте на 3,20–3,50 м. Потім ще кілька місяців займає цвітіння та стільки ж дозрівання. Опалювати приміщення з цими рослинами зовсім не вигідно».  

Підприємець запевняє, що вирощувати банани в теплиці на саджанці можна, проте робити це для плодоношення нерентабельно. 

«Ми продаємо один маленький банан за 50 грн, – додає Андрій. – Це дорого. А от на вторинній переробці можна вижити. Тому нам вигідніше продавати один лікер, ніж банан». 

Добре вдається реалізовувати й папаю. На фермі вона вартує 800 грн за кілограм. Щоправда, вирощувати її теж дорого.

«Папая вимагає 30 градусів тепла, – говорить підприємець. – Ви уявляєте розміри приміщення, щоби при 10 градусах морозу забезпечити таку температуру? Тому цього разу ми частину урожаю продали, іншу – з’їли і роздали. Ті люди, які приходять на екскурсії, зазвичай купують папаю. А продати цей товар людині на ринку буде складно».  

Наразі на фермі працюють дві теплиці. В новішій підлога з підігрівом і теплові насоси, які зараз не працюють, бо залежать від електрики. 

«Ми підстраховуємось і палимо дровами, – додає Андрій. – Як вимикають світло, то насоси працюють від генератора. Але в такий спосіб ми не можемо підтримувати ту температуру, яка потрібна цим рослинам». 

«Великий попит на авокадо»

На фермі Андрій з дружиною продають пів сотні видів саджанців: цитрусові, лаврові, барбадоську вишню, маракую тощо. 

«Найкраще вирощуються цитрусові (лимони, лайми, апельсини, мандарини), – говорить підприємець. – А от, наприклад, маракую ми селекціонували чотири роки поспіль, щоб вона могла плодоносити. Найдорожча рослина, яка є на фермі, – стреліція королівська, що цвіте жовтими, синіми або білими стрілами. Ми її продаємо від 10 000 гривень. Вона теж вирощується з насіння. Зі ста приймаються 2–3 насінини. Потім треба три роки чекати, поки вона виросте». 

Важлива вставка, за якою слідує продовження тексту. AIN.Business й далі збирає історії малого та середнього бізнесу в Україні. Якщо вам є що розповісти, – заповніть форму:

Розкажіть нам про свій бізнес

Вирощують на фермі й авокадо, але наразі воно не плодоносить. Андрій запевняє, що вони з дружиною стараються це виправити. 

«Думаю, ще рік-два і ми будемо продавати плодоносні саджанці, – додає власник ферми. – На авокадо є великий попит». 

«Наше завдання – вижити»

Андрій розповідає, що навіть зараз, під час повномасштабної війни, люди замовляють саджанці в Харків, Дніпро та інші міста. Серед клієнтів ферми – вся Україна. 

«Найбільше купують ті, хто приходить на екскурсії, – говорить підприємець. – Зараз, на жаль, їх небагато. А як хтось відвідує, то ми дуже радіємо, бо це вже якась копійка на бензин для генератора. Раніше в нас був овертуризм. Мусили відмовляти людям, бо не встигали. Екскурсовода не було, тільки я і дружина. Спершу ми дозволяли заходити всім, а потім, як побачили, що саме люди постять в соцмережах, то вирішили не пускати без екскурсії. Важливо кваліфіковано розказувати, що то за рослини». 

Зараз бананова ферма виживає за рахунок продажу крафтових наливок. Багато відвідувачів, які коли-небудь побували тут, замовляють, і в такий спосіб підтримують бізнес. 

«Наливки продали – дрова купили, – говорить Андрій. – Якби не це, довелося б усе закрити». 

За словами підприємця, вони втратили 90–95% прибутку. 

«Все перевернулося догори дриґом, – міркує Андрій, – а може, якраз навпаки. Наше завдання – вижити». 

Великі надії сім’я Трушів покладає на те, що авокадо заплодоносить. За словами Андрія, наразі таких саджанців в Україні немає. Як і банана з двома гронами – дабл махой. 

«Цей сорт маленького кімнатного банана вивели американці, – ділиться підприємець, – а ми в них купили. Зараз розмножуємо його і, гадаю, що після завершення війни він користуватиметься попитом». 

Ще в планах сім’ї – побудувати третю теплицю, де б росли гігантські банани. Зробити її хочуть висотою в 10 метрів. В Україні такої наразі немає.

До повномасштабного російського вторгнення Андрій з дружиною  також займалися озелененням – декоративним і хатнім – та майже підписали контракт про співпрацю з однією відомою ІТ-фірмою. Але наразі цей проект поставили на паузу. 

Нагадаємо, раніше AIN.Business розповідав про те, як Олександра Фідкевич побудувала бізнес-імперію відомого шеф-кухаря Євгена Клопотенка.

Хоча до повномасштабної війни у команді Griffon Socks було 10 співробітників, зараз їх залишилося троє. Виробництво віддають на аутсорс, залучаючи дизайнерів і художників. Проте, як кажуть засновники, знайти партнерів – важко. Не кожне виробництво в Україні готове шити кольорові шкарпетки.

AIN.Business поговорив із Марією Турчіною про заснування Griffon Socks, етапи воробництва шкарпеток, складнощі ведення бізнесу, та попит на яскраві моделі після повномасштабного вторгнення.

«На ринку не вистачало яскравих шкарпеток, які б дарували емоції» 

Ще до запуску власного бренду Марія та Денис працювали у сфері, яка пов’язана з продажем шкарпеток. У 2015 році вони помітили, що на українському ринку повно якісних виробів, але не вистачає яскравих моделей. Подружжя почало працювати над дизайном перших боксів, виготовлення шкарпеток замовили на виробництві у Харкові.

«Ми зробили перші продажі, але компанію у повному масштабі так і не запустили. У 2017 році я завагітніла, і ми подумали — а коли, якщо не зараз? Тоді й почали поступово розширювати асортимент. Збільшили команду, налагодили співпрацю ще й з виробництвами у Рубіжному та Дніпрі», — пригадує Марія.

У бізнесі вона відповідає за продукт, а Денис — за фінанси та логістику. До повномасштабної війни у їхній команді було 10 співробітників, а зараз залишилося троє: два менеджери з продажів і працівник складу. Крім цього, для створення кожного боксу засновники Griffon Socks залучають позаштатних художників і дизайнерів. 

Коли засновники Griffon Socks тільки-но запускали бренд, думали, що ядром аудиторії стане молодь до 25 років. Але статистика продажів показує інший портрет — здебільшого це люди 25-35 років. За словами Марії, всіх покупців об’єднує бажання привнести до свого життя яскраві фарби, адже кольорові шкарпетки можна поєднати навіть зі строгим діловим костюмом. 

«Також ми помітили, що серед замовників більше жінок, але найбільш популярні розміри — чоловічі. Тобто жінки часто купують шкарпетки не для себе, а на подарунок чоловікам», — додає співзасновниця бренду.

«Щоб розробити спіднє, консультувалися з лікарем-урологом»

Іноді на розробку одного боксу Griffon Socks може піти більше ніж півроку. Виробники дбають не лише про зовнішній вигляд виробів, а й анатомічні особливості. Наприклад, є серія шкарпеток для людей, які мають проблеми із судинами, — там полегшена резинка. 

А коли Денис та Марія вирішили запустити ще й виробництво спіднього, то навіть звернулися до лікаря-уролога. 

«Про це мало хто замислюється, але якісні труси мають забезпечувати правильну терморегуляцію. Інакше вони можуть заподіяти шкоду для здоров’я свого власника. Отже, після консультацій з медиками ми впевнені, що наші вироби не лише стильні, а й безпечні», — зауважує Марія.

Для виробів використовують нитки зі 100% бавовни, але п’ятку і носок додатково зміцнюють поліамідом. Сировину замовляють з Узбекистану, Індії та Туреччини.

Важлива вставка, за якою слідує продовження тексту. AIN.Business й далі збирає історії малого та середнього бізнесу в Україні. Якщо вам є що розповісти, – заповніть форму:

Розкажіть нам про свій бізнес

«Собівартість шкарпеток з візерунком — вдвічі вища»

Кількість замовлень Griffon Socks залежить від сезону: взимку у бренду в 10 разів більше продажів, ніж улітку.

«Влітку шкарпетки майже нікому не потрібні. Відтак, у липні ми мали близько 20 замовлень на день. Восени попит збільшується, а пік сезону настає у грудні. Перед новорічними святами ми щодня продавали по 200-300 боксів. У цей час люди утеплюються самі та замовляють подарунки друзям», — розповідає Марія.

Щоб сформувати достатній запас товарів перед високим сезоном, засновники Griffon Socks починають готуватися до нього ще з літа. За словами Марії, сезонність — один з головних викликів їхнього бізнесу, адже потрібно завчасно інвестувати у нові бокси. А іноді — ще й залучити додаткових менеджерів з продажів, щоб встигати обробляти потік замовлень.

В’язати шкарпетки з візерунком — технічно складніше, ніж однокольорові. Щоб створити візерунок, у Griffon Socks не наносять принт на білі шкарпетки, а вив’язують малюнок. З цим пов’язані додаткові витрати на виробництво. Крім цього, потрібно оплачувати роботу дизайнерів.

«Через це собівартість виробів удвічі вища у порівнянні з однотонними моделями. А маржа бізнесу, відповідно, нижча. Тому поки що ми не можемо дозволити собі працювати з реалізаторами», — пояснює Марія.

«Фабрика в Харкові зачинилася, у Рубіжному – постраждала від обстрілів» 

Коли почалася повномасштабна війна, у Griffon Socks були запаси товарів на складі у Харкові, тому бренд продовжив приймати замовлення. Протягом першого місяця 100% прибутків перераховували у фонд «Повернись живим». Крім цього, всі однотонні шкарпетки, які підходять військовим, передали на потреби ЗСУ — загалом 10 000 пар.

До питання відновлення виробництва компанія повернулася у квітні. Через воєнні дії харківська фабрика зачинилася, а рубіжанська постраждала від обстрілу, тому бренд переорієнтувався на співпрацю з виробництвами у Києві, Дніпрі, Тернополі та Червонограді. Але їхніх потужностей не достатньо, щоб забезпечити виготовлення такої кількості товарів, як до вторгнення. 

«Ми і зараз продовжуємо шукати нових партнерів. Ключова складність у тому, що не всі виробництва готові братися за різнокольорові моделі або ж їм потрібен час, щоб налагодити відповідні технологічні процеси. Це сповільнює нашу динаміку розвитку, але поступово будемо розганятися», — розповідає Марія. 

Наразі обсяги виробництва складають 20-25% порівняно з довоєнними показниками. Але попит на шкарпетки є — здебільшого на вироби з патріотичними малюнками, як-от козацькі символи, українські міста тощо.

«Ми плануємо розвиватися, відновити асортимент до довоєнного рівня та розширювати його надалі. До того ж у квітні ми почали передавати на благодійність 30% від прибутку — і продовжуватимемо це робити щонайменше до перемоги», — підсумовує співзасновниця Griffon Socks.

Нагадаємо, раніше AIN.Business розповідав про те, як Олександра Фідкевич побудувала бізнес-імперію відомого шеф-кухаря Євгена Клопотенка.

З чого розпочати цей бізнес

Якщо ви захоплюєтеся кондитерською справою й вже маєте професійні навички виготовлення солодощів із шоколаду, тоді можете перейти до наступних етапів відкриття виробництва. Зокрема:

1. Аналіз ринку – необхідно зрозуміти, що саме виготовляють конкуренти, яку частину потенційних покупців можна перетягнути.
2. Формування асортименту – потрібно знайти унікальний варіант продукту. Для цього треба провести аналіз нових технологій, асортименту інших виробників. В подальшому варто оновлювати позиції.
3. Вибір упаковки – часто солодощі купують як подарунок й варто приділяти увагу пакуванню вашої продукції. Сучасний тренд – екологічні пакувальні матеріали.
4. Організація продажів – перед запуском бізнесу потрібно визначити вашу цільову аудиторію. Для взаємодії з аудиторією можуть бути такі майданчики: соціальні мережі, власний онлайн або офлайн-магазин. Можна також співпрацювати з кафе, кондитерськими ресторанами.
5. Зберігання готового товару – варто подбати про відповідне місце для зберігання виготовленої продукції. Для цього придбайте холодильник-вітрину, що дозволяє регулювати температуру.
6. Реєстрація підприємця, як ФОП та свого виробництва, як ТОВ. Це можна зробити автоматично на порталі «Дія». 

Капітал та прибуток

В першу чергу для реалізації такого виду бізнесу потрібно володіти вмінням робити шоколадні солодощі. В матеріальному плані для виробництва знадобиться мінімальний набір устаткування, а саме: сировина, форми, блендер, мікрохвильова піч, холодильник, посуд, упаковки.

Розмір заробітку залежить від якості товару, особливостей вашої пропозиції. Підвищувати ціни можна за рахунок:

• використання якісних інгредієнтів (фруктів, сиру, горіхів);
• створення складних форм;
• ексклюзивних пропозицій, наприклад, алкогольних цукерок;
• виготовлення вегетаріанських солодощів, шоколаду без цукру;
• комбінації з іншими смачними десертами – зефіром, маршмеллоу, мармеладом.

Окрім того, майстер може заробляти на навчальних відео, проводити онлайн-курси та майстер-класи.

Чому виготовлення солодощів із шоколаду – це вигідно:

1. Рентабельність – націнку можна піднімати до 300% залежно від складності виробництва.
2. Невеликі вкладення – бізнес-план виробництва шоколаду ручної роботи включає лише закупівлю сировини та форм.
3. Затребуваність – ексклюзивні шоколадки популярні як подарунок, а під свята кількість замовлень лише збільшується.
4. Висока окупність – зазвичай товари швидко розкуповуються, тому вкладення повертаються через короткий термін.
5. Великий асортимент – кондитери можуть експериментувати зі смаками, формами, складністю фігур, поєднаннями інгредієнтів.

Які недоліки:

1. Натуральні продукти зберігаються недовго, тому не можна виготовляти занадто багато продукції. 
2. Щоб займатися шоколадом, потрібно не лише зареєструвати ФОП, а й отримати схвалення й довіру від покупців.

Як зазначають представники Ovostar, основна ціль ідеї – допомогти українському споживачу зберегти енергоресурси та енерговитрати на приготування продукту. Вважають, що очищене варене яйце відповідає цим вимогам, адже поставляється вже повністю готовим до споживання.  

Весь процес приготування такого продукту займає від 60 до 80 хвилин, включаючи маркування. Проте перед тим воно відстоюється кілька днів після знесення. Головний технолог Марина Хлюпа детальніше пояснила AIN.Business процес виробництва. Знесене та вже відстояне яйце транспортується прямими конвеєрними лініями з птахофабрики «Ясенсвіт». Далі, розповідає технолог, послідовно здійснюються наступні процеси:

• сканування яйця на якість, цілісність шкаралупи і відсутність будь-яких інших пошкоджень;
• сортування яйця за розміром;
• відварювання яйця;
• охолодження продукту;
• очищення за допомогою сучасного технологічного обладнання виробництва компанії SANOVO.

Готовий продукт компанія продає у відрі ємністю 3,3 літри, залитим приготовленим розсолом. В одному відрі – 50 яєць категорії C2, C1 (43-53 г). 

Очищені варені яйця Ovostar планує збувати представникам сектору HoReCa, закладам громадського харчування, кейтеринговим компаніям та виробникам їжі, які працюють в форматі Ready-to-Eat. А якщо говорити про географію ринків збуту, то продавати продукт планують поки тільки в Україні. 

Вартість продукції, деталі щодо транспортування, зберігання тощо можна дізнатися на сайті, подавши форму-звернення до департаменту реалізації яєчних продуктів в Україні.

Нагадуємо, AIN.Business продовжує збирати історії малого та середнього бізнесу в Україні. Якщо вам є що розповісти, – заповніть форму:

Розкажіть нам про свій бізнес

Журналістка AIN.Business розпитала співзасновницю бренду Анну Свідченко, як з’явився Rikky Hype, чому від яскравих строкатих виробів перейшли до базових однотонних і як вдається постійно підвищувати продажі завдяки роботі з асортиментом та контентом.

«Вклали у виробництво $6 000»

Бренд Rikky Hype заснували троє друзів у 2017 році. У той час вони були студентами, але мріяли запустити власну справу та заробляти. Спочатку вклали гроші у SPA-салон, але за пів року зрозуміли, що бізнес нерентабельний. Тоді й звернули увагу на нішу одягу, адже у суспільстві якраз зростала цікавість до українських виробників. 

«Ми продали SPA-салон за $6 000. Цих грошей не вистачало для випуску повноцінної лінійки одягу, тому вирішили розпочати зі спідньої білизни. Знайшли виробництво в Одесі, домовилися про співпрацю. Ми показували технологу фото з прикладами того, що хотіли отримати, він виготовляв зразки», — пригадує співзасновниця Rikky Hype Анна Свідченко.

Колекцію білизни випустили в спортивному стилі. Тоді на ринку ще майже не було таких товарів від українських брендів, і ця ніша здалася конкурентоспроможною. За словами Анни, перші вироби співзасновники приміряли на себе та друзів, адже ще не мали змогу залучити професійних моделей.

Спочатку для виробів використовували яскраві строкаті тканини, в кожній моделі поєднували кілька кольорів. Але згодом перейшли до пошиття однотонних комплектів — виявилося, що базові кольори продаються краще. Поступово в асортименті з’явився також спортивний одяг, потім — топи та футболки для повсякденного носіння. 

«Маємо 450-500 продажів щодня»

«У 2020 році ми запустили власне виробництво у Києві, за рік — ще одне в Харкові. Це дає змогу повністю контролювати якість пошиття товарів, а також гнучко збільшувати обсяги, коли це потрібно. Тож тепер 90% продукції виготовляємо власними силами», — розповідає Анна. 

На момент виходу матеріалу в команді Rikky Hype — близько 100 співробітників. Це працівники виробництв і складу, конструктори лекал, менеджери з продажів, фахівці з PR і контенту. Останні, зокрема, організовують зйомки для промо нових колекцій. 

Ключова аудиторія бренду — жінки 24-35 років, які люблять базові якісні речі та віддають перевагу спортивній класиці стриманих кольорів. Це як дівчата, які відвідують зал та активно займаються спортом, так і ті, хто вписують одяг спортивного стилю у повсякденний образ.

