Якби ви зібрали перелік технік для виконання великої роботи в багатьох різних сферах, як би це виглядало? Я вирішив це з’ясувати.

Частково моєю метою було створити посібник, який міг би використовувати будь-хто в будь-якій галузі. Але мене також цікавила форма перехрестя. І ця вправа показує, що вона дійсно має певну форму; це не просто пункт під назвою «наполегливо працювати».

Наступне передбачає, що ви дуже амбітні.

Перший крок — вирішити, над чим працювати. Робота, яку ви обираєте, має володіти трьома якостями: це має бути те, до чого у вас є природні здібності, до чого ви маєте глибокий інтерес і що дає можливість виконувати щось чудове.

На практиці вам не потрібно особливо турбуватися про третій критерій. Амбіційні люди вже занадто консервативні щодо цього. Тож усе, що вам потрібно зробити, це знайти те, до чого ви маєте здібності та чим сильно цікавитеся. [1]

Це звучить просто, але часто це досить складно. Коли ти молодий, ти не знаєш, що ти вмієш і що таке різні види роботи. Деякої роботи, яку ви зрештою почнете виконувати, можливо, ще навіть не існує. Тож хоча деякі люди знають, чим вони хочуть займатися у 14 років, більшість має це знайти для себе.

Спосіб зрозуміти, над чим працювати – це працювати. Якщо ви не впевнені, над чим працювати, вгадайте. Але виберіть щось – і вперед. Можливо, ви іноді помиляєтеся, але це нормально. Добре знати про багато речей; деякі з найбільших відкриттів відбуваються завдяки поміченню зв’язків між різними сферами.

Розвивайте звичку працювати над власними проєктами. Не дозволяйте думати про «роботу» тільки те, що інші люди кажуть вам робити. Якщо вам одного разу вдасться виконати велику роботу, то, ймовірно, це буде над вашим власним проєктом. Це може бути в рамках якогось більшого проєкту, але ви керуватимете своєю частиною цього.

Якими мають бути ваші проєкти? Все, що здається вам надзвичайно амбітним. У міру дорослішання і розвитку вашого смаку до проєктів захопливе та важливе зійдуться. У 7 років може здатися надзвичайно амбіційним будувати з Lego, потім у 14 — навчитися обчислювати, поки в 21 рік ти не почнеш досліджувати питання фізики, на які немає відповіді. Але завжди зберігайте захопливість.

Існує якась збуджена цікавість, яка є одночасно двигуном і кермом великої роботи. Він не лише керуватиме вами, але, якщо ви дозволите йому самому, також покаже, над чим працювати.

До чого ви надто цікаві — до такої міри, що набридла б більшості інших людей? Це те, що ви шукаєте.

Коли ви знайшли те, що вас дуже цікавить, наступним кроком буде дізнатися про це достатньо, щоб підвести вас до одного з країв знань. Знання розширюються фрактально, і здалеку його краї виглядають гладкими, але як тільки ви дізнаєтесь достатньо, щоб наблизитися до одного, вони виявляються повними прогалин.

Наступний крок — помітити їх. Це вимагає певних навичок, тому що ваш мозок хоче ігнорувати такі прогалини, щоб створити простішу модель світу. Багато відкриттів стали результатом запитань про речі, які всі сприймали як належне. [2]

Якщо відповіді здаються дивними, тим краще. Велика робота часто має відтінок дивацтва. Ви бачите це від живопису до математики. Спробувати виготовити це буде вражено, але якщо воно з’явиться, прийміть його.

Сміливо дотримуйтесь нестандартних ідей, навіть якщо вони не цікавлять інших людей — насправді, особливо якщо це не так. Якщо ви в захваті від певної можливості, яку всі інші ігнорують, і у вас є достатньо досвіду, щоб точно сказати, що вони всі не помічають, це якнайкраща ставка, яку ви знайдете. [3]

Чотири кроки: виберіть сферу, навчіться достатньо, щоб досягти кордону, помічайте прогалини, досліджуйте перспективні. Так робили практично всі, хто робив велику роботу, від художників до фізиків.

Кроки другий і четвертий вимагають важкої роботи. Можливо, неможливо довести, що вам потрібно наполегливо працювати, щоб творити великі речі, але емпіричні дані є такими ж, як докази смертності. Ось чому важливо працювати над тим, що вас глибоко цікавить. Інтерес спонукатиме вас працювати більше, ніж проста старанність.

Три найпотужніші мотиви – це цікавість, захоплення і бажання зробити щось неймовірне. Іноді вони збігаються, і ця комбінація є найпотужнішою з усіх.

Великий приз — відкрити новий фрактальний бутон. Ви помічаєте тріщину на поверхні знання, відкриваєте її, а всередині – цілий світ.

Давайте поговоримо трохи більше про складну справу визначення того, над чим працювати. Основна причина, чому це важко, полягає в тому, що ви не можете сказати, як виглядає більшість видів роботи, окрім як їх виконуєте. Це означає, що чотири кроки збігаються: вам, можливо, доведеться працювати над чимось роками, перш ніж ви зрозумієте, наскільки це вам подобається або наскільки ви вмієте це робити. А тим часом ви не виконуєте більшість інших видів роботи, і тому не дізнаєтеся про них. Тож у гіршому випадку ви обираєте пізно на основі дуже неповної інформації. [4]

Природа честолюбства загострює цю проблему. Амбіції бувають двох форм: одна передує інтересу до предмета, а інша виростає з нього. Більшість людей, які виконують велику роботу, мають поєднання, і чим більше у вас першого, тим важче буде вирішити, що робити.

Освітні системи більшості країн роблять вигляд, що це легко. Вони очікують, що ви присвятите себе певній сфері задовго до того, як ви зможете зрозуміти, як це насправді. І в результаті амбітна людина на оптимальній траєкторії часто сприйматиме систему як приклад поламки.

Було б краще, якби вони принаймні це визнали — якби вони визнали, що система не тільки не може багато чого допомогти вам зрозуміти, над чим працювати, але розроблена з припущення, що ви якимось магічним чином здогадаєтеся, будучи підлітком. Вони не скажуть вам, але я скажу: коли потрібно визначити, над чим працювати, ви самі вирішуєте. Деяким людям щастить, і вони справді вгадують правильно, але решта будуть блукати по діагоналі між маршрутами, прокладеними на основі припущення, що це роблять усі.

Що робити, якщо ти молодий і амбітний, але не знаєш, над чим працювати? Чого вам не слід робити, так це пасивно дрейфувати, припускаючи, що проблема вирішиться сама собою. Вам потрібно вжити заходів. Але немає систематичної процедури, якої ви можете дотримуватися. Коли ви читаєте біографії людей, які виконали велику роботу, дивуєте, скільки удачі тут пов’язано. Вони дізнаються, над чим працювати, в результаті випадкової зустрічі або читання книги, яку випадково взяли в руки. Тож вам потрібно зробити себе великою мішенню для удачі, а спосіб зробити це — бути цікавим. Спробуйте багато чого, познайомтеся з багатьма людьми, прочитайте багато книг, задайте багато запитань. [5]

Якщо сумніваєтеся, оптимізуйте для цікавості. Поля змінюються, коли ви дізнаєтесь про них більше. Наприклад, те, що роблять математики, дуже відрізняється від того, що ви робите на уроках математики в середній школі. Тож вам потрібно дати різним видам роботи шанс показати вам, якими вони є. Але сфера має ставати все більш цікавою, оскільки ви дізнаєтесь про неї більше. Якщо ні, швидше за все, це не для вас.

Не хвилюйтеся, якщо ви виявите, що вас цікавлять речі, відмінні від інших людей. Чим незвичніше ваш смак до цікавості, тим краще. Дивні смаки часто є сильними, а сильний смак до роботи означає, що ви будете продуктивні. І ви, швидше за все, знайдете нові речі, якщо шукатимете там, де мало хто шукав раніше.

Однією з ознак того, що ви підходите для якоїсь роботи, є те, що вам подобаються навіть ті частини, які інші люди вважають нудними або лячними.

Але поля діяльності  — це не люди; ви не винні їм жодної лояльності. Якщо під час роботи над чимось ви виявите інше, більш захопливе, не бійтеся переключатися.

Якщо ви робите щось для людей, переконайтеся, що це те, чого вони дійсно хочуть. Найкращий спосіб зробити це – зробити те, що ви самі хочете. Напишіть історію, яку хочете прочитати; створити інструмент, який ви хочете використовувати. Оскільки ваші друзі, ймовірно, мають схожі інтереси, це також допоможе вам отримати початкову аудиторію.

Це повинно випливати з правила збудливості. Очевидно, що найзахопливішою історією для написання буде та, яку ви захочете прочитати. Причина, чому я прямо згадую цей випадок, полягає в тому, що так багато людей розуміють його неправильно. Замість того, щоб робити те, що вони хочуть, вони намагаються зробити те, що хоче якась уявна, більш досвідчена аудиторія. І як тільки ви підете цим шляхом, ви загубитесь. [6]

Є багато сил, які зведуть вас зі шляху, коли ви намагаєтеся зрозуміти, над чим працювати. Претензійність, мода, страх, гроші, політика, чужі бажання, гучні шахрайства. Але якщо ви дотримуватиметеся того, що вважаєте справді цікавим, ви будете доказом проти всіх них. Якщо вам цікаво, ви не заблукали.

Слідування за своїми інтересами може звучати як досить пасивна стратегія, але на практиці це зазвичай означає слідувати їм, минаючи всілякі перешкоди. Зазвичай доводиться ризикувати відмовою та поразкою. Тому для цього потрібна чимала сміливість.

Але хоча вам потрібна сміливість, вам зазвичай не потрібно багато планувати. У більшості випадків рецепт виконання великої роботи простий: наполегливо працюйте над надзвичайно амбітними проєктами, і з цього вийде щось хороше. Замість того, щоб складати план і потім виконувати його, ви просто намагаєтеся зберегти певні варіанти.

Проблема з плануванням полягає в тому, що воно працює лише для досягнень, які ви можете описати заздалегідь. Ви можете виграти золоту медаль або розбагатіти, вирішивши це в дитинстві, а потім наполегливо переслідуючи цю мету, але ви не можете відкрити природний відбір таким чином.

Я думаю, що для більшості людей, які хочуть виконувати велику роботу, правильною стратегією є не планувати занадто багато. На кожному етапі робіть те, що здається найцікавішим і дає вам найкращі варіанти на майбутнє. Я називаю цей підхід «залишатися проти вітру». Здається, саме так робили більшість людей, які зробили велику роботу.

Навіть коли ви знайшли щось захопливе, над чим працювати, працювати над цим не завжди просто. Бувають випадки, коли якась нова ідея змусить вас вранці встати з ліжка і йти прямо до роботи. Але також буде багато випадків, коли все буде не так.

Ви не просто розгортаєте вітрила й отримуєте натхнення. Є і зустрічні вітри, і течії, і приховані мілини. Отже, є техніка роботи, як і вітрильного спорту.

Наприклад, хоча ви повинні багато працювати, ви можете працювати занадто багато, і якщо ви це зробите, ви побачите, що ви отримаєте меншу віддачу: втома зробить вас дурним і, зрештою, навіть зашкодить вашому здоров’ю. Точка, коли робота приносить зменшувану віддачу, залежить від типу. Деякі з найскладніших типів ви можете виконувати лише чотири-п’ять годин на день.

В ідеалі ці години будуть суміжними. Наскільки це можливо, спробуйте організувати своє життя так, щоб у вас залишалося багато часу для роботи. Ви ухилятиметеся від важких завдань, якщо знаєте, що вас можуть перервати.

Ймовірно, буде важче почати працювати, ніж продовжувати працювати. Вам часто доведеться обманювати себе, щоб подолати початковий поріг. Не турбуйтеся про це; це характер роботи, а не недолік вашого характеру. Робота має певну енергію активації, як на день, так і на проєкт. І оскільки цей поріг є фальшивим у тому сенсі, що він вищий за енергію, необхідну для продовження, можна сказати собі брехню відповідного масштабу, щоб подолати це.

Зазвичай помилково брехати собі, якщо ви хочете зробити велику роботу, але це один із рідкісних випадків, коли це не так. Коли я не хочу починати роботу вранці, я часто обманюю себе, кажучи: «Я просто перечитаю те, що в мене є на даний момент». Через п’ять хвилин я знайшов щось, що здається помилковим або неповним, і пішов.

Подібні методи працюють для початку нових проєктів. Це нормально, наприклад, брехати собі про те, скільки роботи потребуватиме проєкт. Багато чудових речей починалися з того, що хтось сказав: «Як це може бути важко?»

Це той випадок, коли молодь має перевагу. Вони більш оптимістичні, і хоча одним із джерел їхнього оптимізму є незнання, у цьому випадку незнання іноді може перемогти знання.

Постарайтеся завершити розпочату справу, навіть якщо це виявиться більшою роботою, ніж ви очікували. Завершення справ — це не просто вправа в охайності чи самодисципліні. У багатьох проєктах багато найкращих робіт трапляються на фінальній стадії.

Ще одна допустима брехня – це перебільшення важливості того, над чим ви працюєте, принаймні у власній свідомості. Якщо це допоможе вам відкрити щось нове, може виявитися, що все-таки це не була брехня. [7]

Оскільки існує два сенси початку роботи — на день і на проєкт, — існує також дві форми прокрастинації. Прокрастинація кожного проєкту набагато небезпечніша. Ви з року в рік відкладаєте початок цього амбітного проєкту, тому що час не зовсім підходить. Коли ви відкладаєте на кілька років, ви можете багато чого не зробити. [8]

Однією з причин, чому прокрастинація кожного проєкту настільки небезпечна, є те, що вона зазвичай маскується під роботу. Ви не просто сидите і нічого не робите; ти старанно працюєш над чимось іншим. Тож прокрастинація кожного проєкту не вмикає тривогу, як щоденна прокрастинація. Ви надто зайняті, щоб це помітити.

Спосіб перемогти це – час від часу зупинятися й запитувати себе: чи працюю я над тим, над чим найбільше хочу працювати?» У молодості нормально, якщо інколи відповідь буде «ні», але з віком це стає дедалі небезпечнішим. [9]

Велика робота зазвичай передбачає витрачання, як здається більшості людей, невиправданої кількості часу на вирішення проблеми. Ви не можете вважати цей час витратою, інакше він здасться вам занадто високим. Ви повинні знайти роботу достатньо захопливою, оскільки вона відбувається.

Можливо, на деяких роботах вам доведеться роками старанно працювати над речами, які ви ненавидите, перш ніж досягти хорошої частини, але це не те, як чудова робота буває. Чудова робота досягається, якщо постійно зосереджуватися на тому, що вас щиро цікавить. Коли ви зупиняєтеся, щоб підвести підсумки, ви здивуєтеся, наскільки далеко ви зайшли.

Причина нашого здивування полягає в тому, що ми недооцінюємо кумулятивний ефект роботи. Писати сторінку на день не так багато, але якщо ви будете робити це щодня, ви напишете книгу на рік. Це ключ: послідовність. Люди, які роблять великі справи, не роблять багато щодня. Вони радше щось роблять, ніж нічого.

Якщо ви виконуєте складну роботу, ви отримаєте експоненціальне зростання. Більшість людей, які роблять це, роблять це несвідомо, але варто замислитися над цим. Навчання, наприклад, є прикладом цього явища: чим більше ви дізнаєтеся про щось, тим легше вам дізнатися більше. Збільшення аудиторії – це інше: що більше у вас шанувальників, то більше нових шанувальників вони принесуть вам.

Проблема з експоненціальним зростанням полягає в тому, що спочатку крива здається плоскою. Це не так; це все ще чудова експоненціальна крива. Але ми не можемо зрозуміти це інтуїтивно, тому недооцінюємо експоненціальне зростання на його ранніх стадіях.

Те, що зростає експоненціально, може стати настільки цінним, що варто докласти надзвичайних зусиль, щоб розпочати це. Але оскільки ми недооцінюємо експоненціальне зростання на ранньому етапі, це також здебільшого відбувається несвідомо: люди проштовхуються через початкову, невигідну фазу вивчення чогось нового, оскільки з досвіду знають, що для вивчення нового завжди потрібен початковий поштовх, або вони збільшують свою аудиторію на одного шанувальника за раз, тому що їм нема чим зайнятися. Якби люди свідомо усвідомлювали, що вони можуть інвестувати в експоненціальне зростання, набагато більше зробило б це.

Робота виникає не просто тоді, коли ви намагаєтеся. Під час прогулянок, прийняття душу чи лежання в ліжку у вас є своєрідне ненаправлене мислення, яке може бути дуже потужним. Давши своєму розуму трохи поблукати, ви часто вирішуєте проблеми, які не змогли вирішити фронтальною атакою.

Однак ви повинні наполегливо працювати звичайним способом, щоб отримати користь від цього явища. Ви не можете просто ходити і мріяти. Мріяння має бути переплетене з цілеспрямованою роботою, яка живить його запитаннями. [10]

Усі знають, що на роботі слід уникати відволікань, але також важливо уникати їх у другій половині циклу. Коли ви дозволяєте своєму розуму блукати, він блукає до того, що вас найбільше хвилює в цей момент. Тож уникайте відволікання, яке виштовхує вашу роботу з перших місць, інакше ви витратите цей цінний тип мислення на відволікання. (Виняток: не уникайте кохання.)

Свідомо розвивайте свій смак у роботі у своїй сфері. Поки ви не знаєте, що є найкращим і що робить його таким, ви не знаєте, чого ви прагнете.

І це те, до чого ви прагнете, бо якщо ви не намагатиметеся бути найкращим, ви навіть не станете хорошим. Це спостереження було зроблено такою кількістю людей у багатьох різних галузях, що, можливо, варто подумати, чому це правда. Це може бути тому, що амбіції – це явище, де майже всі помилки відбуваються в одному напрямку, де майже всі снаряди, які не влучають у ціль, промахуються через невдачу. Або це може бути тому, що прагнення бути кращим є якісно іншою річчю від прагнення бути хорошим. Або, можливо, бути хорошим — це просто надто розпливчастий стандарт. Ймовірно, всі три вірні. [11]

На щастя, тут є свого роду економія масштабу. Хоча може здатися, що ви берете на себе важкий тягар, намагаючись бути найкращим, на практиці ви часто закінчуєте чистим випередженням. Це захоплює, а також дивним чином звільняє. Це спрощує речі. У певному сенсі легше намагатися бути кращим, ніж намагатися просто бути хорошим.

Один зі способів досягти високих цілей — це спробувати зробити щось, що буде цікаво людям через сто років. Не тому, що їхні думки важливіші, ніж думки ваших сучасників, а тому, що те, що все ще здається хорошим через сто років, швидше за все, буде справді хорошим.

Не намагайтеся працювати в самобутньому стилі. Просто намагайтеся виконувати роботу якомога краще; ви не зможете не зробити це в характерний спосіб.

Стиль — це робити щось особливим способом без жодних спроб. Намагатися це афектувати.

По суті, прихильність полягає в тому, щоб удавати, що роботу виконує хтось інший, а не ви. Ви приймаєте виняткову, але фальшиву особистість, і хоча ви задоволені вражальністю, фальшивість – це те, що проявляється в роботі. [12]

Спокуса бути кимось іншим найбільша для молоді. Вони часто почуваються ніким. Але вам ніколи не потрібно турбуватися про цю проблему, тому що вона вирішується сама собою, якщо ви працюєте над досить амбітними проєктами. Якщо ви досягли успіху в амбітному проєкті, ви вже не ніхто; ви людина, яка це зробила. Тож просто виконуйте роботу, і ваша особистість подбає про себе.

«Уникайте афектів» — це корисне правило, більш-менш, але як би ви висловили цю думку позитивно? Як би ви сказали, «ким бути», а не «ким не бути»? Найкраща відповідь – серйозна. Якщо ви серйозні, ви уникаєте не тільки афектів, але й цілого набору подібних пороків.

Суть серйозності полягає в тому, щоб бути інтелектуально чесним. З дитинства нас вчать бути чесними як безкорисливу чесноту — як своєрідну жертву. Але насправді це ще й джерело сили. Щоб побачити нові ідеї, вам потрібен винятковий погляд на правду. Ви намагаєтеся побачити більше правди, ніж бачили інші. І як мати гострий погляд на правду, якщо ти інтелектуально нечесний?

Один зі способів уникнути інтелектуальної нечесності — підтримувати легкий позитивний тиск у протилежному напрямку. Будьте агресивно готові визнати, що ви помиляєтеся. Як тільки ви визнаєте, що в чомусь помилялися, ви вільні. [13]

Ще один тонший компонент серйозності — неформальність. Неформальність набагато важливіша, ніж випливає з її граматично негативної назви. Це не просто відсутність чогось. Це означає зосередитися на тому, що має значення, а не на тому, що не має значення.

Спільним між формальністю та афектом є те, що ви не тільки виконуєте роботу, але й намагаєтеся здаватися певним чином, коли ви її робите. Але будь-яка енергія, яка вкладається в те, як ви виглядаєте, випливає з того, що ви хороші. Це одна з причин, чому ботани мають перевагу у виконанні великої роботи: вони витрачають мало зусиль на те, щоб щось здаватися. Насправді це і є визначення ботана.

Ботани мають певну невинну сміливість, яка є саме тим, що вам потрібно, щоб виконувати чудову роботу. Це не вивчено; це збереглося з дитинства. Тож тримайся. Будьте тим, хто викладає речі, а не тим, хто сидить склавши руки й критикує. «Легко критикувати» — це правда в буквальному сенсі, і шлях до великої роботи ніколи не буває легким.

Можливо, на деяких роботах є перевага бути циніком і песимістом, але якщо ви хочете виконувати чудову роботу, перевага бути оптимістом, навіть якщо це означає, що іноді ви ризикуєте виглядати дурнем. Є давня традиція робити навпаки. У Старому Завіті сказано, що краще мовчати, щоб не виглядати дурнем. Але це лише порада, щоб здаватися розумним. Якщо ви справді хочете відкривати для себе щось нове, краще ризикнути, висловивши людям свої ідеї.

Деякі люди є природою щирі, а для інших це вимагає свідомих зусиль. Будь-якого виду щирості буде достатньо. Але я сумніваюся, що можна було б зробити велику роботу, не налаштувавшись щиро. Це так важко зробити, навіть коли ви щирі. І тоді у вас буде недостатньо можливостей для помилки, тому що нівелюється викривлення, внесені тим, що ви вражені, інтелектуально нечесні, ортодоксальні, модні чи круті. [14]

Велика робота узгоджується не тільки з тим, хто її зробив, а й з нею самою. Зазвичай це все по шматку. Тому, якщо ви стикаєтеся з рішенням посеред роботи над чимось, запитайте, який вибір є більш послідовним.