Щодня продукцію Rikky Hype замовляють 450-500 клієнтів. Середній чек — 1500-2000 грн. Загальна кількість продажів кожний місяць зростає на 5-10%. Як підкреслює Анна, цього вдається досягти завдяки постійній роботі з асортиментом. Крім того, під час повномасштабної війни люди почали ще більше підтримувати українських виробників.

Серед усіх товарів найбільший попит мають спортивні костюми. Навесні та влітку на передній план виходять кроп-топи, футболки та шорти. 

«Продукцію рекламують Даша Астаф’єва та Michelle Andrade»

Тканину для виробів бренд замовляє у Туреччині, Італії та інших країнах Європи. Постачальники не завжди чітко дотримуються строків, тому зазвичай в компанії роблять замовлення за три-чотири місяці до випуску нової колекції. У такий спосіб формується запас часу, щоб розв’язувати проблеми — наприклад, якщо постачальник надішле тканину з браком. 

«Інший виклик для нашого бізнесу — робота з контентом. Можна мати найкращу продукцію, але якщо у вас немає можливості красиво її презентувати, то й покупців буде небагато. Тому ми приділяємо значну увагу створенню фотосесій, постійно шукаємо фахівців, які задовольняють наші вимоги щодо того, як має виглядати товар», — пояснює співзасновниця Rikky Hype.

У 2022 році в компанії запустили кілька рекламних кампаній з зірками, як-от модель та співачка Даша Астаф’єва, дзюдоїстка Дар’я Білодід, співачка Michelle Andrade. За словами Анни Свідченко, це був новий експеримент для бренду, але він виявився вдалим. Завдяки цьому Rikky Hype зміг виділитися серед конкурентів, які здебільшого залучають до реклами блогерів, але не медійних зірок. 

«Промокампанії з зірками затверджують статус і вагу нашого бренду в очах клієнтів. А щодо продажів, близько 90% клієнтів нам приносить реклама з Instagram та Facebook», — зауважує Анна.

«Перерахували ЗСУ близько 10 млн грн»

Коли почалася повномасштабна війна, Rikky Hype виплатили працівникам зарплати та бонуси і повністю призупинили роботу. Натомість спрямували зусилля на волонтерську діяльність — ще 24 лютого надіслали на потреби армії 300 000 грн. 

У квітні ситуація трохи стабілізувалася, і в компанії знову почали отримувати запити від клієнтів. Тоді вирішили, що час відновлювати продажі. Адже у такий спосіб можна сприяти економіці, забезпечуючи людей робочими місцями та сплачуючи податки.

«Ще до вторгнення у нас була відшита весняна колекція, адже ми завжди готуємо їх заздалегідь. Наступні колекції розробляли уже під час воєнних дій. У травні відкрили виробництво у Києві, на початку червня — у Харкові. Співробітники, які залишилися у місті, були щасливі повернутися до роботи. Ба більше, наразі харківський цех став у кілька разів більшим, ніж тогоріч», — розповідає співзасновниця Rikky Hype.

Щомісяця у Rikky Hype переказують відсоток від продажів для ЗСУ, фокусуються на адресній підтримці окремих бригад. Наразі загальна сума допомоги — 10 млн грн. Кошти спрямували на закупівлю дронів, автомобілів, оптичних приладів, а також іншої амуніції.

У планах бренду — зростати і надалі. Водночас у компанії ставлять за мету забезпечувати таку якість продукції, щоб успішно конкурувати з європейськими виробниками.

«Ми хочемо бачити Rikky Hype як масштабний український мас-маркет у спортивно-повсякденній стилістиці. Будемо збільшувати асортимент і потужності виробництва. Уже зараз працюємо над тим, щоб додати у колекції верхній одяг і взуття, розширити лінійку аксесуарів», — ділиться Анна Свідченко.

Нагадуємо, раніше AIN.Business розповідав історію бренду натуральної косметики VAPA:

Нагадуємо, AIN.Business продовжує збирати історії малого та середнього бізнесу в Україні. Якщо вам є що розповісти, – заповніть форму:

Розкажіть нам про свій бізнес

«Ідея твердих шампунів – захоплювала»

Засновниця бренду натуральної косметики VAPA, Марія Кучеренко, здобула освіту модельєра. Проте коли дівчина проходила практику в ательє, зрозуміла — не хоче мати нічого спільного з пошиттям та модою. У Марії є художня освіта, тож свої знання вона намагалася десь застосувати. Спробувала робити блокноти, так і з’явилася VAPA. Сама назва «вапа» — це речовина з вапном, яку наносять на тканину при фарбуванні на ті місця, які хочуть залишити незафарбованими. Так роблять різні візерунки, написи тощо. Однак з блокнотами теж не пішло, дівчина зрозуміла, що її ця справа втомлює. Тоді стався найскладніший для дівчини рік, коли вона не працювала і шукала себе. 

А от історія сучасної VAPA почалася в 2017 році з шампуню одного відомого бренду, який Маша давно хотіла та отримала в якості подарунку. Її дуже захопила концепція твердих шампунів, вона загорілася цим і почала вивчати склад, процес виробництва, компоненти, їхній вплив на шкіру, взаємопоєднання тощо. Як сніжний ком ця інформація накопичувалася, а потім Марія спробувала зробити свій продукт. Поступово дівчина зрозуміла, що це саме те, що її запалює та надихає. 

Назву змінювати не стала. Логотип бренду, який є зараз, залишився з етапу виробництва блокнотів. Він і назва добре вписалися в концепцію — косметика підкреслює натуральну красу і не впливає негативно на природу. Як вапа захищає тканину від фарбування, так і косметика VAPA захищає шкіру та природу. 

Але найпотужніший старт стався, коли дівчина поїхала на маркет-ярмарок у Львів. Там VAPA створила ажіотаж та полонила серця. Навколо стенду завжди було багато людей. А деякі покупці з маркету й понині є постійними клієнтами бренду.  

«Все почалося з твердого шампуню і, звичайно, моїми першими клієнтами були друзі та родичі. Я експериментувала, а вони були моєю фокус-групою. А на маркеті у Львові я так надихнулася і була вражена, що людям подобається те, що я роблю», — ділиться Маша. 

«Тоді все стало серйозно»

Все починалося з маленької кухні в власній квартирі та вже скоро стало зрозуміло, що потрібно окреме, підлаштоване під специфіку роботи, приміщення. Тож у 2020 році Маша зняла свою майстерню. Тоді все стало серйозно.

Дівчина шляхом проб та помилок знайшла своїх постачальників компонентів. Є досить багато магазинів посередників сировини, які закуповують їх в різних куточках світу від різних виробників і працюють як агрегатори. Це теж було полем для вивчення та тестування, тому що в одного продукту може бути дуже різний діапазон цін.

«Коли в мене не було досвіду, я дивилася на масло кокоса за 20 грн і за 150 грн і думала “Так, а нащо мені переплачувати?”. Купила за 20 грн і зрозуміла, що його треба просто викинути. Таким методом я відсіювала магазини, шукала, де дійсно якісні компоненти, де тобі можуть відповісти, якщо у тебе є запитання, а де зможуть дати додаткову інформацію про походження компонентів і документацію», — згадує Маша.  

Зараз дівчина співпрацює з двома роздрібними магазинами та з кількома великими, які є офіційними представниками виробництв. Практично всі компоненти завозяться з Франції, Німеччини, Англії, Японії. В Україні ж маленький асортимент — це зазвичай глина та рослинні олії на кшталт гірчиці та касторки. Якісь компоненти Маша вже закупляє мішками напряму з, наприклад, Німеччини, а все починалося з якихось 100 г. 

Це екологічні компоненти без продуктів тваринного походження. Сама косметика та окремо компоненти не тестуються на тваринах, Марія прискіпливо до цього ставиться при замовленні. Дівчина стверджує, що всі вони є або біорозкладними або взагалі ніяк не впливають на природу. Не використовує й продукти нафтопереробки — ніяких мінеральних олій, парафінів тощо. Натомість натуральні олії або фракції олій, та продукти, які зроблені з рослинних відновлювальних джерел. 

«Займаюся всім сама»

Починала засновниця з твердих шампунів і саме завдяки їм всі знають VAPA. Дівчина каже, що це її фішка, і дуже пишається своїм продуктом. Спеціально для нього Маша з хлопцем Мішею власноруч зібрали пневматичний прес. Тепер шампуні не вручну ліплять або заливають в формочку, вони спресовуються під тиском і стають твердішими. 

«Раніше у мене була силіконова формочка для шампунів на 8 штук, яку я заповнювала і думала “вау, це так багато”. Зараз у мене одна партія шампуню — 42 штуки кожного з 6 видів. Деяких роблю більше. І крім цього з’явилися інші продукти. Маски, кондиціонери (тверді та кремоподібні), креми для обличчя та тіла, гелі для вмивання, есенція, мило господарське тощо. Воно ідеально вимиває мазут з тіла та одягу. Коли починається сезон велосипедів і походів, люди по 10 штук замовляють», — згадує Маша. 

Започаткувала бренд VAPA дівчина сама, але на різному етапі були люди, які допомагали. Зараз Марія також займається всім одна, але каже, що поки вдається віднаходити баланс і не перегоряти.

Про свою аудиторію дівчина каже так — відкриті, позитивні, добрі люди. Вони думають про завтрашній день, про майбутнє своїх дітей та планети. Це ті, хто дотримується філософії свідомого споживання, сортує сміття, зменшує відходи. А оскільки один з основних акцентів бренду — low/zero waste, 99% пакування придатне до переробки в будь-якому пункті прийому вторсировини, навіть в найменшому селі.

До конструктивної критики Маша ставиться спокійно:

«Якщо клієнти пишуть, що їм щось не подобається, я це сприймаю як стимул для того, щоб щось змінити. Я з аудиторією в досить щільному контакті. І на щастя навколо мене зібралися люди, які мої». 

«Продукти Vapa давали відчуття дому навіть далеко від нього»

Події 24 лютого стали шоком, як і для всіх українців. На початку вторгнення Маша могла думати тільки про безпеку свою та сім’ї, тому роботу бренду поставили на паузу. Вирішили нікуди не їхати, а дивитися на розвиток подій. Два тижні VAPA не працювала, а потім бізнеси стали знову відкриватися, на Черкаси наступ не йшов, навпаки закликали працювати та робити вклад в економіку. Тож 10 березня дівчина зробила пост про те, що відновлює роботу, без надії, що будуть щось купляти. Проте аудиторія бренду ще раз довела — навколо справи Марії зібралися ті, хто підтримує її та любить її продукти.

«Хтось писав, що коли виїжджав, то перше, що захопив з собою — наші шампунь і крем. Людям було приємно і спокійно від того, що поруч знайомі текстури та запахи. Це давало відчуття дому навіть далеко від нього. Мене це надихнуло — це підтверджує, що моя косметика не тільки про «помитися», а про глибші сенси. Я зрозуміла, що треба працювати далі», — розповідає Маша. 

«Кількість міжнародних доставок стала набагато більшою»

Саме ця позиція допомогла й бренду, й самій Маші подолати найскладніші тижні, не прогоріти та не втратити 2022 рік. Також в тонусі тримало бажання допомагати. Частину прибутку дівчина відправляє в фонд «Повернись живим» та планує продовжувати це робити до нашої перемоги. 

Звичайно, спочатку продажі у бренду були менші, а зараз вирівнялися. Також замовлення є на великі обсяги. Багато залишилося і постійних клієнтів. Деякі з них виїхали за кордон, тому кількість міжнародних доставок стала набагато більшою.

«Про велику лінію виробництва не хочу й думати»

«Мені подобається робити косметику. Ти підсідаєш на ці ендорфіни, які отримуєш від слів вдячності задоволених клієнтів і хочеться продовжувати створювати щось нове, цікаве, щоб знову їх радувати. Мене це наповнює», — зізнається Маша. 

На майбутнє плани вже будуються, зокрема дівчина планує передивлятися асортимент та сфокусуватися на догляді за волоссям. Також Маша хоче залучити ще людей у команду, щоб делегувати фотографування, оформлення сайту та копірайтинг.

А от щодо великої лінії виробництва навіть не думає:

«Мені подобається, що ця справа маленька і крафтова, що я тут знаю всі процеси, контролюю їх і цим живу. Не хочеться робити з цього щось штучне. Мені подобається тримати контакт с клієнтом. В цьому є особливість — що людина може написати напряму виробнику, який це зробив, і він тебе почує», — підсумовує засновниця Vapa. 

Нагадуємо, раніше AIN.Business розповідав про те, як працює бренд ялинкових прикрас «Мольфар»:

Як працює «Мольфар» в умовах пандемії ковіду та нового етапу війни, чому вирішили зробити покупців співтворцями продукту і чи реально за літо пофарбували власноруч 30 000 кульок – журналістка AIN.Business розпитала засновницю бренду Марину Петрову.

«Це не просто іграшки, а спогади» 

Історія бренду почалася, коли його засновниця працювала на фабриці ялинкових прикрас під Києвом, де займалася відділом екскурсій.

«Пам’ятаю, – говорить Марина, – як одного року випало чимало снігу й учні багатьох столичних шкіл не змогли приїхати до нас на екскурсію. Звісно, вони дуже засмутилися. Тоді ми вперше придумали виїзні майстер-класи: якщо діти не можуть приїхати до нас, то ми беремо кульки, художника і їдемо до них». 

Згодом Марина пішла з цієї посади й зайнялася власне «Мольфаром». Виготовлення перших великодніх боксів збіглося з початком пандемії ковіду, тож команда не змогла приїхати до дітей з майстер-класами. Тоді й вирішили: якщо не виходить зустрітися особисто, треба все гарно запакувати й запустити доставку. Так перший бокс від «Мольфару» з’явився завдяки незгодам, які тоді трапилися. Після великодніх боксів Марина почала працювати над новорічними. 

«Мені 36 років, – говорить підприємиця. – У грудні завжди настає новорічний настрій. Я все думала, що він мине, але цього не стається. Я вірю в дива, люблю традиції, домашній новий рік. Сприймаю іграшки, як своїх старих друзів, з якими бачишся раз на рік. Мені здається, що кожен у житті мав це відчуття: коли виростаєш, а потім повертаєшся до маминого дому й лізеш на Новий рік за тією запиленою коробкою з іграшками. Ти вже забув, що там. А коли відкриваєш, то бачиш, що кожна з них – це не просто іграшка, а твої спогади». 

Марина переконана: Новий рік – це і канікули, і свята, й відповідна атмосфера, і можливість дивитися телевізор, де показують різдвяні фільми. З такою місією – любов’ю до сімейних традицій – і народилась ідея «Мольфару». Його мета – дарувати людям особливе відчуття дива. Звідси й логотип із ведмедем, і відповідна назва. 

«Незважаючи на незгоди, які з нами трапляються, – додає Марина, – важливо вірити в щось хороше. Ми хочемо дарувати радість, незабутні спогади, відчуття свята й дива, навіть в такі темні часи, як зараз». 

Крім того, для команди бренду важливо, щоб дитина не сама розмальовувала прикраси, а залучала до цього всю сім’ю.

«Перший рік, коли ми почали працювати, – говорить підприємиця, – отримували в соціальних мережах багато контенту з підписами вдячних клієнток про те, як чоловіки вимальовують іграшки-машинки: «Звісно, моя дитина щаслива. Але мій чоловік не малював уже 20 років». 

«Хочеться долучати людей до творчості, щоб вони не забували про дитину в собі»

На виробництві бренду задіяно близько 10 людей. Команда «Мольфару» працює протягом усього року, що дозволяє залучати невелику кількість працівників, хоча наборів створюють чимало. Продають їх лише раз на рік. У січні починається робота з художницею над новими малюнками та кольорами кульок. Їх фарбують власноруч. Команда бренду старається підбирати такі палітри, щоб іграшки відрізнялися від тих, які продаються в магазині. Згодом до них додають малюнки, щоб все збіглося по кольорах фарб і посипок. 

«У нас є художник, – говорить Марина, – з яким розробляємо поетапні інструкції. Є жінки-майстрині, що фарбують кульки. Так, минулого року за літо вони пофарбували власноруч 30 тисяч штук. А взимку ми вже нарізаємо кілометри стрічок для кульок і підготовлюємо все, що вкладаємо всередину боксу».

Тож виходить своєрідний цикл: кульку на фабриці видувають власноруч, потім вона приїжджає на виробництво, далі її запаковують і передають клієнтам, які й закінчують малювати – теж власноруч.

«Такий собі handcrafted for your craft, – додає засновниця бренду, – вислів, який нам дуже підійшов, адже він чудово описує, що відбувається з нашими ялинковими прикрасами».

Значну частину свого життя Марина Петрова була спортивною тренеркою. Зізнається: щасливою її робить можливість ділитися з людьми тим, що вміє.

«Так само і з боксами, – додає підприємиця, –  Ми б, напевно, могли з художником малювати гарні й особливі кульки і продавати їх уже готовими. Але хочеться долучати людей, щоб вони не забували про дитину в собі. В кожному з нас вона є, але вже давно забігалась на роботі, в побутових справах. Я не розумію, чому дітей ми розвиваємо і водимо на гуртки, а про себе, дорослих, забули». 

Марина наголошує: тут мова йде саме про розвиток творчості. Люди їм часто пишуть у відгуках, що не малювали по 10-20 років.

«У цих іграшок, створених своїми руками, – додає вона, – нема ціни. Я бачила тисячі кульок, розмальованих і дітьми, і дорослими. Коли ми вчились на майстер-класах, не було жодної прикраси, схожої одна на одну. Виходять абсолютно індивідуальні іграшки. Більше ні в кого в світі такої не буде». 

Якось їм написала жінка, що її 5-річний син розмалював сніговика. Він вийшов неідеальним, але особливим. Клієнтка подякувала за набір, адже сім’я добре провела час. «Я зрозуміла, що зроблю з цією іграшкою, – поділилась жінка. – Заховаю і подарую своїй дитині, коли їй буде 30 років». Марина зізнається: такі історії дуже тішать. З готовим товаром такого, мабуть, не було б.

«Якщо в людей не буде грошей і настрою, то ми будемо змушені закритись»

Найбільше купують продукцію бренду в Києві та Львові.