Можливо, вам доведеться викинути минулі досягнення чи переробити їх. Вам не обов’язково, але ви повинні бути готові. І це може потребувати певних зусиль; коли є щось, що вам потрібно переробити, упередженість статус-кво та лінь об’єднаються, щоб ви заперечували це. Щоб уникнути цього, запитайте: якби я вже вніс зміни, чи хотів би я повернутися до того, що маю зараз?

Майте впевненість відрізати. Не зберігайте те, що вам не підходить, лише тому, що ви цим пишаєтеся, або тому, що це коштувало вам великих зусиль.

Дійсно, у деяких видах роботи добре дістатися до суті того, що ви робите. Результат буде більш концентрованим; ти це краще зрозумієш; і ти не зможеш брехати собі про те, чи є там щось справжнє.

Математична елегантність може звучати просто як метафора, взята з мистецтва. Ось що я подумав, коли вперше почув термін «елегантний», застосований до доказу. Але тепер я підозрюю, що це концептуально пріоритетніше — що основним інгредієнтом художньої елегантності є математична елегантність. У будь-якому випадку, це корисний стандарт, що виходить за межі математики.

Але елегантність може бути довгостроковою ставкою. Трудомісткі рішення часто матимуть більший престиж у короткостроковій перспективі. Вони коштують багато зусиль і їх важко зрозуміти, і те, і інше справляє враження на людей, принаймні тимчасово.

У той час як деякі з найкращих робіт здаватимуться так, ніби вони вимагали порівняно небагато зусиль, тому що в певному сенсі вони вже були.
Щось не треба було будувати, просто побачили.
Це дуже хороший знак, коли важко сказати, створюєш ти щось чи відкриваєш.

Коли ви виконуєте роботу, яку можна розглядати як створення або відкриття, помиляйтеся на стороні відкриття. Спробуйте думати про себе як про простий канал, через який ідеї набувають своєї природної форми.

(Як не дивно, але одним винятком є проблема вибору проблеми для роботи. Зазвичай це розглядається як пошук, але в кращому випадку це більше схоже на створення чогось. У кращому випадку ви створюєте поле в процесі його дослідження)

Подібним чином, якщо ви намагаєтеся створити потужний інструмент, зробіть його необмеженим. Потужний інструмент майже за визначенням використовуватиметься так, як ви не очікували, тож будьте помилковими щодо усунення обмежень, навіть якщо ви не знаєте, яка буде користь.

Чудова робота часто буде схожою на інструмент у сенсі того, що на її результатах почнуть будувати інші. Тому це хороший знак, якщо ви створюєте ідеї, які інші могли б використати, або розкриваєте запитання, на які інші могли б відповісти. Найкращі ідеї мають наслідки в багатьох різних сферах.

Якщо ви висловите свої ідеї в найзагальнішій формі, вони будуть правдивішими, ніж ви хотіли.

Істини самої по собі, звичайно, недостатньо. Чудові ідеї мають бути правдивими та новими. І потрібна певна здатність бачити нові ідеї, навіть якщо ви навчилися достатньо, щоб досягти одного з кордонів знань.

Англійською ми даємо цій здатності такі назви, як оригінальність, креативність і уява. І здається доцільним дати йому окрему назву, тому що це певною мірою здається окремою навичкою. Можна мати великі здібності в інших аспектах — мати багато того, що часто називають «технічними здібностями», — і все ж не мати багато цього.

Я ніколи не любив термін «творчий процес». Це здається оманливим. Оригінальність – це не процес, а звичка. Оригінальні мислителі викидають нові ідеї щодо того, на чому зосереджуються, як кутова шліфувальна машина, що викидає іскри. Вони нічим не можуть допомогти.

Якщо те, на чому вони зосереджені, це те, чого вони не знають дуже добре, ці нові ідеї можуть бути поганими. Один із найоригінальніших мислителів, яких я знаю, вирішив зосередитися на побаченнях після особистого розлучення. Він знав про побачення приблизно стільки ж, скільки звичайний 15-річний підліток, і результати його походжень були неймовірно яскравими. Але якщо побачити оригінальність, відокремлену від такого досвіду, то стає більш ясною її природа.

Я не знаю, чи можливо виховати оригінальність, але точно є способи максимально використати те, що у вас є. Наприклад, у вас набагато більше шансів мати оригінальні ідеї, коли ви над чимось працюєте. Оригінальні ідеї не виникають через спроби мати оригінальні ідеї. Вони походять від спроб побудувати або зрозуміти щось занадто складне. [15]

Говорити або писати про те, що вас цікавить, — це хороший спосіб генерувати нові ідеї. Коли ви намагаєтесь виразити ідеї словами, відсутня ідея створює певний вакуум, який витягує її з вас. Дійсно, є вид мислення, який можна здійснити лише письмово.

Зміна контексту може допомогти. Якщо ви відвідаєте нове місце, ви часто побачите, що у вас там виникають нові ідеї. Сама подорож часто вибиває їх. Але, можливо, вам не доведеться далеко ходити, щоб отримати цю перевагу. Іноді достатньо просто погуляти. [16]

Це також допомагає подорожувати тематичним простором. У вас буде більше нових ідей, якщо ви досліджуватимете багато різних тем, частково тому, що це дає кутовій шліфувальній машині більше площі для роботи, а частково тому, що аналогії є особливо плідним джерелом нових ідей.

Однак не розподіляйте свою увагу рівномірно між багатьма темами, інакше ви розпорошите свою увагу. Краще розподілити увагу відповідно до чогось більш схожого на закон степеня. [17] Професійно цікавтеся декількома темами та не дуже поглиблено –  багатьма іншими.

Цікавість і оригінальність тісно пов’язані. Цікавість живить оригінальність, надаючи нові ідеї для роботи. Але їх стосунки ближчі. Цікавість сама по собі є різновидом оригінальності; це приблизно до питань, що означає оригінальність відповідей. І оскільки питання в найкращому вигляді є великою складовою відповідей, цікавість у найкращому вигляді є творчою силою.

Мати нові ідеї — це дивна гра, тому що зазвичай вона полягає в тому, щоб побачити речі, які були прямо у вас під носом. Коли ви бачите нову ідею, вона, як правило, здається очевидною. Чому ніхто раніше про це не подумав?

Коли ідея здається одночасно новою та очевидною, вона, ймовірно, хороша.

Побачити щось очевидне звучить легко. І все ж емпірично мати нові ідеї важко. Що є джерелом цього очевидного сперечання? Річ у тому, що для того, щоб побачити нову ідею, зазвичай потрібно змінити свій погляд на світ. Ми бачимо світ через моделі, які водночас допомагають і стримують нас. Коли ви лагодите зламану модель, нові ідеї стають очевидними. Але помітити і полагодити зламану модель складно. Ось чому нові ідеї можуть бути очевидними, але водночас їх важко знайти: їх легко побачити після того, як ви зробили щось складне.

Один зі способів виявити зламані моделі — бути суворішим за інших людей. Зламані моделі світу залишають слід підказок, де вони стикаються з реальністю. Більшість людей не хочуть бачити ці підказки.
Було б заниженням сказати, що вони прив’язані до своєї поточної моделі; це те, про що вони думають; тому вони будуть схильні ігнорувати слід підказок, залишених його поламанням, яким би помітним він не здавався в ретроспективі.

Щоб знайти нові ідеї, вам потрібно хапатися за ознаки ламання, а не дивитися вбік. Ось що зробив Ейнштейн. Він зміг побачити дикі наслідки рівнянь Максвелла не стільки тому, що шукав нових ідей, скільки тому, що був суворішим.

Інша річ, яка вам потрібна, це готовність порушувати правила. Як не парадоксально це звучить, але якщо ви хочете виправити свою модель світу, вам допоможе сприймати себе людиною, якій зручно порушувати правила. З точки зору старої моделі, яку спочатку поділяють усі, включаючи вас, нова модель зазвичай порушує принаймні неявні правила.

Мало хто розуміє, який ступінь необхідного порушення правил, тому що нові ідеї здаються набагато консервативнішими, коли досягають успіху. Вони здаються цілком розумними, коли ви використовуєте нову модель світу, яку вони принесли з собою. Але тоді вони цього не зробили; знадобилася більша частина століття, щоб геліоцентрична модель була загальновизнаною навіть серед астрономів, оскільки вона здавалася такою неправильною.

Дійсно, якщо ви подумаєте про це, хороша нова ідея повинна здаватися більшості людей поганою, інакше хтось уже дослідив би її. Отже, ви шукаєте ідеї, які здаються божевільними, але правильні божевільні. Як їх розпізнати? Ви не можете з упевненістю це сказати. Часто ідеї, які здаються поганими, є поганими. Але божевільні ідеї, як правило, захоплюють; вони багаті на наслідки; тоді як ідеї, які просто погані, як правило, пригнічують.

Є два способи комфортно порушувати правила: отримувати задоволення від їх порушення і бути до них байдужим. Я називаю ці два випадки агресивним і пасивним незалежним мисленням.

Агресивно незалежні – це неслухняні.

Правила не просто не зупиняють їх; порушення правил додає їм додаткову енергію. Для такої людини захоплення чистою сміливістю проєкту іноді дає достатньо енергії для активації, щоб розпочати його.

Інший спосіб порушити правила — не піклуватися про них або, можливо, навіть знати, що вони існують. Ось чому новачки та аутсайдери часто роблять нові відкриття; їхнє незнання припущень у галузі діє як джерело тимчасової пасивної незалежності. Здається, що аспії також мають свого роду імунітет до загальноприйнятих переконань. Кілька моїх знайомих кажуть, що це допомагає їм мати нові ідеї.

Суворість плюс порушення правил звучить як дивне поєднання. У масовій культурі вони у протиставленні. Але популярна культура має зламану модель у цьому відношенні. Вона імпліцитно припускає, що проблеми тривіальні, а в тривіальних питаннях суворість і порушення правил протиставлені. Але в питаннях, які дійсно важливі, тільки порушники правил можуть бути по-справжньому суворими.

Залишена без уваги ідея часто не програє до півфіналу. Ви бачите це, підсвідомо, але потім інша частина вашої підсвідомості знімає це, тому що це було б надто дивно, надто ризиковано, надто багато роботи, надто суперечливо. Це свідчить про цікаву можливість: якби ви могли вимкнути такі фільтри, ви могли б побачити більше нових ідей.

Один із способів зробити це — запитати, які ідеї було б добре дослідити для когось іншого? Тоді ваша підсвідомість не буде їх збивати, щоб захистити вас.

Ви також можете виявити забуті ідеї, працюючи в іншому напрямку: починаючи з того, що їх затьмарює. Кожен заповітний, але помилковий принцип оточений мертвою зоною цінних ідей, які не досліджені, тому що вони йому суперечать.

Релігії — це сукупність заповітних, але помилкових принципів. Тому все, що можна описати буквально чи метафорично як релігію, матиме в тіні цінні недосліджені ідеї. Коперник і Дарвін зробили відкриття цього типу. [18]

До чого люди у вашій сфері релігійні, у сенсі надто прив’язаних до якогось принципу, який може бути не таким самоочевидним, як вони думають? Що стає можливим, якщо його відкинути?

Люди виявляють набагато більше оригінальності у розв’язанні проблем, ніж у пошуку, які проблеми вирішувати. Навіть найрозумніші можуть бути напрочуд консервативними, коли вирішують, над чим працювати. Людей, які ніколи не мріяли бути модними будь-яким іншим способом, затягує робота над проблемами моди.