«Львів – це взагалі наша любов, – говорить Марина. – Відчувається, як вони люблять різдвяну атмосферу. Минулого року львів’яни надихнули нас на створення першої української колекції. Вони часто питали про малюнки з колядниками. Завдяки їм ми і зробили її ще в січні та назвали «Тиха українська ніч». Хто б міг подумати, яке значення воно може мати зараз…» 

Коли почався новий етап війни, бренду було складно уявити, чи взагалі буде Новий рік.

«Ми продаємо 2 місяці, – говорить підприємиця, – а решту 10 живемо з того, що вдалося реалізувати. Це був дуже великий ризик для нас. Адже якщо в людей не буде грошей і настрою, то ми будемо змушені закритись, адже не матимемо коштів для утримання виробництва». 

Тож вони зрозуміли, що треба виходити на новий ринок, і зробили це. Віднедавна компанія має своє представництво у Польщі й доставляє іграшки по всьому світу.

«Важливо доносити до іноземців, яка саме Україна, – говорить Марина. – У нас багато брендів такої якості, якої в Європі немає. Я живу за кордоном вже 9 місяців і знаю, що кажу».  

Підприємиця трохи знайома з зовнішньоекономічною діяльністю, тому сміливо взялася за реалізацію свого задуму.

«Ми зробили відповідну сертифікацію для Європи, – розповідає засновниця бренду, – зареєстрували фірму, переклали англійською мовою матеріали, інструкції, листи до святого Миколая. В жовтні все це приїхало до Польщі». 

Як виявилося на їхньому прикладі – зареєструвати й оформити було легше, ніж потім продавати.

«Ми вже реалізували набори в 20 країн світу, – додає Марина, – й отримали гарні відгуки. На жаль, наразі маємо мало продажів у Європі, але розуміємо чому. Продукцію купують в основному українці, які знаходяться за кордоном. Жартуємо в команді, що планували продавати іноземцям, а продаємо співвітчизникам. Водночас тішить, що українці не здаються, не сумують і роблять подарунки». 

Минулого року компанія додала можливість замовлення корпоративних подарунків і була здивована великою кількістю запитів. Також вони виграли тендер на створення подарунків для співробітників одного з банків України, краще за всіх намалювавши їхній логотип. Цього року в Україні бренду вдалося реалізувати найбільшу мрію Марини для корпоративних клієнтів – у них замовили великий тираж (350 наборів) із повністю брендованою коробкою для одного клієнта.

«Ми пофарбували кульки в їхні кольори, – говорить підприємиця, – підібрали стрічки і зробили власну інструкцію з їхніми малюнками. Вийшов дуже гарний персоналізований подарунок». 

«Будемо продовжувати утримувати ціни на низькому рівні та заробляти за кордоном»

Марина зізнається: хоч ціни на їхню продукцію в Україні все ж довелося трохи підняти, на кількість покупців це не вплинуло.

«Розуміємо, що наш продукт не першої необхідності, – додає вона, – і навіть в такий час маємо хороші продажі. Тож будемо продовжувати утримувати ціни на низькому рівні, щоб у людей було свято і ті, хто бажає зробити подарунок, мали таку можливість. А зароблятимемо за кордоном».

І хоча поки що в Європі «Мольфар» реалізував не так багато роздрібних наборів, але левову частку від продажів становлять корпоративні замовлення. Це були набори, які поїхали у 12 різних країн.

«Найбільша наша гордість корпоративних подарунків за кордоном, – говорить Марина, – співпраця з німецьким Google. Спершу вони замовили в нас 25 наборів. А коли їх отримали і побачили якість, то придбали ще 55». 

Бренд планує розвиватися у Європі та США. Марина мріє про власний магазинчик, але наразі з цим складно. Наступного року компанія хоче взяти участь у великих різдвяних ярмарках за кордоном, щоб продукцію «Мольфара» можна було купити й офлайн.

«Оскільки ми продаємо через інтернет, – говорить Марина, – багато людей навіть не уявляє, як насправді виглядає бокс. Радіємо, що часто перевищуємо їхні очікування. Коробка  велика, якість хороша. Головне, що дозволить утримати наше виробництво цілий рік, – пошук корпоративних замовлень вже в січні».

Тож найближчим часом вони планують їхати на корпоративні виставки і шукати нових клієнтів, щоб продовжувати працювати й надалі. 

Раніше AIN.Business розповідав велику історія того самого «Каштану», що на Рейтарській. Матеріал доступний за посиланням.

Нагадуємо, AIN.Business продовжує збирати історії малого та середнього бізнесу в Україні. Якщо вам є що розповісти, – заповніть форму:

Розкажіть нам про свій бізнес

Від пробірок до іграшок

Історія Клавдіївської фабрики почалася ще у 1948 році зі створення невеликого підприємства, яке виробляло медичне обладнання — в повоєнний час у країні був попит на нього. Про ялинкові іграшки тоді ніхто не думав і фабрика виготовляла колби, пробірки та інші пристрої з медичного скла. Згодом, десь у 60-их роках, відбулося перепрофілювання на ялинкові прикраси. 

Сьогодні виробництвом проводяться екскурсії, де історію заснування загорнули в гарну легенду. Немов у передноворічний час співробітники фабрики захотіли прикрасити ялинки, які ростуть на території, на 8 метрів вгору. Проте вони не знали чим, адже навколо були лише колби та пробірки. Тоді робітники спробували замість пробірки видути кулю. З того часу фабрика почала виробляти іграшки. 

15 років тому, коли підприємство було в занепадницькому стані, а кількість робітників скоротилася до 20 людей, управління прийняла компанія під керівництвом Павла Гукасова. Тоді почали виробляти іграшки для корпоративного ринку, тобто друкувати на них логотипи чи назви компаній й працювати під замовлення. Така ідея мала успіх, виробництво налагодилося та почало поступово набирати обертів.

Через 5-6 років перепрофілювали екскурсійний відділ — на фабрику приїжджали екскурсії протягом багатьох років, але не було системної роботи з екскурсантами. Будівлю почали упорядковувати, відремонтували дахи, побудували теплі санвузли, поставили фудкорт — тоді вже екскурсійний проект запрацював на повну міць. Були випадки, коли на фабрику за день приїжджало 2000-3000 осіб, щоб подивитися на процес виробництва.

До екскурсійного проекту фабрики постійно додавали елементи та деталі, її керівництво їздило на виставки в різні країни та спостерігало за роботою виробництв там. З таких відряджень постійно привозили ялинкові прикраси. На фабриці їх колекціонували та згодом створили справжній музей. Там представлені експонати з Італії, Америки, Польщі тощо. Також виставляється і колекція власних іграшок Клавдіївської фабрики. Є й такі, яких немає у продажу, наприклад, репродукції відомих картин.

«Я прийшла на фабрику три роки тому. До цього я була на держслужбі, працювала артдиректоркою ВДНГ у команді Євгена Мушкіна. Мій творчий потенціал створювати та вигадувати глибокі сенси для проектів повністю реалізувався тут. Усі креативні ідеї пропускаю через цей напрямок. Це все, що пов’язане з теплом, затишком, будинком, родиною тощо. Тут я почуваюся в повній свободі», — каже Марина. 

Херсонський кавун на ялинці

10% з продажу прикрас цієї колекції та патріотичних іграшок передають на ЗСУ.

​​Клавдіївська фабрика виготовляє виключно ялинкові іграшки. Для цього застосовують скло та картон, принципово не роблять нічого із пластику. Виробництво працює цілорічно — десь у середині січня, коли закінчується сезон і стихають продажі, починають планувати вже наступний та розробляти дизайни символів нового року. Система така:

• січень-березень: художники розмальовують іграшки та відкладають їх на склад;
• квітень-травень: заходять замовлення від партнерів, магазинів і мереж на якийсь обсяг продукції;
• травень-вересень: малюють під контракти;
• серпень-вересень: віддають та відвантажують продукцію;
• вересень-листопад: створюють продукцію для корпоративного ринку та підмальовують на склад те, що добре розпродалося. 

У цьому сезоні виробництво додало до асортименту патріотичну продукцію у невеликій кількості, яка буквально за перші два-три тижні розлетілася. Люди вимагають ще, тому художники продовжують малювати. Безперечно, саме ця лінійка стала лідером продажів. До звільнення Херсона випустили іграшки «Херсонський кавун» та «Серце України» — «Набір херсонського визволителя». Він теж має неабиякий попит, тому його не завжди встигають робити.

Одна іграшка проходить через 6 пар рук

На фабриці працює ціла команда художників: хтось розробляє форму для ялинкових іграшок, хтось — дизайни для куль, а хтось — займається тиражуванням. Як зазначає Марина, художники мають улюблені дизайни, велику кількість небайдужості та вкладають душу в кожну іграшку. Зараз вже йде робота над дизайнами на наступний сезон, а тиражувати збираються з січня і цілий рік. 

Усі процеси на фабриці ручні, тому одна іграшка проходить через 6 пар рук. Спочатку склодуви видувають вручну форму, потім іграшку сріблять, далі вона може йти на занурення (кульку занурюють у фарбу певного кольору), після цього – переходить до рук художника, а потім її цоколюють (вставляють цоколь). Лише після всіх згаданих процесів іграшка переходить на пакування. На якомусь з етапів, звичайно, можуть бути втрати, тому що це все людська праця. Для виробництва за традицією використовують медичне скло — воно легко плавиться, на вогні стає майже рідким, тому з ним приємно працювати.

Ексклюзивні іграшки коштують 400-800 грн, кулі — 50-320 грн, друковані кулі із символікою України, наприклад, котики на тлі корабля, що потопає, — 120 грн. 

Марина розповідає, що раніше їхні ялинкові прикраси продавалися здебільшого на закордонний ринок. В Україні 75% іграшок виїжджають на експорт, а імпортується Китай, з яким дуже складно конкурувати. Ручна прикраса в Україні коштує близько 50 грн, залежно від діаметру кулі, а Китай може дозволити собі продавати за 20-30 грн. Тому локальним виробникам доводиться шукати додаткові сенси та цінності своїх продуктів.

Крім того, Китай використовує пластик — декораторам з ним дуже зручно працювати та й люди розуміють, що така іграшка краще збережеться. Тому скляні вироби втрачали свою статусність. Проте цього року китайські вироби доїхали у малій кількості, також зросли ціни у зв’язку з курсом долара, тому зараз українське виробництво набрало популярності й в цьому напрямку.

«Цього року ми відправляли до Німеччини кілька машин із нашими іграшками, але це не така велика кількість. Нині в фокусі нашої уваги український ринок. Навіть якщо подивитися на продукцію у маркетах, там скляні ялинкові прикраси вітчизняного виробництва», — додає Марина. 

Майже два місяці в окупації

Клавдіївська фабрика знаходиться у Бородянському районі, у селі Клавдієво-Тарасове. Якраз у середині лютого для виробництва закінчився успішний сезон, вже 24-го співробітники не ризикнули вийти на роботу. 

«До війни ми мали близько 120 робітників, з них близько 80 художників — ми малювали у великих об’ємах. На жаль, частина співробітників поїхала, а сама фабрика майже два місяці була в окупації. Нині нас близько 30 осіб», — зазначає Марина. 

Щойно вийшли війська, керівник фабрики Павло Гукасов приїхав у Клавдієво-Тарасове. Зібрав та розвіз співробітникам продуктові пакети, а потім став допомагати жителям Бородянського району. Керівницство фабрики закуповувало продукти та організовувало доставку в район. Наприкінці квітня ухвалили рішення потихеньку відновлювати роботу, бо за два місяці робітники фабрики були без роботи, – треба було відновлювати робочі місця та виплачувати зарплати. 

Тоді якраз з’явилося невелике замовлення з Німеччини, за нього й взялися. Спочатку виходили потроху склодуви, потім художники. Влітку вирішили готуватися до сезону продажів. Тими силами, які залишилися на фабриці, почали заготовляти продукцію на склад, щоб не зникнути з ринку. Екскурсійні проекти призупинили.

Виробництво повністю залежить від електрики

Тому коли почалися проблеми зі світлом, для всіх це стало шоком. Для склодувів подаються повітря та газ, художники малюють при світлі, при зануренні виробів використовуються лампи, а при посріблені — гарячу воду й світло. Тож керівництво почало закуповувати генератори та вивчати, як вони працюють. На фабриці зараз три генератори, але вони можуть безперебійно підтримувати процеси лише художників та пакувальників. Для склодувів потрібні великі потужності, що дуже дорого. Тому зараз використовують кулі, які передбачливо заготовили на склад раніше, й намагаються їх занурювати, розмальовувати та пакувати. Дути скло привчилися тільки коли є світло. 

«Покупці часто просять іграшку “Серце України”, а у нас на складі взагалі не залишилося форми під неї. Тож ми чекаємо світла, схрещуємо пальці, й як тільки воно з’являється, склодув біжить у цех і починає робити серця. В кращих випадках встигаємо видути 120 форм», — ділиться Марина. 

Також артдиректорка Клавдіївської фабрики зазначає, що завдяки злагодженому та професійному колективу, де кожен розуміє свою задачу, фабрика все ще існує. З початком повномасштабної війни ялинкові прикраси у вигляді простого декору впали у продажах, натомість злетіли ті продукти, в які вклали сенс.  

«У майбутньому ми хочемо розвивати екскурсійні проекти, бо нам їх не вистачає. Ми звикли, що в сезон у нас завжди дитячий сміх та захоплений крик, іноді й плач. Фабрика насичується цими позитивними емоціями. Ми хочемо більше розвивати експорт, бо нам тяжко без цього. Працювати під якісь чіткі замовлення — це гарантія. А коли виробляємо запас на склад, ми не розуміємо, який це буде попит. Результат ми можемо побачити лише у грудні-січні. Ми прагнемо далі нарощувати потужності, щоб фабрика працювала у повну силу та зберегти традиції виробництва ялинкових прикрас в Україні», — підсумовує Марина.

Раніше AIN.Business розповідав велику історія того самого «Каштану», що на Рейтарській. Матеріал доступний за посиланням.

Нагадуємо, AIN.Business продовжує збирати історії малого та середнього бізнесу в Україні. Якщо вам є що розповісти, – заповніть форму:

Розкажіть нам про свій бізнес

У листопаді 2019 року Олександр заснував маленьку сімейну ферму і почав виготовляти крафтові сири. Підприємство «Мі-Ло-Ко» знаходиться під Києвом, у селі Любимівка. Проте й тут не без перепон: з початком повномасштабного вторгнення у фермерських господарствах, де бізнесмен закуповував молоко, чимало кіз загинуло під ракетними обстрілами.

Журналістка AIN.Business розпитала Олександра про роботу ферми в умовах повномасштабної війни, магію виготовлення сиру й те, як в одному продукті можна прочитати історію цілого регіону України. 

Нагадуємо, AIN.Business продовжує збирати історії малого та середнього бізнесу в Україні. Якщо вам є що розповісти, – заповніть форму:

Розкажіть нам про свій бізнес

«Сир поєднує в собі флору й фауну»

Як зізнається власник крафтової сироварні «Мі-Ло-Ко» Олександр Щелоков, йому завжди хотілося «виправити карму» після фінансових справ. Раніше у підприємця була художня студія для дітей і дорослих на Печерську, потім він працював у кузні, робив скрині з дерева тощо. Ще одне захоплення чоловіка – тварини.

«Сир поєднує в собі й флору, і фауну, –  говорить він. – У нас тут ростуть квіти, трава, дерева…Кози все це їдять і дають молоко, з якого народжується сир. Молоко – це певний стрибок у вічність. Через сир ми можемо знати, в якому регіоні працюємо, який його смак. У круглій головці сиру можна прочитати історію Київщини або італійського чи французького регіону».

Камамбер у будь-якій країні – це той самий сир, хоча його смак залежить від того, що їдять тварини. У такий спосіб він передає історію і культуру регіону, де був зроблений. Саме це і захопило Олександра. 

Назва бренду «Мі-Ло-Ко» з’явилась у результаті поєднання слів «молоко», «мило», «компанія». Спершу були простенькі варіанти на кшталт «Любимівські сири», але, оскільки схожих вже достатньо, зупинилися на  «Мі-Ло-Ко». Назва поєднує в собі все, що людина хоче в це вкласти – від дружби до молочної історії.

За своєю діяльністю Олександр щодня тестує 3-4 види сиру на кожному етапі дозрівання.

«Спочатку це було важкою роботою, – пригадує він, – а зараз не можу без нього заснути».

В сирі живе багато бактерій. Коли підприємець із дружиною вирішили відкрити нову крафтову сироварню, то планували переїхати в інше приміщення, зробити його дерев’яним, як на Закарпатті чи в Альпах.

«На це дружина сказала, – пригадує Олександр, – що то не я так вирішив, а бактерії, які вже багато років у нас живуть. Це вони кажуть: нам тут сумно, зараз переїдемо в нову сироварню. Тож уже не знаю, хто приймає рішення: я чи та система мікроелементів у сирах, яка в мені вже оселилась».  

«Із одного боку, створення сиру – це важкий процес, а з іншого – творчий»

Олександр вміє робити 34 види сиру, а регулярно створює 12.

«На дегустації ми представляємо молоді сири (шевр, фета), – додає він, – витримані напівтверді й тверді, а також плісняві сири. Працюємо з білою і блакитною пліснявою (камамбер, валансе, дорблю, рокфор)».

Улюблений продукт Олександра – Белпер Кнолле – сир у перці й часнику, який добре зберігається. Його можна носити в кишені й дістати за будь-якої ситуації. Це одна з причин, чому цей продукт користується прихильністю і серед наших військових.  

За словами підприємця, США – одна з країн світу, що найбільше споживає сиру, водночас 95% американців навіть не знають, як він виробляється.

«На кожному етапі створення сиру, – додає засновник ферми, – це питання гігієни, стерилізації, пастеризації, тобто догляду за продуктом. Із одного боку, створення сиру – це важкий процес, а з іншого, що мене приваблює, –  творчий». 

Для того, щоб зробити сир, потрібно взяти молоко, додати в нього закваску або культуру, смак якої ви хочете відчути через пів року чи рік.

«Ця бактерія, – говорить Олександр, – робить сир або солодким, або дає запах грибів чи дерева. Все це стоїть від 30 хв до години. Благородні бактерії наповнюють молоко майбутнім смаком. Потім у нього додається фермент, який робить з молока гель».

Згодом слід горизонтально і вертикально зробити на продукті кубики, дати їм відпочити і повільно розмішувати великою дерев’яною ложкою. Ці кубики віддають сироватку і стають меншими. Далі утворюються сирні зерна, які ставлять у форми – квадратні, круглі, овальні – залежно від виду продукту. Сироватка стікає, голівка набирає форми, її солять, сушать і роблять скоринку.