Однією з причин, чому люди більш консервативні, коли обирають проблеми, ніж рішення, є те, що проблеми — це більша ставка. Проблема може займати вас роками, а пошук рішення може зайняти лише дні. Але навіть при цьому я вважаю, що більшість людей занадто консервативні. Вони реагують не лише на ризик, а й на моду. Немодні проблеми недооцінюються.

Одна з найцікавіших різновидів немодних проблем — це проблема, яку люди вважають повністю дослідженою, але так і не дослідили. Для великої роботи часто береться щось, що вже існує, і виявляється його прихований потенціал. Це зробили і Дюрер, і Ватт. Отже, якщо вас цікавить сфера, яку інші вважають освоєною, не дозволяйте їхньому скепсису зупиняти вас. У цьому люди часто помиляються.

Робота над немодною проблемою може бути дуже приємною. Немає ажіотажу чи поспіху. І опортуністи, і критики зайняті чимось іншим. Дійсна робота часто має олдскульну солідність. І є задовільне відчуття економії в культивуванні ідей, які інакше були б змарновані.

Але найпоширенішим типом проблеми, яку не помічають, є неявно немодна в сенсі «не в моді». Просто здається, що це не так важливо, як насправді. Як їх знайти? Поблажливо ставлячись до себе — даючи волю своїй цікавості та вимикаючи, принаймні тимчасово, тихий голосок у своїй голові, який каже, що ви повинні працювати лише над «важливими» проблемами.

Вам дійсно потрібно працювати над важливими проблемами, але майже всі надто консервативні щодо того, що вважається важливою проблемою. І якщо у вашому полі діяльності є важлива, але залишена без уваги проблема, вона, ймовірно, вже на екрані вашої підсвідомості. Тож спробуйте запитати себе: якби ви збиралися відпочити від «серйозної» роботи, щоб попрацювати над чимось лише тому, що це буде справді цікаво, що б ви зробили? Відповідь, мабуть, важливіша, ніж здається.

Оригінальність у виборі проблем, здається, має більше значення, ніж оригінальність у їх вирішенні. Це те, що відрізняє людей, які відкривають абсолютно нові сфери. Тож те, що може здатися лише початковим кроком — рішенням, над чим працювати — у певному сенсі є ключем до всієї гри.

Мало хто це розуміє. Одне з найбільших хибних уявлень про нові ідеї стосується співвідношення запитань і відповідей у їх складі. Люди думають, що великі ідеї — це відповіді, але часто справжній інсайт був в питанні.

People think big ideas are answers, but often the real insight was in the question.

Однією з причин, чому ми недооцінюємо запитання, є те, як вони використовуються в школах. У школах вони, як нестабільні частинки, зазвичай існують лише короткий час, перш ніж отримати відповідь. Але справді добре питання може з’ясуватися набагато більшим, ніж просто запит. Справді гарне запитання – це часткове відкриття. 

Як виникають нові види? Чи сила, яка змушує об’єкти падати на землю, збігається з силою, яка утримує планети на їхніх орбітах? Навіть ставлячи такі запитання, ви вже опинилися на надзвичайно новій території.

Запитання без відповіді можуть бути незручними речами для носіння з собою. Але чим більше ви їх носите, тим більша ймовірність помітити рішення — або, що ще більш захоплює, помітити, що два запитання без відповіді однакові.

Буває, ви довго носите запитання. Чудова робота часто приходить від повернення до питання, яке ви вперше помітили багато років тому — навіть у дитинстві — і не могли перестати думати про нього. Люди багато говорять про важливість збереження своїх юнацьких мрій, але не менш важливо підтримувати свої юнацькі запитання. [19]

Це одне з місць, де фактична експертиза найбільше відрізняється від загальноприйнятої картини. У популярній картині експерти впевнені. Але насправді чим більше ви спантеличені, тим краще, якщо (а) те, про що ви спантеличені, має значення, і (б) ніхто не розуміє ситуацію також.

Подумайте про те, що відбувається наразі, безпосередньо перед відкриттям нової ідеї. Часто хтось із достатніми знаннями чимось спантеличений. Це означає, що оригінальність частково складається з подиву — з плутанини! Вам має бути достатньо комфортно, коли світ сповнений головоломок, щоб ви хотіли їх бачити, але не настільки комфортно, щоб ви не хотіли їх розв’язувати. [20]

Бути багатим на запитання без відповіді – це чудово. І це одна з тих ситуацій, коли багаті стають ще багатшими, тому що найкращий спосіб отримати нові запитання – це спробувати відповісти на поточні. Запитання ведуть не лише до відповідей, а й до нових питань.

Найкращі запитання виростають у відповідях. Ви помічаєте нитку, що стирчить із поточної парадигми, і намагаєтесь потягнути за неї, і вона стає все довшою й довшою. Тому не вимагайте, щоб питання було явно великим, перш ніж спробувати на нього відповісти. Це рідко можна передбачити. Досить важко навіть помітити нитку, не кажучи вже про те, щоб передбачити, скільки розв’яжеться, якщо за неї потягнути.

Краще бути безладно цікавим — потягнути трохи за багато ниток і подивитися, що вийде. Великі справи починаються з малого. Початкові версії великих речей часто були лише експериментами, або побічними проєктами, або розмовами, які потім переростали у щось більше. Тож починайте багато дрібних справ.

Бути плідним недооцінюється. Чим більше різних речей ви спробуєте, тим більше шансів відкрити щось нове. Зрозумійте, однак, що спробувати багато речей означатиме спробувати багато речей, які не працюють. Ви не можете мати багато хороших ідей, не маючи також багато поганих. [21]

Хоча звучить більш відповідально починати з вивчення всього, що було зроблено раніше, ви навчитеся швидше та отримаєте більше задоволення, пробуючи щось. І ви краще зрозумієте попередню роботу, коли подивіться на неї. Тому помиліться, починаючи. Що легше, коли починати означає починати з малого; ці дві ідеї поєднуються, як дві частини головоломки.

Як від початку з малого зробити щось велике? Створюючи послідовні версії. Великі речі майже завжди створюються в послідовних версіях. Ви починаєте з чогось маленького і розвиваєте його, а остаточна версія є одночасно розумнішою та амбітнішою, ніж будь-що, що ви могли запланувати.

Особливо корисно створювати послідовні версії, коли ви робите щось для людей — щоб швидко отримати початкову версію перед ними, а потім розвивати її на основі їхньої реакції.

Почніть із найпростішого, що може спрацювати. На диво часто, так і відбувається. Якщо ні, це принаймні допоможе вам почати.

Не намагайтеся запхати занадто багато нового в одну версію. Існують назви для виконання цього з першою версією (надто довго надсилається) і другою (другий системний ефект), але обидві вони є лише прикладами більш загального принципу.

Попередню версію нового проєкту іноді відкидають як іграшку. Це хороший знак, коли люди так роблять. Це означає, що людина має все, що потрібно новій ідеї, окрім масштабу, і це має тенденцію на збільшення. [22]

Альтернативою тому, щоб почати з чогось малого і розвивати це, є планування, що ви саме збираєтеся робити. І планування зазвичай здається більш відповідальним вибором. Звучить більш організовано сказати «ми збираємося зробити x, потім y і потім z», ніж «ми спробуємо x і подивимось, що вийде». І це більш організовано; але це просто не працює так добре.

Планування саме по собі недобре. Іноді це необхідно, але це необхідне зло — відповідь на невблаганні умови. Це те, що вам потрібно зробити, оскільки ви працюєте з негнучкими інформаційними полями або тому, що вам потрібно координувати зусилля багатьох людей. Якщо ви зберігаєте проєкти невеликими та використовуєте гнучкі інформаційні поля, вам не доведеться багато планувати, а ваші проєкти можуть розвиватися.

Ризикуйте настільки, наскільки можете собі дозволити. Ризик пропорційний винагороді, тому не шукайте впевненості, а шукайте ставку з високою очікуваною вартістю. Якщо ви час від часу не зазнаєте невдач, можливо, ви занадто консервативні.

Хоча консерватизм зазвичай асоціюється зі старими, молодь схильна робити цю помилку. Недосвідченість змушує їх боятися ризику, але коли ти молодий, ти можеш дозволити собі найбільше.

Навіть невдалий проєкт може бути цінним. У процесі роботи над ним ви подолали територію, яку бачили деякі інші, і зіткнулися з питаннями, які мало хто ставив. І, напевно, немає кращого джерела запитань, ніж ті, з якими ви стикаєтесь, намагаючись зробити щось надто складне.

Використовуйте переваги молодості, коли вони у вас є, і переваги віку, коли вони у вас є.
Переваги молодості – енергія, час, оптимізм і свобода.
Переваги віку – знання, ефективність, гроші й влада.
Доклавши зусиль, ви можете придбати частину останнього в молодості й зберегти частину першого в старості.

Старі також мають перевагу знати, які переваги вони мають. Молодь часто має їх, не підозрюючи про це. Найбільший, мабуть, час.
Молоді навіть не підозрюють, наскільки вони багаті на час. Найкращий спосіб використати цей час з користю — використати його трохи легковажно: щоб дізнатися про те, про що вам не потрібно знати, просто з цікавості, або спробувати створити щось просто тому, що це було б круто, або щоб стати неймовірно хорошим у чомусь.

Це «трохи» є важливою кваліфікацією. Проводьте час щедро, коли ви молоді, але не просто витрачайте його. Є велика різниця між тим, щоб робити те, що, на вашу думку, може бути марною тратою часу, і робити те, про що ви точно знаєте. Перше — принаймні ставка, і, можливо, краще, ніж ви думаєте. [23]

Найпомітніша перевага молодості, а точніше недосвідченості, полягає в тому, що ти бачиш все новими очима. Коли ваш мозок сприймає ідею вперше, іноді вони не поєднуються ідеально. Зазвичай проблема полягає у вашому мозку, але іноді проблема в ідеї. Її шматочок незграбно стирчить і тицяє, коли ти думаєш про неї. Люди, які звикли до цієї ідеї, навчилися ігнорувати її, але у вас є можливість цього не робити. [24]

Тому, коли ви дізнаєтеся про щось вперше, зверніть увагу на те, що здається неправильним або відсутнім. У вас виникне спокуса ігнорувати це, оскільки ймовірність 99% що проблема це ваше сприйняття, а не реалія. І, можливо, вам доведеться тимчасово відкласти свої побоювання, щоб продовжити прогрес. Але не забувайте про них. Коли ви заглибитесь у тему, поверніться та перевірте, чи вони (побоювання) все ще там. Якщо вони все ще життєздатні у світлі ваших теперішніх знань, вони, ймовірно, являють собою невідкриту ідею.

Один із найцінніших видів знань, які ви отримуєте з досвіду, — це знати, про що вам не потрібно турбуватися. Молодь знає все, що може мати значення, але не їх відносну важливість. Таким чином, вони однаково хвилюються про все, тоді як вони повинні турбуватися набагато більше про кілька речей і навряд чи взагалі про решту.

Але те, що ви не знаєте, – це лише половина проблеми з недосвідченістю. Інша половина – це те, що ви знаєте, що це не так. Ви досягаєте дорослого життя з головою, повною дурниць — шкідливих звичок, яких ви набули, і хибних речей, яких вас навчили, — і ви не зможете виконувати велику роботу, доки не позбудетеся хоча б дурниць на шляху до роботи, яку ви хочете виконувати.

Багато нісенітниці, що залишилася у вашій голові, залишили там школи. Ми настільки звикли до шкіл, що несвідомо вважаємо відвідування школи ідентичним навчанню, але насправді школи мають усілякі дивні якості, які спотворюють наші уявлення про навчання та мислення.

Наприклад, школи викликають пасивність. Оскільки ви були маленькою дитиною, на чолі класу був авторитет, який розповідав усім вам, чого ви маєте навчитися, а потім вимірював, чи ви це зробили. Але ні класи, ні тести не є внутрішньою частиною навчання; вони лише артефакти того, як школи зазвичай проєктуються.

Чим швидше ви подолаєте цю пасивність, тим краще. Якщо ви все ще навчаєтесь у школі, спробуйте сприймати свою освіту як свій проєкт, а вчителів — як роботу на вас, а не навпаки. Це може здатися натяжкою, але це не просто якийсь дивний експеримент. Це правда, економічно, а в кращому випадку це правда також і інтелектуально. Найкращі вчителі не хочуть бути вашими начальниками. Вони віддадуть перевагу, якби ви рухалися вперед, використовуючи їх як джерело порад, а не щоб вони вас тягнули через матеріал.

Школи також створюють оманливе уявлення про роботу. У школі вам розповідають, у чому суть проблеми, і їх майже завжди можна розв’язати, використовуючи не більше того, чому вас досі вчили. У реальному житті вам доводиться з’ясовувати, в чому полягають проблеми, і ви часто не знаєте, чи вони взагалі вирішувані.

Але, мабуть, найгірше, що з вами роблять школи, це навчати вас перемагати шляхом обману чи списування. Роблячи це, ви не можете зробити велику роботу. Бога не обдуриш. Тож припиніть шукати такий ярлик. Спосіб перемогти систему — зосередитися на проблемах і рішеннях, які інші не помітили, а не економити на самій роботі.

Не вважайте себе залежним від якогось гейткіпера, який дарує тобі «великий прорив». Навіть якби це було правдою, найкращим способом досягти цього було б зосередитися на виконанні доброї роботи, а не ганятися за впливовими людьми.

І не приймайте близько до серця відмови комітетів. Якості, які вражають офіцерів приймальної комісії та нагородні комісії, суттєво відрізняються від тих, які необхідні для виконання великої роботи. Рішення приймальних комісій мають значення лише тою мірою, в якій вони є частиною циклу зворотного зв’язку, і дуже мало.

Люди, які новачки в галузі, часто копіюють наявну роботу. У цьому немає нічого поганого.
Немає кращого способу дізнатися, як щось працює, ніж спроба відтворити це. Крім того, копіювання не обов’язково робить вашу роботу неоригінальною. Оригінальність – це наявність нових ідей, а не відсутність старих.

Є хороший і поганий спосіб копіювання. Якщо ви збираєтеся щось копіювати, робіть це відкрито, а не крадькома або, що ще гірше, несвідомо. Це те, що мається на увазі під фразою «Великі митці крадуть». Справді небезпечний вид копіювання, який створює погане ім’я, — це вид копіювання, який робиться, не усвідомлюючи цього, тому що ви не що інше, як потяг, що їде рейками, прокладеними кимось іншим. Але з іншого боку, копіювання може бути ознакою переваги, а не підпорядкування. [25]

У багатьох сферах майже неминуче, що ваші ранні роботи в певному сенсі будуть засновані на роботах інших людей. Проєкти рідко виникають у вакуумі. Зазвичай вони є реакцією на попередню роботу. Коли ви тільки починаєте роботу, у вас немає попередньої роботи; якщо ти збираєшся на щось реагувати, це має бути чуже. Після того, як ви встановилися, ви можете реагувати на своє. Але хоча перший називають похідним, а другий – ні, структурно ці два випадки більш схожі, ніж здається.

Як не дивно, сама новизна найновіших ідей іноді змушує їх спочатку здаватись більш похідними, ніж вони є. Нові відкриття часто повинні спочатку розглядатися як варіації дійсних речей, навіть їх першовідкривачі, оскільки ще немає концептуального словника, щоб їх виразити.

Однак копіювання, безсумнівно, криє в собі певні небезпеки. Одна з них полягає в тому, що ви будете схильні копіювати старі речі — речі, які свого часу були на межі знань, але зараз такими не є.

І коли ви копіюєте щось, не копіюйте всі функції. Дещо може виглядати комічно.. Не копіюйте манеру видатного 50-річного професора, якщо вам, наприклад, 18, або ідіому поеми епохи Відродження через сотні років.

Деякі риси речей, якими ви захоплюєтеся, є недоліками, дарма що вони досягли успіху. Дійсно, риси, які найлегше імітувати, швидше за все є недоліками.

Особливо це стосується поведінки. Деякі талановиті люди — придурки, і через це іноді недосвідченим здається, що бути придурком — це частина талановитості.

Одним із найпотужніших видів копіювання є копіювання чогось з одного поля в інше. Історія настільки сповнена випадкових відкриттів подібного типу, що, мабуть, варто допомогти випадково, свідомо дізнавшись про інші види роботи. Ви можете взяти ідеї з досить далеких сфер, якщо дозволити їм бути метафорами.

Негативні приклади можуть так само надихати, як і позитивні. Насправді іноді можна навчитися більше з того, що зроблено погано, ніж із того, що зроблено добре; іноді стає зрозуміло, що потрібно, лише коли цього не вистачає.

Якщо в одному місці зібралося багато найкращих людей у вашій галузі, зазвичай доцільно відвідати його. Це збільшить ваші амбіції, а також, покаже, що ці люди – просто люди, й це збільшить вашу впевненість у собі. [26]

Якщо ви серйозні, вас, ймовірно, зустрінуть тепліше, ніж ви могли очікувати. Більшість людей, які в чомусь дуже добре розбираються, із задоволенням поговорять про це з будь-ким, кому це щиро цікаво. Якщо вони дійсно добре справляються зі своєю роботою, то, ймовірно, вони зацікавлені в ній, а отже завжди хочуть говорити про свої захоплення.

Хоча, можливо, знадобиться трохи зусиль, щоб знайти людей, які дійсно хороші. Виконання великої роботи має такий престиж, що в деяких місцях, зокрема в університетах, існує ввічлива вигадка, ніби всі нею займаються. І це далеко не так. Люди в університетах не можуть говорити про це відкрито, але якість роботи, яка виконується на різних факультетах, дуже відрізняється. У деяких відділах є люди, які чудово виконують роботу; інші мали в минулому; інші ніколи не мали.

Шукайте найкращих колег. Є багато проєктів, які неможливо виконати поодинці, і навіть якщо ви працюєте над одним, який можна зробити, добре, якщо є інші люди, які заохочують вас і підтримують ідеї.

Однак колеги впливають не лише на вашу роботу; вони також впливають на вас. Тому працюйте з людьми, на яких ви хочете бути схожими.

У колегах якість важливіша за кількість. Краще мати один чи два чудових результати, ніж повним повно непоганих. Насправді це не просто краще, але й необхідно, судячи з історії: ступінь виконання великої роботи в кластерах свідчить про те, що колеги часто роблять різницю між виконанням великої роботи чи ні.

Як дізнатися, чи є у вас достатньо хороші колеги? З мого досвіду, коли ви це робите, ви знаєте. Це означає, що якщо ви не впевнені, ви, швидше за все, ні. Але можна дати більш конкретну відповідь. Ось спроба: достатньо хороші колеги пропонують дивовижні ідеї. Вони можуть бачити й робити те, чого ви не можете. Отже, якщо у вас є кілька колег, достатньо хороших, щоб тримати вас напоготові в цьому сенсі, ви, ймовірно, переступили поріг.

Більшість із нас може отримати вигоду від співпраці з колегами, але для деяких проєктів потрібні люди більшого масштабу, і розпочати один із них не кожному під силу. Якщо ви хочете керувати таким проєктом, вам доведеться стати менеджером, а щоб добре керувати, як і для будь-якої іншої роботи, потрібні здібності та інтерес. Якщо їх немає, середнього шляху немає: потрібно або змусити себе вивчати менеджмент як другу мову, або уникати таких проєктів. [27]

Одружись зі своїм моральним духом. Це основа всього, коли ви працюєте над амбітними проєктами. Ви повинні плекати й оберігати його, як живий організм.

Мораль починається з вашого погляду на життя. У вас більше шансів зробити чудову роботу, якщо ви оптиміст, і більш імовірно, якщо ви вважаєте себе щасливчиком, ніж якщо ви вважаєте себе жертвою.

Дійсно, робота може певною мірою захистити вас від ваших проблем. Якщо ви обираєте чисту роботу, самі її труднощі будуть служити притулком від труднощів повсякденного життя. Якщо це ескапізм, то це дуже продуктивна його форма, яку використовували деякі з найвидатніших умів в історії.

Моральний дух поєднується з роботою: високий моральний дух допомагає вам виконувати хорошу роботу, що підвищує ваш моральний дух і допомагає виконувати роботу ще краще. Але цей цикл діє і в іншому напрямку: якщо ви погано робите роботу, це може деморалізувати вас і зробити це ще важче. Оскільки дуже важливо, щоб цей цикл йшов у правильному напрямку, було б гарною ідеєю перемикнутися на легшу роботу, коли ви застрягли, щоб почати щось робити.

Однією з найбільших помилок амбітних людей є те, що вони дозволяють невдачам миттєво зруйнувати їх моральний дух, як повітряна куля, що лопне. Ви можете прищепити себе проти цього, явно вважаючи невдачі частиною свого процесу. Розв’язання складних проблем завжди передбачає деякий поворот назад.

Виконання великої роботи — це пошук у глибину, кореневим вузлом якого є бажання. Тож «якщо спочатку у вас не вийшло, спробуйте, спробуйте ще раз» не зовсім правильно. Має бути так: якщо спочатку вам не вдається, або спробуйте ще раз, або поверніться назад і спробуйте знову.

«Ніколи не здавайся» теж не зовсім правильно. Очевидно, бувають випадки, коли правильний вибір – катапультуватися. Точнішою версією було б: ніколи не дозволяйте невдачам панікувати, щоб ви поверталися назад більше, ніж вам потрібно. Висновок: ніколи не відмовляйтеся від кореневого вузла.

Це не обов’язково погана ознака, якщо робота – це боротьба, так само як погана ознака – задишка під час бігу. Це залежить від того, наскільки швидко ти біжиш. Тому навчіться відрізняти хороший біль від поганого. Сильний біль є ознакою зусиль; сильний біль є ознакою пошкодження.

Аудиторія є важливою складовою моралі. Якщо ви вчений, вашою аудиторією можуть бути ваші колеги; у мистецтві це може бути аудиторія в традиційному розумінні. У будь-якому випадку вплив не повинен бути великим. Цінність аудиторії не зростає лінійно з її розміром. Це погана новина, якщо ви відомий, але хороша, якщо ви тільки починаєте, оскільки це означає, що невеликої, але відданої аудиторії може бути достатньо, щоб підтримувати вас. Якщо жменьці людей щиро подобається те, що ти робиш, цього достатньо.

Наскільки це можливо, не дозволяйте посередникам вставати між вами та вашою аудиторією. У деяких видах роботи це неминуче, але уникнути цього настільки складно, що, можливо, краще перемикнутися на суміжний тип, якщо це дозволить вам йти безпосередньо. [28]

Люди, з якими ви проводите час, також сильно вплинуть на ваш моральний стан. Ви побачите, що деякі підвищують вашу енергію, а інші зменшують її, і ефект від когось не завжди такий, як ви очікуєте. Шукайте людей, які збільшують вашу енергію, і уникайте тих, хто її зменшує. Хоча, звичайно, якщо є хтось, про кого вам потрібно піклуватися, це має пріоритет.