«Для цього сир треба або змастити олією, – говорить Олександр, – або занурити в перець, каву чи какао. Можна також покрити пліснявою або мити його щодня спеціальним бактеріями. В нас всі скоринки натуральні, тож їх можна їсти. Ми не використовуємо силікон чи плівку».  

«Щоб робити сир, треба, щоб тварини себе добре почували»

«Мі-Ло-Ко» – це сімейний бізнес. До війни тут працювали люди, які займались закупівлями, випасали тварин, прибирали і допомагали варити сир.

«Сьогодні ми залишилися втрьох, – говорить Олександр, – я, моя дружина і дочка. Обсяги молока дуже скоротились і ми справляємось. Працюємо по 14-16 годин на добу. Збільшити штат зараз нема можливості. Сподіваємось, що навесні кізочки окотяться, буде багато молока, тоді ми знову запросимо наших співробітників».   

Найбільше замовляють сири з Києва та області, Харкова, Івано-Франківська, Черкас та інших міст України. Бренд працює на регіональному ринку. «Мі-Ло-Ко» не постачає продукцію за кордон, але друзі компанії возили її в Іспанію, Німеччину, США, Польщу, Туреччину.

«Наша філософія, – міркує Олександр, – відроджувати тисячолітню культуру сироваріння. Для цього використовуємо золу виноградної лози, вишні або яблуні. Це максимально природний консервант. Жодного стабілізатора, селітри, E’шок ми не можемо дозволити через свою філософію. Тому наші сири живуть довго, але за ними треба доглядати».

Засновники ферми рекомендують вжити сир протягом 14 діб, тому готують зазвичай невеликими порціями.

«Це краще допомагає відчути смак, – переконаний Олександр. – Ми хочемо, щоб люди насолодилися ним – вранці з кавою або ввечері біля каміну з вином чи віскі. Хоча термін зберігання короткий, у нас є дво-трирічні сири, але за ними треба відповідно доглядати».

Олександр переконаний: щоб робити сир, треба, щоб тварини себе добре почували, їх мінімум двічі на день доїли і доглядали, а далі сир себе зробить сам.

«В умовах повномасштабної війни, – розповідає засновник ферми, – найважче було – утримати кіз, щоб вони вижили. В нашому регіоні кожна друга тваринка загинула, цілі ферми були знищені. На третій день зникло світло, вода. Найважливіше було – зберегти кіз, які на той час якраз були вагітні. Постійні вибухи, відсутність кормової бази…»

Олександр пригадує, що до них ніхто не міг ні дійти, ні доїхати. Води не було, тому збирали дощову. Але тварини відчули, що їх не покинули, тож усі кози народили від 1 до 3 козенят.

«Людина може дати собі раду без світла чи транспорту, – говорить Олександр. – А за тварин ми відповідаємо. Вони не можуть самостійно знайти воду, їжу, зігрітись. Все, що ми зробили – просто врятували своє стадо. Але це було найважче і найголовніше».

Олександр переконаний, що протягом найближчих років на полицях супермаркетів буде збільшуватися кількість натуральних продуктів, тож крафтове сироваріння користуватиметься попитом. Наразі їхня сімейна ферма продовжує працювати над новими видами продукції. Так, нещодавно з’явився сир «хакі», що налічує три кольори (фіолетовий, рожевий, білий або зелений, жовтий, білий/чорний).

«Це сири, схожі на одяг наших військових, – говорить Олександр. – Ми зараз готуємось відправити їм велику партію».

З новинок також буде сир «Кохання на сіновалі». Його скоринку миють оливковою олією і покривають сіном.   

Віднедавна компанія «Мі-Ло-Ко» почала робити більше витяжних сирів. Вони краще зберігаються, коли пів дня немає світла. Крім того, копчені й витяжні сири краще переносять коливання температур. А, наприклад, на камамбер зміна в 1-2 градуси може повпливати негативно.

«Пробуємо розвивати українську лінію сирів, – міркує Олександр, – трошки часничку, ліпази, що дає гостринку. Такі сири, щоб ти взяв шматочок і прочитав ціле оповідання. Через сир я пишу маленькі історії. Мені хочеться, щоб людина брала сир і згадувала своє минуле або намагалась мріяти про щось гарне, смачне і яскраве».

Нагадуємо, раніше AIN.Business розповідав історію українського виробництва м‘ясних продуктів Ham.Lo:

В коментарях соцмережі Dodo Socks один з клієнітів пожалівся на те, що на сайті бренду немає ні розмірів, ні нових товарів.

Представники бізнесу пояснили у своєму Twitter обмежену кількість продукції та відсутність всіх розмірів. 

• В березні 2022 року російські війська знищили виробництво головного партнера Dodo Socks — Рубіжанську панчішну мануфактуру. Це підприємство забезпечувало їхній бізнес на 90% продукції. 
• Згодом команді вдалося виїхати і вже в червні 2022 року компанія підписала договір оренди приміщення під новий цех у Львові. З оплатою оренди Dodo Socks допомогли USAID, а сама компанія надала позику на закупівлю 20 в’язальних станків. 
• Як пояснюють представники компанії, обладнання мало прибути у вересні, але приїхало в жовтні. А ще місяць пішов на налаштування станків та навчання людей.
• За весь час затримки обладнання, бренд запустив складанки, хустки, шапки, капці, спідню білизну, аби перекрити нестачу шкарпеток. Й завдяки цьому почали виходити на позитивну динаміку продаж.
• Новий цех почав працювати наприкінці жовтня 2022 й компанія одразу запустила виробництво зимової колекції. В звичайних умовах, пояснюють в Twitter, вони б мали запустити її ще влітку. 

Як працює виробництво зараз

• Наразі виробництво все ж не працює по звичному графіку через віялові відключення. Вдається запускати роботу тільки на 5-10 годин на добу – по графіку подачі електроенергії. 
• Проте й тут кожен запуск станків забирають години налаштувань та тестових взірців. А кожна аварійна зупинка ламає всі голки на станку, які потрібно міняти. Це також забирає гроші та час.
• Машина, що виконує друк на товари, набирає необхідної потужності та температури після 2 годин від моменту увімкнення. Дві години вона працює вхолосту. Саме тому, пояснюють в Dodo Socks, більшість виробництв повинні працювати безупинно, щоб бути ліквідними.

У час, коли всі запускають IT-стартапи та інвестують в tech-компанії, не можу не спитати у Влада: «як так сталось, що ти займаєшся настільки “фізичним бізнесом”, готовий продукт якого можна взяти в руки?». 

«У центрі мого бачення екосистеми компаній — людина. Я хочу бути розумним, гарно виглядати й добре пахнути — це все у нас вже є. Потім буде ще щось, територія для розвитку величезна», — пояснює Ноздрачов. 

Сьогодні з Владом говоримо про запуск косметичного бренду sense.education, який він щойно анонсував. Мені імпонує його ціль — «ми боремось за ванні кімнати». Звучить забавно. До моменту, коли ти розумієш, що це ринок на $2 млрд лише в Україні і на $500 млрд глобально. 

Бізнес sense.education у Влада та його дружини Вікторії, здається, лише чекав на момент, коли він буде запущений. Дві важливих складових для нього — частина їх роботи та життя. 

Як пояснює Ноздрачов, вони вже кілька років займаються розвитком бренду одягу О(FourFour). Це важка робота: від створення самого одягу до того, як його продавати.

«Одяг потрібно створити, наповнити склад, домовитись з рітейлом, у якого страшні комісії, про продажі і т.д. Найгірше — немає легкого способу кратно наростити продажі, магічної кнопки, яку клікнув і все полетіло. Мучаєшся так, наче Amazon керуєш, а результат зовсім не такий, — сміється Ноздрачов, — тому ми хотіли знайти величезний ринок, з великими можливостями». 

Такий ринок був, буквально в руках у подружжя. 

«Ми з дружиною — великі фанати мила, гелів для душу, кремів, всього красивого в ванній кімнаті. Коли бували за кордоном, то завжди купували те, чого немає тут. Привозили, ставили, милися. Ми просто любимо це», — пояснює мій співрозмовник. 

Сам Ноздрачов себе характеризує як людину, що може швидко загорітись ідеєю. Він одразу призначив купу зустрічей з парфумерами, виробництвом, дістав дослідження цього ринку в Україні. 

Сам по собі ринок — величезний. Глобально це майже $500 млрд, в Україні — $2+ млрд у 2021 році і корекція на 20% у сторону зниження після повномасштабного вторгнення. На частину цього ринку бренд sense.education і націлився. 

У розмові не можу не спитати Ноздрачова про особисту мотивацію: в Україні — повномасштабна війна, частина країни — тимчасово окупована, економіка впала на третину. Невже не боявся запускатись? 

«Ми дізнаємося, що дружина — вагітна, у нас буде донька і ми нікуди не їдемо. Ми розуміємо, що ми тут і ми далі щось маємо робити. Не зрозуміло, що буде з нашими проектами, як взагалі все буде. Ніхто не знав, як будуть розвиватися події. Я кажу: “Давай робити, бо будемо сумувати, якщо туди не зайдемо”. От так якось і сталось», — пояснює Ноздрачов. 

Бренд sense.education лише запустився, тому говорити про перші результати — зарано. Та ми спробували випитати у Ноздрачова все, що можливо. 

Інвестиції у запуск склали близько $120 000, від ідеї до запуску — трохи менше шести місяців. Чим займались весь цей час? 

Спершу — вивчили ринок і знайшли свій сегмент. sense.education став вище мас-маркету, що продається у кожному київському супермаркеті, зайшовши на територію Zielinski, хоча й по нижчій ціні. Чому саме таке позиціонування?

«Ми віримо, що моє покоління і молодше будуть шукати сенс в тому, чим вони користуються. Вони будуть шукати якусь ідею за цим усім, не просто функцію і не просто утилітарну якусь штуку», — пояснює підприємець.  

Також уже на перших етапах була готова математика бізнесу. В компанії знали, скільки хочуть/можуть продавати, як, де, куди.

«Думки, що запостиш в інстаграм і все полетить — недостатньо. Ми добре підготувались ще до запуску і в момент, коли стартанули, не бігали в хаосі, а працювали за планом», — додає Ноздрачов. 

Слідом — лінійка продуктів. В основі, як би неочікувано це не прозвучало — безпека. Ні Влад, ні його дружина не мають досвіду професійного створення косметики. Тому вирішили уникнути створення кремів для обличчя чи шампунів. Взялись за те, де можуть на 100% гарантувати безпеку, залучивши для цього спеціалізовані лабораторії та експертів. 

Далі — виробництво. Команда sense.education виготовляє упаковку в Україні, від Китаю відмовились принципово. Одним з постачальників упаковки, наприклад, є Харківський завод тюбиків. «Уявляєте, вони під обстрілами, без світла, але продовжують працювати», — ділиться Ноздрачов. Необхідне виробництво, щоб відмовитись від імпорту, в Україні є, та часто якість, клієнтоорієнтованість чи швидкість — не на стороні клієнта. Доводиться миритись та підлаштовуватись. 

Подружжя вирішило не анонсувати новий продукт до його повної готовності — робили ставку на фактор неочікуваності. При цьому проводили тренувальні дні запуску: як буде діяти команда, що за чим робити у перший день продажу, коли анонс з’явиться. В результаті, на тиждень анонсу припав перший в Україні блекаут, кілька днів не було світла та зв’язку — нові реалії з життя українського бізнесу. 

Старт перенесли ще на тиждень, продукт анонсували в соцмережах. Сюрприз спрацював.

«Мені так багато людей не писали і не реагувало на мої дописи навіть коли я розповів, що у мене народилась дитина», — сміється Влад Ноздрачов. 

Зараз команда sense.education складається з 15 людей, без врахування R&D та виробництва, яке взяли на себе контрагенти. В майбутньому, з ростом компанії, все більше процесів буде переходити напряму у підпорядкування компанії. 

Основний канал продажів зараз — контент-комерція, або ж соцмережі. Бренд багато вкладає в виробництво якісного контенту і просування в соцмережах. Слідом підуть продажі через полиці, маркетплейси і B2B, наприклад, поява в ресторанах чи готелях. Зі зростанням ассортименту планують і запуск свого магазину. 

Вводити нові продукти планують поступово: наступних п‘ять з’явиться в першому кварталі 2023 року. У цей же термін планують відбити інвестиції у запуск. 

Чи не дуже оптимістичний цей план — відбити інвестиції менш ніж за два квартали? 

По-перше, мені ніхто не забороняє мріяти. По-друге, і тут вже раціональніше, у нас є кілька планів розвитку і цей – помірний, не оптимістичний.

Я останнім часом дивлюся, що Кім Кардаш’ян (SKKN), Кайлі (Caily Cosmetics), Хайлі Бібер та інші зірки – вони всі заробляють на косметиці величезні гроші. Це такий легкий ринок? Чому туди йдуть?

Це взагалі не легкий ринок. Ти сам подумай, що серед моїх конкурентів — всі названі тобою суперзірки. У Кім Кардаш’ян сотні мільйонів підписників в Instagram, яким вона продає свою продукцію. А ще додаємо сюди L’Occitane, L’Oreal, це конкуренція зі всіма компаніями. Вони що, думаєш, сидять і не бачать, що є ці крафти? Вони сидять і точать ножі. Це дуже агресивний світовий ринок, насправді. 

Нещодавно Том Форд продав частку свого якраз парфумерного бізнесу за $2,5 млрд. Ти готовий продати sense.eucation? 

Так. 

Є цифра? 

$200 млн. В планах дійти до цього за сім років. 

Насамкінець питаю у Влада, чому у війну він наважився на запуск нової компанії та значні інвестиції. Відповідь не вийшла простою, але здається — максимально чесна. Фактори два: 

«Є максимально драматична відповідь: чи варто чогось боятись, коли над головою раз у тиждень пролітають ракети? Звучить відчайдушно, але частково це правда: ми з дружиною не стали відкладати плани на якесь незрозуміле майбутнє. 

Більш прагматична — я знаходжусь в Україні й бачу ринок. Звідси пішли Zara Home, немає H&M Home, Zielinski, у всіх великі челенджі з будь-яким імпортом і створенням чогось. Частина тих брендів, що ти знаєш, все возять з Туреччини чи інших країн. А ми в Києві, в Україні — сидимо і працюємо звідси. І я можу вплинути на те, що я можу, зараз. Коли ми закінчимо розмову, я поїду на зустріч в рітейл, після неї — дві рекламні зйомки. Я не чекатиму чогось з Європи — я зараз тут, і дію зараз». 

Нагадуємо, раніше AIN.Business розповідав історію українського бренда косметики Love&Loss:

Чим займається виробництво

• Brancho працюють на ринку з 2018 року. За словами власників, вже чотири роки вони пропонують солодощі без цукру, барвників, желатину та згущувачів. Їхня продукція мінімально оброблена для максимального збереження вітамінів та поживних речовин, додають виробники. 
• Наприклад, ягоди та фрукти для снеків не підварюють, а перетирають й потім підсушують при температурі 45 градусів.
• У виготовлення всієї продукції, компанія використовує 35 різних ягід та фруктів, а сировину для солодощів постачають місцеві ферми.
• Нестандартною позицією Brancho є їстівний чай. Цей продукт виходить у вигляді поєднання натурального гарячого напою та фруктово-ягідної суміші, яка проходить попередню регідрацію.

Чому обрали Скандинавський ринок

Серед п’яти інших українських виробників натуральної продукції, Brancho презентувало свої товари для споживачів Данії та Швеції. Виставка відбулася у Скандинавії Nordic Organic Food Fair 2022.

Обрали ринок Скандинавії, адже, за їхніми словами, це один з найперспективніших ринків для постачання органічної продукції. Наприклад, в в Данія та Швеція частки продажів органічної продукції в супермаркетах – 13% та 8,7% відповідно. А жителі скандинавських країн щорічно витрачають в середньому від 75 до 385 євро на органічну їжу.

Журналістка AIN.Business поговорила з заступницею директора компанії Mr.SCRUBBER Любов‘ю Шевчук про те, як розвивався бренд, завоював прихильність не тільки покупців, а й великих мереж магазинів, та як на діяльність вплинуло повномасштабне вторгнення.

Нагадуємо, AIN.Business продовжує збирати історії малого та середнього бізнесу в Україні. Якщо вам є що розповісти, – заповніть форму:

Розкажіть нам про свій бізнес

«Надихнулися ідеєю кавового скрабу»

Ідея бренду виникла ще у 2015-2016 році. Його засновники, Сергій Кашуба і Віталій Ткачук, надихнулися ідеєю створення кавового скрабу як для банних процедур, так і для дому. Проте вони відмовилися від банної класики — скрабу з кавової гущі, куди за бажанням додають ароматизатори та наповнювачі на свій смак. Натомість чоловіки стали використовувати свіжозмелені кавові зерна, адже, на їх думку, вони дають виразний результат і краще скрабування, а якщо до них додати натуральні олії, то ефект просто неймовірний. 

В популяризації бренду допомогли соцмережі — вони стали першим поштовхом та інструментом пошуку невеликої аудиторії цільових споживачів на початку. Як зазначає Любов, коли Mr.SCRUBBER розпочав свою історію, ця ніша української натуральної косметики була мало заповнена. Люди ж якраз почали воліти до натуральних компонентів і локального продукту. 

«Випускаємо понад 400 продуктів»

Кавові скраби мали великий попит, багато людей полюбили ці засоби. Від потреби почалося розширення асортименту, говорить заступниця директора. Спочатку запустили лінійку догляду за тілом, а через півтора року – за обличчям. Станом на грудень 2022 року, Mr.SCRUBBER випускає понад 400 продуктів для догляду за всім тілом. 

Цікаво, що до розробки косметики Mr.SCRUBBER залучена одна з найкращих технологинь України. За словами Любові Шевчук, спочатку генерується ідея, потім аналізується ринок, і вже на етапі створення певного продукту в справу вступає технологиня. Вона розробляє структуру та текстуру, тестує продукт в лабораторних умовах і на групі добровольців, у тому числі на працівниках компанії, і вже після задовільних результатів продукт випускається на ринок. 