Не одружуйтесь з людиною, яка не розуміє, що вам потрібно працювати, або бачить вашу роботу як змагання за вашу увагу. Якщо ви амбітні, вам потрібно працювати; це майже як медичний стан; тож той, хто не дає тобі працювати, або не розуміє тебе, або розуміє, і йому байдуже.

Зрештою, моральний стан є фізичним. Ви думаєте своїм тілом, тому важливо піклуватися про нього. Це означає регулярно займатися спортом, добре харчуватися і спати, а також уникати більш небезпечних видів наркотиків. Біг і ходьба є особливо хорошими видами вправ, оскільки вони корисні для мислення. [29]

Люди, які виконують велику роботу, не обов’язково щасливіші за інших, але вони щасливіші, ніж були б, якби цього не робили. Насправді, якщо ти розумний і амбітний, небезпечно не бути продуктивним. Люди, які розумні й амбітні, але не досягають багато чого, зазвичай стають озлобленими.

Бажати справити враження на інших людей – це нормально, але вибирайте правильних людей. Думка людей, яких ви поважаєте, є сигналом. Слава, яка є думкою набагато більшої групи, яку ви можете поважати чи не поважати, лише додає шуму.

Престижність того чи іншого виду роботи є в кращому випадку незначним показником, а інколи абсолютно помилковим. Якщо ви робите щось достатньо добре, ви зробите це престижним. Отже, питання про тип роботи полягає не в тому, наскільки вона престижна, а в тому, наскільки добре її можна виконувати.

Конкуренція може бути ефективним мотиватором, але не дозволяйте їй вибирати проблему за вас; не дозволяйте себе втягнути в гонитву за чимось лише тому, що це роблять інші. Не дозволяйте конкурентам змушувати вас робити щось набагато більш конкретне, ніж працювати більше.

Цікавість – найкращий порадник. Ваша цікавість ніколи не обманює, і вона знає більше за вас про те, на що варто звернути увагу.

Зверніть увагу, як часто це слово зустрічається. Якби ви запитали оракула про секрет виконання великої роботи, і оракул відповів єдиним словом, я зробив би ставку на «цікавість».

Це не означає пораду. Недостатньо просто бути цікавим, та й керувати цікавістю не можна. Але ви можете плекати його і дозволити йому керувати вами.

Цікавість є ключем до всіх чотирьох кроків у виконанні великої роботи: вона вибере поле за вас, виведе вас на кордон, змусить вас помітити прогалини в ньому та спонукатиме вас досліджувати їх. Весь процес — це свого роду танець із цікавістю.

Вірте чи ні, але я намагався зробити це есе якомога коротшим. Але його довжина принаймні означає, що він діє як фільтр. Якщо ви дійшли так далеко, ви повинні бути зацікавлені у виконанні великої роботи. І якщо так, то ви вже просунулися далі, ніж можете собі уявити, тому що кількість людей, які хочуть цього, взагалі невелика.

Фактори виконання великої роботи — це фактори в буквальному, математичному сенсі, і це: здібності, інтерес, зусилля та удача. З удачею за визначенням нічого не вдієш, тож ми можемо це ігнорувати. І ми можемо припустити зусилля, якщо ви справді хочете зробити велику роботу. Отже, проблема зводиться до здібностей та інтересу. Чи можете ви знайти таку роботу, де ваші здібності та інтерес поєднуватимуться, щоб дати вибух нових ідей?

Тут є підстави для оптимізму. Існує так багато різних способів виконувати чудову роботу, і навіть більше таких, які ще невідомі. З усіх цих різних типів роботи той, для якого ви найбільше підходить, мабуть, дуже близький. Ймовірно, близький матч. Питання лише в тому, щоб знайти його, і наскільки далеко можуть завести вас ваші здібності та інтерес. І ви можете відповісти на це, лише спробувавши.

Набагато більше людей могли б спробувати зробити велику роботу, ніж це роблять. Їх стримує скромність і страх. Здається зухвалим намагатися бути Ньютоном чи Шекспіром. Це також здається важким; звичайно, якби ви спробували щось подібне, ви б зазнали невдачі. Імовірно, розрахунок рідко буває явним. Мало хто свідомо вирішує не намагатися виконувати велику роботу. Але це те, що відбувається підсвідомо; вони ухиляються від запитання.

Тож я збираюся зробити з вами підступний трюк. Ви хочете виконувати велику роботу чи ні? Тепер ви повинні прийняти рішення свідомо. Вибачте за те.
Я б не зробив цього для широкої аудиторії. Але ми вже знаємо, що ви зацікавлені.

Не турбуйтеся про самовпевненість. Ви не повинні нікому розповідати. А якщо це буде надто важко і ви зазнаєте невдачі, то що? Багато людей мають ще гірші проблеми. Насправді вам пощастить, якщо це буде найгірша проблема у вас.

Так, вам доведеться добре попрацювати. Але знову ж таки, багатьом людям доводиться багато працювати. І якщо ви працюєте над чимось, що вам здається дуже цікавим, а це обов’язково буде, якщо ви на правильному шляху, робота, ймовірно, буде менш обтяжливою, ніж робота багатьох ваших колег.

Відкриття є десь, чекають. Можливо, їх зробите саме ви? 

Автор перекладу: Влад Фісун

Нотатки автора мовою оригіналу:

[1] I don’t think you could give a precise definition of what counts as great work. Doing great work means doing something important so well that you expand people’s ideas of what’s possible. But there’s no threshold for importance. It’s a matter of degree, and often hard to judge at the time anyway. So I’d rather people focused on developing their interests rather than worrying about whether they’re important or not. Just try to do something amazing, and leave it to future generations to say if you succeeded.

[2] A lot of standup comedy is based on noticing anomalies in everyday life. «Did you ever notice…?» New ideas come from doing this about nontrivial things. Which may help explain why people’s reaction to a new idea is often the first half of laughing: Ha!

[3] That second qualifier is critical. If you’re excited about something most authorities discount, but you can’t give a more precise explanation than «they don’t get it,» then you’re starting to drift into the territory of cranks.

[4] Finding something to work on is not simply a matter of finding a match between the current version of you and a list of known problems. You’ll often have to coevolve with the problem. That’s why it can sometimes be so hard to figure out what to work on. The search space is huge. It’s the cartesian product of all possible types of work, both known and yet to be discovered, and all possible future versions of you.

There’s no way you could search this whole space, so you have to rely on heuristics to generate promising paths through it and hope the best matches will be clustered. Which they will not always be; different types of work have been collected together as much by accidents of history as by the intrinsic similarities between them.

[5] There are many reasons curious people are more likely to do great work, but one of the more subtle is that, by casting a wide net, they’re more likely to find the right thing to work on in the first place.

[6] It can also be dangerous to make things for an audience you feel is less sophisticated than you, if that causes you to talk down to them. You can make a lot of money doing that, if you do it in a sufficiently cynical way, but it’s not the route to great work. Not that anyone using this m.o. would care.

[7] This idea I learned from Hardy’s A Mathematician’s Apology, which I recommend to anyone ambitious to do great work, in any field.

[8] Just as we overestimate what we can do in a day and underestimate what we can do over several years, we overestimate the damage done by procrastinating for a day and underestimate the damage done by procrastinating for several years.

[9] You can’t usually get paid for doing exactly what you want, especially early on. There are two options: get paid for doing work close to what you want and hope to push it closer, or get paid for doing something else entirely and do your own projects on the side. Both can work, but both have drawbacks: in the first approach your work is compromised by default, and in the second you have to fight to get time to do it.

[10] If you set your life up right, it will deliver the focus-relax cycle automatically. The perfect setup is an office you work in and that you walk to and from.

[11] There may be some very unworldly people who do great work without consciously trying to. If you want to expand this rule to cover that case, it becomes: Don’t try to be anything except the best.

[12] This gets more complicated in work like acting, where the goal is to adopt a fake persona. But even here it’s possible to be affected. Perhaps the rule in such fields should be to avoid unintentional affectation.

[13] It’s safe to have beliefs that you treat as unquestionable if and only if they’re also unfalsifiable. For example, it’s safe to have the principle that everyone should be treated equally under the law, because a sentence with a «should» in it isn’t really a statement about the world and is therefore hard to disprove. And if there’s no evidence that could disprove one of your principles, there can’t be any facts you’d need to ignore in order to preserve it.

[14] Affectation is easier to cure than intellectual dishonesty. Affectation is often a shortcoming of the young that burns off in time, while intellectual dishonesty is more of a character flaw.

[15] Obviously you don’t have to be working at the exact moment you have the idea, but you’ll probably have been working fairly recently.

[16] Some say psychoactive drugs have a similar effect. I’m skeptical, but also almost totally ignorant of their effects.

[17] For example you might give the nth most important topic (m-1)/m^n of your attention, for some m > 1. You couldn’t allocate your attention so precisely, of course, but this at least gives an idea of a reasonable distribution.

[18] The principles defining a religion have to be mistaken. Otherwise anyone might adopt them, and there would be nothing to distinguish the adherents of the religion from everyone else.

[19] It might be a good exercise to try writing down a list of questions you wondered about in your youth. You might find you’re now in a position to do something about some of them.

[20] The connection between originality and uncertainty causes a strange phenomenon: because the conventional-minded are more certain than the independent-minded, this tends to give them the upper hand in disputes, even though they’re generally stupider.

The best lack all conviction, while the worst
Are full of passionate intensity.

[21] Derived from Linus Pauling’s «If you want to have good ideas, you must have many ideas.»

[22] Attacking a project as a «toy» is similar to attacking a statement as «inappropriate.» It means that no more substantial criticism can be made to stick.

[23] One way to tell whether you’re wasting time is to ask if you’re producing or consuming. Writing computer games is less likely to be a waste of time than playing them, and playing games where you create something is less likely to be a waste of time than playing games where you don’t.

[24] Another related advantage is that if you haven’t said anything publicly yet, you won’t be biased toward evidence that supports your earlier conclusions. With sufficient integrity you could achieve eternal youth in this respect, but few manage to. For most people, having previously published opinions has an effect similar to ideology, just in quantity 1.

[25] In the early 1630s Daniel Mytens made a painting of Henrietta Maria handing a laurel wreath to Charles I. Van Dyck then painted his own version to show how much better he was.

[26] I’m being deliberately vague about what a place is. As of this writing, being in the same physical place has advantages that are hard to duplicate, but that could change.

[27] This is false when the work the other people have to do is very constrained, as with SETI@home or Bitcoin. It may be possible to expand the area in which it’s false by defining similarly restricted protocols with more freedom of action in the nodes.

[28] Corollary: Building something that enables people to go around intermediaries and engage directly with their audience is probably a good idea.

[29] It may be helpful always to walk or run the same route, because that frees attention for thinking. It feels that way to me, and there is some historical evidence for it.

Раніше я вважав, що стартапи можуть спробувати програму YCombinator, якщо їм дуже хочеться. Однак тепер переконаний — краще пройдіть повз. Можливо YCombinator починав як прозорий акселератор, але з часом гроші, влада і жадібність зіпсували його. Сьогодні це організація, яка отримує 10% від стартапів і не турбується про тих, хто проходить програму.