Всі продукти Mr.SCRUBBER, каже Любов, на 95% складаються з інгредієнтів натурального походження. Це олія ши та оливкова олія, олія з абрикосових, виноградних і персикових кісточок, з авокадо, макадамії, помідора, моркви, брокколі тощо. Екстракти малини, артишоку, ромашки, звіробою, центелли, гуарани. Гідролати натуральні: з півонії, апельсина, лайма, волошки, граната, імбиру, лимона. Виготовляється косметика за власними технічними умовами без тестування на тваринах.  

«Я сама користуюся продукцією. У мене дуже чутлива й алергічна шкіра, яка гостро реагує на безліч засобів. Наші продукти вона сприймає гарно. Засоби відрізняються своєю натуральністю та дієвістю, оригінальним актуальним дизайном. Зайшовши в наш фірмовий магазин або на сайт, можна підібрати собі комплексний догляд саме під ваші запит і тип шкіри», — пояснює Любов. 

Продукти Mr.SCRUBBER представлені як в Україні, так і за кордоном. Окрема гордість бренду — п’ять фірмових магазинів у стилі ванної кімнати. Там кожен поціновувач натуральних засобів може протестувати косметику, отримати консультацію, підібрати догляд для себе чи вибрати подарунок для близьких. 

Один із фірмових магазинів у Рівному відкрили вже під час повномасштабної війни, а незабаром планують відкриття шостого. Крім того, бренд можна знайти на найбільших маркетплейсах України: Makeup, Rozetka, UAmade, Parfums, Eva тощо. В 2022 році Mr.SCRUBBER можна купити в Польщі, Катарі, Бахрейні, Азербайджані, Молдові. 

«Кожен ринок має свої закони та нюанси. Вихід на новий — це завжди вивчення нової культури, адже кожна національність має свої традиції у виборі косметики, на щось вони орієнтуються та звертають увагу, а щось навпаки у них не прийнято. Є суто технічні моменти, адже кожен випадок потребує своєї окремої документації. З цим пов’язано багато складнощів і це велика робота. З повномасштабним вторгненням український товар, звісно, став популярнішим на міжнародному ринку, проте до всього нового спочатку ставляться з недовірою. Має пройти певний час, щоб ви завоювали свою нішу», — зазначає Любов. 

Любов додає, що команда бренду зараз складається з майже 50 людей. Щороку бренд випускає як мінімум 10 новинок, та б’є свої ж рекорди з продажів. Наприклад, в 2021 році продали близько півмільйона одиниць.

«Ми нарощуємо свою команду і це круто, тому що ми даємо нові робочі місця. Ми не просто платимо зарплатню робітникам, а класно разом відпочиваємо, будуємо справжнє ком’юніті. Ми — сім’я, яка постійно збільшується», — ділиться Любов. 

«Фіксували різке падіння продажів»

Любов Шевчук згадує, що 24 лютого все змінилося — ті проблеми, якими люди переймалися день до того, перестали бути важливими. Це вплинуло й на бренд Mr.SCRUBBER. Перше, що почали робити його представники — допомагати: переселенцям, військовим, людям, які опинилися у складних життєвих обставинах. Партнери компанії з «гарячих» регіонів жили якийсь час в офісі Mr.SCRUBBER. 

Тоді організували програму допомоги переселенцям, яка діє і зараз. На сайті бренду будь-хто, хто хоче долучитися до допомоги, може оплатити косметику, яку передадуть ВПО. Також можна придбати продукцію з окремого розділу сайту, 20% від продажу якої перераховують на ЗСУ. 

Продажі після 24 лютого Любов називає «гойдалкою». Цей період діяльності був непрогнозованим і втратилися ланцюжки постачання. Різке падіння продажів також пов’язано з тим, що ніхто не розумів, як і що буде далі. Люди витрачали гроші на максимально базові потреби: гель для душу, шампунь, мило. 

«На щастя, зараз завдяки ЗСУ ми маємо можливість у повному обсязі розгорнути свою діяльність. Так само активно працює виробництво. Люди звикли до умов, в яких ми живемо, менше стресують, більше думають про себе. До того ж економіку треба підтримувати, як і свій психологічний стан. Всі ці косметичні ритуали, догляд за шкірою та волоссям важливі для того, щоб зберегти ясний розум», — розповідає Любов.  

Нещодавно Mr.SCRUBBER випустив унікальний адвент календар «Дивовижна Україна». Кожна коробочка — історія про певний регіон України, його здобутки, видатну архітектуру й унікальні природні особливості.  

«Будуємо власний завод»

«Восени цього року ми мали переїжджати на власний завод, адже зараз працюємо на орендованій площі. Поки цього не сталося, але на диво його будівництво не ставало на паузу. Це теж про українську незламність. Щоб не коїлося навколо, ми робимо свою роботу. Тож, українці — будівельники свого щастя. Сподіваємося через рік ми переїдемо в нове приміщення, суттєво масштабуємося, активно заявимо про себе на європейському ринку і будемо не точково представлені, а в найбільших мережах. Нас буде знати весь світ», — пудсумувала Любов. 

Нагадамо, раніше AIN.Business розповідав історію українського бренда косметики Love&Loss:

AIN.Business розпитав власницю Honey House Марію Бардин про те, як вдається працювати, чому були думки про зупинку бізнесу, а генератори – є спасінням не для всіх.

Наскільки тісно бізнес пов’язаний з електроенергією

Обіг виробництва за час війни виріс на 20%. Я вважаю, це завдяки тому, що ми продовжуємо виготовляти батончики, не дивлячись на проблеми з електроенергією.  

Весь процес виробництва ми адаптовуємо під виключення світла. Коли є електроенергія, ми максимально робимо те, що пов’язане з ним. Наприклад, стерилізуємо банки. Коли немає живлення, майстрині виконують механічну роботу: роблять пакування чи розфасовують мед. 

Наше виробництво залежне від електроенергії близко на 80%. Є продукти, які неможливо виготовляти без світла – пастила. Нам потрібно мінімум 8 годин безперервної роботи, аби засушити пастилу. З перервами вона може зіпсуватися, а це великі ризики для нас. Тому цей проект ми заморозили.

Процес виготовлення шоколадної продукції теж залежать від світла, але в цьому випадку ми можемо адаптувати його під виключення. Коли на виробництві є світло хоча б протягом 6 годин, ми встигаємо виготовити партію сухофруктів та шоколаду. 

Окрім того, до цього часу в нас було електричне опалення. З настанням холодів ми придбали газовий обігрів. Хоча він небезпечний, — це чи не єдиний з можливих варіантів вирішення проблеми.

Але є інший аспект, який пов’язаний з електроенергією: коли в людей немає світла, в них падає швидкість інтернету. За статистикою Facebook, охоплення нашого акаунту впали на 67%. Відповідно я буду платити на 67% більше за одну покупку. Також реклама в цій соцмережі не така дешева, як колись. Відповідно, це стає великою проблемою. Хоча, з одного боку, я ще можу адаптувати виробництво під відключення світла, – це не означає, що я знайду клієнтів за ту ціну, як колись.

Вплив на виробничу здатність

Насправді в нас збільшилася виробнича здатність. Наші майстрині мають завдання –  повністю наповнити склад. Це для того, щоб, в разі повного відключення, ми могли реалізувати замовлення. 

Не можу сказати, що це правильно, тому що ми крафтовики. Але, яке життя – такі обставити. Я стараюся віддавати максимально свіжий продукцію, але вона буде вже зі складу. 

Чому генератори – це не рентабельно

Оцінивши ситуацію, виявилося, що в нас найбільша проблема з пастилою. В промислових електричних потужностях пастила є досить дорогим продуктом через час сушіння – сушильна машина забирає близько 3 кВт в годину. Крім того, в нас є велика конвекційна машина, розхід палива якої теж досить великий. Виходить так, що собівартість  пастили не рентабельна. Тому ми й зупинили проект з пастилою мінімум до весни 2023 року.

Генератор не вигідний тільки для пастили, для інших продуктів є ймовірність, що це буде рентабельно. Ми плануємо придбати альтернативне живлення потужністю 2кВт. Це для того, щоб забезпечити виготовлення інших продуктів й для підтримання шоколадних виробів. Але поки холодно, застигання шоколаду відбувається природнім шляхом, —  без додаткового охолодження. Тому наразі ми адаптувалися.

Чому бізнес був на межі закриття

Прощання з бізнесом – це було швидше моральне виснаження, ніж реальне бажання. Адже замість того, щоб вкладати свій ресурс в розвиток, я кожного дня викладаю сили на те, щоб адаптувати свій бізнес під умови війни та виключення світла. А це сильно виснажує морально. Окрім того, як в працівників, так і в мене є постійний стрес. Адже, під час будь-якого виробничого процесу ми переживаємо, щоб зненацька не вимкнули світло, а вся робота не була марною.

Більше того, зупинити бізнес мені не дозволяє совість. Ми виробляємо і віддаємо батончики для ЗСУ, я сплачую зарплату працівникам та податки, що й підтримує економіку країни, наближає нас до перемоги.

Бізнес точно доведеться зупинити, якщо

Зупинити бізнес прийдеться при повному блекауті. Якщо не буде світла майже по всій Україні – не буде сенсу працювати. Як показує практика, в нас навіть не буде замовлень. 

Нещодавно я переглянула бюджет виробництва і зрозуміла, що ми зможемо зупинити бізнес на один-два місяці: просто оплачувати оренду, податки й перечекати блекаут. Але це швидше запасний план. Бо розумію, що зупинитися, а потім розігнатися – складніше, ніж зараз помаленьку рухатися.

Нагадуємо, AIN.Business продовжує збирати історії малого та середнього бізнесу в Україні. Якщо вам є що розповісти, – заповніть форму:

Розкажіть нам про свій бізнес

«Вирішив зробити прошутто власноруч»

Коли Юрій Сербін у вересні 2014 року їхав з країни на кілька місяців, курс долара був близько 12 грн, а коли повернувся в січні — виріс аж до 30 грн, тільки потім спав. Це вплинуло зокрема на ціни продуктів. Одного вечора чоловіку захотілося придбати прошутто. Саме тоді відчувся потужний контраст у ціні, адже у вересні його можна було купити за 199 грн/кг, а у січні — вже за 700-800 грн/кг. Тож Юрій вирішив зробити все самому. Він взяв два шматки м’яса, свинину та яловичину, і зробив свій перший прошутто мало не вдома на балконі. Тоді якраз була зима, тож умови сприяли.  

Так офіційно народився бренд Ham.Lo. Вже десь у квітні 2015 року Юрій з партнером Сергієм Чучковим вирішили взяти участь у фестивалі вуличної їжі, який тоді тільки набирав популярності. Однак найпоширенішою стравою на події був бургер, а партнерам не хотілося ставати в один ряд з усіма, вони прагнули зробити щось оригінальне. Вже якраз були готові ті шматки м’яса, які засолював Юрій у січні, тож запропонували варіант м’ясної закуски на кшталт тапасів з використанням в’яленого м’яса. Організаторам теж була важлива якась різноманітність, тому їм сподобалася ідея. І не тільки їм, а й всім гостям події, адже черга не закінчувалася.

«Ми підготувалися за місяць, знайшли холодильну камеру, зробили необхідну кількість сировини — у нас були свинина, яловичина і качка. В результаті на фестивалі ми не розгиналися два дні. Можливо, це через брак досвіду, але ми відчули, що людям сподобалося. Потім ми так ще на кількох фестивалях попрацювали і до нас стали звертатися ресторани з пропозиціями співпраці. Тоді курс виріс і всі шукали сировину якісну, але дешевшу, тому запропонували нам поставляти для закладів», — згадує Юрій. 

Наступним кроком для бренду стала співпраця з магазином преміальної продукції Good Wine, який і допоміг знайти приміщення під харчове виробництво. Що цікаво, з моменту першого дзвінка до поставки готової продукції пройшло 450 днів — понад рік Ham.Lo працювали, поки не досягли тієї якості, яка б дозволила виставити продукцію на прилавку магазина. Коли продукти з’явилися в Good Wine, інші магазини почали звертатися до Юрія та Сергія з пропозицією продаватися на їхніх прилавках також. Зокрема це Winetime, а також відомі мережі супермаркетів Auchan та Silpo. 

«Головна ідея була і є — українське прошутто»

«Я бачу у цьому продукті великий потенціал. У його виробництві ми використовуємо тільки морську сіль, без консервантів і фарбників. Тому період виробництва складає 14-16 місяців. Завдяки цьому виходить якісніший продукт, що головне для нас. Можливо це не зовсім бізнес-мислення, тому що для бізнесу треба швидше зробити та швидше продати. До того ж? в наші часи мало хто готовий інвестувати гроші в такий довгий період. Тому цей продукт зараз на паузі, залишки ми продаємо у Good Wine», — пояснює Юрій. 

Залишається сподіватися, що прошутто виробництва Ham.Lo повернеться на ринок, тому що це продукт, як то кажуть, з душею. Юрій та Сергій три рази були в Італії, щоб покращити свої знання технології. Два візити були шпигунськими. В Пармі вони відвідали понад 10 виробництв, а також завітали у Сан Даніеле на північ Італії. Там, у невеличкому містечку на 50 000 населення, зосереджено близько 60 виробництв прошутто, 10 з яких також відвідали підприємці. Як зазначає Юрій, італійці там такі відкриті, що можна просто зайти, спитати, чи можна подивитися на виготовлення прошутто, а вони проведуть цілу екскурсію. Третій візит був в італійську кулінарну школу, де українці пройшли курс з сиров’яленої продукції. 

«Ми італійців запитали, який основний секрет прошутто. Вони відповіли, що секрету немає, головне — сезонність. Раніше це був саме сезонний продукт, це зараз є холодильні камери і кожного тижня закладається нова сировина. А от ще в 50-70 роках ця продукція вироблялася на вулиці, тобто на стіни будинків вивішували свинину, яку забивали десь в грудні і солили прямо на дворі», — розповідає Юрій.

«Сировина у нас українська, у нас є свої постачальники свинини, яловичини і качки»

Через війну асортимент бренду обмежений. Крім прошутто є брезаола (італійська версія сиров’яленої яловичини), бастурма з яловичини, три види салямі, відновлюють виробництво сиров’яленої качки. А от бекон і панчетте зараз не роблять, адже на них немає попиту. Як зазначає Юрій, він не може виготовляти 15 кг, коли мінімальна партія на закладку біля 150 кг. 

З 24 лютого 2022 року впали продажі й стиснувся ринок. Впав попит на продукцію бренду, тому що вона більш преміальна. Люди почали слідкувати, на що витрачають гроші, й намагаються не купувати зайвого. Ham.Lo продовжив співпрацювати з двома магазинами, але з іншими роботу зупинили. 

Крім того, стався прикрий збіг, адже 23 лютого підприємці відправили велику партію поставки в «Сільпо». Продукція в такому разі спочатку їде на склад перевізника, а наступного дня — на склад покупця. На магазини мережі партія вже не поїхала. Тільки в червні цю продукцію зі складів по Україні вдалося отримати назад. 

Однак ще наприкінці минулого року проект почав працювати над новою категорією — готових страв. Почали робити преміальні готові продукти — качку «Конфі» й томлені ялові щоки. 

«Якщо готувати вдома ялову щічку, її треба тушкувати ніч, щоб вона була як треба. А нашу можна за 10 хвилин розігріти і вона готова. Ми економимо годин 10 домашньої роботи. Теж саме з качкою — її треба готувати 3-4 години, а нашу 10 хвилин, і у вас є французька вечеря вдома», — пояснює Юрій. 

З початком повномасштабного вторгнення Ham.Lo перепрофілювали виробництво, докупили обладнання й розширили цю лінійку. Зараз вони роблять простіші готові страви. Борщ, каші і тушковане м’ясо: свинину і яловичину. Крім того, розробляють продукт без м’яса з квасолею та морквою. 

«Від наших рідних та друзів пішли запити на тушкованку та щось, що не потрібно додатково готувати, щоб можна було відкрити та вживати. Але звичайні скляні банки не підходили, їх легко розбити, а якщо потрібно швидко зібратися та їхати — необхідний час, щоб акуратно скласти, а ще банку чимось потрібно відкрити. Тому ми обрали для своїх продуктів реторт-пакети, які не мають цих недоліків, продукція в них може зберігатися до двох років, пакети зручно зберігати та транспортувати», — пояснює Юрій.

Лінійку назвали «Треба брать». Всі страви одразу готові до вживання, нічого додавати не потрібно, пакет можна розігріти у гарячій воді, а можна вживати й холодним. Такі пакети купують військові, благодійні фонди, які поставляють їм продукцію, а також організації, що допомагають людям, які зараз цього потребують.

«Це не крок відчаю, це попит часу»

В деякому роді проекту пощастило, адже їхнє виробництво знаходиться в Бориспільському районі, куди не встигли добратися війська рф. З незручностей — лише вимикали світло на ніч, щоб не привертати увагу, що теж створило певні умови роботи. Проте виробництво не закривали, тільки березень і квітень воно взагалі не працювало. У випадку Ham.Lo до вторгнення важко було підготуватися, тому що навіть за тиждень грамотно виробництво не згорнути, каже засновник. А ресурсу, щоб його перемістити, у підприємців не було, це великі кошти. 

«Плани на майбутнє — вижити»

«Якби я був в цьому проекті сам і не було зобов’язань перед клієнтами, постачальниками і робітниками, то можливо я б просто поставив все на паузу. А так, не дивлячись на застій у березні-квітні, ми платили зарплати персоналу. Зараз основна задача — вижити і відновити виробництво прошутто. Це те, про що я мрію. А виживати будемо коштом готової продукції. Зараз ми спілкуємося з гуртовим замовником, якщо все вдасться — це буде база. Так ми зможемо розвивати більш унікальні категорії», — зазначає Юрій.  

Нагадаємо, раніше AIN.Business розповідав велику історію українського бренду натурального морозива Gelarty:

«Продажі впали на 40%»

Після 10 жовтня 2022 року, коли відбулися перші масштабні обстріли енергетичної інфраструктури, продажі дуже впали. Об’єми виготовлення продукції спочатку зменшили, зупиняли цеха, бо не було такої реалізації. Продажі впали на 40%. На сьогодні ніби вирівнюються показники, які були перед відключеннями, але не довоєнні. Зараз фіксуємо певні незручності в роботі.

Основна проблема — це виробництво. Холодильники — це не основне, основним є цех, де стоїть професійне обладнання (м’ясорубка, тістораскатка, камери шокової заморозки). Працюємо далі, підлаштовуємося під графіки, та закупили додаткове обладнання для роботи.

«Не працює оргтехніка»

Якщо говорити про магазини, то там морозильні камери можуть тримати температуру до 5 годин. Вони витримують, але одночасно не працюють термінали, немає можливості сплачувати картками. Не працює також оргтехніка, щоб обслуговувати покупців.

Наприклад, є позиції, які виготовляємо під замовлення на окремі магазини, — не встигаємо по термінам, йде затримка, маємо недоотриманий прибуток. Була ситуація, коли світло було всього пару годин на день, продукція «потекла» — щось подали за безцінь, щось викинули.

Сподівамося, що невдовзі ситуація налагодиться. Хоча ми фіксуємо ріст продажів, живемо в очікуванні, що подальших падінь не буде.

Хоча за час війни Gelarty зазнав збитків на понад 2 млн грн, – бізнес вдалося реанімувати. Станом на листопад 2022 року, морозиво бренду можна знайти на полицях понад 200 магазинів-партнерів, скуштувати в ресторанах, а також замовити на офіційному сайті. При цьому, відключення світла, які трапляються в Києві щодня, Массімо Джеларті не вважає перепоною – бізнес балансує й в нових реаліях, адже це щодня наближає Україну до перемоги на економічному фронті.

Редакція AIN.Business поговорила з засновником Gelarty Массімо Джеларті про те, що таке справжнє морозиво, як хобі перетворилося на прибутковий бізнес, й про взаємодію з партнерами. Під час інтерв‘ю підприємець власноруч приготував для нас морозиво, а для вас ми дізналися, як приготувати цей натуральний десерт вдома.  

Від 15 років домашніх експериментів до трьох закладів в столиці

Хоча історія Gelarty розпочалася 5 років тому, інтерес до справжнього морозива виник у Массімо Джеларті 20 років тому. На той момент підприємець з освітою консультанта по розробці та впровадженню CRM-систем працював на Житомирському маслозаводі, який згодом став виготовляти продукцію «Рудь». Займаючись продажами, одного разу він опинився з-поміж працівників, яких обрали для поїздки на австрійську фабрику по виробництву смаків для морозива. Дегустацію організовували з метою розробки лінійки натурального морозива. Хоча маслозавод відмовився від ідеї, так як це було дорого у виробництві, Массімо Джеларті називає цю поїздку знаковою для себе. 

Так, він зізнається, – до того моменту не любив морозива, але повернувшись з Австрії й надихнувшись справжнім смаком цього продукту, – в його будинку з‘явилася міні-лабораторія. Виготовлення натурального морозива перетворилося на хобі. Самостійно вигадуючи рецепти, за допомогою міксерів та рідкого азоту, Джеларті робив десерт для друзів та родини, а згодом почав відвідувати тематичні майстер класи по всьому світу. В цей час в Україні про культуру крафтового морозива ніхто навіть не знав, згадує підприємець.

«Всі мої друзі знали, що я люблю готувати морозиво. Коли ми збиралися, хтось готував м‘ясо, інші пригощали алкогольними напоями власного виробництва, проте всі знали, що в кінці вечора я приготую морозиво на десерт».

Пройшло 15 років експериментів і під час заняття трекінгом в Ісландії до Массімо Джеларті прийшла ідея перетворити хобі та щось значно більше. Тоді ж у голові підприємця виникла концепція закладів з авторським натуральним морозивом Gelarty. За рік з моменту подорожі, в Києві відкрилася перша з трьох точок Массімо Джеларті. Згодом запрацювало повноцінне виробництво, сайт, засновник почав збирати команду й налагоджувати зв’язки в партнерами. 

«Років 15 я вдома експерементував, це було хобі. Загалом моя спеціальність — консультант по розробці й впровадженню СRМ-систем. Навіть зараз я беру участь в деяких проектах. Але це 10% мого часу, інший я приділяю Gelarty».

Натуральне морозиво – це

Говорячи про морозиво, Массімо Джеларті зазначає, – воно має бути тільки справжнім. По-перше, це коли простому споживачу знайомі всі слова в складі продукту, й він готовий з‘їсти кожний з них окремо. А по-друге, додає власник Gelarty, – це незначна кількість повітря в морозиві. Так, виробниче нараховує близько 120-130% повітря, а в крафтовому – не більше 20%. Як це з‘ясувати простій людині? Джеларті каже, що не натуральне морозиво буде м‘яким і готовим до споживання одразу після відкриття упаковки, а під час танення утворюватиме не рідину, а піну. 

«Коли в морозиві багато повітря – треба додати до нього хімічні інградієнти, які б, зокрема, кристалізували суміш, треба пофарбувати, додати смакові хімічні домішки, ароматизатори. За рахунок того, що вони хочуть продати нам повітря, вони мусять додавати домішки. Якщо ви відкриєте банку крафтового морозива – не зможете встромити в нього ложку. Виробниче морозиво можна їсти відразу – воно буде м‘яке за рахунок хімічних інгредієнтів, яким його наситили», — додає Массімо. 

Інгредієнти для Gelarty привозять зі всього світу. Маракую й манго, за словами засновника бізнесу, доставляють з Домініканської республіки, матчу – з Японії, ваніль замовляють в Італії, ванільний цукор їде з Австрії, шоколад – з Бельгії та Франції. При цьому, молоко, вершки, цукор, полуницю, виноград, та багато іншого – купують в Україні. Банки для готової продукції їдуть з Польщі, інше пакування – українське.

Під час інтерв‘ю власник Gelarty приготував для AIN.Business авторське морозиво. Айс Крім Мейкер приготував суміш, далі шеф збивав інградієнти за допомогою міксерів, поступово додаючи рідкий азот. Шоу, зізнаємось, було захоплюючим, а смак морозива – вишуканим і незвичним одночасно. Подали десерт в кам‘яних чашах, які попередньо охолоджують 8 годин. Як зазначив Джеларті, це необхідно для того, аби морозиво повільніше тануло, а гості могли ласувати ним довше. Він також додав, що авторське морозиво зазвичай готують при гостях, а до повномасштабного вторгнення часто проводилися майстер класи.

Бізнес живе, поки є світло

24 лютого 2022 року заклади й виробництво Gelarty зупинилися. Через два місяці, коли було прийняте рішення щодо поступового відновлення роботи, з команди в 20 людей, яка була до війни, залишилося четверо. Більшість виїхали за кордон й не планують повертатися, – пояснює Джелатрі. З огляду на це, співробітників довелося шукати заново. Станом на листопад, на виробництві Gelarty, яке має площу біля 400 м2, знову працюють 20 кондитерів. Вони виготовляють морозиво для закладів мережі, партнерів, та на доставку. Оскільки планові й екстрені відключення світла продовжуються, а Gelarty чекає на генератор, – всі процеси відбуваються вночі. За словами Массімо, в цей час відключень найменше, а отже вдається продуктивно працювати. 

«З війною трафік у наших закладах впав на 50%. Коли ми реанімувалися, то вдалося забрати 70% трафіку. Після обстрілів критичної інфраструктури, – знову пусті ресторани».

Загалом, повномасштабна війна принесла Gelarty великі збитки. Хоча рф не дісталася до виробництва, повернувшись до цеху задля відновлення роботи, на команду чекало розтануте морозиво на понад 2 млн грн, зламані холодильники й обладнання, що не витримали відключень електроенергії. Схожа ситуація й зараз, каже Джеларті: хоча підприємець ще не рахував збитки, що спричиняють відключення світла, він припускає, – сума може бути наближеною. 

«Все літо ми наздоганяли, реанімували, встали на ноги, аби працювати й виробляти. Але зараз знову проблеми з електроенергією. Ще не рахував, але думаю, що ми знову втрапили на пару млн грн. Інвестувати зараз тяжко. Наприклад, нам зараз треба купити генератор за 700 000 грн. Без нього ми не можемо виробляти морозиво». 

До війни Массімо Джеларті також планував відкриття ще двох закладів Gelarty в Києві. Напередодні для них навіть приїхало обладнання, яке зараз знаходиться на складі. На думку підприємця, в цій сфері нераціонально масштабуватися в таких нестабільних умовах. Старт новим точкам дадуть після перемоги України. 

Культура морозива в усьому

Команда рестораторів Gelarty нараховує подан 40 людей. Це офіціанти, працівники кухні, баристи й інші. Повноцінний ресторан Gelarty працює в Lavina mall, два інших Массімо Джеларті називає «Gelarty кафе-глясе». В першому можна спробувати суші, бургер, піцу, замовити повноцінний сніданок, обід або вечерю з обов‘язково включеною кулькою гастрономічного морозива. І якщо там вам подадуть морозиво, то заклади в ТРЦ DREAM й ТЦ «Гулівер» пропонують відвідувачам різні поєднання морозива з кавою. Зокрема, причиною цьому є щира думка Массімо Джеларті, що таке поєднання – найкрутіший фудпейрінг. 

«Я зрозумів, що у нас немає жодного закладу, де б і кава й морозиво були на гідному рівні – зазвичай, смакує щось одне. Я вирішив такий зробити. В Gelarty café glacé є 26 видів кави і 84 види морозива». 

Аби реалізувати ідею з кавою, команда Gelarty довгий час консультувалася з різними представниками сфери. Згодом, пригадує Массімо, вдалося знайти партнера, який досі обсмажує зерна за розробленою й затвердженою рецептурою. 

Крім цього, команда Gelarty розробила лінійку некалорійного морозива – без цукру й лактози, з пребіотиками. Джеларті каже, що дуже складно зробити такий продукт, аби він був смачним – на пропрацювання рецептури пішло два роки. Також мережа Gelarty презентувала морозиво для собак і єнотів. Наразі команда (вже півроку) займається розробкою рецептури глазурованих сирків. 

«Команда, що займається ідеями й їх реалізацією, складається з чотирьох людей. Щовівторка ми організовуємо «Творчу майстерню» під час якої проходять обговорення. Також, за необхідністю, ми запрошуємо експертів. Наприклад до розмов, присвячених виробництву сирків, ми залучили спеціаліста, який більш компетентний в цьому питанні». 

Понад 200 магазинів-партнерів

В 2022 році морозиво Gelarty можна замовити на сайті, й знайти в звичайних магазинах. Зокрема, чорні брендовані холодильники з ним стоять в супермаркетах мережі «Сільпо», WineTime, «Мегамаркет», «Еко-Лавка», АЗС «Сокар», а також дрібних регіональних мережах по всій країні. Як зазначив Массімо, станом на листопад 2022 року в Gelarty понад 200 партнерів по всій Україні. Для деяких з них компанія розробляє й ексклюзивні позиції. Наприклад, для Winetime влітку 2022 року Gelarty створив лінійку морозива в вафельных стаканчиках. За його словами, ця ідея принесла багато продажів. 

«Було багато партнерів в Маріуполі, Харкові, інших містах, де наразі ведуться бойові дії. Ми поки що не знаємо чи залишилось там щось. Припускаємо, що багато наших холодильників в магазинах-партнерах просто згоріли».

На питання про прибутковість бізнесу, засновник мережі відповів ствердно, проте зазначив, що наразі практикують реінвестування. 

«У мене не нова машина, не велика квартирі, проте я маю цей бізнес. Коли я починав, у мене було 200 000 євро, які я накопичував на нову квартиру, але вклав у Gelarty. Потім я побудував виробництво й вклав у нього ще 500 000 євро, які я дістав з бізнесу. Потім ми купили холодильники за 200 000 євро, а зараз потрібен генератор. Бізнес прибутковий, але все, що є, я реінвестую». 

Готуємо морозиво вдома 

Массімо стверджує: приготувати домашнє морозиво легко. Проте, кожний етап буде відрізнятися від тих, що проводять на виробництві Gelarty. Причина одна – домашнє морозиво не потрібно зберігати, а варто їсти одразу. Рецепт від Массімо Джеларті наступний: 

Для базової молочної суміші вам знадобиться:

1. молоко 3,2% жирності;
2. вершки 33% жирності;
3. цукор;
4. сухе знежирене молоко;
5. жовтки. 

Процес приготування займає небагато часу, проте варто не забувати, що ви готуєте морозива – важлива концентрація. Змішайте 70% молока, 30% вершків, додайте 15% цукру, 5% сухого знежиреного молока й 5% жовтка. Далі в готову базову молочну суміш, за словами засновника Gelarty, можна додавати все, що завгодно. 

«Наприклад, можна додати пюре груші й сир горгонзола. Якщо ж полюбляєте шоколадне морозиво – змішайте з сумішшю 5% какао. Одночасно, деякі інгредієнти є взаємозамінними. Якщо замість вершків взяти маскарпоне, а молоко замінити йогурт – отримаєте морозиво зі смаком йогурту й маскарпоне. Якщо ж до останнього поєднання додати відстояну в алкоголі вишню – вийде насичений смак маскарпоне з пяною вишнею. Можна приготувати й гірчичне морозиво з медом: 5% цукру замініть на 5% меду, й додайте трішки української, діжонської, й французької гірчиці».

Після того, як вирішили зі смаками, далі, за рецептом Джеларті, варто виконати головне правило морозива – заморожувати й збивати одночасно. Оскільки вдома не вийде застосувати технологію з рідким азотом, потрібно залити суміш в неглибоку посудину й поставити до морозильної камери. Кожні 10-15 хвилин варто діставати морозиво й мішати. Робити це варто до моменту, поки суміш не стане пластичною. Так вона на 10-20% насититься повітрям і перетвориться на справжнє, натуральне морозиво. 

Нагадуємо, AIN.Business продовжує збирати історії малого та середнього бізнесу в Україні. Якщо вам є що розповісти, – заповніть форму:

Розкажіть нам про свій бізнес

Раніше AIN.Business розповідав історію українського бренда косметики Love&Loss.

Журналістка AIN.Business розпитала Анну, як вона прийшла до створення власного бренду косметики, з якою аудиторією працює бізнес, як просуває товари, а також як вдалося збільшити продажі у 5 разів після початку повномасштабної війни.

Нагадуємо, AIN.Business продовжує збирати історії малого та середнього бізнесу в Україні. Якщо вам є що розповісти, – заповніть форму:

Розкажіть нам про свій бізнес

«Ідея запустити свій бренд здавалася нереальною» 

Анна створила косметичний бренд, коли намагалася розв’язати власну проблему. Вона деякий час прожила в США, і там стан її шкіри сильно погіршився. Повернувшись додому, вона довгий час не могла знайти косметичні засоби, які могли б вилікувати або хоч якось допомогти позбутися цих проблем. 

«Я вивчала компоненти косметики, читала багато літератури на цю тему. Детально аналізувала кожен засіб, що траплявся мені на очі. Повністю заглибилася у цю тему, і тоді мені прийшла ідея запустити власне виробництво косметики», — пригадує Анна. 

За її словами, спочатку це здавалося нереальним. Але одного дня Анна натрапила на виробництво у Харкові та технолога, яка вразила її своїм професіоналізмом. Вони почали співпрацювати, й у 2019 році з’явився бренд Love&Loss.

«Ми поставили собі завдання — створювати якісні, натуральні косметичні засоби, які не шкодять ані природі, ані людині, а, навпаки, допомагають дівчатам стати більш впевненими у собі», — розповідає засновниця компанії.

«Сировину привозимо зі Швейцарії» 

Перші півтора року Анна розвивала бренд сама: власноруч клеїла етикетки, збирала та відправляла посилки, наповнювала сайт. Згодом почала наймати команду. 

Наразі в київському офісі Love&Loss працюють п’ять менеджерів, які збирають посилки та консультують клієнток. Також компанія співпрацює з фотографом, відеографом, дизайнером та SMM-спеціалістом на аутсорсі. Крім того, звертаються до послуг інтернет-маркетолога, який налаштовує рекламу та контактує з блогерами.

Розширилися й географія виробництва: Анна почала співпрацювати ще з двома фабриками у Києві та Дніпрі. 

Компоненти для виробництва закуповують за кордоном. Наприклад, тару — у Варшаві та Мілані. Доставка займає багато часу, тому Анна щоразу робить великі замовлення, щоб не було перебоїв з товаром. Теж саме і з сировиною. 

«Ми обираємо лише якісні компоненти. Наприклад, сировину для наших гелів для вмивання замовляємо зі Швейцарії. Це дуже класні і дорогі компоненти, які доводиться довго чекати. Але воно того варте, адже це безпосередньо впливає на якість засобів та довіру клієнтів, якою ми дуже дорожимо», — пояснює Анна.

«Продаємо в Instagram, Facebook і TikTok» 

Щомісяця косметику Love&Loss купують 1500-2000 клієнтів. Середній чек — 800 грн. За словами Анни, сезонності як такої у бізнесу немає, але продажі значно збільшуються в період Чорної п’ятниці та Нового Року. 

«Я давно помітила тенденцію: ті місяці, які раніше здавалися неприбутковими, зараз приносять багато замовлень та нових клієнтів. Адже ми постійно зростаємо, розширюємо асортимент. Тож кожен сезон можна зробити прибутковим, якщо весь час розвивати продукт та бренд в цілому», — зауважує засновниця Love&Loss.

Клієнти бренду — здебільшого дівчата віком від 18 до 35 років. Як розповідає Анна, вони стильні, вільні та креативні: доглядають за собою, слідкують за косметичними трендами та залюбки підтримують український продукт.

Найскладніше у бізнесі — підібрати засоби під запити покупців. Анна наводить приклад: продукт може підійти 99 дівчатам, а для однієї людини виявитися неефективним. У Love&Loss користуються принципом, що головне — не нашкодити.

Основний майданчик для просування продуктів бренду — Instagram. Зокрема, найбільше людей та замовлень надходить після реклами у блогерів. Тому важливо грамотно обрати рекламодавця з правильною цільовою аудиторією. А також — експериментувати та не боятися провалів, адже вони бувають часто, особливо з рекламою.

«Також ми запускаємо таргетовану рекламу через Facebook. Нещодавно відкрили для себе TikTok, і зараз активно співпрацюємо з блогерами звідти. Наприкінці вересня реклама на цій платформі принесла нам понад 5000 підписників та понад 1000 замовлень», — розповідає Анна. 

«Люди почали довіряти українським брендам» 

Перед початком повномасштабної війни компанія активно готувалася до 8 березня, адже це одне з найважливіших свят у сфері косметики. Анна замовила багато реклами та товару, який так і не встиг доїхати до офісу. А за кілька тижнів у виробництво в Харкові потрапила ворожа ракета. На щастя, звідти заздалегідь вивезли продукцію, а команда евакуювалася до Ужгорода.