Усі новачки Кремнієвої долини вважають програму YCombinator обов’язковим етапом для кожного успішного стартапу. Але вартість участі в акселераторі виходить за межі. За інвестиції в $500 000, YCombinator отримує 10-14% вашої компанії. 

Це надто великий відсоток, який не створює жодної цінності. 10-14% — це більше ніж весь ваш пул опціонів для співробітників на раунді А. Якби Bolt пройшов програму  YCombinator, то зараз акселератор володів би частиною компанії на один мільярд доларів. Я вважаю, що 1-2% — це прийнятний відсоток, який можна віддати акселератору на ранньому етапі. 

У прихильників YCombinator є кілька аргументів на користь програми, давайте розберемо їх по черзі. 

• Участь в програмі дозволяє підвищити оцінку компанії на 10-14%. Це логічна помилка. Ваш новий інженер може подвоїти вартість компанії, однак не отримує за це 100% від неї. Кожен відсоток повинен мати десятикратний вплив. До того ж бренд YCombinator вже давно не допомагає при оцінці. Раніше, коли в програмі було 40 команд, бренд працював. Однак сьогодні ваш стартап — одна з 400 компаній, які пройшли програму. 
• YCombinator навчить вас розвивати стартап. За словами моїх знайомих засновників стартапів, які проходили програму, поради YCombinator дуже загальні. Програму проходить велика кількість компаній, тому заглибиться і вивчити продукт кожної неможливо. 

YCombinator — це лотерея, в якій частина компаній мають шанс «вистрілити». Ніхто не дбає про кожен окремий стартап, а намагається отримати якомога більше лотерейних квитків. Я чув безліч історій про жахливе ставлення до засновників під час програми. Достатньо уваги отримують лише компанії, які мають хороші шанси на успіх і швидкий ріст. 

• YCombinator представляє ваш продукт сотням інвесторів. Це правда, але так роблять майже всі акселератори. До того ж вам доведеться конкурувати з рештою учасників, серед яких вже є фаворити. Десятка найперспективніших компаній матиме справжній контакт з інвесторами, решта 390 залишиться без уваги.
• YCombinator познайомить вас з іншими засновниками на цій же стадії. Це хороша і цінна практика, але не варта жодного відсотку вашої компанії. Коли Bolt тільки розвивався, YCombinator був практичним і цінним акселератором. Однак я проігнорував їх програму і в результаті набрався того ж досвіду сам. Я добре навчився шукати працівників та інвесторів на власних помилках. 

Якщо ви засновник стартапу і шукаєте поради, зверніться до колег. Слідкуйте за ними в соцмережах, читайте їхні блоги та книги. Так ви будете максимально близько до джерела. Ви можете прочитати мою книгу про те, як залучати кошти під назвою Fundraising, яка коштує $11, а не 11%.

Ось мій висновок. YCombinator — організація, яку цікавить виключно прибуток. Їх керівники забули про найважливіше в компаніях — про людей. Зараз вони будують машину лотерейних білетів, надіючись, що якийсь із них буде успішним. Зрештою існують інші акселератори, які беруть менший відсоток і приділяють компаніям більше уваги. Для прикладу StartX, Pear Fellowship чи Backend Capital.

YCombinator створили Startup Playbook — книгу-інструкцію з росту для стартапів. Якби Bolt її дотримувався, то навряд чи б досяг успіху. Ми порушили всі їх правила. Тому я переконаний, що не буває універсального конвеєра успішних бізнесів. Усім потрібен унікальний підхід. 

• Нагадаємо, раніше акселератор інвестував $125 000 в обмін на 7%. 
• Тепер умови дещо зміняться. Як і раніше, стартап отримує чек на $125 000 в обмін на 7%. А далі Y Combinator переводить ще $375 000, але умови, за якими цей стартап отримує інвестування, будуть визначені в майбутньому, коли стартап підійматиме гроші від наступних інвесторів. Гроші — одразу, умови — потім.
• В теорії, це вигідна історія для стартапу: він отримує фінансування на розвиток і у майбутньому віддасть меншу долю за ці гроші. В Y Combinator говорять, що додаткові $375 000 дозволять стартапу сфокусуватись не на пошуку фінансування, а на повноцінній роботі над розвитком проекту. 
• TechCrunch пише, що оновлені умови дозволять Y Combinator залучати ще більше потенційно успішних стартапів.

Що сталося 

Awesomic розробляє платформу, за допомогою якої можна знайти дизайнера та закрити завдання у короткий термін. У березні компанія подала дві заявки: у акселератор Y Combinator та на грант від USF.

Спочатку Awesomic переміг у пітчингу USF і наглядова рада ухвалила видачу гранту. Щоб його отримати, команді потрібно було зібрати пакет документів та відкрити новий банківський рахунок. В цей час відбувалася програма Y Combinator. В результаті Awesomic залучив $2 млн інвестицій від акселератора та кількох інших фондів. Це наштовхнуло на ідею відмовитись від грошей USF.

«Після закриття раунду ми виросли в декілька разів. Ми зрозуміли, що неправильно в цій ситуації брати допомогу у держави, а також позбавляти гранту інший стартап. Тому ми відмовились», — каже Роман Севастьянов. 

В USF діють обмеження щодо стартапів, які можуть отримати грант. Інвестиції в компанію або загальний дохід не мають перевищувати $100 000. Awesomic відповідали критеріям на момент подачі заявки, але після раунду з Y Combinator вийшли за рамки. 

Роман розповів, що формально стартап просто не закінчив процедуру отримання гранту. «Ми завжди в хорошому контакті із представниками USF, все їм пояснили. Нас зрозуміли і підтримали», — каже підприємець. 

Про угоду з Y Combinator

Про те що Awesomic, залучив $2 млн інвестицій, стало відомо у грудні. Серед інвесторів: Y Combinator, фонди Flyer One Ventures та SID Venture Partners, інвестиційні компанії 10x Value Partners та Pretiosum. 

Залучені кошти планують направити на перевірку гіпотез зростання та масштабування власного ком’юніті дизайнерів. Крім цього, стартап спрямує інвестиції на розширення команди – найм людей до продуктового та Growth-підрозділів.

«Цього року ми виросли з 10 до 80 людей, які співпрацюють з Awesomic. У наступному році хочемо мати команду у понад 300 співробітників, а також збільшити оборот компанії до $10 млн», — розповів Севастьянов.

Про грант від USF

Влітку USF провів 25-й та 26-й Pitch Day. Переможцями стали 13 стартапів, які представили свої ідеї і отримали фінансування у розмірі $475 000. В конкурсі взяли участь 24 команди. За результатами засідання наглядової ради на етапі pre-seed гранти отримали 7 стартапів, а на seed-етапі – 6.

Основними критеріями оцінки проектів є: команда, ринок, доцільність фінансування, ідея або продукт та стратегія розвитку. Окрім Awesomic у список також потрапили Noplag — сервіс перевірки на плагіат, Workee – рішення для ведення приватного коучингового бізнесу та інші. 

Швидко пройшовши шлях від ботаніка до масового інвестора і заробивши $250-мільйонний особистий статок, Сем Альтман присвятив себе більш корисній для людства справі. З 2019 року на чолі організації Open AI він спрямовує мільярди доларів у розвиток штучного інтелекту, щоб ШІ став не «випущеним демоном», а «багатством для всіх».

AIN.UA наводить історію Сема Альтмана, якого називають вундеркіндом Кремнієвої долини, відзначаючи його екстраординарну екстравертність і надзвичайну продуктивність.

З юного гіка в стартапери

Сем Альтман народився 1985 року в єврейській родині з чотирма дітьми. Його мати була дерматологом, батько – забудовником. До 10-річного віку Сем був настільки балакучою дитиною, що його мати, як вона полюбляє розповідати журналістам, вигадувала способи звільнитися від нього. Життя юного Альтмана, за його власними словами, різко змінилося у восьмирічному віці, коли батьки подарували йому персональний комп’ютер. Він швидко навчився програмувати на Бейсику і захопився математикою.

Згадуючи свої шкільні роки, Сем Альтман каже, що був типовим ботаніком, який цікавився наукою і мріяв про польоти в космос. Як і інші тінейджери, майбутній голова Y Combinator у підлітковому віці витрачав багато часу на комп’ютерні ігри, посиденьки з друзями і безліч різноманітних активностей. Однак його вчителі не пам’ятають, щоб Альтман відзначився хоч у чомусь, окрім того, що на заняттях публічно називав себе геєм і відстоював права сексуальних меншин.

«Сем отримував хороші оцінки, але під час навчання не робив нічого видатного. – пише про Альтмана студентська газета Школи Джона Берроуза, в якій він навчався. – Це знання може шокувати, бо ми постійно чуємо історії успішних людей, які в школі перемагали в кожному виді спорту, вчилися краще за всіх і запускали неприбуткову організацію для допомоги дітям у Кенії. За твердженням Сема, його життєвий успіх частково був обумовлений тим, що він дізнавався потроху про безліч речей».

Після школи Альтман вступив до Стенфордського університету, де вивчав комп’ютерні науки. Там йому здавалося, що багато студентів «приклеєні» до одного життєвого шляху. Їхній спосіб мислення передався і йому. Навчаючись у Стенфорді, Альтман переконував себе в тому, що йому потрібно влаштуватися інтерном у фінансовий конгломерат Goldman Sachs і стати інвестиційним банкіром. Однак незабаром Сем усвідомив, що кар’єра – це не те, чого він справді хоче. У віці 19 років він зрозумів, що його улюблена справа – створення стартапів, і покинув навчання в Стенфорді, щоб повністю зануритися в роботу над одним із них.

Loopt – провал, що став трамліном

«Бути юним, і невідомим, і бідним – це насправді найбільший подарунок долі в тому плані, що ти можеш брати на себе ризики», – каже Сем Альтман.

У 2005 році крім юності, невідомості та бідності у нього була ще й четверта риса рішучого стартапера. «У моєму мозку була відсутня зона хвилювань щодо того, що думають про мене люди. Це справжній подарунок. Більшість людей хочуть бути прийнятими в суспільстві, і тому вони не йдуть на ризики, через які можуть здатися ненормальними. І через це вони дико помиляються при оцінці ризиків», – згадує Сем.

За його словами, ідеї для власного стартапу зачаїлися в його голові, коли він вийшов із навчального класу в Стенфордському університеті й задумався: «де всі мої друзі?» Йому захотілося побачити на екрані свого смартфона карту, на якій були б позначені його приятелі та інші цікаві люди, охочі поспілкуватися. Сем, не шкодуючи сил, взявся реалізовувати ці задумки, не турбуючись про їхню затребуваність.

Разом із двома однокурсниками він написав мобільний застосунок Radiate, пізніше перейменований на Loopt, що дає змогу користувачеві повідомляти друзям про своє місцезнаходження. Щоб якнайшвидше просунути його, влітку 2005 року Сем Альтман працював із такою самовіддачею, що захворів на цингу, оскільки через брак грошей протягом кількох тижнів харчувався тільки локшиною швидкого приготування і кавовим морозивом.

Як пише New Yorker, Сем зумів домогтися зустрічей з американськими мобільними операторами й укласти з ними угоди про підтримку його геолокаційного мобільного сервісу.