Повноцінну роботу бренд відновив з середини травня. А з липня обороти компанії збільшилися на 500%, так само як і кількість нових клієнтів.

«Ми помітили, що люди стали більше довіряти українським брендам та ставити їх у пріоритет. Насправді раніше ми стикалися з проблемою недовіри до наших продуктів — дівчата надавали перевагу іноземним брендам. Але зараз все кардинально змінилося, і це не може не радувати», — ділиться засновниця Love&Loss.

Вона зазначає, що продукцію бренду замовляють навіть ті люди, які через війну переїхали до інших країн. Наприклад, одна з постійних клієнток, яка зараз живе в Британії, уже замовила косметичні набори на подарунки англійцям на Новий Рік. 

«У планах — вийти на експорт» 

За словами Анни, зараз бізнес дуже страждає через відключення світла в Києві. Але команда намагається адаптувати роботу під ці графіки, кожного дня працює в різні години. 

У планах — і надалі розширювати асортимент. Наразі у Love&Loss розробляють дитячу лінійку, яка потребує дотримання суворих норм якості. Але команда вже на фінальному етапі, тож після Нового Року буде презентувати нову колекцію. Втім, найголовніші цілі — відкрити фізичний магазин у Києві та отримати міжнародні сертифікати для експорту продукції за кордон. 

«Ми мріємо показати наш український продукт усьому світу та рухаємося до цього. А зараз висловлюємо неймовірну вдячність нашим захисникам та захисницям, завдяки яким взагалі маємо можливість працювати та розвиватися. Я маю величезну віру в те, що нашу країну чекає світле майбутнє!», — підсумовує Анна.

Нагадуємо, раніше AIN.Business розповідав як бренд шкіряних аксесуарів Jungle розвивається під час війни:

Про розвиток, роботу виробництва під час війни, інвестиції та запуск нових англомовних майданчиків для продажів засновниця Jungle Христина Дерега розповіла в інтерв’ю для AIN.Business. 

Нагадуємо, AIN.Business продовжує збирати історії малого та середнього бізнесу в Україні. Якщо вам є що розповісти, – заповніть форму:

Розкажіть нам про свій бізнес

«Співпрацювали з Maybelline, Clarins, Sony»

Ідея створення бренду Jungle почалась з любові власниці обирати подарунки. Христина Дерега хотіла створити аксесуари, які захочеться подарувати собі й близьким. Так, в 2016 році почали виготовляли рюкзаки у львівській майстерні, площею 18 м².

Jungle – сімейний бізнес. Як розповідає Христина, для їхньої компанії сімейний затишок і цінності — складові атмосфери їхнього простору.

Згодом компанія перейшла на пошиття невеликих шкіряних аксесуарів: обкладинок для документів, чохлів для телефонів та ноутбуків, косметичок, гаманців, бірок на валізи, аксесуарів для собак тощо. Всі товари виробляються вручну, а процес роботи складається з багатьох етапів: відбору шкіри, розрізання деталей, нанесення тиснення, пошиття, установки фурнітури.  

За словами власниці, основна фішка бренду — іменна персоналізація аксесуарів:

«Бренд Jungle — це не тільки якісні аксесуари. Він про емоції, враження, мотивацію насолоджуватись життям, досліджувати світ і дарувати близьким особливі подарунки. Завдяки їм ти маєш можливість вкласти своє значення, залишити згадку про себе чи особливий момент».

Окрім того, вироби Jungle часто є складовими корпоративних наборів та подарунків і рекламних розсилок компаній. Компанія співпрацювала із Maybelline, Clarins, Sony та іншими. Для таких замовлень майстри розробляють індивідуальні фрази чи нанесення логотипу на продукти, створюють індивідуальні опції пакування.

«Шкіра – від кращих українських та італійських виробників»

Як розповідає Христина, для розроблення товарів бізнес використовує шкіру від кращих українських та італійських виробників, щоб обкладинка чи косметичка прослужила не один рік. Фурнітуру також обирають ретельно, щоб відрізнялась міцністю і була гарним доповненням до аксесуарів.

Процес нанесення надпису відбувається завдяки нанесенню гарячого металу на шкіру. Для кольору майстри використовують золоту чи срібну фольгу. В компанії пояснюють, що подібна технологія допомагає довше зберегти колір і форму надпису.

Підприємниця ділиться, що чи не єдиною складністю такого виду виробництва є налагодження росту: швидко змінюється система роботи з постачальниками, робота майстерні. Тому часто потрібно оновлювати всі алгоритми на кожному етапі росту з мінімальними змінами у собівартості товарів. Крім того, основним їхнім завданням є спрощення процесу замовлення для клієнтів.

«Запрацювали, як тільки відновилася міжнародна доставка»

З початком повномасштабного вторгнення робота бренду поставили на паузу. У фокусі керівниці компанії було збереження усіх робочих місць та офісу, в який команда переїхала перед новим 2022 роком. 

Як тільки відновила роботу міжнародна доставка, Jungle знову почав працювати: виготовляли замовлення, доставляли закордон, переформатовували процеси й працювати над виходом на міжнародні майданчики продажу. А в березні бренд запустив патріотичну колекцію.

«Нас шалено підтримували люди з усього світу – замовлення йшли зі словами Слава Україні на різних мовах. Аксесуари з цього дропу розліталися Україною та світом. Люди хотіли голосно заявляти «Я з України» і могли робити це з допомогою наших аксесуарів», – каже Христина.

Також, компанія розробляла благодійні аксесуари: закладки до книг, бірки для рюкзаків та сумок. Це була ініціатива для допомоги ЗСУ.

«Є спад по українському ринку»

На темпи виробництва безпосередньо впливає кількість замовлень. В середньому майстерня виготовляє від 80 до 180 одиниць на день, та від 800 до 1800 замовлень на місяць. 

«У довоєнний період ця цифра завжди була 1500 і вище одиниць і постійно зростала, подолавши позначку двох тисяч одиниць. Бренд знаходиться в процесі постійного росту, тому багато реінвестуємо в обладнання, матеріали, людей та маркетинг», – розповідає Христина. 

Зараз ці цифри відрізняються, бо є спад по українському ринку.

«Це цілком зрозуміло. На початку війни ми були в стагнації, починаючи з середини весни почали виходити на дохід, що покривав витрати на зарплати команді та виробництво, із кінця літа ми стабільно отримуємо невеликий прибуток», – додає підприємниця.

Наразі компанія напрацьовує нові канали продажів, хоча й це займає час, наголошує Христина. Перша партія аксесуарів Jungle вже доставлена в США, а також компанія отримує перші замовлення з Amazon.

За 8 місяців війни в компанії Jungle змінився кешфлоу: собівартість матеріалів зростає, а кількість замовлень нестабільна. Також, ділиться власниця, змінилися і канали витрат: інвестують в оновлення сайту та запуск нових англомовних майданчиків продажу.

За час війни в команду найняли ще двох людей, збіьшувати команду далі поки що не планують. 

«У фокусі – збереження існуючої команди та забезпечення їх достойним рівнем доходу і впевненістю у завтрашньому дні, наскільки це можливо»

«Якщо цього року доведеться працювати при свічках та із генераторами – так і буде»

Основною метою для Jungle на сьогодні є вихід на довоєнний рівень продажів та його підтримка, щоб могти розвиватися далі. Станом на жовтень, компанія переналаштовує канали продажів:

«Покращуємо співпрацю з Amazon, продовжуємо роботу над продажами на Etsy, робимо новий англомовний сайт і працюємо над стратегією запуску англомовних соцмереж. Також, активно співпрацюємо із благодійними ярмарками та маркетами у Європі: на початку листопада відправили невелику партію аксесуарів на благодійний маркет в Італії».

Головна мета компанії залишається незмінною: Jungle планують стати lovemark-брендом №1 в Україні серед персоналізованих шкіряних аксесуарів та іменних подарунків. 

«Це було нашою місією до війни, хочу зробити все можливе, щоб втілити її після нашої перемоги». 

Окрім того, як ділиться Христина, щороку кінець осені та грудень для компанії – активний період. Тому вони залишають традицію робити знижки на Чорну п’ятницю.

«З середини листопада наші аксесуари починають замовляти як подарунки на Миколая та новорічні свята, з корпоративними клієнтами розпочинаємо розробку персоналізованих замовлень для їх команд та партнерів. Ну, і звісно, ми вирішили продовжити традицію знижок до Чорної п’ятниці в 2022 році. Адже наші клієнти звикли до таких активностей і, точно знаємо, що очікують на наші пропозиції».

Нагадуємо, раніше AIN.Business розповідав про те, маріупольська шаурма «Перша на вугіллі» підкорює столицю:

В інтерв‘ю для AIN.Business засновниця SINEL Анастасія Савонова розповіла історію бренду, про його перезапуск в умовах війни, та досвід виробництва теплого одягу для ЗСУ.

Нагадуємо, AIN.Business продовжує збирати історії малого та середнього бізнесу в Україні. Якщо вам є що розповісти, – заповніть форму:

Розкажіть нам про свій бізнес

«Усе розкупили за 2-3 дні»

Власне виробництво бренду спортивного одягу SINEL запустили у березні 2022 року, але ідея та концепція бере свій початок ще з весни 2021 року. Саме тоді, під час карантину, у власниці Анастасії Савонової виникла потреба замовити шорти для спорту. Оскільки всі офлайн магазини були зачинені, а в інтернет-магазинах товару такого виду за доступними цінами не було, дівчина вирішила звернутися до AliExpress. Знайшовши бажані шорти й отримавши їх за кілька тижнів, – Анастасія не пожалкувала. Ба більше, вона вирішила розпочати бізнес – надалі закуповувати спортивний одяг в Китаю, та продавати їх в українському інтернеті.

«Прийшли, на диво, дуже круті шорти й ми вирішили замовити невелику партію на продаж в інтернеті, бо ніша була повністю пуста. У нас розкупили все буквально за 2-3 дні! Все літо 2021 року ми не встигали замовляти з Китаю», – пригадує Анастасія.

Проте згодом підприємиця зрозуміла, що бренд не справляється з навантаженням, – доставка товарів з Китаю тривала довго, і на додачу бували затримки на митниці. Коли споживачі швидко розкуповували шорти одного розміру, потрібно було чекати ще 3-4 тижні, щоб прийшла нова партія. Щоб вирішити питання довгої логістики, прийшла ідея запустити власне виробництво. 

«Основна ціль бренду – продавати якісну продукцію за доступною ціною. Найякісніші тканини, які є на ринку України, ідеальні шви, завжди покращення лекал і фасонів», – говорить про концепцію бренду Анастасія Савонова. 

«Щоб цех не застоював, відшивали речі для ЗСУ»

У січні 2022 року компанія почала закуповувати рулони тканин, щоб розробляти моделі. А вже 22 лютого запустили роботу цеху й мали починати відшивати одяг. Проте за два дні весь процес перервало повномасштабне вторгнення рф в Україну. 

«Вся робота одразу ж зупинилась, перших декілька тижнів ми не розуміли, що чекає Україну найближчим часом і тому, звісно, відшив одягу був зупинений», – розповідає власниця. 

Щоб цех не застоював, компанія вирішила запустити благодійний відшив теплих речей для ЗСУ. Така робота продовжувалася до середини квітня. У висновку, виробництво відшило близько 500 термокостюмів, флісових кофт, балаклав і рукавиць. Однак вже влітку довелося зупинити роботу, адже теплий одяг став не актуальним. 

«Перезапустилися як бренд домашнього одягу»

За словами Анастасії, далі команда почала обдумувати подальшу роботу бренду SINEL. Зрештою, вирішили ризикнути й перезапуститися, каже підприємиця. В осінньо-зимовій колекції бренду з‘явився одяг для дому та піжами. Зокрема, стимулом стала думка про переселенців, які через бойові дії залишили свої домівки без речей.

Колекція створювалась протягом двох місяців: одразу команда здійснювала пошуки тканин по всій Україні, ще місяць присвятили розробці лекал. 

«Фасони створювали на основні проаналізованих сотень моделей одягу для дому. Нам хотілось створити щось затишне, естетично красиве і в той же час приємне до тіла», — каже про задум Анастасія. 

Станом на осінь 2022 року, в SINEL є власний швейний цех, який знаходиться на заході України. В команді працює 7 людей: 5 працівників у цеху та 2 менеджери з продажу. Тканини бренд закуповує в Ізраїлі та Туреччині, а також в Україні. За словами Анастасії, саме на пошук якісних тканин йде чи не найбільше часу. Проте існують й інші труднощі в цьому процесі, ділиться підприємиця:

«Основна складність виробництва під час війни – це дефіцит тканин, доставки з-за кордону з великою затримкою, та здорожчання на 20-30%, порівнюючи з минулим роком, через доставку не морським шляхом, а через Європу».  

«Плануємо вихід на нові ринки»

На момент виходу матеріалу, штат SINEL укомплектований, але власники зацікавлені в співпраці з фахівцями з продажу, «які можуть на себе брати ініціативу в розвитку, просуванні та напрямках продажу».

Ділячись планами, засновниця бренду говорить про майбутній ріст асортименту та вихід на нові ринки. Зокрема, SINEL розвиває продажі на Amazon та Etsy.

Нагадуємо, раніше AIN.Business розповідав про те, як працює київський сервіс правильного харчування на кожний день Health and Food Kyiv.

Нагадуємо, AIN.Business продовжує збирати історії малого та середнього бізнесу в Україні. Якщо вам є що розповісти, – заповніть форму:

Розкажіть нам про свій бізнес

Для натхнення та створення колекцій підприємиці проводять етнографічні дослідження та залучають до роботи українських майстрів. За словами Наташі Каменської, хоч бренд і надихається національною культурою, перепрацьовує її, – ніколи не імітуює предмети мистецтва.

В інтерв‘ю для AIN.Business засновниці GUNIA Project детально розповіли про його історію, шлях до впізнаваності по всьому світу, процес виробництва та особливості роботи з унікальними технологіями.

Нагадуємо, AIN.Business продовжує збирати історії малого та середнього бізнесу в Україні. Якщо вам є що розповісти, – заповніть форму:

Розкажіть нам про свій бізнес

«Займалися проектом для власного задоволення»

Першим виробом під брендом стала гуцульська вовняна шуба гуня, яку створюють на ручних ткацьких верстатах у Карпатах. Саме на честь цього продукту GUNIA Project отримав свою назву. 

Все почалося з інтересу до традиційних ручних технік та культури. Марія та Наташа організовували експедиції по всій Україні в пошуках майстрів, історії вінтажних предметів. В процесі вони познайомилися з етнографами та працівниками музею Івана Гончара, з чого й взяла старт волонтерська діяльність.

Перші півтора роки дівчата займалися проектом для свого задоволення без комерційної цілі. Хоча планів створити бренд не було, вони хотіли інтерпретувати власні знахідки в сучасність. Тому GUNIA Project утворився досить логічно — внаслідок невеликих ініціатив, які співзасновниці втілювали протягом цього часу.

«Коли ми зрозуміли, що GUNIA зростає, а ми не встигаємо закривати всі задачі самостійно, – взяли в команду першу людину. Це було приблизно три роки тому, й саме в той час ми зрозуміли, що будемо розвиватися як український бренд», – пригадує Марія. 

Компанія досить стрімко масштабувалася, тому наступним кроком стало прийняття на роботу майстра з кераміки. На момент виходу матеріалу, в штаті офісу та виробництва GUNIA Project 30 людей, а також близько 40 майстрів по всій Україні, з якими бренд продовжує працювати віддалено.

«Ми розуміємо, що сьогодні як ніколи, важливо розповідати про українську культуру і місія GUNIA Project – відкрити світу наших талановитих майстрів, забуті технології виготовлення гутного скла, кераміки, виробів з дерева та текстилю», – пояснює ідею бренду Наташа Каменська.

«Кожний виріб створений за унікальними технологіями»

Кожен виріб GUNIA Project створюється за унікальними технологіями українських майстрів, які з покоління в покоління передають свої секрети обробки скла, кераміки, в’язання, ткацтва. Наташа Каменська пояснює, що це пов‘язано з бажанням дізнатися більше про ремесла, їхню історію та всі процеси виготовлення.

Дослідження та пошуки художників – підприємиці називають одним із найскладніших завдань. Наташа та Марія не мають жодних упереджень, обираючи людину для нашої команди, але для них важливо, щоб окрім таланту та майстерності, майстер міг працювати з термінами виробництва.

«Пошук майстрів ведеться ретельно, але ми ніколи не обмежуємо себе в пошуку, тому що часто знаходимо навіть більше, ніж просто талановиту людину», – додають засновниці GUNIA Project.

Описуючи процес виробництва, Марія Гаврилюк зазначає, що інколи все починається з розробки ідеї, пошуку натхнення й повернення до майстрів вже з готовими ескізами. При цьому, інколи стається навпаки: спочатку відбувається пошук забутих технологій виробництва та конкретного майстра, з яким бренд хоче працювати. Далі команда GUNIA Project радиться з ним щодо планів і разом продумує концепцію колекції.

«Розробка дизайнів займає час, оскільки часто майстри не можуть їх виконати, проте ми щасливі, що знаходимо способи для їх створення», – поснює Марія. 

Крім виробів, що входять ло колекцій, бренд також робить ексклюзивні замовлення в тиражах.

«Головна складність – масштабування виробництва»

З моменту заснування, GUNIA Project вдалося нагалодити продажі по всьому світу. Одночасно, в 2022 році вироби бренду найкраще продаються на американському ринку.

Головною складністю бізнесу засновниці називають складне масштабування виробництва, так як багато виробів ручної роботи. Оскільки в Україні дуже мало майстрів, які володіють унікальними техніками, бренду, відповідно, складно виробляти більше. Також важкий сам період пошуку та навчання майстрів, додають Марія та Наташа.

«З війною – зросли»

За словами Марії Гаврилюк, GUNIA Project пощастило, адже повномасштабна війна не сильно вплинула на бренд. Основна проблема була у логістиці та доставці виробів за кордон. Аби нагалодити процеси, підприємиці шукали й використовували всі можливі способи. 

Хоча GUNIA Project повністю зупинив роботу шоуруму та виробництва на два місяці, бренду все таки вдалося збільшити рівень продажів в Україні на 140%. Обсяг міжнародних продажів, при цьому, збільшився у 3 рази. 