Також йому вдалося справити враження на венчурного інвестора Пола Грема і просунути Loopt до першого набору з восьми стартапів, які отримали фінансування від «бізнес-інкубатора» Y Combinator, запущеного Гремом у 2005 році. Додаток Альтмана опинився в одному наборі з соцмережею Reddit, вартість якої незабаром злетіла до багатомільярдних позначок. Під час подальшого спілкування на зустрічах Y Combinator Сем вразив Пола Грема настільки, що той у 2009 році назвав його одним із п’яти найцікавіших стартаперів за останні 30 років. До цієї п’ятірки найкращих також увійшов засновник Apple Стів Джобс, і засновники Google Ларрі Пейдж, Сергій Брін і Пол Бакхайт.

Альтману вдалося переконати в перспективності свого стартапу й інших інвесторів. У Loopt було вкладено понад $30 млн венчурного капіталу, завдяки чому оцінка цього стартапу піднімалася до $175 млн. Однак цей застосунок так і не зміг залучити достатню для свого виживання кількість користувачів.

«Ми оптимістично вважали, що місце розташування може стати надзвичайно важливим, – пояснив Альтман невдачу з Loopt в інтерв’ю New Yorker, – Песимістичне бачення полягало в тому, що люди брехатимуть про своє перебування та просто споживатимуть контент – саме це зрештою і сталося».

У 2012 році банківська компанія Green Dot Corporation запропонувала за Loopt $43.4 млн, і Сем Альтман поспішив продати свій стартап, незважаючи на невдоволення деяких інвесторів, які отримали негативне повернення вкладень.

Заробивши на угоді приблизно $5 млн, Сем Альтман інвестував більшу частину цих грошей у стартапи-початківці на Y Combinator і влаштував собі відпустку тривалістю в рік. Він подорожував світом, зупиняючись у дешевих готелях, набирався знань про нові технології і завів особистий блог із порадами про створення стартапів.

«Одним із найкращих прийнятих мною рішень було відпочити протягом цілого року. Це те, що багато людей можуть собі дозволити, але не дозволяють», – згадує Сем Альтман.

Від стартапу до масштабування Y Combinator

За твердженням Альтмана, зазнавши невдачі з Loopt, він здобув здатність розпізнавати стартапи, які ось-ось злетять у ціні, і міг примножувати свій капітал на вкладеннях у них. Але займатися інвестуванням йому не подобалося з двох причин. По-перше, він вважав неправильним нав’язувати свої гроші стартапам, здатним і самостійно досягти успіху. По-друге, займатися інвестуванням осторонь від реальних справ йому було нудно – він хотів отримувати «прилив адреналіну» від управління компанією.

За способом мислення і стилем життя Сем Альтман багато в чому схожий на іншого видатного кінгмейкера в індустрії стартапів Наваля Равіканта, історію якого публікував AIN.UA.

Наприклад, Альтман, як і Равікант, практикує 1,5-2-годинні сидіння в повній бездіяльності. Сем описує це так: «Я сиджу і нічого не роблю. Не фокусуюся на мантрі, не фокусуюся на диханні, але довго із заплющеними очима сиджу в тиші й дякую всесвіту… Я стаю набагато задоволенішим, вдячнішим, щасливішим і спокійнішим».

Після невдачі з Loopt Альтман хотів спробувати створити з нуля ще один власний бізнес, але йому відкрилася можливість впливати відразу на тисячі стартапів.

У 2014 році засновник Y Combinator Пол Грем, якому на той час виповнилося 50 років, вирішив передати контроль над своїм «бізнес-інкубатором» більш енергійному керівнику. Його вибір припав на 29-річного Сема, який вразив Грема своїм умінням укладати угоди і стратегічно мислити.

«Альтман вражає тим, що він розумний екстраверт, – пояснював свій вибір Пол Грем. – Уявіть розумну людину в Кремнієвій долині. Ви уявіть не того, хто по-справжньому гарний у спілкуванні з людьми. Ви уявите когось замкнутого».

Як пише Vox, для Сема Альтмана не складає труднощів витрачати по 25 годин на тиждень на телефонні переговори з безліччю різних людей і оперативно відповідати на е-мейли та повідомлення в месенджерах. На посаді президента Y Combinator, він щодня був у тісному контакті з сотнями бізнесів і ставав для багатьох стартаперів особистим коучем і ментором. Ключова порада Альтмана засновникам компаній: краще закохати у свій продукт 100 користувачів, ніж просто сподобатися мільйону людей – сотня відданих фанатів зможе забезпечити бізнесу краще зростання.

У 2013 році Y Combinator вибрав із тисяч заявок 99 перспективних американських стартапів і надав кожному з них $97 000 в обмін на 7% акцій. З приходом Альтмана 2014 року амбіції інкубатора зросли вдесятеро. Сем позначив для Y Combinator захмарну мету – фінансувати 1000 стартапів на рік, і взявся впроваджувати ініціативи для її досягнення.

Насамперед, Альтман збільшив розмір фінансування компаній до $120 000 в обмін на 7% акцій. Також він створив $700-мільйонний фонд YC Continuity, щоб інвестувати в успішні стартапи на наступних стадіях їхнього розвитку, і впровадив програму YC Fellowship з надання найбільш раннім стартапам, у яких є лише ідея або прототип, $20-тисячних грошових грантів і навчання.

У жовтні 2015 року Альтман запустив YC Research – неприбуткову дослідницьку лабораторію, покликану знаходити перспективні напрямки інвестування шляхом вивчення таких сфер, як базовий дохід, майбутнє комп’ютерних обчислень, освіта і будівництво нових міст.

У підсумку Сем розширив сфери інвестування Y Combinator, особливо на ядерну енергетику і біотехнології. За чотири роки він збільшив масштаби «бізнес-інкубатора» приблизно в 2,5 раза – у 2018 році Y Combinator профінансував 250 стартапів, а загальна ринкова вартість 1867 компаній, яким він допоміг у розвитку, переступила позначку $100 мільярдів.

Приручення АІ на чолі OpenAI

« АІ, найімовірніше, погубить світ, але спочатку він породить великі компанії», – переконаний Сем Альтман.

За його словами, про необхідність узяття процесу розробки АІ під контроль він уперше замислився у 2012 році під час одноденного походу, на якому обговорив із друзями перспективи АІ та дійшов висновку, що приблизно через тринадцять років може з’явитися технологія, яка відтворить роботу людського мозку. У результаті люди можуть опинитися в тотальному підпорядкуванні у корпорації, що володіє «супер-мозком», або в уряді, а то й зовсім стати непотрібною ланкою – «домашньою твариною» штучного інтелекту.

Сему Альтману вдалося переконати у своїх побоюваннях знаменитого винахідника Ілона Маска, разом з яким вони 2015 року запустили для контролю над розвитком АІ некомерційну організацію OpenAI. У неї пообіцяли інвестувати $1 млрд багато інших відомих діячів Кремнієвої Долини, включно з Грегом Брокманом, Рідом Гоффманом, Пітером Тілем і Джесікою Лівінгстон. Ще $1 млрд зобов’язалася вкласти корпорація Microsoft.

OpenAI стартувала як неприбуткова дослідницька лабораторія і спочатку обіцяла безкоштовно ділитися з громадськістю своїми розробками. Але вирішила заробляти гроші після того, як Маск пішов із цієї організації 2018 року, а Альтман, навпаки, залишив посаду президента Y Combinator, щоб стати головою OpenAI і повністю зосередитися на її роботі.

У 2019 році OpenAI оголосила, що їй необхідні мільярди доларів «для великомасштабних хмарних обчислень, залучення й утримання талантів і побудови суперкомп’ютерів для АІ». Для прискорення припливу інвестицій OpenAI реструктурувала себе в унікальний гібрид комерційної та некомерційної організації. У відповідній заяві організація пояснила, що після появи у неї гігантських заробітків, її інвестори отримають повернення своїх вкладень у 100-кратному розмірі, а частина прибутку, що залишилася, залишиться в «некомерційній OpenAI».

За словами Альтмана, АІ відбере у безлічі людей робочі місця і через десять років зароблятиме стільки грошей, що зможе щорічно виплачувати кожному дорослому американцеві по $13 500. Утім, багато експертів називають подібні заяви Сема спекуляціями.

«Найвідоміші розробки OpenAI – це генератор зображень Dall-E, генератор англомовних текстів GPT-3, і боти, здатні обігравати людей у такі ігри, як Dota 2. Але OpenAI анітрохи не наблизилася до створення АІ-технологій, описуваних Альтманом. Дарон Аджемоглу, економіст Массачусетського технологічного інституту, вважає неймовірно помилковим його оптимізм щодо здібностей АІ. Алгоритми хороші лише у виконанні дуже-дуже вузьких завдань», – пише CNBC.

Критики вказують на явну схильність Альтмана до оверхайпу в описах технологій АІ. На початку 2019 року він анонсував перший продукт OpenAI – генератор текстів GPT-2 – як винахід, який за значимістю можна порівняти з блокчейном. Розробники GPT-2 тоді лякали журналістів тим, що цей інструмент здатний наповнити інформаційний простір якісними фейковими новинами, спамом і пропагандою. Однак 2020 року OpenAI відкрила доступ до в сто разів потужнішого генератора текстів GPT-3, і нічого страшного не сталося. Експерти розкритикували (https://www.bbntimes.com/science/is-gpt-3-overhyped) цей генератор за нездатність створювати довгі зв’язні тексти, «розуміти» семантику і вибудовувати причинно-наслідкові зв’язки.

Сем Альтман, таймлайн

→ 1985 – Народився в Чикаго, США.

→ 2005 – Вік 20 – Кинув Стенфордський університет і став співзасновником і CEO стартапу Loopt

→ 2011 – Вік 26 – Став партнером у Y Combinator

→ 2012 – Вік 27 – Продав Loopt за $43.4 млн банківській компанії Green Dot і створив інвестиційну фірму Hydrazine Capital

→ 2014 – Вік 29 – Обраний президентом Y Combinator

→ 2015 – Вік 30 – Разом з Ілоном Маском створив організацію Open AI з дослідження штучного інтелекту

→ 2019 – Вік 34 – Звільнився з Y Combinator, щоб повністю зосередитися на керівництві Open AI

• Роман Севастьянов та Анастасія Павлишина, засновники Awesomic, вважають, що навчання в Y Combinator допоможе їхньому проекту зростати швидше. Після приєднання до Y Combinator у квітні 2021 року, доходи компанії збільшилися на 293%, а кількість людей зросла на 333% (з 15 до 50 осіб), повідомляють у стартапі.
• Awesomic розробляє алгоритм, який поєднує компанії з перевіреними дизайнерами. Компанії платять щомісячну підписку та отримують оновлення по завданням кожен робочий день. Найближчим часом Awesomic планує розширити спільноту дизайнерів та продуктову команду до 100 осіб, зараз там відкрито близько 20 вакансій.
• З Awesomic зараз працюють такі компанії, як Reface, Reply, Lift99. Близько 85 стартапів, які вже скористалися програмою української команди — із Y Combinator.
• За словами співзасновника стартапу Романа Севастьянова, Awesomic із Y Combinator пов’язує довга історія.

«Ще у 2017 році ми з Анастасією пройшли у перший набір онлайн-стартап-школи від Y Combinator (Startup School). Коли ж заснували Awesomic у 2019, першим клієнтом став також стартап із YC. Ми не лише надихаємося історіями їхніх випускників, а й давно практикуємо знання цієї спільноти у щоденній своїй роботі», — зауважив він.

Нагадаємо, попередній раунд Awesomic підняв влітку 2020 року. Сума раунду тоді не розголошувалася, однак, за словами Севастянова, вона була шестизначною, порівнянною із середніми pre-seed-раундами США.