«Ще до початку війни ми розвивали GUNIA Project на іноземних ринках і зараз наші позиції закріпилися. Щодо роботи команди також були свої труднощі. Ми вчилися працювати віддалено, підлаштовуватися під часові пояси та графіки, але ми віримо, що нам все вдалося». 

GUNIA Project відновив роботу шоуруму та виробництва в Києві на початку літа. Станом на жовтень 2022 року, бренд працює у своєму звичному режимі та продовжує розвиватися. Від лютого засновниці найняли 6 нових співробітників. Команді вдається виходити на кількість 1000 одиниць кераміки на місяць загалом.

«Ми робимо усе можливе, щоб українська економіка жила, а про українську культуру знали ще більше людей у всьому світі. Ми вважаємо, що місія проекту GUNIA поширювати українську культуру стала ще більш цінною сьогодні, оскільки план ворога – знищити нашу історію. Ми зробимо все можливе, щоб він не досяг успіху», – підсумовують Марія та Наташа.

Наташа Каменська додає, що цінності GUNIA Project не змінилися. Бренд планує надалі розповідати про творчість України й українців, нашу багату спадщину. Команда продовжить працювати над тим, щоб розширити межі бренду по всьому світу.

Нагадаємо, раніше AIN.Business розповідав історію українського бренду одягу THE LACE:

Подружжя насолоджувалося своєю справою, яка стабільно зростала. За рік до повномасштабного вторгнення підприємство вийшло на обіг у 1 млн грн. Однак війна, звісно, багато що змінила — з 24 лютого 2022 року сироварня не працювала, а обладнання вивезли у безпечніше місце. Однак нещодавно Харківщину деокупували й Андрій вирішив — саме час дати бізнесу другий шанс. 

Нагадуємо, AIN.Business продовжує збирати історії малого та середнього бізнесу в Україні. Якщо вам є що розповісти, – заповніть форму:

Розкажіть нам про свій бізнес

«За 40 років житті ніколи не задавався питанням, як народжується сир»

Андрій Кулик понад 10 років пропрацював в аудиторській фірмі, але ближче до сорока зрозумів — він не хоче більше займатися аудитом, а прагне відкрити свою справу. Десь на півроку чоловік поринув у пошуки себе: займався йогою та саморозвитком, вивчав внутрішній світ та зовнішні очікування від майбутнього життя. Тоді Андрій проаналізував свій раціон і зрозумів, що на 40% він складається із продуктів переробки молока. До м’яса душа не лежала, адже він притримувався вегетаріанської дієти.

Порадившись з дружиною Катериною, у 2017 році подружжя вирішило відкрити власну сімейну справу. Катерина взяла на себе маркетинг та комунікації, а Андрій зайнявся технологією та виробництвом. 

«Я спіймав себе на думці, що проживши 40 років у цьому світі, ніколи не ставив собі запитання, як народжується сир. Я звик, що в полі мого зору він з’являється вже в головах і гарно запакований десь у магазині. А потім почав читати та дивитися відео — і був вражений. З молока можна зробити так багато різних продуктів», — згадує Андрій. 

«З весняного молока сир буде один, а з осіннього – інший»

З перших днів сировар став відпрацьовувати технологію та ретельно записувати техпроцес, щоб в майбутньому за нею виготовляти сири однакові за смаком та іншими характеристиками. Крім того, багато чого залежить від основної сировини — молока, який досить специфічний продукт. Залежно від тварин, їхнього утримання, породи, раціону, пори року, якість молока змінюється: за жирністю, щільністю, смаковими відтінками. Відповідно, з весняного молока сир буде один, а з осіннього – інший.

Також сир має ще одну особливість — ви дізнаєтеся, вийшов він у вас чи ні мінімум через півтора-два місяці. Якщо ж це тверді сири з тривалою витримкою, то взагалі через півроку або рік, залежно від об’єму голови. Наприклад, найбільші сири від «ЄКАН» важили 6 кг — це півтора роки витримки.

Перші півроку існування проекту пройшли в експериментах, вже потім орендували приміщення, зробили ремонт, купили обладнання тощо. На підприємстві з’явилося три сироварки — на 20 л, 100 л і 500 л молока. Вони всі залучені у процес, бо є сири, які випускаються в малому обсязі, а є для масового виробництва. 

Лінійка продуктів охоплювала майже весь спектр: рікота, вершки, кисломолочний сир, адигейський сир, сири паста філата, бурата, моцарела, сулугуні, страчатела, напівтверді та тверді сири з витримкою тощо. Тільки йогурти не робили, адже вони мають низьку маржинальність.

«Я заморочився та створив продукт, який взагалі не містить штучних інгредієнтів. Там тільки молоко й добавки природного походження. Для того, щоб навіть лакто вегетаріанці могли вживати мій продукт, я відмовився навіть від натурального хімозину, тобто використовував мікробіальний молокозгортаючий фермент нетваринного походження. Це коли в лабораторних умовах вирощуються грибки, спори яких мають молокозгорткові властивості», — ділиться Андрій. 

«Якийсь час ферма була в окупації, тож поголів’я значно поменшало»

Чоловік зазначає, що у цій справі ніколи не нудно, тому що це поле для експериментів. Хоча іноді постійні покупці повертають його на землю. Вони звикають до певного продукту, розуміють і відчувають, чого хочуть, і замовляють конкретний сир. Якщо Андрій вирішує трохи змінити технологію та додати якусь фішку, клієнти одразу це помічають та вимагають повернути стабільний смак. Тому чоловік просто додає до продуктової лінійки нові сири, якщо вийшло щось достойне. Востаннє у списку було 27 видів молочних продуктів.

Молоко брали на фермі, розташованої в селі Стара Гнилиця Чугуївського району. Там знаходиться  підприємство, яке привезло з Австрії голштинську породу корів. Вважається, що саме вона дає сиропридатне молоко. Продукція з молока цієї породи визнаються в Європі та відповідають стандартам. Але якийсь час ферма була в окупації, тож значно поменшало поголів’я.

«Коли ми вирішили розширюватися, я почав підбирати собі помічників сироварів. А знайти готового спеціаліста у Харкові неможливо, тому треба було навчати людей з нуля. Вся технологія все одно була під моїм контролем. Якщо це напівтвердий сир, то це і виготовлення сирного зерна, і пресування, і посол, і аффінаж. Якщо молоді, то потрібно перетворити молоко на желе, порізати, обсушити, отримати сирне зерно і перемістити у форми для самопресування або пресування під гнітом. Тут на кожному етапі є свої нюанси», — згадує Андрій.

Сирам давали свої назви. Оскільки торгова марка «ЄКАН»— від Єкатерини та Андрія, — використовували похідну від неї. Якщо за основу брали рецептуру італійського сиру монтазіо, утворювали від нього «монтекан». Щоб люди мали асоціацію, що це класична рецептура сира в нашому виконанні. Або англійський сир чедер звучить як «чедекан». Або камамбер — «еканбер». 

«Я не робив сирів, які мені не подобаються. Але більше люблю те, що можна і потерти на гарячі страви, і покласти скибками на бутерброд, і запекти з чимось. Мій улюблений — звичайний напівтвердий скибковий сир. В нас він називається «монтекан». А ще я обожнюю буррату — це божественний сир», — впевнений чоловік.

«Геть усі сумніви, треба відновлювати роботу»

Андрій та Катерина вже ставили собі за мету масштабуватися і збільшити виробництво в 10 разів: почали набирати стажистів, шукати приміщення, готувати документацію, щоб вийти вже у сегмент масового виробництва. Проте війна внесла корективи. З початку повномасштабного вторгнення сироварня не працює, а виробництво було тимчасово закрите. 

«Коли на наступний день ми всі сиділи у льохах, я набрався хоробрості та вирвався на виробництво. Страшно було виходити, бо у Харкові було голосно. Я навів порядок у цеху й забрав всі продукти, що швидко псуються: сир, напівфабрикати, молоко тощо. Їх я просто роздавав сусідам у приватному секторі, щоб люди їли. Роздавав перехожим — хто насмілювався, той брав. А на той момент молока в місті вже не було», — згадує співвласник «ЄКАН». 

На шостий день Андрій з родиною поїхали за 100 км від Харкова. Двоє синів з дружиною продовжили шлях до Європи, а чоловік навідався до Харкова евакуював усе обладнання та запаси сирів, а сам через три тижні повернувся до міста — там  продовжив жити та працювати на іншій сироварні, все літо волонтерив і, крім того, намагався заробити грошей.

Коли деокупували Харківську область, з’явилися надія та переконання — геть усі сумніви, треба відновлювати роботу. Андрій привіз назад до міста обладнання і намагається відновити працездатність виробництва. У планах — пошук постачальника молока, бо воно стрімко злетіло в ціні. Як жартує підприємець, у нього вже закрадаються думки, що треба мати свій молоковоз або своїх корів.

«Стало спокійно і з’явилася якась упевненість. Люди повертаються до Харкова, поменшало прильотів по місту, стало тихіше. Як тільки я привіз обладнання до Харкова, мені наступного ж дня почали дзвонити клієнти та запитувати, чи ми працюємо. Я точно значно уріжу асортимент, навряд чи буду до закінчення війни займатися якимись експериментами. Швидше за все залишу вибірку з 5-6 продуктів, які наймасовіші. Один сир я залишу з витримкою, інші будуть швидші сири», — розмірковує сировар.  

Зараз Андрій здобуває магістра у Державному біотехнологічному університеті за спеціальністю Харчові технології — це буде його третя вища освіта. Щодня він щось робить, щоб знову розгорнути виробництво.

«Вірю в перемогу України та повернення громадян до рідних міст і родин», — зазначає Андрій.

Залишилося багато технічних питань, які потрібно вирішити. Наприклад, розмерзлася система водопостачання, коли в березні були морози, та й складське зберігання обладнання не пішло йому на користь. Але чоловік не сумнівається — все вийде, адже після деокупації міста з’явилася хоч якась впевненість у майбутньому. 

Нагадаємо, раніше AIN.Business розповідав про те, як дружина полоненого з Азовсталі відкривала квіткарню у Львові:

Журналіст AIN.Business поговорила із засновницею та ідеологинею проекту Анастасією Романовою про розвиток компанії, шлях проекту від ідеї до ліцензійного виробництва та роботу в умовах світового розбалансу. 

«Найстрашніше — це методи, які використовуються для боротьби з комахами»

Перш ніж створити стартап, аналогів якому немає у світі, Анастасія Романова разом із колегою Ольгою Дячук працювали у парламенті — Ольга відповідала за роботу команди депутата, а Анастасія — за зв’язки з іншими країнами і відбудову проектів екологічного напрямку. Це посприяло створенню компанії з фокусом на екологію та глобальну проблему.

Почалося все під час робочого візиту у Сполучені штати, коли Анастасія помітила, що є величезна проблема з комарами та небезпечними хворобами, які ті переносять.

«У Флориді був спалах Зіка вірусу і тоді з літаків розпилювали хімічні речовини та розповсюджували по всій території штату. Страждали і люди, і загалом екосистема — зокрема мертву рибу просто викидало на берег з океану. Це була досить серйозна та очевидна проблема», — згадує Анастасія.

Треба було знайти екологічну альтернативу для її розв’язання разом з командою талановитих інженерів. Але перед тим розробники звернулися до етимологів і співпрацювали зокрема з Херсонським аграрним університетом, щоб спеціалісти допомогли зрозуміти, які інстинкти у комарів і як вони себе поводять.

«Основна ідея — заманити та зловити, але не вбити. Ми вирішили зіграти на інстинктах комарів. Тому наша система імітує дихання та тепло людини, довжину хвиль, які випускає тіло, і аромат, що створює наша шкіра. В деяких проявах ці елементи вже використовували для захисту від комах, але ми зрозуміли, що нам треба їх вдосконалити. Ми попрацювали на софтверною частиною і методом купи експериментів прийшли до такої, яка максимально імітує людину. Наша задача — ще на початку активності зібрати тих комарів, які планують репродуктивний цикл на конкретній території, щоб його зупинити. І при цьому не впливати на природний баланс, наприклад, біля озера, де вони — частина екосистеми та необхідні як їжа для більших тварин», — зазначає Анастасія.  

До середини 2019 року відбувалося дослідження і занурення в саму проблематику. Розробники відвідували профільні конференції та дізналися, наприклад, що існує American Mosquito Control Association — американська асоціація, яка займається питаннями суто комарів. В Європі також є така.

Всередині 2019 року Mosquito Control вийшли з першим прототипом, який віддали на незалежне тестування декільком університетам Херсона. Там порівнювали розробку з іншими екологічними способами, які боролися з цією проблемою на ринку. Виявилося, що те, до чого прийшли в компанії, значно підвищує ефективність і результати.

«Створення навколо людини екосистеми без комарів в Україні — більше проблема комфорту. А от нещодавно була новина, що українку вкусив комар і у неї була лихоманка західного Нілу. Тому навіть в нас вже трапляються захворювання, які переносять комарі — хоч це поки і виключення. Водночас у світі мільйон людей страждають від захворювань, які передаються комарами — вірус Зіка, інфекція Денге, навіть не беручи до уваги малярію», — розповідає Анастасія. 

Проблема виглядала значною, тому просувати систему варто було активно і швидко. Розробники подали заявку в EO Business Incubators і пройшли відбір. Як зазначає сама Анастасія, це напевно, було найкраще рішення для старту бізнесу, з того моменту Mosqitter почав функціонувати як компанія і як стартап.

Другим важливим поштовхом став конкурс стартапів для участі в найбільшій у світі виставці електроніки CES (consumer electronic show) в Лас-Вегасі. Тоді Ukrainian Venture Capital Association (UVCA) разом з CRDF Global відібрали групу українських стартапів для презентації на CES, яка була січні 2020 року. По суті це був перший реліз продукту світові. Там українці отримали перші контакти, заручилися першими партнерствами та почали розвивати діяльність. 

«Американський ринок більший та сформованіший для Mosqitter»

«В американців є культура обробки території хімією. Там за замовчуванням компанії приїжджають раз на два тижні та обробляють територію хімією від москітів. Люди звикли платити за це гроші — $100-150 за візит. У них є бюджет на сезон, а він в залежності від території варіюються від 4 місяців до всього року, якщо говорити про штати на кшталт Флориди. Тому ми й орієнтуємося на ринок США, як один з пріоритетних, де клієнт готовий платити за продукцію. А небезпечні хвороби стають розповсюдженішими по всій території країни», — пояснює засновниця компанії.

В Україні знаходиться RND-центр та базове виробництво. На міжнародних ринках компанія надає ліцензію на виробництво приладів за технологією Mosqitter, яка дає право на виробництво корпусів і всіх основних елементів локально. Таку мають її партнери в Індії, Італії й, можливо, скоро отримають в Бразилії.

«Ми за собою залишаємо постачання «наших мізків» — це електроніка і софт, який забезпечує потім роботу заліза» 

Зараз компанія фокусується на американському ринку, активно працює з партнерами на бразильському, індійському та італійському ринках, а також вже однією ногою на канадському.

В Україні Mosqitter не зупиняє свою роботу і хоче й надалі розвивати цей напрямок. Як розповідає Анастасія, в 2022 році в компанії планували активно зайнятися локальним ринком, але з війною переглянули плани. Однак навіть в цих умовах фантастичні українці продовжують жити, створювати навколо себе приємну атмосферу, захищають своїх близьких не тільки від ракет, а й від природних чинників, і замовляють Mosqitter. 

Система коштує на українському ринку $1200 доларів, ціна може трохи відрізнятися в залежності від країни. За словами засновників компанії, вона служить довго, тому що корпус дуже міцний і виготовлений з нержавіючої сталі. Mosqitter показала себе витривало у різних кліматичних умовах. 

«Ми розуміємо, що це не тільки про комарів. Наша основна ціль — зменшити використання хімії. Зараз ми сфокусувалися на комарах, щоб вони не переносили хвороби та взагалі не турбували людей. Але хімія використовується на агронапрямку. Тому для нас є велике поле для подальшої діяльності, де нашу базову технологію можна адаптувати під інших шкідників — особливо в агросекторі. В Канаді, наприклад, Mosqitter вже показала ефективність проти комах, які шкодять плодовим деревам. Але поки фокусуємося на москітах, тому що розуміємо, що краще спочатку якомога краще зробити одне, а потім розширюватися_­», — зазначає Анастасія.

Основна система досить велика — 120 см, 36 кг. Часто клієнти просили зробити меншу, легшу та доступнішу систему проти комарів. Тому на початку року компанія почала працювати над портативною системою і зараз закінчилися тести Mosqitter-міні, який також будуть запускати на ринок. 

«Війна фізично вплинула на українське виробництво, але ментально — на всю компанію»

«Ми більше стали пишатися тим, що є українською компанією, а наші партнери — спільною співпрацею. Також у нас сталося збільшення відповідальності, тому що ми представляємо Україну у світі. Зараз хочеться ще активніше показувати результати й те, що в Україні крім мужніх людей і фантастичної нації, ще й класні підприємці, які роблять унікальні продукти та можуть бути впізнавані у всьому світі. Ми стали ментально більш зрілими, щоб показати, що Україна може на всіх фронтах бути сильнішою та активнішою», — розповідають у компанії.

Українці за війну встановили у себе близько 50 систем. Також до компанії звернулися з проханням надати установки на фронт, тому що там особливо в липні комарі також були відволікаючим фактором. Велика система для цього була б незручною, тому на фронт поїхала тестова версія Mosqitter-міні — про що військових, звичайно, попередили.

За технологією Mosqitter у світі працює вже близько 500 машин, але є ще ті, які зараз встановлюються в Індії. Зараз компанія активно працює над масовим виробництвом, тому що створила попит і зараз треба забезпечити його реалізацію. Але Анастасія впевнена, що у них, як у відповідального бізнесу все вийде, тому що зараз задача не тільки просувати український продукт, а і саму країну як бренд:

«Мене надихає бажання вивести на ринок продукт, який в загальному сенсі буде приносити добро та захищати людей від великої проблеми. До того ж для нас важливо нести український бренд у світі. Це дуже цікавий шлях — будувати стартап, співпрацювати з командою, новими партнерами, бачити, які різні люди у світі, вибудовувати непростий шлях зростання компанії. Сподіваємося, у нас вийде змінити культуру від хімічної до більш екологічної». 

Нагадаємо, раніше AIN.Business розповідав про те, як працює українське виробництво фетрових аксесуарів Gudzyk: